Для правильної організації театралізованої діяльності рекомендується враховувати наступні принципи:

1. Принцип гуманізації. Передбачає вміння педагога стати на позицію дитини, врахувати її точку зору, не ігнорувати її почуття і емоції, бачити в дитині повноправного партнера, а також орієнтуватися на вищі загальнолюдські поняття.

2. Принцип диференціації. Заключається в створенні оптимальних умов для самореалізації кожної дитини в процесі музично-театралізованої діяльності з врахуванням віку, статі дитини, накопиченого нею досвіду, особливостей емоційної та пізнавальної сфери.

3. Принцип інтегративності. Інтеграція в педагогічному процесі зараз розглядається як фактор створення емоційного благополуччя дитини в дитячому закладі, як найважливіша умова її цілісного розвитку, перших творчих проявів і становлення індивідуальності, гармонічного поєднання на заняттях і в різних життєвих ситуаціях музичних, літературних фрагментів, живопису, поезії, виходом на образотворення в різних видах художньої діяльності - малювання, ліплення, аплікацію, музикування, мімічні та пантомімічні етюди.

4. Принцип змістовності. Передбачає змістовність занять, різноманітність тематики і методів роботи.

5. Принцип систематичності. Щоденне включення театралізованих та музично-театралізованих вправ у всі форми організації педагогічного процесу, що робить їх такими ж необхідними, як дидактичні та сюжетно-рольові.

6. Принцип дитячої активності. Робиться акцент на максимальну активність дітей на всіх етапах підготовки і проведення ігор. При наявності такої активності музично-театралізована діяльність проходить більш інтенсивно і плідно, діти менше втомлюються, так як вони займаються не важкою працею, а захоплюючою діяльністю.

7. Принцип співпраці. Співпраця дітей один з одним та з дорослими.

8. Принцип професійної компетентності. „Все, що ми робимо, - ми робимо професійно!” - так можна визначити суть цього принципу. Підготовленість та зацікавленість педагога. Всі ігри і вправи на занятті повинні бути підібрані таким чином, що вдало поєднують рухи, мову, міміку, пантоміму в різних варіаціях.

16 16 16 16

Сценічна увага є основою внутрішньої техніки актора. Станіславський вважав, що увага — це провідник відчуття. Залежно від характеру об`єкту розрізняється увага зовнішнє (поза самою людиною) і внутрішнє (думки, відчуття). Завдання актора — активна зосередженість на довільному об`єкті в межах сценічного середовища. «Бачу, що дане, відношуся, як задано» — формула сценічної уваги по Станіславському. Відмінністю сценічної уваги від життєвого є фантазія — не об`єктивний розгляд предмету, а його перетворення.

Сценічна свобода. Свобода має дві сторони: зовнішню (фізичну) і внутрішню (психічну). Зовнішня свобода (м’язова) — це стан організму, при якому на кожен рух тіла в просторі витрачається стільки Мускульної енергії, скільки цей рух вимагає. Знання дає упевненість, упевненість породжує свободу, а вона, у свою чергу, знаходить вираз у фізичній поведінці людини. Зовнішня свобода — результат свободи внутрішньої.

Сценічна віра. Глядач повинен вірити тому, в що вірить актор. Сценічна віра народжується через переконливе пояснення і мотивування що відбувається — тобто через виправдання (по Станіславському). Виправдати — означає пояснити, мотивувати. Виправдання відбувається за допомогою фантазії.

Сценічна дія. Ознакою, що відрізняє одне мистецтво від іншого і визначає таким чином специфіку кожного мистецтва, є матеріал, яким користується художник (у широкому сенсі цього слова) для створення художніх образів. У літературі — це слово, в живописі — колір і лінія, в музиці — звук. У акторському мистецтві матеріалом є дія. Дію — вольовий акт людський проведення, направлений до певної мети — класичне визначення дії. Акторська дія — єдиний психофізичний процес досягнення мети в боротьбі з пропонованими обставинами малого круга, виражений якимсь чином в часі і просторі. У дії найнаочніше з`являється вся людина, тобто єдність фізичного і психічного.

Сценічна грамота складається з :1)СЦЕНІЧНА УВАГА,2)сценічна свобода,3)сценічне ставлення.4)сценічна віра,5)сценічна дія

Увага(уміння перетворювати в щось цікаве.з обичного предмету зробити його необичним,зацікавити предметом.)

17 17 17 17 17

Необхідно, щоб кожний учасник був залучений до життя колективу і відчув, що він приносить користь.

На перших організаційних зборах встановлюється час і дні занять, складається розклад, робочий план. Керівник розповідає учасникам про значення репетиційно-тренувальної роботи, дисципліни, їх зовнішнього вигляду, накреслює перспективи художнього зростання колективу.

