4. Психологічна структура особистості

Особистість - складне цілісне утворення. Дослідженню її структури присвячені праці багатьох психологів. Згідно з дослідженнями К. К. Платонова в структурі особистості виділяють чотири головні однопорядкові підструктури

Головні однопорядкові підструктури особистості

Таблиця 12
Під структури особистості	Компоненти підструктур	Співвідношення соціального й біологічного	Рівень аналізу	Види формування
Спрямованість особистості	Переконання, світогляд, ідеали, прагнення, інтереси, бажання	Біологічного майже немає	Соціально-психологічний	Виховання
Досвід	Звички, уміння, навички, знання	Значно більше соціального	Психолого-педагогічний	Навчання
Особливості психічних процесів	Відчуття, сприймання, воля, почуття, емоції, мислення, пам'ять	Частіше більше соціального	Індивідуально-психологічний	Вправи
Біопсихологічні властивості	Темперамент, статеві ознаки, вікові властивості	Соціального майже немає	Психофізіологічний Нейропсихологічний	Тренування

Серед перелічених підструктур та їх компонентів не названі такі важливі прояви особистості, як характер і здібності. Річ у тому, що ці дві підструктури особистості включають ті чи інші компоненти з усіх названих однопорядкових підструктур, і тому їх особливості і структура будуть розглянуті окремо.

5.Темперамент і особистість. Три теорії темпераменту

Темперамент слід відрізняти від характеру - сукупності найбільш стійких, істотних особливостей особистості. Темперамент можна визначити як природну особливість поведінки, типову для даного індивіда, яка виявляється в динаміці, темпі, швидкості, ритмі та інтенсивності його реакцій на життєві впливи.Від темпераменту залежать такі особистісні риси, як вразливість, емоційність, імпульсивність і тривожність.

Вразливість - це сила впливу на людину різних стимулів, період їх збереження в пам'яті та сила реакцій на них. Емоційність - це швидкість і глибина емоційної реакції людини на ті чи інші події. У емоційної людини сильніше виражені тілесні реакції, зв'язані з емоціями, не буває спокійною, є під владою будь-яких емоцій, у стані підвищеного збудження або пригніченості. Імпульсивність - виявляється в нестриманості реакцій, у їхній спонтанності та прояві ще до того, як людина встигає обміркувати ситуацію, що склалася, і прийняти розумне рішення як у ній діяти. Імпульсивна людина спочатку реагує, а потім думає. Тривожність - підвищена схильність людини переживати занепокоєння в будь-яких ситуаціях життя, у тому числі й тоді, коли причин для цього немає. Тривожна- занепокоєнням емоційні переживання: острах, побоювання, страхи, боїться усього: незнайомих людей, телефонних дзвінків, іспитів, офіційних установ, публічних виступів.

Основоположником першої (гуморальної) теорії вважають давньогрецького лікаря Гіппократа ( V ст. до н. е.). Гіппократ пов'язував стан організму із співвідношенням різних рідин. Назви основних типів темпераменту походять від назв цих рідин і збереглися донині: холеричний - від слова chole (жовч), сангвінічний - від sanguis (кров), меланхолічний - від melon chole (чорна жовч), флегматичний - від phlegma (слиз). Але Гіппократ не зміг дати їх наукове обґрунтування.

Другу (конституційну) теорію започаткував у XX ст. н. е. німецький психіатр Е. Кречмер. Головною ідеєю є: функціональна залежність темпераменту від будови тіла. Е. Кречмер виділив чотири конституційні типи (астеничний- хол, атлетичний-сангв, пікнічний-меланх, дисплатичний-флегмат.) Основним недоліком гуморальної та конституційної: пояснення темпераменту лише біологічними чинниками і недооцінювання ролі середовища і соціальних умов у формуванні психологічних властивостей індивіда.

Третя теорія І. П. Павлова про діяльність центральної нервової системи базується на виділенні мозку як компонента організму, що регулює діяльність усіх тканин та органів; об'єднує й узгоджує діяльність складових організму як системи, виступає органом зв'язку організму із зовнішнім середовищем.