6.2. Система життєдіяльності

Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина — життєве середовище». Розглянемо характеристики компонентів цієї системи.

Будь – який живий об’єкт (організм, клітина) є відкритою системою, тобто системою, яка постійно обмінюється речовинами, енергією, інформацією з оточуючим середовищем. Сутність обміну в живих тілах складається з поглинання речовин ззовні і їх засвоєння (тобто перетворення речовин навколишнього середовища в речовину самого живого організму. Цей процес (т.зв. асиміляція) потребує енергетичних витрат з боку живого тіла і ці витрати енергії можливі тому, що в процесі асиміляції в клітинах організму накопичується енергія у вигляді складних хімічних зв’язків молекул органічних сполук.

Процеси розпаду складних речовин живого тіла, які супроводжуються визволенням енергії і виділенням продуктів розпаду, отримали назву дисиміляції. Головним джерелом енергії, що підтримує існування цих процесів, є сонячна енергія.

Другий закон термодинаміки стверджує, що будь-яка природна закрита система має властивість неминучого спаду енергетичного рівня впритул до загибелі самої системи (приклад процес горіння в замкнутому просторі). Живі тіла є відкритими системами і мають властивість черпати енергію зовні і залучати її в процеси своєї життєдіяльності, що забезпечує можливість життя.

Неможливо вивчати особливості людини, колективу чи суспільства, не враховуючи їх місця в навколишньому середовищі і стану цього середовища. Тому БЖД вивчає людину і її навколишнє середовище саме в системі „людина – життєве середовище ”, в якій людина є суб’єктом – носієм предметно – практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямований на об’єкт – життєве середовище. Середовище, яке оточує людину поза межами цієї системи, вивчають астрономія, медицина, геологія, біологія, екологія тощо.

Людина є одним з елементів – суб’єктом зазначеної системи, в якій під терміном „людина ” розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом.

Життєве середовище – другий елемент системи „людина – життєве середовище ”, її об’єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення.

Життєве середовище складається з трьох компонентів: природного соціального, або соціально – політичного, та техногенного середовищ:

Природне середовище (біосфера) – це частина Землі і простору, що її оточує, де зосереджене живе. Воно є джерелом природних ресурсів для життєдіяльності людини. Природні об’єкти утворюють поля, ліси, гори, ріки, озера, моря, океани, континенти. Це оточення зветься природним середовищем. В ньому переважно діють закони природного розвитку – фізичні, хімічні, геологічні, біологічні. В ньому відбуваються дощі, бурі, землетруси, виверження вулканів, тектонічні дислокації тощо. Природними об’єктами також є космічні об’єкти – сонце, місяць, планети, зірки, комети, астероїди.

Штучне середовище – це складова довкілля, яка створена людством за багато років його існування. Штучне середовище умовно можна розділити на : соціально – політичне; техногенне.

Людину чи соціальну спільноту, яка розглядається як суб’єкт системи „людина – життєве середовище ”, оточують інші люди, інші спільноти, що утворюють соціальне, або соціально – політичне середовище по відношенню до суб’єкта системи. Між окремими людьми, між людьми і спільнотами, між спільнотами виникають зіткнення інтересів, суперечності, непорозуміння та інші конфліктні ситуації. Таким чином соціально – політичне середовище – форми спільної діяльності людей, єдність способу життя, комунікативної дії.

Третім компонентом життєвого середовища є техногенне середовище - житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, установи, навчальні, лікувальні заклади, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини, тобто матеріальна культура, створена людством за час його існування.

Техногенне середовище формувалось і формується в процесі трудової діяльності людини. Воно багатопланове. Головною причиною створення техногенного середовища було прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Однак дуже часто через незнання або нехтування законами природи людська діяльність призводить до небажаних, а інколи навіть до трагічних наслідків.

Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище. Комплекс взаємопов’язаних абіотичних чинників, що знаходяться поза організмом і визначають його життєдіяльність, не пов’язану із створенням матеріальних, духовних чи громадських цінностей називається середовищем проживання. Це житловий будинок, власний дім чи квартира, сукупність житлових будинків, місце відпочинку, транспортний засіб, комунально – побутові об’єкти тощо.

Виробниче середовище – це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність, Це частина середовища, що оточує людину, утворена природно – кліматичними умовами та професійними (фізичними, біологічними, соціальними) чинниками, які впливають на неї в процесі трудової діяльності. Таким середовищем є цех для робітника, поле для фермера, аудиторія для студента.

Штучне середовище дає змогу задовольнити людські потреби в харчуванні, одязі, комфорті, культурному відпочинку, творчій діяльності тощо.

Загалом під „системою життєдіяльності ” розуміють життя і діяльність людства на планеті Земля. Значною мірою система життєдіяльності відображена в державі, де люди об’єднані мовою, звичаями, законами, природними умовами, системою захисту своїх інтересів.

Але ж і саму людину можна розглядати як систему життєдіяльності, що складається з взаємодіючих органів єдиного організму, який живе і діє за відповідни-ми законами (внутрішнє середовище).

Внутрішнє середовище – це внутрішній вміст, що забезпечує нервові та гуморальні механізми регуляції, те середовище, в якому живуть елементарні частки організму. Воно представляє сукупністю рідин (кров, лімфа, тканинна рідина), які омивають клітини і міжклітинні структури, та енергій (електромагнітного, гравітаційного, хронального, інформаційного полів, променистої енергії), що загалом утворюють біополе людини і беруть участь у здійсненні обміну речовин і енергій організму. Отже, внутрішнє середовище – це те живе середовище організму, яке відмежоване від зовнішнього середовища роговим шаром шкіри, епітелієм слизових оболонок органів дихання, сечостатевої і травної систем та екскреторних залоз.

Життєдіяльність окремої людини є часткою життєдіяльності людства в межах якоїсь формації. Тому тут є багато спільного. Але життєдіяльність окремої людини може відрізнятись від загальноприйнятих норм і традицій у цьому і полягає унікальність кожної людської особи.

Характерні ознаки системи життєдіяльності:

Це складна система, що об’єднує життя людей (людства), їх працю і навко-лишнє середовище, всі елементи якої взаємопов’язані і взаємозалежні.

• Функціонування системи відбувається за об’єктивними законами (правила, традиції) і має мету задоволення потреб та інтересів як людини, так і людства.

• Це динамічна система, яка розвивається, удосконалюється, пристосовується до зміни умов існування.

• Система завжди прагне до стабільного стану, вживаючи відповідні заходи для захисту себе від небезпеки.

Сама сутність дисципліни «Безпека життєдіяльності» вимагає використання системно-структурного підходу. Це означає, що при дослідженні проблем безпеки життя однієї людини чи будь-якої групи людей їх необхідно вивчати без відриву від екологічних, економічних, технологічних, соціальних, організаційних та інших компонентів системи, до якої вони входять.

Кожен з цих елементів впливає на інший, і всі вони перебувають у складній взаємозалежності. Вони впливають на рівень життя, здоров'я, добробуту людей, соціальні взаємовідносини. У свою чергу від рівня життя, здоров'я, добробуту людей, соціальних взаємовідносин тощо залежать стан духовної і матеріальної культури, характер і темпи розвитку останньої. А матеріальна культура є вже тим елементом життєвого середовища, який безпосередньо впливає як на навколишнє природне середовище, так і на саму людину. Виходячи з цього, системно-структурний підхід до явищ, елементів і взаємозв'язків у системі «людина — життєве середовище» є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, але передусім важливим засобом у руках керівників та спеціалістів з удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення здорових і безпечних умов існування людей.

Системний аналіз безпеки як метод дослідження сформувався наприкінці 50-х років XX ст., коли виникла нова наукова дисципліна, що зветься «Безпека систем».

Ідея або концепція безпеки систем уперше була використана у ракетобудуванні наприкінці 40-х років XX ст.