Коли правильно організувати діяльність колективу, всім буде цікаво працювати. Можна закріпити сильніших учасників за слабшими і тоді легше працюватиметься керівникові. Окремим учасникам потрібно доручити стежити за літературою з питань театрального мистецтва, виготовлення декорацій, бутафорії, підбір костюмів, музичного оформлення, випуску стінної газети, збирати відгуки і рецензії на виступи самодіяльних артистів.

Тим, хто захоплюється фотографією, можна створити альбом театру, іншим стежити за охайністю та збереженням костюмів, театрального реквізиту.

Роботу необхідно організувати так, щоб кожному було цікаво, і тоді кожен житиме колективом, як своєю сім’єю.

Мета художньо-естетичного виховання полягає в тому, щоб у процесі сприймання, інтерпретації творів мистецтва і практичної художньо-творчої діяльності формувати в учнів особистісно-ціннісне ставлення до дійсності та мистецтва, розвивати естетичну свідомість, загальнокультурну і художню компетентність, здатність до самореалізації, потребу в духовному самовдосконаленні. Загальна мета конкретизується в основних завданнях, що інтегрують навчальні, виховні й розвиваючі аспекти: - збагачення емоційно-естетичного досвіду, формування культури почуттів, розвиток загальних та художніх здібностей, художньо-образного мислення, універсальних якостей творчої особистості; - виховання в учнів естетичного ставлення до дійсності та мистецтва, світоглядних уявлень і ціннісних художніх орієнтацій, розуміння учнями зв'язків мистецтва з природним і предметним середовищем, життєдіяльністю людини, зокрема сучасною технікою, засобами масової інформації: - виховання здатності сприймати та інтерпретувати художні твори, висловлювати особистісне ставлення до них, аргументуючи свої думки та оцінки; - розширення і збагачення художньо-естетичного досвіду, опанування художніми вміннями та навичками в практичній діяльності, формування художньої компетентності

- виховання художніх інтересів, смаків, морально-естетичних ідеалів, потреб у художньо-творчій самореалізації та духовно-естетичному самовдосконаленні відповідно до індивідуальних можливостей та вікових етапів розвитку, формування навичок художньої самоосвіти та самовиховання

18 18 18 18

ЕТЮД – вправа, яка служить для розвитку та вдосконалення акторської техніки і яка складається з різних сценічних дій, імпровізованих чи заздалегідь розроблених викладачем.

Також ми пропонували дітям такі завдання на дії з уявними предметами: мити руки, малювати, намотувати клубок, прати хустку, ліпити пиріжки, забивати цвях нести відро з водою або піском, підмітати підлогу, є яблуко, вишивати, поливати квіти, грати на музичному інструменті , заколисувати ляльку і т.п. А також виконувати парні і колективні вправи: грати в м'яч, тягнути канат, нести відро, грати в сніжки, бадмінтон, передавати вазу з фруктами або тацю з посудом, шукати голку, намистинку або деталь від маленької машинки.

Для етюдів ми пропонували теми близькі і зрозумілі дітям («Сварка», «Образа», «Зустріч»). Уміння спілкуватися з людьми в різних ситуаціях розвивають етюди на ввічливе поводження («Знайомство», «Прохання», «Подяка», «Пригощання», «Розмова по телефону», «Утіха», «Вітання і побажання»

твір етюдів за казками. Діти вибирали епізод з казки і складали по ньому етюд. Наприклад: «Колобок і лисиця», «Червона шапочка у бабусі», «Дюймовочка - наречена Жука», «Повернення ведмедів» (казка «Три ведмеді»).

Перехiд до етюдiв зi словами слiд поступово. Спочатку керiвник вiдбирає такi ситуацiї, коли потрiбна невелика кiлькiсть слiв, обмiн двома-трьома реплiками. Наприклад: на залiзничнiй станцiї поряд сiдають двi дiвчинки. Кожна зайнята своїми думками, своїми справами. Одна може читати, друга щось шукати в валiзi. З усього видно, що вони незнайомi. Раптом у однiєї падає книга, що привертає увагу iншої, вони уважно дивляться одна на одну i пiзнають одна одну (це давнi подруги). Закiнчити етюд можна реплiками: "Катрю!", "Олено!". В етюдах на спiлкування з мiнiмальною кiлькiстю слiв вся увага зосереджена на дiї, встановлення контакту з партнерами. Етюди з розгорнутим словесним спiлкуванням небезпечнi тому, що можуть перейти в бездiйове слово говорiння, при якому вся увага зосереджується на пошуку потрiбного слова.

19 19 19 19 19

Репертуар— сукупність творів, які виконуються у театрі, на концертах і т. ін., або коло ролей, номерів, музичних чи літературних творів, що виконуються певним артистом.

Робота над репертуаром

Постановка вистави у шкільному театральному колективі вимагає ретельної попередньої роботи керівника над собою, а також поглиблених і серйозних занять з учасниками колективу.

Зрілий колектив, який працює вже не перший рік, може вирішувати більш складні завдання щодо створення нових постановок.

Керівник завжди повинен виходити з реальних можливостей колективу, коли ставить перед собою те чи інше завдання.