3. Повідомлення теми, мети та завдань уроку й мотивація навчальної діяльності учнів

Усі людей цікавить зоряне небо. Інтерес до зоряного неба в Україні зафіксований у археологічних знахідках на території Київської Русі, в пізніших давньоруських та українських літописах. Важливі небесні явища постійно фіксувалися. Це сонячні та місячні затемнення, північні сяйва, падіння метеоритів, зоряні дощі тощо. Сьогодні ми пазнайомимося із народною космогонією та астрономією

4. Сприймання й первинне усвідомлення нового навчального матеріалу, осмислення звязків між об’єктами вивчення

Що ж таке космогонія?

Космогонія (грец. κοσμογονία, від грец. κόσμος — світ, Всесвіт і грец. γονή — народження), — галузь науки, в якій вивчається походження і розвиток космічних тіл і їх систем: зірок і зоряних скупчень, галактик, туманностей, Сонячної системи і всіх вхідних в неї тіл — Сонця, планет (включно із Землею), їх супутників, астероїдів (або малих планет), комет, метеоритів. Вивчення процесів космогонії є одним з головних завдань астрофізики. Оскільки всі небесні тіла виникають і розвиваються, ідеї про їх еволюцію тісно пов'язані з уявленнями про природу цих тіл взагалі. У сучасній космогонії широко використовуються закони фізики і хімії.

Астроно́мія (грец. αστρον — зірка і νομος — закон) — одна з найдавніших наук, що включає спостереження і пояснення подій, які відбуваються за межами Землі та її атмосфери. Вона вивчає походження, розвиток, властивості об'єктів, що спостерігаються на небі (і перебувають поза межами Землі), а також процеси, пов'язані з ними.

Оригінальні астрономічні знання мав сам народ. Потреби виробництва, господарської діяльності зумовили регулярні спостереження за небесними світилами, виявлення закономірностей їх руху і відповідного зв'язку з періодичністю у природі, що було необхідно для розуміння природних процесів і пристосування до них власних умов життя.

Відповідно до місця розташування на небосхилі Сонця люди поділили рік на пори року, а водночас визначили назви сторін світу — Південь, Північ, Схід, Захід. Саме з рухом Сонця пов'язаний поділ доби на певні часові проміжки.

Однак найбільш пізнаним у народі небесним світилом, пов'язаним із селянським побутом, був Місяць, якому приписувалась дивна сила, зокрема вплив на всі рослини і усе живе. Багато залежало від фаз Місяця; декотрі з яких були слабшими для рослин, але активнішими для живої природи і навпаки. Звичайно вирізняють чотири фази Місяця, проте на етнографічному Поділлі Місяць ділили на три фази: молодик, підповня і старик; на Волині — на п'ять: молодик, або нив, перша квартира, підповня, повня, остання квартира; на Бойківщині фази Місяця поділялися на квартири: перша — на весну, друга — на літо, третя — на осінь, четверта — на зиму.

Відповідно до кожної фази усталилося виконання тих чи інших польових робіт, за ними ж визначали активний розвиток рослин і навіть тварин. Сільськогосподарські роботи намагалися проводити при повні Місяця — сіяти озимі та ярі культури, садити картоплю, починати оранку тощо.

Цікаві народні назви більшості сузір'їв. Так, Велика Ведмедиця має назву Великий Віз, або Віз. У Причорномор'ї її називали Пастух з гирлигою. Мала Ведмедиця дістала назву Малий Віз, або Пасіка.

Група зірок Плеяди відома в народі як Волосожар, Квочка, Квочка з курчатами, а в західних районах України — як Баба.

На Полтавщині сузір'я Візничого отримало назву Квочка з курчатами. Назву Хрест в Україні дістало сузір'я Лебедя, а Орла — Дівка воду несе.

Сузір'я Волосся Вероніки в народі відоме як Волосожар, або Стожари. Такі ж назви народ дав групі зірок Плеяди, сузір'ю Оріон. Останнє в різних місцевостях України теж має різні назви: Косарі, Полиця, Чепіги. На Полтавщині Чепігами називали лише частину сузір'я Оріон, яке розміщенням нагадує цифру 5. Подекуди Чепігами називали сузір'я Близнят. Пояс Оріона в народі ще називають Граблями, а сузір'я Кассіопеї — Вороною. Молочний шлях став Чумацьким, його ще називають гусячою, пташиною дорогою, а сузір'я Терези — Дівчиною з відрами.

