Нормативний матеріал та судова практика.

1. Кримінальний процесуальний Кодекс України: глави 3, §2, §3, §4, §5, §6 ст.ст. 36-83, Глава 26 §1 §2 ст.ст. 306-310.

2. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» /Відомості Верховної Ради України, 2010 , № 41-42, ст..529 зі змінами та доповненнями.

3. Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ від 5 листопада 1991 р. (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 53, ст.. 793 із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального Кодексу України (ст.ст. 7, 13, 15, 16, 20, 29, 30, 32, 33, 36, 37, 56).

4. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» /Відомості Верховної ради України,1993, № 9, ст.. 62; 2002 р., № 29, ст.. 194; 2004 р., № 8, ст.. 66; 2011 р., № 51, ст.. 577 із змінами та доповненнями, внесеними Законом України про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України (ст.ст. 7, 10, 12).

5. Закон України «Про попереднє ув’язнення» / Відомості Верховної ради України, 1993, № 35, ст.. 360 із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України (ст.ст. 1, 2, 3, 8, 9, 12, 13, 20, 21).

6. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» / Відомості Верховної ради України, 1992, № 22, ст.. 303 із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України (ст.ст. 5, 6, 7, 8, 9, 9¹, 9², 10, 11, 12, 14).

7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 2 липня 2004 р. «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів, в частині, що не суперечить кримінальному процесуальному кодексу України.

8. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному процесі» від 24.10.2003 р. в частині, що не суперечить кримінальному процесуальному кодексу України, прийнятому 13.04.2012 р.

9. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про застосування конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996 р., № 9.

10. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 р. № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» в частині, що не суперечить кримінальному процесуальному кодексу України, прийнятому 13.04.2012 р.

Завдання і задачі

Задача № 1.

Судді Брюховицького районного суду Лавриненку Була надана чергова щорічна відпустка. Оскільки в його провадженні перебувала кримінальна справа, про обвинувачення Бровчука у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України (справа вже була призначена до суду і призначена до розгляду), він, щоб не допустити порушення встановлених законом строків розгляду справи, домовився із суддею сусіднього району Мартинюком про те, що останній вирішить згадану справу. У призначений день суддя Мартинюк прибув до Брюховецького районного суду, розглянув справу і постановив обвинувальний вирок.

Захисник обвинуваченого подав до апеляційного суду апеляцію, якою обґрунтував необхідність пом’якшити обране його підзахисному покарання. При цьому він відзначив, що коли б справу розглядав суддя Лавриненко, то він би обрав покарання, не пов’язане з позбавленням волі?

1. Що слід розуміти під поняттям «законний склад суду»?

2. Чи законним є вирок, постановлений в описаній ситуації?

3. Яким є порядок вирішення питання про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого, коли цей суд позбавлений можливості розглянути підсудну йому справу, зокрема, в разі неможливості утворити новий склад суду для судового розгляду?

Задача №2

Прокурор р-ну Микитка відповідно до ст. 30 Закону “Про прокуратуру” та ст. 36 КПК України, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у справі про обвинувачення Журовського за ст. 122 та ст. 296 КК України, дав слідчому такі письмові вказівки:

1. Провести обшук у квартирі обвинуваченого з метою виявлення та вилучення знаряддя (стамески) завдання потерпілому умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

2. Допитати сусідів обвинуваченого — Бровчука та Волкову — про їх взаємини з потерпілим до вчинення злочинів.

3. Змінити підозрюваному запобіжний захід — тримання під вартою на домашній арешт.

4. Закрити кримінальне провадження в частині висунутої Журовському підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення за ч.2 ст.296 КК України, оскільки тілесні пошкодження були заподіяні на грунті особистих неприязних відносин між обвинуваченим і потерпілим і в діях першого не було грубого порушення громадського порядку та вираження явної неповаги до суспільства.

Ознайомившись з наведеними вказівками, слідчий провів лише обшук, а від виконання інших відмовився, вважаючи їх безпідставними. За таких обставин прокурор вважав неможливим продовження досудового слідства цим слідчим і виніс постанову про усунення його від дальшого ведення досудового слідства. Слідчий оскаржив цю постанову до слідчого судді, вважаючи її незаконною.

1. Чи мав право прокурор давати слідчому перелічені вказівки?

2. Чи слідчий діяв в описаній ситуації відповідно до закону?

3. Чи відповідали закону дії і рішення прокурора? Відповідь аргументуйте відповідними положеннями закону.

4. Яке рішення повинен прийняти слідчий суддя за скаргою слідчого?

Задача№3

Керівник органу досудового розслідування, начальник слідчого відділення органу внутрішніх справ, здійснюючи організацію досудового розслідування кримінальної справи про обвинувачення неповнолітнього Зеленського у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України, дав усну вказівку слідчому провести слідчий експеримент для перевірки можливості проникнення обвинуваченого через вікно до квартири потерпілого, а також допитати матір обвинуваченого для з'ясування обставин, перелічених у ст. 485 КПК України.

На думку слідчого названі обставини матеріалами справи достатньо з'ясовані і він категорично відмовився їх виконувати. Начальник слідчого відділення сам провів слідчий експеримент, допитав матір обвинуваченого, не приймаючи справи до свого провадження. Протоколи названих слідчих дій він передав слідчому для приєднання до справи, але слідчий відмовився це зробити на тій підставі, що він не брав участі у проведенні цієї слідчої дії. На цій підставі начальник слідчого відділення видав постанову про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування.