1.3.2. Проблеми нормативно-правового забезпечення відносин у сфері державного боргу України.

 

Відомий теоретик права С.С. Алексєєв визначив, що правове регулювання – це здійснюваний за допомогою права, всієї системи правових засобів вплив на суспільні відносини, на поведінку людей [152][19]. Це визначення стало досить тенденційним і одержало свій розвиток у сучасних дослідженнях теоретиків права. Зокрема, Т.Г. Андрусяк визначає правове регулювання як державно-владний вплив на суспільні відносини за допомогою правових засобів з метою їхнього впорядкування, утвердження, охорони і розвитку. Правове регулювання зумовлене низкою чинників, а саме: а) рівнем економічного розвитку суспільства; б) соціальною структурою суспільства; в) рівнем зрілості, стійкості суспільних відносин; г) рівнем правової культури громадян і посадових осіб; д) рівнем визначеності предмета, засобів і методів правового регулювання. Цілями правового регулювання є: 1) закріплення за допомогою юридичних засобів існуючих суспільних відносин; 2) стимулювання розвитку та поширення суспільних відносин, які відповідають загальнодержавним і загально-суспільним потребам та інтересам; 3) створення умов для виникнення і розвитку нових необхідних типів і форм суспільних відносин; 4) усунення суспільно небезпечних та суспільно шкідливих відносин. З огляду на те, наскільки вдається досягнути у процесі правового регулювання цих цілей, і визначають ефективність правового регулювання [10][20].

Самостійним елементом механізму правового регулювання в теорії права виокремлюємо „нормативно-правові акти”.

Відносини у сфері державного боргу реалізовують винятково у вигляді правовідносин, тобто винятково на правовій основі. Загалом можна сказати, що їх регулюють норми конституційного, фінансового, цивільного, адміністративного права. Такі норми законодавець застосовує, як один із засобів впливу на поведінку фізичних, юридичних осіб, публічних органів тощо; встановлення єдиних правил для впорядкування відповідних відносин.

У теорії права одним із дискусійних вважають питання первинності та співвідношення понять „нормативно-правовий акт” та „норма права”. Унаслідок опрацювання відповідних праць, зокрема А.В. Сурилова, С.С. Алексєєва, В.В. Копейчикова, П.М. Рабіновича, Л.А. Луць, Т.Г. Андрусяка, Л.Р. Сюкийнен, С.В. Поленіна, А.В. Міцкевича зазначимо, що дійсно це питання є цікавим з погляду теорії права. Проте у дослідженні вважається за доцільне обрати єдину позицію теоретичного обґрунтування, здійсненого С.С. Алексєєвим та іншими представниками юридичної науки і визначити, що нормативно-правовий акт – це акт, що містить норми права [125][21]. Проф. А.В. Сурилов наголошував, що нормативний акт називається нормативним, оскільки містить норми права. На думку вченого, важливо розглядати поняття нормативного акта в контексті поняття його зовнішнього виразу. Оскільки „його юридична сила визначається тим, у яку зовнішню форму його зодягнено” [201][22].

На основі офіційного тлумачення змісту нормативно-правового акта [641] [23] проф. Л.К. Воронова визначає нормативно-правовий акт як форму фінансового права і формулює такі визначення. Нормативно-правовий акт, що регулює фінансові відносини – це офіційний письмовий документ, прийнятий або виданий уповноваженим на це органом у визначеній законодавством формі за встановленою процедурою, який спрямовано на регулювання фінансових відносин і містить нормативні приписи (не має персоніфікованого характеру, розрахований на багаторазове застосування, і дія його не вичерпується одноразовим виконанням). [162][24]

Дуже важливою характеристикою нормативно-правових актів є те, що вони узгоджені між собою як по горизонталі, так і по вертикалі. Загалом, у своїй цілісності, єдності та взаємоузгодженості утворюють систему законодавства. Як зазначає С.С. Алексєєв, системний характер законодавства виявляється: в єдності основних принципів правотворчості; ієрархічності нормативно-правових актів; в їх узгодженості; деталізації одних актів іншими; в охороні приписів одних нормативних актів іншими [125][25].

