Екологічна освіта як складова частина стратегії сталого розвитку

Скиба Ю.А.,

Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, М.Київ

Уникнути впливу людини на довкілля, зберегти природу у незміненому стані не реально, оскільки, щоб жити, людина повинна створювати необхідні умови для задоволення своїх потреб, тобто здійснювати виробничу та іншу діяльність. Проте у процесі здійснення будь-якої діяльності, пов’язаної з втручанням у навколишнє середовище, неминуче виникають зміни цього середовища.

Навіть побіжний погляд на стан екологічної проблематики за останнє десятиріччя дає підстави для висновку, що зусилля світового співтовариства щодо її поліпшення не викликають оптимізму. Населення планети вже перевищило 6 млрд. чоловік. За останні 10 років площа тропічних лісів скоротилися більше ніж на 100 млн. га. Запаси нафти скоротилися на ЗО млрд. т. із них 20 млрд. т. її згоріло у двигунах легкових автомобілів. Тому організовувати людську діяльність у навколишньому середовищі, яке є і середовищем існування самої людини, треба так, щоб ця діяльність не тільки не виходила за межі адаптаційних можливостей людини, а забезпечувала зберігання біосфери в стані оптимальному для життя.

На замовлення Римського клубу у 1972 р. група вчених під керівництвом Д. Медоуз провела глобальне моделювання взаємодії суспільства з довкіллям за 5 факторами: зростання народонаселення і промислового виробництва, загострення продовольчої проблеми, виснаження природних ресурсів, забруднення природного середовища. Вони дійшли висновку, що коли людство не замінить тенденції свого розвитку, не почне створювати економічну і екологічну стабільність, на нього неминуче чекає криза, що фактично означає катастрофу сучасної цивілізації.

Тому задекларований у червні 1992 р. термін «сталий розвиток» вказує на вихід із становища. Під ним зрозуміли такий розвиток, який забезпечує потреби теперішнього часу, але не позбавляє можливості майбутні покоління задовольнити свої потреби. Нині можна стверджувати, що подальший розвиток людства на основі безоглядного споживання природних ресурсів практично вичерпано.

Отже, людство стоїть перед необхідністю розробки стратегії свого виживання на планеті. Вона передбачає переорієнтацію всіх сфер життя людей: соціальну, економічну, освіту, культуру, політику, міждержавні відносини на формування нової системи цінностей і моралі.

Сучасна екологія — це, за визначенням Ю. Одума, супернаука, що вивчає планетарний рух, який є наскільки фізичним і хімічним, настільки ж біологічним, а також психологічним, соціологічним і економічним явищем. Протягом довгого часу в екологічній оцінці буття, а отже, і в освітній традиції домінував антропоцентризм, чим й обумовлювалося у значній мірі погіршення стану навколишнього середовища. Одним з чинників, що впливає значною мірою на поглиблення критичного довкілля, є недостатність екологічної орієнтації освітнього процесу.

Оптимізація взаємовідносин суспільства і природи, вироблення вмінь активно цілеспрямовано впливати на природне середовище, не завдаючи йому шкоди, не можливі без відповідних екологічних знань. На сучасному етапі розвитку людства, в час надвисокого рівня впливу на довкілля з не завжди передбачуваними наслідками екологічна освіта, виховання і культура громадян визначають не лише сутність держави, але й благополуччя та здоров’я нації. Екологічна освіта є необхідною складовою сталого гармонійного екологічно безпечного розвитку суспільства.

Концепція екологічної освіти в Україні затверджена у 2002 році МОН України передбачає чітку структуру формування екологічної освіти, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення. В ній виділено два основні напрямки освіти — формальна і неформальна. Формальна освіта охоплює всі ланки загальної системи освіти яка існує в Україні: дошкільна, шкільна, позашкільна, професійно-технічна, вища та післядипломна. Другий напрямок — має просвітницький характер і спрямований на формування екологічної культури населення через засоби масової інформації, громадські екологічні об’єднання, партії тощо. Тому екологічна освіта і виховання всіх верств населення є одним із найважливіших і необхідних шляхів, що сприятиме ефективному вирішенні надзвичайно гострих екологічних і соціальне-економічних проблем сучасної України.

Виходячи з цього, нами проаналізовано стан екологічної освіти у, дитячих садочках, школах і педагогічних вищих навчальних закладах.

Розпочну із аналізу стану екологічної освіти у дошкільних навчальних закладах. В системі безперервної екологічної освіти найважливішою є її перша ланка — дошкільна освіта. На цьому етапі закладаються основи світогляду людини, її ставлення до довкілля.

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні передбачає формування у дитини почуття відповідальності за те, що відбувається навколо неї, за свої дії в довкіллі. Програмний матеріал дитячих дошкільних закладів містить певний обсяг інформації про живу та неживу природу, але він не завжди достатній для формування екологічної культури.

На теперішній час в Україні розпочалась активна робота, особливо педагогами-новаторами, методистами по створенню дитячих садочків екологічного напряму наприклад, дитячий садочок № 407 м. Києва, № 24 м. Мелітополя, № 1 смт. Чернігівка Запорізької області та ін. Де розроблені і впроваджуються авторські програми «Екологічне виховання дітей дошкільного віку».

Процес формування екологічних знань відбувається із дотримання принципів, концентричності, доступності, практичності тощо. Особливо важливе значення подається практичній діяльності дітей, зокрема, екскурсіям, спостереженням, екологічним іграм, виготовлення предметів та іграшок з природного матеріалу тощо.

Проте екологічне виховання у дитсадочках недостатньо розвинуте і потребує подальшого розвитку, з метою охоплення всіх дошкільних закладах. Тому нова концепція дошкільного виховання повинна передбачати сучасний підхід до методологічних питань та підготовки кадрів.

Суспільство на сучасному етапі вимагає від шкільної освіти забезпечення максимального розвитку інтелектуальних здібностей і формування загальнолюдських якостей особистості. Насамперед духовного розвитку особистості, якій притаманний екологічний спосіб мислення, екологічна культура, мораль, етика. Тому за сучасних умов школі повинна належати головна роль у формуванні екологічного мислення.

Шкільна екологічна освіта здійснюється за двома напрямками: викладання курсу «Основи екологічних знань» та екологізація навчальних дисциплін.

1993 року Міністерством освіти України запроваджений до базового навчального плану школи варіативний курс «Основи екології». Було підготовлено програму і підручник «Основи екологічних знань» (автори — Г. О. Білявський, Р. С. Фурдуй). Крім того, для шкіл з поглибленим вивченням екології видань підручники «Екологія» (автори — С. І. Дерій, В. О. Ілюха), «Екологія людини» (автори — О. М. Микитюк, О. 3. Злотін, В. М. Бровдій), проте в переважній більшості шкіл курс «Основи екології» не викладається. Там же, де цей курс є, його викладають ентузіасти, або ж вчителі предметники: біологи, географи, історики, правознавці тощо, бо вчителів-екологів в Україні практично немає і це в цілому не забезпечує формування високого рівня знань учнів.

Найпоширенішою формою екологізації шкільної освіти є насичення предметів природничо-географічного циклу, зокрема біології, географії, хімії та ін. екологоосвітнім матеріалом. Такий підхід не виправдовує себе в системі формування екологічних знань. Як правило, вчитель-предметник повинен додатково відображати в темах базових курсів екологічну проблематику. Тому не всі педагоги приділяють належну увагу екологічним питанням. Мотивують вони це тим, що екологічні знання учні набудуть під час вивчення інших предметів. Це замкнуте коло, як правило, призводить до того, що матеріал з екології у жодному із шкільних предметів висвітлюється не достатньому.

Особливо актуальним є якісно нова підготовка вчителя, здатного перебувати навчально-виховний процес у напрямі його екологізації та гуманізації на основі глибоких діалектичних знань і набутих вмінь та навичок. На теперішній час підготовка вчителя здійснюється за двома напрямками: викладання курсу «Основи екології» для студентів не біологічних спеціальностей та підготовка фахівців-екологів.

Базовими навчальними планами вищих педагогічних закладів освіти передбачено обов’язкове вивчення курсу «Основи екології» обсягом 54 год., на всіх факультетах. Він носить теоретичний характер і знайомить студентів із основними законами і принципами взаємодії і взаємовідносин живих організмів між собою та навколишнім середовищем. Особлива увага приділяється наслідкам антропогенного впливу на різні рівні організації живого: видовий, популяційний, біоценотичний, екосистемний і біосферу в цілому. Без сумніву, що такий підхід не дає можливості сформувати глибокі екологічні знання, особливо у студентів спеціальностей «Дошкільне виховання» і «Початкове навчання».

Значну увагу проблемі екологічної освіти приділяється на природничих і біологічних факультетах університетів. Зокрема у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова до навчальних планів підготовки вчителів біології, географії та хімії, крім курсу «Екологія» обсягом 108 год., запроваджені, для різних спеціальностей, спецкурси «Урбоекологія», «Екологія рослин», «Екологія тварин», «Хімія і оточуюче навколишнє середовище», проте цього недостатньо.

Тому у 2002 році НПУ імені М. П. Драгоманова отримав ліцензію на надання освітніх послуг за спеціальністю 6.070800 «Екологія та охорона навколишнього середовища» для підготовки фахівців-екологів, викладачів. Формування екологічного мислення у студентів здійснюється через екологічну освіту на базі сучасних наукових знань у сфері природничих наук з їх екологічною спрямованістю.

Програма підготовки передбачає вивчення циклів гуманітарної і соціально-економічної, природничо-наукової, професійно-орієнтованої та професійно-науково-предметної підготовки та вивчення спеціальних дисциплін, що дозволяє сформувати екологічний світогляд і забезпечити базовий рівень знань.

Майбутні вчителі мають не тільки знати особливості будови і функціонування рослинних і тваринних організмів, закономірності їхнього поширення на Землі, але й усвідомлювати пристосувальний характер цих ознак відповідно до умов довкілля. У програмах мають знайти також відображення питання впливу антропічних змін навколишнього середовища на життєдіяльність рослин і тварин, заходи, спрямовані на забезпечення оптимальних умов для їхнього існування в природі.