Здавна була відома Вечірня зірка — планета Венера. Перед сходом Венеру називали Вранішньою зіркою, Світовою зорею, Зорницею і Дежницею. Зорницею називали і найяскравішу зірку небокола Сіріус, яка видима вранці, під час жнив. Ранкова зоря — міфологічна Либідь символізує дівочу цноту, юну незайману красу або ж дівчину на виданні, кохану, наречену. Так міфологія перейшла в художні образи народної пісні та поезії. Глибока вітчизняна історія промовляє численними, глибокого смислу символами, щедро наповнюючи ними народні пісні й обрядову поезію.

Комету українські селяни називали мітлою, а північне сяйво — оказією.

Зазвичай для виміру часу користувалися спостереженнями за зміною фаз Місяця. В народі його поділяли на три, чотири або п'ять частин — відповідно до фаз небесного світила. При поділі на чотири чверті перша чверть Місяця називається молодик, друга — підповня, третя — повня, четверта — остання кватира. Трифазовий поділ обіймав відповідно такі частини: молодик (новак), підповня і старий. При п'ятичастинному членуванні місяця між молодиком (нив) і підповнею чотиричастинного поділу вставлялася п'ята частина — перша кватира.

Головним мірилом часу вдень слугувало Сонце, а після його заходу — зорі. Особливе значення при цьому надавалось Возу і Волосожару. "Уже Волосожар піднявся, а Віз в небі вниз перевертавсь", — так писав в "Енеїді" І. Котляревський.

Українська термінологія головних сторін світу влучно і точно передає смисл: південь, північ, схід, захід. Південь — сторона світу, коли сонце опівдні — найменша тінь і т. д.

Важливий орієнтир вночі — Чумацький шлях — Млечна путь. Це ж був і напрям "дороги у вирій". Знання астрономії, розташування небесних світил уже в XVI ст. дало змогу запорозьким козакам, користуючись небесними орієнтирами, легко проходити на чайках Чорне море.

Уявлення українців про небесні світила значною мірою зберегли архаїчні язичницькі елементи. У побутових оповідях, обрядах подибуємо елементи міфів та символіки, в яких виразно проглядаються залишки культу Сонця. Тут можна виявити сліди антропоморфізації (сонце — чоловік з ясним обличчям; чоло боже; боже лице). Проте найчастіше у колядках та веснянках Сонце подається у жіночих образах — богині, княгині, красної панни. Побутувала віра у божественну, священну природу Сонця (за відсутності ікон подекуди молилися, повертаючись обличчям на схід Сонця).

Аналогічними є уявлення українців про Місяць як "божу силу", від якої залежить людське життя. До Місяця зверталися із замовляннями, прохаючи допомоги. Повсюдне поширення мали вірування, пов'язані з фазами Місяця, котрі впливали на виконання приписів народної медицини, зміну погодних явищ і т. ін.

Народна традиція наділяла сакральними властивостями й зірки. Українці здавна вірили, що кожна людина має свою планету, яка згасає, коли вмирає людина. Казали: Зорі — то душі людей; якщо людина праведна — зоря ясна, а як ні — то темна. Пізніше, з поширенням християнства, це змінилося переконанням у тому, що кожна зірка є свічкою, яку запалює Бог із народженням людини.

Серед традиційних К. у. подибуємо залишки давнього поділу Всесвіту на три зони: небо, землю, підземний світ. Небо уявлялося як дах землі, збудований з якоїсь білої маси. Вважалося також, що небо вогняне і воно розкривається лише на свято Воскресіння та під час грози. Пізніше широкого побутування набула версія суто християнського забарвлення: на небі знаходиться рай, куди Бог допускає лише святі душі.

Подібних змін зазнали і давні уявлення про Чумацький Шлях — дорогу у вирій. Пізніше він трактувався вже як дорога в Єрусалим. Але найбільше поширення мали повір'я про комети, які мали назви мітла чи знаменіє та сповіщали про лиха, пошесті, війни. Передвістя біди бачили і у масовому падінні метеоритів. Побутувала й християнська версія: падаючий метеорит — це грішна душа, яку не приймає небо.