Відповідно до теоретичних напрацювань, визначених систем та класифікацій нормативно-правових актів, а також згідно з Конституцією України можна зазначити, що систему нормативних актів України за суб’єктами нормотворчості становлять:

Закони України, Постанови Верховної Ради України, прийняті Верховною Радою України;

Міжнародні договори та інші міжнародні нормативно-правові акти, ратифіковані Верховною Радою України;

Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, прийняті Верховною Радою Автономної Республіки Крим;

Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, прийняті Кабінетом Міністрів України;

Постанови, накази, положення, інструкції, правила тощо, затверджені відповідно постановами або наказами міністерств і відомств;

Постанови, рішення і розпорядження Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, прийняті Радою міністрів Автономної Республіки Крим;

Розпорядження Голів місцевих державних адміністрацій, затверджені відповідними Головами місцевих державних адміністрацій;

Рішення та постанови місцевих рад та виконавчих комітетів, ухвалені місцевими радами;

Накази керівників відділів та управлінь на місцях, затверджені відповідними керівниками.

Визначаючи таким чином загальну систему нормативних актів в Україні, зосередимось на питанні нормативно-правового регулювання відносин власне у сфері державного боргу. Саме правовий вплив держави суттєво забезпечує не лише розвиток економіки, стабільність грошової одиниці, проведення різного роду стабілізаційних заходів, а й економічну безпеку держави.

Державний борг по своїй суті є категорією економічною, проте вона тісно пов’язана і зумовлена правом – правовими нормами, що регулюють державні боргові відносини. Управління економічними відносинами неможливе без існування відповідних нормативних актів та їхньої реалізації. За будь-яких обставин економічні відносини набувають врегульованої і впорядкованої форми.

Правові основи державного боргу, його визнання як фінансово-правової категорії міститься в Основному законі нашої держави. Зокрема, відповідно до ст. 92 Конституції України, винятково Закони України встановлюють порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок випуску та обігу державних цінних паперів, їхні види і типи. Отже, Конституція України не визначає змісту державного боргу, його класифікації тощо. Проте в Конституції держава визнає ймовірність існування державного боргу або навіть визнає його як об’єктивний необхідний чинник (компонент) розвитку і функціонування фінансово-економічної, бюджетної, грошово-кредитної системи держави.

Конституція України визначає, що до повноважень Верховної Ради України належить, зокрема, затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього [459][26]. Надходження від позик зачислюють у доходну частину державного бюджету. Коли Верховна Рада України затверджує Державний бюджет України, вона враховує в загальній сумі доходів і плановані на даний рік надходження з позики. Асигнування на погашення заборгованості держави за позиками, на виплату виграшів, погашення облігацій теж передбачено Верховною Радою України у відповідних статтях закону, які затверджують загальну суму видатків державного бюджету.

Щодо форм боргових зобов’язань, то варто зазначити, що ми не маємо достатньо підстав для висновку, що державні цінні папери – це єдина форма боргових зобов’язань. Відомо, що державні цінні папери можуть виконувати різні функції, серед яких фіскальна, а також регулятивна, інвестиційна тощо. Це ж стосується і кредитів. Конституція уповноважує Верховну Раду України щодо затвердження рішень про надання Україною позик та економічної допомоги іноземним державам і міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, непередбачених держбюджетом України, здійснення контролю за їхнім використанням. Цією статтею чітко визначений суб’єкт ухвалення рішення та здійснення контролю за їхнім використанням – Верховна Рада України. Проте зміст цієї статті зосереджений також на (об’єкті), а саме на тому, що йдеться про позики, не передбачені Державним бюджетом України. Виникають питання: у якому випадку і з якою метою потрібно залучати позики, якщо їхньої суми не передбачено в Державному бюджеті; яка мета і механізм використання коштів таких позик, а також за рахунок яких надходжень у майбутньому така позика буде обслуговуватись; за рахунок яких коштів повинно відбуватись погашення боргу; Верховна Рада України здійснює контроль за їхнім використанням, проте якою є ефективність впливу Верховної Ради на порушення, зловживання у сфері державного боргу, інформація про які міститься, зокрема, у звітах та висновках Рахункової палати? Очевидно, всі відповіді на питання варто шукати в чинному законодавстві. Проте системний аналіз чинного законодавства виявляє, на жаль, прогалини, колізії та інші проблеми правового забезпечення. Аналіз практики здійснення запозичень свідчить також і про прямі порушення правил зазначеної конституційної норми. Згідно з висновками Рахункової палати всього протягом 1997 – 1998 років було ухвалено вісім рішень про отримання комерційних (фідуціарних) позик. П’ять із них ухвалив Президент, а три – Уряд України. Чотири з цих рішень ухвалювали з грифом “не для друку”. Жодне з рішень про отримання зовнішніх комерційних позик на ратифікацію не подавали та Верховна Рада не затверджувала. [659][27] Це, як вже було зазначено, не відповідає встановленому Конституцією України у ст. 92, п. 14 ст. 85, п. 3 ст. 6 порядку, суперечить п. 4 ст. 5 Закону “Про міжнародні договори України”, а також Порядку ухвалення рішення про одержання Україною позик, не передбачених Державним бюджетом України.

