Висновки

Здавна Україна славилася своїми гончарами. У різні часи українці виготовляли різні глиняні вироби: посуд, іграшки, архітектурно-будівельну кераміку. Гончарство і до сьогоднішнього дня приваблює людей широкими можливостями самовираження, пізнання себе й навколишнього світу.

Розвиток української гончарної культури почався з самого зародження нації. Бували такі періоди в історії, коли українська культура розвивалася під впливом інших культур. Особливо вплинули на її розвиток Візантія і культура вікінгів (у середньовічний період – період Київської Русі).

Українська культура успадковує багато релігійних і культурних традицій Київської Русі і Візантійської імперії.

Певний вплив здійснили культури сусідніх країн, особливо Росії, Польщі, Австрії і Туреччини. Польський і австрійський вплив відчутніше в західній Україні, тоді як російське – в східній Україні, а в південній частині країни переважаючий вплив робить татарська і турецька культура, українське мистецтво.

Але у загальних рисах, українська культура зберегла свої автентичні риси.

Важливим елементом у вивченні традиційної української кераміки є інтерпретація декору. Декор є одним із ключових питань у дослідженні декоративно-ужиткового мистецтва.

Уже трипільські гончарні вироби свідчать про тонкий естетичний смак давніх гончарів, їхню високу майстерність.

Знаючи геомагнітне поле Землі, вчені визначають вік гончарних виробів з точністю до 25 років (обпалений на вогні горщик, намагнітившись, залишається таким впродовж багатьох століть). Кераміка (гр. Керамос – глина) за часів середньовіччя зазнала технологічних нововведень: застосування ручного і ножного гончарного круга, підполовних розписів, виробництво кахлів та ін.

У XVII ст. в Україні поширився один із різновидів кераміки – майоліка. Майоліка набула широкого застосування в багатьох містах України, хоча осередки її виготовлення були лише в Києві, Ніжині, Ічні, а пізніше – в Опішні, Косові та ін. Майолікові вироби з кольорової глини, вкриті поливою й розписані в народному стилі, й нині прикрашають житла сучасних українців. Популярна нині й керамічна пластика: іграшка та скульптура. Серед керамічних виробів побутують миски, полумиски, глечики, горнята, макітри, куманці, кухлі, дзбанки, барила та ін. Традиції гончарного виробництва й художнього оздоблення в різних регіонах мають свої різноманітності. Серед виробів керамічної пластики – баранці, леви, коні,олені, птахи, дитячі свистунці, сюжетні набори скульптурок. Для українських гончарних ворибів характерна глибока традиційність, пластична виразність, народна декоративність і простота, яка надає самобутнього національного колориту.

Нині керамічні промисли існують у Вінниці, Коломиї, Косові, Мукачеві, Одесі, Опішні, Ужгороді, Черкасах та інших містах і селах України.

Близько тридцяти об’єднань, художніх комбінатів, фабрик та заводів виробляють керамику в традіційному для народного мистецтва стилі.

Особливе ж значення для української кераміки та гончарства має трипільська мальована кераміка кінця енеоліту (2500-2000 рр. до Різдва Христового). Її багаті орнаментальні мотиви, знаки, принципи композиції суттєво вплинули на весь подальший розвиток української кераміки. Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відоме з кінця мезолітичної доби (7000-6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури.

Гончарні вироби, що належали до давньої трипільської культури та інших культур на території України, вже визначалися вишуканістю форм, цікавим оздобленнням.

Вдосконаленню виробів сприяли виникнення ручного гончарного круга, що з'явився тут у II ст. н.е., та використання спеціальної обпалювальної печі – горна, де виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі. Саме тоді гончарне ремесло досягло високого рівня. У XIV-XV ст. на Україні почали застосовувати набагато досконаліший і продуктивніший ніжний круг.

Спливали віки, творчість пращурів не вгасала у « Земляних виробах », вона стала вічною потребою і виявом їх творчого духу. Дзвін випаленої глини пробився з глибини віків до наших днів. І ми розуміємо, що епоха неоліту залишила нам у багатьох куточках світу дивовижні зразки кераміки.

Зникли найвеличніші палаци, храми, фортеці доби Середньовіччя, але заціліли уламки посуду, зброї, знарядь праці. За ними можна прочитати історію стародавніх народів, серед них розкішну гілку слов’янства, те неповторне мистецтво, яке передалося майстрам Київської Русі.

Глина була невичерпним багатством цієї країни. Тож недаремно в Європі її називали керамічною державою.

У світлий і благовісний час національного відродження одним із найважливіших завдань є повернення із небуття духовних надбань наших предків, збереження і передача нащадкам усіх кращих здобутків національної культури, що були виплекані протягом століть нашими пращурами.