5. Головні напрямки розвитку галузі

Для розвитку металургійного комплексу Україна має декілька сприятливих чинників:

1. близькість розміщення родовищ коксівного вугілля, залізної і марганцевої руд, известняков, формуючих пісків і вогнетривів;

2. густа мережа шляхів сполучення між родовищами;

3. велике і надійне джерело водопостачання, яким є Дніпро з його водосховищами;

4. розвиток металомісткого машинобудування;

5. велике число металевого лому;

6. висококваліфіковані кадри.

Проте, не дивлячись на це, чорна металургія України відстає від світового рівня. Це спричинено багатьма причинами, найважливішою з яких економістам вважається та, що з розпадом СРСР Україні не потрібна така кількість металу, яка проводилася раніше. Крім того, через відпрацьоване устаткування якість металу в Україні не задовольняє багатьом світових ринкам продукції металургійного комплексу, де відбувається гостра боротьба за ринки збуту.

Проте, чорна металургія України є прибутковою галуззю. Продукція її гірничодобувної промисловості – основна стаття валютних надходжень.

Перед українськими металургійними підприємствами стоять наступні завдання, які вимагають першочергового вирішення [17, c.41-46], [15]:

1. підприємства чорної металургії оснащені старим, майже зношеним, допотопним оснащенням, існує значна технологічна відсталість порівняно з розвинутими країнами. Ця проблема вимагає упровадження новітніх досягнень науково-технічного прогресу у виробництві чорних металів, пошуку нових оригінальних шляхів і способів їх виплавки;

2. чорна металургія України надмірно енергозатратна. Щоб подолати цю проблему, необхідно реалізувати програми по скороченню витрат енергетичних ресурсів - починаючи із видобутку і закінчуючи виробництвом готової продукції;

3. низький вміст металу в сировині вимагає збагачення руд. Звичайно, необхідні також пошуки найефективніших шляхів її збагачення;

4. різке падіння продуктивності праці вимагає пошуків шляхів підвищення;

5. чорна металургія відноситься до виробництва, яке при сучасній технології виготовлення металів сильно забруднює навколишнє середовище.

У зв'язку з вищеназваними проблемами, виникає одна з найголовніших проблем чорної металургії: неконкурентність і велика вартість продукції, яка приводить до “виштовхування” наших підприємств з ринку. Щоб подолати це, необхідно:

• встановити найтісніші зв'язки з вітчизняними підприємствами машинобудування, будівництва і транспорту, а також з іншими металовиробниками з метою детального вивчення нинішньої і перспективної потреб в різних видах металопродукції, щоб не допустити значного імпорту тих видів прокату, труб і металевих виробів, які наші підприємства здатні виготовити самостійно;

• вжити заходів до активного проникнення різних видів прокату, труб і металевих виробів на перспективні ринки збуту, в країни, які не становлять небезпеки з погляду порушення антидемпінгових процесів;

• у пошуках ринків збуту головну увагу надати країнам Південно-східної Азії (Китай, Таїланд, Гонконг, Сінгапур, Південна Корея, Філіппіни, Індонезія), близько розташованим країнам (Туреччина, Ізраїль, Єгипет, Іран, Індія) і традиційним партнерам, що розвиваються (Росії та іншим країнам СНД);

• систематично вивчати потреби внутрішнього і зовнішніх ринків збуту, щоб своєчасно виготовляти різноманітні види прокату, труб і металевих виробів, конкурентоспроможні за своїми споживацькими властивостями (надійністю, конструктивною міцністю, металовмістом і новизною), за цінами (скорочуючи питомі витрати на сировину, матеріали, енергію і разом з тим поступово збільшуючи витрати на заробітну платню, екологію, науку і амортизацію), за товарним виглядом (надаючи увагу якості обрамлення, захисним і декоративним покриттям, упаковці);

• проглянути структуру галузі на користь найрентабельніших виробництв, корінного поліпшення якості і збільшення ефективних виробів металопродукції. Для цього доцільно випереджаючими темпами розвивати і удосконалити киснево-конверторний процес, підвищувати частку агломерату в залізорудній частині шахти при виплавці переробляючого чавуну, реконструювати і модернізувати устаткування, інтенсифікувати технологічні процеси, механізувати і автоматизувати їх, поліпшити технології прокату і труб, особливо обсадних, придатних для глибокого буріння нафти і природного горючого газу, спеціальних видів труб, у тому числі багатошарових для газопроводів, освоїти випуск нових марок феросплавів, підвищити якість металопродукції і розширити її асортимент;

• збільшити об'єми виробництва термопідсиленого прокату, сортового конструкційного прокату, а також розширювати випуск і асортимент полегшених балок і швелерів, спеціальних профілів для машинобудування, упровадження яких значно економить метал [20].

Сучасному машинобудуванню України потрібен не просто метал, а його найефективніші високоекономні види: холоднокатаний металевий прокат, гнуті профілі, прокат з антикорозійним покриттям, сталева холоднокатана стрічка, високоякісні металовироби, пороші з легованих сталей і сплавів, а також металокераміки.