Для ще одного прикладу наведемо інформацію Рахункової палати про аналіз використання позик Міжнародного Банку реконструкції та розвитку. Зокрема, ст. 6 Закону України „Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного Банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій” [472][28], Кабінету Міністрів надає право одержувати від Банку кошти на будь-яку суму. Отож, це знову суперечить п. 14 ст. 85 Конституції України згідно з якою рішення про одержання Україною від міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, затверджує Верховна Рада України.

Законами України про Державний бюджет України 1997 – 2000 років було затверджено лише загальні обсяги зовнішніх запозичень без визначення конкретних кредиторів. Крім того, Програми зовнішніх запозичень із визначенням кредиторів, умов позик, напрямів їхнього використання Урядом – не приймались і на затвердження Верховній раді України разом з Державним бюджетом України не подавались [668][29]. Додамо, що такі програми не складали і в майбутніх періодах.

Крім того, в жодному із законодавчих актів, в тім числі і в законах про ратифікацію угод про одержання позик, не здійснено переліку органів, на які б покладалась відповідальність за виконання конкретних умов угод тощо.

Отже, наслідки недосконалого правового регулювання призводять до труднощів з одержанням позик, зокрема, від Міжнародних фінансових організацій, а головне – непоправних труднощів у процесі обслуговування та погашення державного боргу.

Загальне правове регулювання державного боргу потрібно здійснювати конституційними законами. Сьогодні це: Закон України „Про правонаступництво” [463][30]; Закон України „Про державний внутрішній борг України” [467][31]; Бюджетний кодекс України [460]; Закон України „Про структуру державного внутрішнього боргу України станом на 1 січня 1996 року та 1997 рік” [469][32]; Закон України „Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” [468][33]; Закон України „Про цінні папери і фондовий ринок” [462][34]; щорічні закони про державний бюджет; міждержавні договори та угоди про одержання міжнародних кредитів.

Очевидно, що навіть із назв перерахованих законодавчих актів ми розуміємо, що розкриття і чіткої регламентації усіх відносин у сфері державного боргу, а також деталізацію змісту конституційних положень не передбачено на законодавчому рівні. Законодавче регулювання зовнішнього державного боргу відсутнє взагалі.

Сьогодні необхідно на законодавчому рівні передбачити механізм співпраці з міжнародними організаціями. Визначити порядок укладення міжнародних кредитних угод та їхньої ратифікації; визначити перелік документів, які необхідно подати до ратифікації, а особливо експертні висновки, техніко-економічне обґрунтування тощо. При наданні згоди на отримання позики необхідно визначати і вказати органи державного управління, що несуть відповідальність за виконання умов міжнародних договорів та ефективне використання запозичених коштів; визначити правовий статус іноземних консультантів та груп управління проектами щодо реалізації і використання позик, наданих міжнародними фінансовими організаціями; передбачити джерела обслуговування та повернення іноземних позик; визначити правовий режим коштів (залишків), що перебувають на закордонних рахунках Міністерства фінансів України, які утворилися в результаті нарахування іноземними банками відсотків, сплачених за зберігання коштів на спецрахунках тощо. Так само безліч проблем існує й у сфері внутрішнього державного боргу, зокрема щодо боргу, прийнятого на основі правонаступництва.

