4. Кваліфікація у зв'язку з добровільною відмовою від вчинення злочину.

Питання кваліфікації, які вирішуються у зв'язку з добровільною відмовою від вчинення злочину.

У зв'язку із застосуванням ст. 17 КК слід вирішувати низку питань кримінально-правової кваліфікації. До них належать:

1. чи є злочином посягання, від доведення якого до кінця була добровільна відмова;

2. визначення того, що добровільна відмова сталася до моменту закінчення злочину;

3. встановлення ознак добровільної відмови;

4. відмежування добровільної відмови від суміжних інститутів кримінального права.

Посягання, від якого здійснюється добровільна відмова.

Отже, можна зробити висновок, що добровільна відмова здійснюється щодо посягання, яке:

• передбачене певною статтею Особливої частини кримінального закону як злочин;

• вчинене при наявності всіх необхідних ознак складу злочину (з урахуванням його незавершеності);

• є суспільно небезпечним, на нього не поширюються положення про малозначність (ч. 2 ст. 11 КК), воно не вчинено за обставин, які усувають злочинність діяння.

Умови правомірності добровільної відмовою від вчинення злочину.

Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з добровільною відмовою від вчинення злочину можливе тоді, коли дотримані умови правомірності такої відмови. Більшість з цих умов прямо вказані у ст. 17 КК, інші ж формулює теорія кримінального права та правозастосовна практика.

Серед умов правомірності добровільної відмови, названих у ст. 17 КК, є здійснення її за власною волею (добровільність), остаточність, усвідомлення можливості доведення злочину до кінця та відсутність у фактично скоєному складу іншого злочину.

Добровільність відмови означає відмову від доведення злочин} до кінця за власною волею особи, незалежно від мотивів. На відміну від готування до злочину чи замаху на нього, посягання при добровільній відмові припиняєть­ся не вимушено, а за волею того, хто посягає, свідомо.

Остаточність добровільної відмови полягає у тому, що особа відмовляється від завершення даного злочину назавжди, у неї немає наміру продовжити посягання у майбутньому, повторити спробу завершити його. У теорії кри­мінального права не викликає сумніву, що перерва у вчиненні злочину, відкладання його завершення «до кращих часів» не утворює добровільної відмови, і скоєне має кваліфікуватися з урахуванням того, якої фактично стадії вчинення злочину досягнуто до моменту такої перерви.

Усвідомлення можливості довести злочин до кінця має місце тоді, коли особа знає про відсутність нездоланних для неї перешкод для продовження злочинної діяльності, вважає, що вона може завершити посягання, яке почала. Для наявності добровільної відмови потрібно, щоб відповідне уявлення існувало у свідомості особи, тобто, щоб вона сама вважала, що може закінчити злочин.

Відсутність у фактично вчиненому складу іншого злочину означає, що добровільна відмова здійснюється лише стосовно конкретного посягання, не поширюється на всю злочинну діяльність винного. Особа звільняється від кримінальної відповідальності за незавершений злочин і водночас підлягає кримінальній відповідальності за злочини, вчинені до моменту добровільної відмови, котрі є закінченими, а також за посягання, наслідки яких винному не вдалося відвернути.

Успішність добровільної відмови є самостійною ознакою, яка не випливає з раніше названої і не дублює її. Добровільна відмова, як підстава звільнення від кримінальної відповідальності, може визнаватися лише тоді, коли відсутній склад не тільки іншого злочину (тобто, не того, щодо якого винний відмовлявся), а і склад злочину, стосовно якого здійснюється добровільна відмова.

Види добровільної відмови від вчинення злочину.

Можливі випадки, коли особі, незважаючи на її зусилля, не вдається уникнути настання суспільно небезпечних наслідків злочину, від вчинення якого вона відмовляється. З урахуванням цього добровільну відмову поділяють на успішну та невдалу. Остання, у свою чергу, може бути повністю невдалою — коли, незважаючи на дії винного, наслідки, на заподіяння яких були спрямовані дії, настали у повному обсязі; та частково невдалою, коли заподіяна менша за розміром шкода чи шкода менш цінному об'єкту.

Нарешті, добровільна відмова можлива і при вчиненні злочину однією особою, і при вчиненні посягання у співучасті. Добровільна відмова при співучасті має певні особливості, які потребують спеціального аналізу.

Кваліфікація частково невдалої добровільної відмови від вчинення злочину.

Частково невдала добровільна відмова передбачає:

• особі вдалося не довести до кінця злочин, який вона почала вчиняти — відмовитися від нього;

• у ході вчинення посягання все ж заподіяна шкода, але в меншому обсязі чи іншому об'єкту. Наприклад, особа відмовляється від вбивства і дає ліки потерпілому, який нею був отруєний. Останній залишається живим, але йому заподіюються тілесні ушкодження.

Кваліфікація добровільної відмови при сукупності злочинів.

Добровільна відмова може стосуватися як усієї злочинної діяльності, так і окремих злочинів. Причому відмова від доведення до кінця одного чи декількох посягань зовсім не означає, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за інші вчинені нею злочини, щодо яких добровільної відмови не було.

