- •Розділ і історія філософії як школа людинознавства
- •Філософія, її походження, проблематика та функції
- •Тема 2 Філософія Стародавнього Світу. Філософія Античності. Зародження основних парадигм осмислення людини та світу
- •Тема 3 Філософія Середніх віків
- •Тема 4 Західноєвропейська філософія епохи Відродження та Нового часу
- •Тема 5 Німецька класична філософія та некласичні філософські вчення хіх ст.
- •Тема 6 Гуманістичні тенденції розвитку сучасної філософії
- •Тема 7 Філософська думка в Україні
- •Розділ іі теоретичні проблеми, що узагальнюють історичний досвід філософського людинознавства
- •Світ людського буття
- •Тема 9 Проблема походження і існування людини
- •Тема 10 Людина як суб’єкт пізнання
- •Тема 11 Філософська антропологія
- •Тема 12 Соціальна філософія
- •Список рекомендованої літератури
- •Словник філософських термінів (для студентів всіх спеціальностей)
Тема 9 Проблема походження і існування людини
Антропогенезис (з грец. anthropos – людина, genos - походження) – еволюційний, філогенетичний процес походження та розвитку людини як біосоціальної істоти, органічно зв’язаний з трансформацією його початкової інстинктоподібної трудової діяльності, формування свідомості, мови та поступовим переростанням первісних спільностей стадного зразку у форми людської колективності.
Біогенез – одна з теорій виникнення життя на Землі, згідно з якою зародки живих істот були занесені на Землю з інших небесних тіл (теорія панспермії).
Екстеріоризація (з лат. exterior - зовнішній) – процес породження зовнішніх психічних проявів людини (дій, висловів) через перетворення внутрішніх структур, що склалися на основі трансформації зовнішньої соціальної людської діяльності.
Інтеріоризація (з лат. interior - внутрішній) – формування внутрішньої структури психіки людини через засвоєння структур зовнішньої соціальної діяльності.
Біосфера – єдність земної кори, гідросфери та атмосфери, населених живими організмами.
Альтруїзм (з грец. а – вальна частка заперечення і moralis - моральна) – принцип життєвої орієнтації особистості, згідно з яким благо іншої людини є більш важливим та має більше значення, ніж власне благо та особисті інтереси.
Антропологізм - філософська концепція, яка всі світоглядні проблеми (що таке світ, суспільство, бог та ін.) розглядає крізь призму людини. Людина є мірою всіх речей (Протагор).
Діяльність – один із найважливіших атрибутів буття людини, який пов’язаний з цілеспрямованою зміною зовнішнього світу, самої людини. Саме через діяльність розкривається сутність людини.
Особистість – людський індивід в аспекті його соціальних якостей, який формується у процесі історично конкретних видів діяльності та суспільних відносин.
Самосвідомість - усвідомлення людиною чи соціальною групою самої себе, свого місця й ролі в природі й суспільстві
Тема 10 Людина як суб’єкт пізнання
Гносеологія — теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін яка досліджує закономірності процесу пізнання.
Пізнання — процес цілеспрямованого відтворення дійсності в абстрактних образах (поняттях, теоріях) людиною. Пов'язане з практичною діяльністю і зумовлене суспільним буттям людини.
Суб’єкт (з лат. subjectum - те, що лежить в основі, підкладене) - носій певного роду діяльності; у теорії пізнання - свідома істота, що пізнає.
Об’ект – частина об’єктивної реальності, яка знаходиться у взаємодії з суб’єктом та виділяється завдяки його пізнавальній активності.
Практика (з греч. рraktike - активний) – матеріальна, чуттєво-предметна діяльність людини. Практика включає доцільну діяльність; предмет, на який направлена діяльність; засоби, за допомогою яких досягається мета; результат діяльності. Протилежний теорії спосіб освоєння світу з метою його предметного перетворення; переведення суб‘єктивного в площину об‘єктивного.
Творчість – процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні та духовні цінності.
Істина — адекватне відтворення дійсності в пізнанні, відповідність знання дійсному стану речей (див. конвенціоналізм і прагматизм). Гегель вважав, що істина є системою знання, яка постійно перебуває в розвитку. Звідси поняття абсолютної (повної) і відносної (неповної) істини. Інші філософи не сприймають цієї концепції істини.
Інтуїція (з лат. intueor – уважне споглядання) – здатність до прямого розуміння істини, її осягнення без всілякого обговорення та доведення. Здогад, проникливість, які ґрунтуються на попередньому досвіді; у філософії – безпосереднє осягнення істини без наукового досвіду й логічних умовиводів.
Розуміння – універсальна операція мислення, що представляє собою оцінку суб’єкту (тексту, поведінки, явищ природи) на основі певного зразку, стандарту, норми, принципу тощо.
