Колористичний шар.

Колористичний шар — заключний етап роботи над живописним зображенням. У цьому шарі триває робота в тоні й кольорі. У завдання колористичного шару композиції входить робота над об’ємом, введення рефлексів, відблисків, залежно від завдань повна передача інформації про предмети й середовище. Підкреслюється й виявляється, за допомогою лісирування, задана в підмальовку фактура, робота ведеться над формою плями, йде пошук її виразності, що проявляється в тому, що пляма десь пишеться м’яко, а десь залишається жорсткою. Остаточно розставляються акценти (особливо активні вони в композиційному центрі), як на границі, так і усередині плями.

Робота ведеться з усіма елементами середовища: світло, півтінь, тінь, рефлекс, відблиск. Так само завершується рішення завдань теплохолодності колірного зображення, що було розпочато ще в підмальовку.

Взагалі варто сказати, що колористичний шар вимагає величезного досвіду, навичок і майстерності. У класичному тришаровому живопису, у майстерні епохи Відродження, саме цей шар виконувався майстром. Цех, учні готовили для нього підмальовок по його ескізах, і лише колористичний шар, найбільш відповідальний, брав на себе майстер, що лісируваннями закінчував роботу над картиною. Так, навчання майбутніх художників починалося, насамперед, з формування в них навичок, які застосовуються, в основному, на перших етапах роботи, у прописуванні й підмальовку.

Робота в основному проходить за допомогою лісирувань, застосовують при цьому два основних види лісирування: тонуюче лісирування й моделююче. Крім колористичних завдань, лісирування вирішує й фізичні проблеми, закриваючи доступ кисню з повітря до свинцевих і цинкових білил, які чорніють або жовтіють під його впливом. Звичайно лісирувальну фарбу розбавляють за допомогою «трійників», що складаються з розріджувача № 4 (пінен), лаку «дамарного» або «мастичного», або «копалового», а також лляної олії в пропорції 1:1:1, або «двійників» — розріджувача й лаку. Іноді лісирують тільки на розріджувачі. Найчастіше це буває тоді, коли метою є досягнення матовості живописної поверхні. [30, 33].

Тонуючим лісируванням уточнюється локальний колір більших композиційних плям. Наноситься вона м'яким широким пензлем за всією формою. Цим прийомом досягається пожвавлення й посилення кольору світлих, слабо зафарбованих ділянок композиції, пом'якшення об’єму, а також тональне або колірне узагальнення колірного ладу або плями. Тонуюче лісирування пом'якшує контрасти світлотіні. Воно є основним засобом виділення композиційного центра.

Моделююче лісирування підсилює об'ємність форми. Наносять його так: у найяснішому місці його тон може збігатися з тоном предмета, і чим ближче до тіні, тим більше цей тон ущільнюється. Таке лісирування робить прозорими півтіні й тіні, а в світлі зберігає матеріальність підмальовку. Моделюючі лісирування часто зустрічаються в роботах старих майстрів при зображенні тканин. Вони покривали поверхню всієї картини рівним шаром, а потім частково знімали його з освітлених місць. При застосуванні даного прийому тіні виявлялися більш насиченого кольору, ніж світло.

Ретушуюче лісирування. Завдання даного прийому — збагатити локальні плями композиції колірними відтінками, підсилити або послабити вже знайдене моделювання якої-небудь частини плями.

Різні прийоми в підкресленні фактури підмальовку дозволяють виділити розтерте (проявляюче) лісирування. Воно використовується для посилення, відтінювання фактури. Розведена трійником фарба наноситься пензлем, а потім розтирається долонею або ганчіркою. Прийом ґрунтується на втиранні фарби в поглиблення фактури фарби підмальовку або полотна й видаленні зайвої фарби з опуклих частин її рельєфу. Більш м'який ефект прояву фактури можна одержати, лісируючи горизонтально покладену роботу. У цьому випадку фарба сама стікає у поглиблення фарбового шару підмальовку й зерен полотна. Виражена фактура стає композиційно активною.

Опис різновидів лісирування є досить умовним. Прийоми лісирування набагато ширші й різноманітніші. Часто один фарбовий шар може поєднувати в собі різні різновиди лісирування.

У роботі над живописним зображенням варто звертати увагу й на розподіл і розмаїтість плям, виконаних певними технічними прийомами, так само як на розподіл і кількість фактури, або на загальну кількість світлого і темного.

Наприклад, усередині зображуваного предмета (який має тверду структуру — глечик) і перебуває у світлі, спектр технічних прийомів може проходити в такій послідовності: відблиск — вплавлений корпусний мазок, світло — втерте каламутне лісирування, півтінь — напівлісирування, тінь — лісирування, рефлекс – напівлісирування тощо.

У колористичному шарі вирішуються в основному завдання, пов'язані з кольором, зокрема колірне узгодження.

Колірне узгодження полягає в наступному: якщо в зображенні є кілька предметів і елементів з тим самим колірним відтінком, бажано розмістити їх так, щоб найкраще читалося головне. Наприклад: наближаючись до композиційного центра, колірна насиченість підсилюється, віддаляючись — слабшає. Червона пляма в центрі — сполохи червоного на периферії. Класичним прикладом можуть служити живописні композиції Семирадського («Танець серед мечів», «Вакханалія»). Ця схема дуже схожа на тональну, коли в міру наближення до краю картини гасне світлота предметів.

У кожному добре організованому творі існує чітка узгодженість кольору. Найяскравіший колір (що перебуває в композиційному центрі), повинен мати не тільки свої відтінки, але й контрастний колір, у якого у свою чергу теж повинне бути два відтінки (це явище пояснює психофізичний закон сприйняття кольору). Додатковий колір і тим більше відтінки повинні бути нейтральними, неяскравими стосовно основного кольору, щоб не порушити колірну цілісність усього зображення. Тобто в картині повинні бути присутнім основний і контрастний кольори, що визначають колорит і їхні відтінки в теплу (червону) і холодну (синю) частини спектра.