Відрадно, що все ж таки основні засади боргової політики визначено в Бюджетному кодексі України, хоч на нашу думку, було б доцільно визначити державний борг окремим розділом із більш широким змістом, який би був особливо доречним до моменту прийняття спеціального нормативно-правового акта – Закону „Про державний борг України”. Адже саме Бюджетний кодекс серед інших нормативних актів є спеціальним кодифікованим актом у сфері публічних фінансів, до яких ми зараховуєм також і державний борг. Змістовний аналіз законодавства, а також рекомендації щодо його удосконалення здійснюватимуться в процесі дослідження.[35][323]

Наступну групу нормативно-правових актів становлять:

§                     Укази та розпорядження Президента України, наприклад, Указ Президента від 1994.06.15, № 306/94 „Про першочергові заходи щодо компенсації громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових заощаджень”; Розпорядження Президента від 1996.01.10, № 9/96-рп "Про термінові заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 14 грудня 1995 р. „Про Указ Президента України від 5 жовтня 1995 р. „Про випуск облігацій державної зовнішньої позики України 1995 року” та ін. [519 – 537]

§                     Постанови Кабінету Міністрів України. В кожному окремому випадку позика надають згідно з такою постановою. [542,549, 551, 553, 554, 558, 563, 570, 571 та ін.] У відповідній постанові, зазвичай, визначено головні умови випуску позики, надані Міністерством Фінансів України, а саме: форма запозичення та вид державного цінного паперу; загальний обсяг емісії, номінальна вартість, термін, спосіб погашення, вид прибутку за державним цінним папером тощо.

§                     Останню групу нормативних актів становлять прийняті на основі зазначених документів нормативні акти, що безпосередньо визначають механізм обслуговування та управління державним боргом. Це нормативні акти, прийняті Міністерством Фінансів України, Національним банком України, Державним казначейством України та ін. [628, 629, 632, 633, 644, 645, 647-649 та ін.] Ці акти є правовою формою здійснення фінансової діяльності відповідних органів (органів спеціальної компетенції, для яких фінансова діяльність є основною). Тобто, шляхом прийняття нормативно-правових актів, ці органи реалізовують свою фінансово-правову компетенцію. Труднощі сьогодні виникають через неврегульованість багатьох проблем, пов’язаних із формуванням та обслуговуванням державного боргу. Сьогодні потрібно вдосконалити інституційну систему, що забезпечує відносини у сфері державного боргу. Необхідно вдосконалити систему управління позиками; концентрувати розпорядчі та контрольні функції у міністерстві фінансів, усуваючи дублювання їх іншими органами державного управління; розробити систему звітності відповідальних посадових осіб відповідних органів за використання позик та організацію виконання проектів, під які здійснено запозичення.

Відповідний аналіз законодавства на предмет його відповідності існуючим на практиці проблемам, серед яких проблема неповернень іноземних кредитів, гарантованих урядом; неможливість проведення розрахунків за облігаціями внутрішньої державної позики, а також здійснена систематизація нормативно-правових актів і їхнє наочне оформлення в додатках дають підстави стверджувати про недосконалість нормативно-правового забезпечення відносин у сфері державного боргу, а лише його „поверхневе” регулювання. Відповідно, можна стверджувати про те, що нормативно-правове регулювання розвивається ситуативно і несистемно, оскільки базові – основоположні категорії та механізми управління державним боргом законодавчо не визначені. Йдеться, зокрема, про такі категорії, як:

§             зміст державного боргу;

§             класифікація державного боргу та його структура;

§             види боргових зобов’язань та особливості їхньої реалізації;

§             правове регулювання зовнішнього державного боргу;

§             надання урядових гарантій у сфері кредитно-розрахункових відносин;

§             правовий статус органів державної влади, що відповідають за формування, обслуговування та погашення державного боргу;

§             обслуговування та погашення державного боргу;

§             управління державним боргом;

§             облік, звітність та контроль у сфері державного боргу та низка інших положень.

Зазвичай, дії професійних учасників фондового ринку, емісію та обіг державних цінних паперів регулюють закон та підзаконні акти (Укази Президента, Постанови Уряду), а також нормативні акти тих державних органів, яким доручено виконувати певні функції з регулювання цих відносин. Відсутність повноцінного законодавства сприяє утворенню нерегульованого державного боргу і не дає змоги з впевненістю здійснювати професійні дії на фінансовому ринку.