Як бачимо, металургійний комплекс вимагає корінної перебудови. Можна одержувати високоякісну сталь, минувши стадію чавунного виробництва в доменних печах. Це метод безперервного розливу сталі через «шлакове переплавлення» [10]. У такому разі відпадає необхідність в агломераційному і збагачувальному коксохімічному виробництву на заводах і доменних печах. Стане чистішим навколишнє середовище, щезне кіптява, дим, оксиди доменного і коксохімічного виробництва, з'явиться можливість відмовитися від більшості прокатних станів, блюмінгів, слябінгів [2].

Під впливом НТР змінилася структура (технологія) виробництва сталі. До самих передових і поширених методів виробництва сталі належать киснево-конверторний, електросталеплавильний і метод прямого відновлення аналізу. Упроваджується порошкова металургія, а також технологія отримання заліза з руд по методу прямого відновлення – безкоксова (або бездоменна) металургія. Металізовані окатиші мають високий відсоток вмісту заліза, і на їх основі можливо пряме відновлення, минувши доменні печі. Упровадження безперервного розливу сталі (у ряді країн воно складає 10-20% виробництва) з часом зробить зайвим прокатні стани, блюмінги і слябінги.

Технічний рівень металургійного виробництва в Україні ще невисокий. Так, частка виробництва електросталі і конверторної сталі складає 60% від загальної виплавки, тоді як в країнах «сімки» – 100%. Частка прокату у виплавці сталі за останнє десятиріччя підвищилася і складає в Україні понад 77%, а в Японії, Франції, ФРН – понад 80%.

Назріла необхідність для упровадження новітніх технологій і виробництв – перш за все малозатратних, ресурсо- і енергозберігаючих, екологічних. В металообробці слід упровадити преси надвисокого тиску, де шматок металу стає м'яким і податливим, як рідина. Цей метод дає можливість створювати деталі будь-якої форми і конфігурації без подальшої токарної або фрезерної доробки. За цією технологією 90% сталі виплавлятиметься з металолому і лише 10% - із залізняку, який збереже невідновлювані природні ресурси, а зношені металеві деталі відновлюватимуться спеціальним переплавленням [Error: Reference source not found].

Така технологія вже використовується на Південному машинобудівному заводі і Дніпропетровському металургійному комбінаті.

Останніми роками в світовій практиці виникла тенденція до будівництва і невеликих заводів неповного циклу потужністю 50-500 тис. т, оснащених електропечами, машинами безперервного розливу сталі і сортовими станами. Вони перспективні і в Україні, оскільки спиратимуться на ресурси металевого лому і задовольнятимуть попит споживачів на різні ефективні види прокату.

Наряду цим в чорній металургії знизилися темпи зростання продуктивності роботи в гірничодобувному виробництві, що пов'язано з поглибленням гірських робіт, збільшенням гірського тиску, повільними темпами технічного переоснащення підприємств. Певний період в чорній металургії України спостерігається систематичне зниження капітальних вкладень і основних виробничих фондів, обумовлене погіршенням природних умов видобутку рудної і нерудної сировини, експлуатацією родовищ з низьким вмістом заліза в рудах і збільшенням собівартості основних виробничих фондів, що пов'язано з охороною навколишнього середовища. Успішне рішення цих питань має велике економічне і соціальне значення.

Виходячи з кон'юнктури світового і внутрішнього ринків, до пріоритетних завдань чорної металургії на найближчу пору віднесено – виробництво тонкого автомобільного листа, високоміцних труб, водо- і газопровідних труб з покриттям, алюмінієвої фольги і губчастого титана, сталевих канатів і арматури [14, c.27-28].

Металургійний комплекс породжує і екологічні проблеми, вирішення яких залежить від упровадження нових технологій і удосконалення металургійних процесів. Так, на гірничорудних підприємствах металургії (5 ГОКов Кривбасу) невирішеними залишилися проблеми по локалізації викидів пилу і газів при проведенні масових вибухів в кар'єрах Кривбасу, зниженні викидів оксиду вуглецю і діоксиду сірки в газах, які відходять від агломераційних машин. На меткомбінаті “Криворіжсталь”, Дніпропетровському меткомбінаті ім. Дзержінського, метзаводі ім. Петровського не вирішені питання локалізації неорганізованих викидів (рудні і ливарні двори і т.п.), очищення газів, які відходять від конвейєрів і сталеплавильних печей [2, c.106].

Головна задача чорної металургії – виробництво металу високої якості, використовування відходів виробництва, максимальне зниження негативного впливу на природу. А для цього необхідна реконструкція підприємств, перехід на маловідходні технології, створення ефективних очисних споруд і газоуловлювачів.

Одним з головних напрямів може бути зміцнення матеріально-технічної бази галузі, спрацьованість якої сьогодні перевищує 65%. За останні роки, не дивлячись на великі фінансові вкладення в переоснащення ГМК, його вдалося відновити лише на 8%. Щоб досягти помітних зсувів, слід використовувати не менше 50 млрд. грн. [9] А щоб знайти такі кошти, слід активніше займатися інвестиційною політикою на всіх рівнях, привертати до співпраці і взаємовигідної співпраці як вітчизняних, так і зарубіжних інвесторів. Надій, які були встановлені на економічний експеримент, що проводився в галузі, повністю не виправдалися. Лише 10% засобів, отриманих від пільгового оподаткування, а не всі сто, як передбачалося експериментом, було вкладене в технічне оновлення підприємств галузі. Слід більше уваги приділяти розвитку вітчизняного ГМК, зростанню попиту на його продукцію в інші країни, розвитку внутрішнього металоринку.