4.3. Схвалення, комплімент

Схвалення – це позитивна характеристика адресантом слів, дій, вчинків адресата. Ступінь схвалення може бути різним: у розпорядженні мовця є широка шкала (парадигма) відповідних формул: “Ти (Ви) правильно вчинив(ли) (сказав; виступив)”; “Дуже правильний (розумний; доречний) вчинок”; “Ти (Ви) прийняв(ли) надзвичайно вдале (розумне; продумане) рішення”; “Я в захопленні від твого (Вашого) вчинку (рішення; виступу)” і т.п.

За нормами доброго тону, особа, вчинок якої схвалено, має належно відреагувати. З цією метою застосовуються формули, відповідні й адекватні ступеневі оцінки вчинку: Дякую!; Це тобі (Вам) тільки здається; Мені приємно, що ти (Ви) так оиінив(ли) мій вчинок; Я не вартий такої оцінки (таких слів); Те ж саме я можу сказати і про тебе (Вас).

Ці та подібні фрази в усному спілкуванні супроводжуються несловесними засобами вираження вдячності: ввічливим кивком голови, приязною усмішкою тощо.

Комплімент з французької мови означає “вітання”, а також “люб’язний, приємний вислів із похвалою, схваленням”. У цьому другому значенні слово комплімент потрапило до інших мов, у т.ч. української.

Компліменти говорять переважно особам жіночої статі. У Франції, на батьківщині цього слова, мистецтва висловлювати захоплення жіночими усмішками, зачісками, сукнями, капелюшками і т.д. навчають у старших класах школи.

Особливістю жанру компліменту є використання слів (прикметників, прислівників, іменників), які виражають високий ступінь якості, міри, напр.: “У тебе (Вас) такий чудовий вигляд!”; “Ти (Ви) так чудово виглядаєш(єте)!”; “Ти (Ви) така красуня!”; “У тебе (Вас) такі красиві очі!”; “Ти (Ви) така чарівна!”; “Ти (Ви) першокласний фахівець!”; “Ти (Ви) фантастично танцюєш(єте)!”; “Ти (Ви) маєш(єте) тонке почуття гумору (витончений смак; прекрасні манери)!”; “З тобою (Вами) так приємно спілкуватися”; “Тобі (Вам) винятково пасує цей капелюшок (костюм; пальто)!”; “Ти (Ви) неперевершена господиня!”; “Твої (Ваші) діти прекрасно виховані!”; “У тебе (Вас) така молода мама (славний батько; порядний брат)!” та ін.

За правилами етикетного мовлення комплімент потребує відповідної словесної (і невербальної) реакції адресата. Звично говорять: Дякую!; О, дякую за комплімент!; Ви такі люб’язні!; Ви мені лестите!; На жаль, це лише комплімент!

Відразу “віддячувати” компліментом за комплімент, а особливо говорити про партнера те саме, що почули від нього (Ви теж красень!; У Вас теж красива (ще красивіша) не треба. Це не відповідає вимогам доброго смаку. Краще підібрати найпривабливіший для похвали об’єкт, прикмету, здібність тощо і, вловивши слушний момент, висловити це співрозмовникові.

4.4. Зауваження, докір.

Жанр зауваження в українській мові має широкий набір стереотипних словесних формул: “Я змушений зробити тобі (Вам) зауваження”; “Ти (Ви) не зовсім добре вчинив(ли) (зробив; сказав)”; “Ти (Ви), напевно, недостатньо це обміркував (чи) (продумав(ли) як слід)”; “Тобі (Вам) так робити (чинити; говорити) не личить”; “На мою думку, цей вчинок не робить тобі (Вам) честі”; “У такому тоні мені неприємно провадити розмову”; “З тобою (Вами) нелегко мати справу”; “Твій (Ваш) вчинок виходить за межі етичних норм” та ін.

Залежно від предмета розмови і змісту зауваження відповідь адресата може являти собою:

1. вибачення: “Вибач(те), я помилився”; “Я не хотів (не мав наміру) чинити тобі (Вам) прикрощі”; “Я це зробив не навмисно”; “Мені дуже неприємно! Не сердьтесь на мене!”;

2. заперечення: “Даруй(те), ти (Ви) мене неправильно зрозумів(ли)”; “На мою думку, твоє (Ваше) зауваження не цілком обґрунтоване (цілком необґрунтоване, безпідставне)”; “Вибач(те), але ти (Ви) тут не маєш(єте) рації”.

3. з’ясування: “Не бачу причини для зауваження (докору)”; “Не розумію, в чому ти (Ви) бачиш(ите) мою помилку (за що ти (Ви) на мене образився(лись))”; “Перепрошую, а в чому, власне, річ?”.