Наприклад, для використання у ході незаконного заняття рибним промислом був виготовлений вибуховий пристрій. Від використання вибухівки для добування риби відбулася добровільна відмова, однак вибуховий пристрій винний зберіг у себе. Тому він не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 249 КК, однак повинен відповідати за ч. 1 ст. 263 КК.

Добровільна відмова від злочину який вчиняється у співучасті.

Добровільна відмова від злочину, який вчиняється у співучасті, має певні особливості. Наявність участі об'єктивного і суб'єктивного зв'язку між діями кожного із співучасників, спільність вчинення ними злочину призводить до того, що добровільна відмова вимагає розірвання цього зв'язку.

Наприклад, при виготовленні з метою збуту підроблених грошей бездіяльність того із співвиконавців, який повинен був зробити кліше, робить неможливим також подальше вчинення злочину особами, котрі мали виготовляти готові купюри.

Не підлягають кримінальній відповідальності лише ті співучасники, які здійснили добровільну відмову. Для інших учасників злочину він буде не доведений до кінця з причин, не залежних від їх волі, відмова — вимушеною. Тому вони підлягають кримінальній відповідальності за злочинну діяльність, перервану в зв'язку з добровільною відмовою іншого співучасника. При цьому їх дії кваліфікуються як готування до злочину або замах на нього залежно від того, які дії вчинив виконавець злочину (ч. 1 ст. 31 КК). Якщо виконавець почав виконання об'єктивної сторони, описаної у диспозиції статті Особливої частини, то це є замах на злочин, у іншому ж разі — лише готування до нього.

Кваліфікація невдалої добровільної відмови за співучасті.

Окремо слід зупинитися на кваліфікації невдалої добровільної відмови співучасників, коли вони завершують посягання, незважаючи на зусилля одного з них відвернути доведення злочину до кінця. Це може бути обумовлено двома причинами. По-перше, самому співучаснику, який відмовився, не вдалося вчинити все, щоб не доводити злочин до кінця (наприклад, вказівка організатора виконавцю не вчиняти посягання не передана через пошкодження засобів зв'язку). По-друге, через те, що інший співучасник (співучасники) вчиняють злочин всупереч волі того, хто відмовився.

Наприклад, організатор злочину заявив виконавцю про відмову від крадіжки; не повідомив йому час, коли господарі квартири будуть відсутні; сказав, що не буде сприяння пособника, який обіцяв перевезти викрадене майно. Незважаючи на це, виконавець вирішив самостійно закінчити посягання.

Добровільна відмова при організованих формах спів участі.

Організовані форми співучасті у злочині — вчинення злочину в складі організованої групи та злочинної організації — характеризуються більш тісним зв'язком між співучасниками, а, отже, добровільна відмова передбачає інтенсивніші зусилля, а у ряді випадків взагалі неможлива.

Так, за загальним правилом, неможлива добровільна відмова від участі у злочинній організації. Статті про відповідні злочини (статті 109, 255, 257, 260 КК) сформульовані так, що передбачені ними посягання визнаються закінченими з моменту вступу в злочинну організацію. Тому вихід з неї буде кваліфікуватися не як добровільна відмова, а як дієве каяття.

Добровільність відмови означає відмову від доведення злочин\ до кіния за власною волею особи, незалежно від мотивів. На відміну від готу вання ло злочину чи замаху на нього, посягання при добровільній відмові припиняєть­ся не вимушено, а за волею того, хто посягає, свідомо.

Остаточність добровільної відмови полягає у тому, що особа відмовляється від завершення даного злочину назавжди, у неї немає наміру продовжити посягання у майбутньому, повторити спробу завершити його. У теорії кри­мінального права не викликає сумніву, що перерва у вчиненні злочину, відкладання його завершення «до кращих часів» не утворює добровільної відмови, і скоєне має кваліфікуватися з урахуванням того, якої фактично стадії вчинення злочину досягнуто до моменту такої перерви.

Усвідомлення можливості довести злочин до кінця має місце тоді, коли особа знає про відсутність нездоланних для неї перешкод для продовження злочинної діяльності, вважає, що вона може завершити посягання, яке почала. Для наявності добровільної відмови потрібно, щоб відповідне уявлення існувало у свідомості особи, тобто, щоб вона сама вважала, що може закінчити злочин.

Відсутність у фактично вчиненому складу іншого злочину означає, що добровільна відмова здійснюється лише стосовно конкретного посягання, не поширюється на всю злочинну діяльність винного. Особа звільняється від кримінальної відповідальності за незавершений злочин і водночас підлягає кримінальній відповідальності за злочини, вчинені до моменту добровільної відмови, котрі є закінченими, а також за посягання, наслідки яких винному не вдалося відвернути.