Сьогодні ми можемо також говорити про злободенність проблеми правового регулювання державного боргу України, яка, по суті, стоїть поряд із проблемами затвердження проекту Державного бюджету України. Питання обслуговування державного боргу не можна розглядати окремо від бюджетного процесу, адже суми, передбачені на обслуговування та погашення Державного боргу позначаються на виконанні державного бюджету поточного року, а також їх потрібно враховувати у процесі виконання бюджетів майбутніх років. З іншого боку, невиконання (неналежне виконання) державного бюджету провокує і спричиняє зростання державного боргу, незалежно від того, чи здійснювали бюджетні запозичення, адже бюджетна заборгованість згодом трансформується у державне боргове зобов’язання.

З огляду на це наголосимо на неприпустимості порушення принципів утворення та обслуговування державного боргу, однобічності вирішення цієї проблеми, а також необхідності виваженої політики реалізації відносин у сфері здійснення бюджетних запозичень, особливо за умов соціально-політичної нестабільності в державі. Запорукою цього повинен стати в майбутньому Закон України „Про державний борг України”, що закріпить основи правового регулювання внутрішнього і зовнішнього державного боргу, з урахуванням державного боргу в частині, передбаченій Законом України „Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”. Такий нормативний акт повинен сконцентрувати і зосередити в собі основні принципи, мету і прерогативи державної політики в цій сфері; визначати у всіх деталях принципи та порядок утворення державного боргу; форми державного боргу; класифікацію державного боргу; порядок його обслуговування та погашення; процедури випуску, розміщення, обігу державних цінних паперів в Україні та отримання доходу від операцій із ними; порядок залучення іноземних кредитів та механізм їхнього використання і погашення; умови надання гарантій за борговими зобов’язаннями; реєстр боргових зобов’язань; методи управління державним боргом; контроль та звітність за державним боргом; відповідальність у сфері державного боргу; порядок оприлюднення інформації про стан державного боргу тощо. Закон повинен регулювати порядок виникнення, зміни і припинення відносин у сфері державного внутрішнього боргу та державного зовнішнього боргу України.[36][392]

Законодавче закріплення цих відносин забезпечить більшу стабільність і не допустить ухилення чи ігнорування задекларованих принципів; полегшить проведення і сприятиме підвищенню ефективності контролю за процесом обігу державних цінних паперів, використанням позичених коштів; забезпечить уникнення неконтрольованого зростання державного боргу тощо.

 

 

[1] [162] Воронова Л.К. Фінансове право України: підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – С. 19.

[2] [162] Там само. – С. 64.

[3] [213] Финансовое право: Учебник / Отв. ред. Н.И. Химичева. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2002. – С. 59.

[4] [213] Финансовое право: Учебник /Отв. ред. Н.И. Химичева. 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2002.– С. 59.

[5] [450] Нечай А.А. Правові проблеми регулювання публічних видатків у державі. Автореф. дис. д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Київ. нац. ун-т. – К., 2005. – С. 22.

[6] [226] Фінансове право: Підручник / За ред. Л. К. Воронової. – Х.: Консум, 1999. – С. 66.

[7] [36] Горбунова О.Н. Финансовое право и финансовый мониторинг в современной России. М., 2003. – С. 104.

[8] [488] Закон України вiд 23.12.2004 № 2285-IV „Про Державний бюджет України на 2005 рік” // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 7-8. – Ст. 162.

[9] [461] Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України вiд 03.10.2003. – 2003. – № 40. – Ст. 356.

[10] [488] Закон України вiд 23.12.2004 № 2285-IV „Про Державний бюджет України на 2005 рік” // Відомості Верховної Ради. – 2005. – № 7-8. – Ст. 162.

[11] [460] Бюджетний кодекс України вiд 21.06.2001 № 2542-III // Офіційний вісник України вiд 03.08.2001. – 2001. – № 29. – С. 1. – Ст. 1291.

[12] [191] Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібн. – К.: Атіка, 2001. – С.58.

[13] [36] Горбунова О.Н. Финансовое право и финансовый мониторинг в современ-ной России. – М., 2003. – С. 108.

[14][460] Бюджетний кодекс України вiд 21.06.2001 № 2542-III // Офіційний вісник України вiд 03.08.2001. – 2001. – № 29. – С. 1. Ст. 1291.

[15] [151] Адміністративне право України. Академічний курс: Підручник. Том 1. Загальна частина / За ред. В.Б. Авер’янова. – К.: Юридична думка, 2004. – С. 110 – 111.