Апріорі (з лат. а рrіоrі — з попереднього досвіду) — ідеї, форми пізнання, які, на думку деяких мислителів, наявні в свідомості до досвіду, не набуті з досвіду. У філософії Канта категорії проголошуються апріорними формами мислення. Апріоризм близький до концепції вроджених ідей, протилежним до апріорі є поняття апостеріорі.
Апостеріорі (з лат. а роstеrіоrі — з наступного) — термін, на відміну від апріорі означає знання, отримані з досвіду.
Знання – результат процесу пізнання, який зазвичай виражається у мові чи у знаковій формі.
Агностицизм (з грец. аgпоstоs — непізнаний) — напрям у філософії, прихильники якого заперечують пізнання суті речей, об'єктивної істини (Юм, Кант, позитивісти). Агностики протиставляють світ як він нам даний (пізнаваний), і світ сам по собі (принципово недосяжний). Знання, з їх точки зору. не дає відображення сутності дійсності, а в кращому разі обслуговують утилітарні потреби людей. Корені агностицизму в принциповій незавершеності процесу пізнання.
Діалектика (з грец. dialektike - мистецтво вести бесіду)- наука про загальні закони розвитку природи, суспільства і мислення, внутрішнім джерелом яких є єдність і боротьба протилежностей; складність і багатоманітність форм, суперечливість розвитку.
Єдності та боротьби протилежностей закон – всезагальний закон дійсності та її пізнання людським мисленням, який виражає сутність, «ядро» матеріалістичної діалектики. Кожен об’єкт містить у собі протилежність. Єдність протилежностей відносна, тимчасова, а боротьба протилежностей абсолютна.
Закон заперечення заперечення — один з основних принципів діалектики Гегеля, який полягає в тому, що друге заперечення (синтез) знімає протилежності тези і антитези. (Ця подія і випадкова, і не випадкова.).
Закон — об'єктивний, істотний, необхідний, сталий зв'язок або співвідношення між явищами.
Категорія (з грец. kategoria — ствердження; основна й загальна ознака) – універсальна форма мислення і свідомості, яка відображає загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних, духовних явищ.
Моделювання – поширений у сучасному науковому пізнанні метод дослідження, направлений на відтворення властивостей одного об’єкта за допомогою іншого, спеціально створеного об’єкта – моделі.
Скептицизм (з грец. skeptikos— той, що розглядає, досліджує) — філософські погляди, які сповідують сумнів у можливості досягнення істини, здійснення ідеалів та ін.; давньогрецька філософська школа IV—III ст. до н. е., яка сповідувала ці ідеї (Піррон, Секст Емпірик).
Сприйняття - цілісний образ предмета, безпосередньо даний у живому спогляданні в сукупності всіх його сторін, синтез певних окремих відчуттів.
Уявлення — узагальнений чуттєво-наочний образ предмета, який справляв вплив на органи чуття в минулому, але вже не сприймається зараз.
Філософія науки – дисципліна, яка досліджує побудову наукового знання, механізми та форми його розвитку.
Абстракція (з лат. abstrakto - відокремлюю) – один з моментів пізнання, який полягає в мисленому відокремленні й виділенні в самостійні об’єкти окремих сторін, властивостей, відношень певних предметів пізнання; це процес мисленого ізолювання, «виривання» окремого предмета, відношення, властивостей.
Епістемологія (з грец. еріstетоlоgіа — теорія пізнання) — частина філософії, що вивчає загальні риси процесу пізнання та результат знання: основи й межі; достовірність і недостовірність. Вживається переважно як вчення про наукове пізнання.
Ідеалізація — один з методів наукового пізнання, який полягає в абсолютизації певних властивостей предметів і перетворення їх в ідеальні об'єкти, наприклад, абсолютно чорне тіло тощо.
Необхідність – категорія, що використовується у філософії, науковому пізнанні, логіці та висловлює неминучий характер подій, які відбуваються у реальному світі, чи закономірний характер процесів, що вивчаються у науці, або логічний зв’язок між посилками та заключеннями у дедуктивних умовиводах.
Опис — етап наукового пізнання, який полягає у фіксації даних експерименту, спостереження мовою науки. Розрізняють емпіричне й теоретичне (напр., математичне) описування явищ.
Синтез — метод пізнання, який полягає у поєднанні частин у ціле. Сім'я як мікросоціальна група — соціально-біологічна спільнота, що існує на основі шлюбних зв'язків, кровної спорідненості або всиновлення, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми й відповідає за виконання притаманних їй різноманітних функцій.
Теорія (з грец. thеоrіа — спостереження, дослідження) — найрозвинутіша форма наукового знання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв'язків певної сфери дійсності.
Метод — сукупність правил дії (наприклад, набір і послідовність певних операцій), спосіб, знаряддя, які сприяють розв’язанню теоретичних чи практичних проблем.