Успішність добровільної відмови є самостійною ознакою, яка не випливає з раніше названої і не дублює її. Добровільна відмова, як підстава звільнення від кримінальної відповідальності, може визнаватися лише тоді, коли відсутній склад не тільки іншого злочину (тобто, не того, щодо якого винний відмовлявся), а і склад злочину, стосовно якого здійснюється добровільна відмова.

Види добровільної відмови від вчинення злочину.

Можливі випадки, коли особі, незважаючи на її зусилля, не вдається уникнути настання суспільно небезпечних наслідків злочину, від вчинення якого вона відмовляється. З урахуванням цього добровільну відмову поділяють на успішну та невдалу. Остання, у свою чергу, може бути повністю невдалою — коли, незважаючи на дії винного, наслідки, на заподіяння яких були спрямовані дії, настали у повному обсязі; та частково невдалою, коли заподіяна менша за розміром шкода чи шкода менш цінному об'єкту.

Нарешті, добровільна відмова можлива і при вчиненні злочину однією особою, і при вчиненні посягання у співучасті. Добровільна відмова при співучасті має певні особливості, які потребують спеціального аналізу.

Кваліфікація частково невдалої добровільної відмови від вчинення злочину.

Частково невдала добровільна відмова передбачає:

• особі вдалося не довести до кінця злочин, який вона почала вчиняти — відмовитися від нього;

• у ході вчинення посягання все ж заподіяна шкода, але в меншому обсязі чи іншому об'єкту. Наприклад, особа відмовляється від вбивства і дає ліки потерпілому, який нею був отруєний. Останній залишається живим, але йому заподіюються тілесні ушкодження.

Кваліфікація добровільної відмови при сукупності злочинів.

Добровільна відмова може стосуватися як усієї злочинної діяльності, так і окремих злочинів. Причому відмова від доведення до кінця одного чи декількох посягань зовсім не означає, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за інші вчинені нею злочини, щодо яких добровільної відмови не було.

Наприклад, для використання у ході незаконного заняття рибним промислом був виготовлений вибуховий пристрій. Від використання вибухівки для добування риби відбулася добровільна відмова, однак вибуховий пристрій винний зберіг у себе. Тому він не підлягає кримінальній відповідальності за ст. 249 КК, однак повинен відповідати за ч. 1 ст. 263 КК.

Добровільна відмова від злочину який вчиняється у співучасті.

Добровільна відмова від злочину, який вчиняється у співучасті, має певні особливості. Наявність участі об'єктивного і суб'єктивного зв'язку між діями кожного із співучасників, спільність вчинення ними злочину призводить до того, що добровільна відмова вимагає розірвання цього зв'язку.

Наприклад, при виготовленні з метою збуту підроблених грошей бездіяльність того із співвиконавців, який повинен був зробити кліше, робить неможливим також подальше вчинення злочину особами, котрі мали виготовляти готові купюри.Не підлягають кримінальній відповідальності лише ті співучасники, які здійснили добровільну відмову. Для інших учасників злочину він буде не доведений до кінця з причин, не залежних від їх волі, відмова — вимушеною. Тому вони підлягають кримінальній відповідальності за злочинну діяльність, перервану в зв'язку з добровільною відмовою іншого співучасника. При цьому їх дії кваліфікуються як готування до злочину або замах на нього залежно від того, які дії вчинив виконавець злочину (ч. 1 ст. 31 КК). Якщо виконавець почав виконання об'єктивної сторони, описаної у диспозиції статті Особливої частини, то це є замах на злочин, у іншому ж разі — лише готування до нього.

Кваліфікація невдалої добровільної відмови за співучасті.

Окремо слід зупинитися на кваліфікації невдалої добровільної відмови співучасників, коли вони завершують посягання, незважаючи на зусилля одного з них відвернути доведення злочину до кінця. Це може бути обумовлено двома причинами. По-перше, самому співучаснику, який відмовився, не вдалося вчинити все, щоб не доводити злочин до кінця (наприклад, вказівка організатора виконавцю не вчиняти посягання не передана через пошкодження засобів зв'язку). По-друге, через те, що інший співучасник (співучасники) вчиняють злочин всупереч волі того, хто відмовився.

Наприклад, організатор злочину заявив виконавцю про відмову від крадіжки; не повідомив йому час, коли господарі квартири будуть відсутні; сказав, що не буде сприяння пособника, який обіцяв перевезти викрадене майно. Незважаючи на це, виконавець вирішив самостійно закінчити посягання.

Добровільна відмова при організованих формах спів участі.

Організовані форми співучасті у злочині — вчинення злочину в складі організованої групи та злочинної організації — характеризуються більш тісним зв'язком між співучасниками, а, отже, добровільна відмова передбачає інтенсивніші зусилля, а у ряді випадків взагалі неможлива.

Так, за загальним правилом, неможлива добровільна відмова від участі у злочинній організації. Статті про відповідні злочини (статті 109, 255, 257, 260 КК) сформульовані так, що передбачені ними посягання визнаються закінченими з моменту вступу в злочинну організацію. Тому вихід з неї буде кваліфікуватися не як добровільна відмова, а як дієве каяття.