[16] [620] Постанова Кабінету Міністів України вiд 21.12.2005 № 1232 „Питання Державного казначейства України” // Офіційний вісник України вiд 11.01.2006. – 2005. – № 52. – С. 330. – Ст. 3275.

[17] [313] Заверуха І.Б. Загальні та видові характеристики правових норм, що регулюють відносини у сфері державного боргу. Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки “Держава і право”. Випуск 29. – Київ. – 2005. – С. 463 – 469.

[18] [36] Горбунова О.Н. Финансовое право и финансовый мониторинг в современной России. – М., 2003. – С. 109.

[19] [152] Алексеев С.С. Государство и право: Учебный курс. − М.: Юрид. лит., 1996. – С.77.

[20] [10] Андрусяк Т.Г. Теорія держави і права. − Львів: Фонд „Право для України”, 1997. – С.141, 143.

[21] [125] Теория государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. литература. 1985. С. – 317.

[22] [201]Сурилов А.В. Теория государства и права: Учеб. пособие. – К.; Одесса: Вища школа, 1989.

[23] [641] Наказ Міністерства юстиції України вiд 25.11.2002 № 102/5 „Про затвердження Порядку проведення державної реєстрації нормативно-правових актів у Міністерстві юстиції України та включення їх до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів” // Офіційний вісник України вiд 13.12.2002. – 2002. – № 48. – С. 40. – Ст. 2194.

[24] [162] Воронова Л.К. Фінансове право України: підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – С. 48.

[25] [125] Теория государства и права / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лите-ратура, 1985. – С. 318.

[26] [459] Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 № 254к/96-ВР. – Cт. 85 п. 4 // Відомості Верховної Ради України вiд 23.07.1996. – 1996. – № 30. Ст. 141.

[27][659] Аналіз стану реструктуризації державних зовнішніх боргових зобов´язань / За матеріалами Колегії Рахункової палати від 27.02.2001 року / Відпов. за випуск Секретар Рахункової палати. – К.: Рахункова палата України, 2001. – Вип. 8.

[28] [472] Закон України вiд 03.06.1992 № 2402-XII „Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжна-родної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатосто-роннього агентства по гарантіях інвестицій” // Відомості Верховної Ради України вiд 18.08.1992. – 1992. – № 33. – Ст. 474.

[29][668] Аналіз використання позик Міжнародного банку реконструкції та розвитку / За матеріалами Колегії Рахункової палати від 25.10.2000 року / Відпов. за випуск департамент контролю державного боргу та діяльності банківських установ. – К.: Рахункова палата України, 2000. – Вип. 25. – С. 6–7.

[30][463]  Закон України вiд 12.09.1991 № 1543-XII „Про правонаступництво Укра-їни” // Відомості Верховної Ради України вiд 12.11.1991. – 1991. – № 46. – Ст. 617.

[31] [467] Закон України вiд 16.09.1992 № 2604-XII „Про державний внутрішній борг України” // Відомості Верховної Ради України вiд 13.10.1992. – 1992. – № 41. – Ст. 598.

[32] [460] Закон України вiд 16.09.1992 № 2604-XII „Про державний внутрішній борг України” // Відомості Верховної Ради України вiд 13.10.1992. – 1992. – № 41. – Ст. 598.

[33] [469] Закон України вiд 21.11.1996 № 537/96-ВР „Про державні гарантії віднов-лення заощаджень громадян України” // Відомості Верховної Ради України вiд 06.03.1997. – 1997. – № 8. – Ст. 60.

[34] [462] Закон вiд 23.02.2006 № 3480-IV „ Про цінні папери та фондовий ринок” / Голос України вiд 14.04.2006. – № 69.

[35] [323] Заверуха І.Б. Проблеми нормативно-правового забезпечення державного боргу в Україні. Проблеми пенітенціарної теорії і практики. Випуск 10. – 2005 рік. – С. 359 – 366.

[36] Льовочкін С.В. Теоретичне обгрунтування державного боргу (на прикладі США) // Фінанси України. – 1997. –  №1. –  с. 65 – 70. –  с . 70

Скачать бесплатно и без регистрации диссертацию Заверуха І.Б. - Проблеми правового регулювання державного боргу України Вы можете по следующей ссылке