3.1. Основи теорії катастроф

Для організації ефективної роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідації їхніх наслідків, зниження масштабів втрат та збитків дуже важливо знати причини їх виникнення та володіти теорією виникнення катастроф.

Катастрофу можна розглядати як стрибкоподібні зміни у вигляді раптової реакції системи на цілковиту зміну зовнішніх умов. Згідно з теорією катастроф, можна пропонувати різні моделі функціонування економічних, екологічних, суспільних та технічних систем.

Теорія катастроф — розділ прикладної математики, галузь теорії біфуркацій, важливий інструмент для дослідження динамічних систем.

Будь-яка система у своєму розвитку проходить декілька етапів.

1. Етап росту (становлення) системи.

2. Етап стабільного існування системи.

3. Етап кризи (згасання, відмирання, модернізація або перебудова).

Теорія катастроф є ефективним знаряддям моделювання еволюції складних динамічних систем, які використовують в усіх галузях життєдіяльності сучасної техногенної цивілізації.

4. Визначення потенційно-небезпечних об’єктів і територій.

Дії людини на довкілля мають різнобічний характер. Вони поділяються за формою, масштабом, часом та метою. Кабінет Міністрів України затвердив розроб-лений Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки і МОЗ перелік видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. До переліку внесено:

1. Атомна енергетика й атомна промисловість (у тому числі видобування і збагачення руди виготовлення тепловидільних елементів для атомних електростанцій, регенерація відпрацьованого ядерного палива, зберігання чи утилізація радіоактивних відходів.

2. Біохімічне, біотехнічне і фармацевтичне виробництва.

3. Збір, обробка, зберігання, поховання, знешкодження і утилізація всіх промислових і побутових відходів.

4. Видобування нафти, нафтохімія і нафтопереробка (включаючи всі види продуктопроводів).

5. Добування і переробка природного газу, будівництво газосховищ.

6. Хімічна промисловість (включаючи виробництво засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив), текстильне виробництво (з фарбуванням тканин і обробкою їх іншими хімічними засобами).

7. Металургія (чорна і кольорова).

8. Вугільна, гірничодобувна промисловість, видобування і переробка торфу.

9. Виробництво, зберігання, утилізація і знищення боєприпасів усіх видів, вибухових речовин і ракетного палива.

10. Виробництво електроенергії і тепла на базі органічного палива.

11. Промисловість будівельних матеріалів (виробництво цементу, асфальтобетону, азбесту, скла).

12. Целюлозно – паперова промисловість.

13. Деревообробна промисловість (хімічна переробка деревини, виробництво деревостружкових і деревоволокнистих плит та інше з використанням синтетичних смол, консервування деревини просочуванням.

14. Машинобудування і металообробка (з литтям із чавуну, сталі, кольорових металів та хімічною обробкою).

15. Будівництво гідроенергетичних та гідротехнічних споруд і меліоративних систем, включаючи хвостосховища та шламонакопичувачи.

16. Будівництво аеропортів, залізничних вузлів і вокзалів, річкових і морських портів, залізничних і автомобільних магістралей, метрополітенів.

17. Тваринництво (тваринницькі комплекси продуктивністю понад 5000 голів і птахофабрики).

18. Виробництво харчових продуктів (м’ясокомбінати, молокозаводи, цукрозаводи,

спиртозаводи).

19. Обробка продуктів і переробка відходів тваринного походження (переробка шкіри, виготовлення клею і технічного желатину, утильзаводи).

20. Будівництво каналізаційних систем і очисних споруд.

21. Будівництво водозаборів поверхневих і підземних вод для централізованих

систем водопостачання населених пунктів, водозабезпечення меліоративних

систем, окремих промислових підприємств.

До цього переліку належать й інші окремі об’єкти, будівництво і експлуатація яких можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища, які у кожному конкретному випадку визначаються Мінекобезпеки або його органами на місцях.

Висновки. Сьогоднішня ситуація в Україні щодо небезпечних природних явищ, аварій і катастроф характеризується як дуже складна. Тенденція зростання кількості НС, важкість їх наслідків змушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільству та навколишньому середовищу, а також стабільності розвитку економіки країни.

До роботи в районі НС необхідно залучати значну кількість людських, матеріальних і технічних ресурсів. Запобігання НС, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків перетворилося на загальнодержавну проблему і є одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади і управління всіх рівнів.

7