Робота з підготовки вчителя-еколога спрямовується на те, щоб набуті екологічні і природоохоронні знання переростали у переконання і ставали невід’ємною частиною його світогляду та майбутньої професійної діяльності. Для досягнення цієї мети викладачі перебудовують навчальний процес від передачі знань до розгляду проблеми і розробки можливих її шляхів вирішення.

Методичний аспект проблеми підготовки екологічно грамотного вчителя висвітлюється на засадах міждисциплінарних зв’язків, що дає змогу всебічно аналізувати будь-яке негативне явище у навколишньому середовищі, що виникло під впливом антропічної діяльності, глибше осмислювати теорію взаємозв’язків суспільства і природи та будувати практичну діяльність на науковій основі гармонізації таких взаємозв’язків. Це забезпечить цілісне уявлення навколишнє середовище, озброїть майбутніх вчителів ефективними методами безпечного впливу на нього.

Екологічна освіта і виховання повинні орієнтуватись на активну взаємодію людини з природою, побудовану на науковій основі, на оцінюванні людини як частини природи. Екологічні знання, доповненні ціннісними орієнтаціями, повинні стати основою екологічної культури і екологічного мислення. Вони мають сприяти усвідомленню цінностей, допомагати вирішенню комплексних екологічних проблем, що стоять перед людством, забезпечити комфортність його проживання у майбутнього, зберегти та примножити унікальну різноманітність всієї біоти і зокрема рослинного та тваринного світу.

Отже, аналіз сучасного стану екологічної освіти свідчить про недостатню реалізацію її структури і змісту не дивлячись на прийняття відповідних нормативних документів. Крім того, необхідно забезпечити екологічну підготовку педагогічних кадрів, з метою формування активної громадської позиції у майбутніх вчителів щодо вирішення проблем захисту навколишнього середовища і сталого розвитку.

А.В. Іванченко,

доктор педагогічних наук, професор

(Житомирський педуніверситет)

Екологічна освіта – важливий чинник формування особистості старшокласника

В статті висвітлюються завдання, зміст та особливості екологічної освіти і виховання; показується вплив цього процесу на формування особистості громадянина сучасної української держави.

Одним із стратегічних напрямків розвитку сучасної системи освіти у нашій країні є формування екологічної культури особистості, виховання у кожного школяра позитивного ставлення до навколишнього світу, бо, як зазначав ще В.О.Сухомлинський, "у дитини, яка вихована в умовах дефіциту спілкування з природою, розвивається емоційна глухота, агресивність у ставленні як до людей, так і до об’єктів природи". Ось чому таким важливим є формування емоційно-естетичного, духовного світу людини, де переважає почуття співпереживання до всього живого.

Екологічна освіта – це неперервний процес засвоєння цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв’язків між людьми, їхньою культурою і навколишнім середовищем, що передбачають розвиток умінь приймати екологічно доцільні рішення і мають на меті засвоєння правил поведінки в навколишньому середовищі. Певна річ, що свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності в неї екологічної культури, широких екологічних знань про закономірності розвитку природи, знайомства із загадковим світом тварин, рослин...

Мета екологічної освіти і виховання – формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які закладають основи відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища.

Екологічна освіта і виховання підростаючих поколінь в сучасних умовах мають бути спрямовані, в першу чергу, на зміну ставлення самої людини до свого здоров’я, а потім і до навколишнього середовища як необхідної умови його збереження і зміцнення. Тому одним із проявів культури особистості має бути екологічна вихованість, яку можна визначити як відповідальне ставлення людини до свого здоров’я та навколишнього середовища. Екологічно відповідальна людина в умовах будь-якої виробничої діяльності буде приймати рішення відповідно до наукових принципів цілісності природи. Тобто екологічна відповідальність пов’язана з усіма сторонами екологічних взаємин людини та проявляється як інтегральна характеристика особистості.

Серед її компонентів важливу роль відіграє розуміння залежностей здоров’я окремої людини, всього людства від стану навколишнього середовища та розвинута потреба здорового способу життя, яка є одним з найважливіших критеріїв ефективності екологічної освіти і виховання. Тому здоровий спосіб життя розглядається нами як складова частина екологічної культури особистості, яка є формою прояву її відповідальності за ставлення до власного організму як високоорганізованої біологічної системи, здатної до саморегуляції та адаптації.

Серед сфер, з якими людина стикається на протязі всього свого життя, є сфера насамперед стосунків Людини і Природи: ставлення людини до своєї власної природи (до свого тіла) й ставлення людини до природи довкілля. Певна річ, ми повинні розглядати обидва ці аспекти в єдності (В. Вернадський), бо лише в такій площині можна побачити можливість продуктивного розгортання здоровоохоронних і природоохоронних заходів. Людина здатна дивитися на своє тіло як на "зовнішній" об’єкт так само, як вона дивиться на елемент навколишнього природного середовища, і сприяти його удосконаленню або руйнуванню. Усе це й викликає систему зусиль людини, які спрямовані на підтримку здоров’я свого тіла і профілактику захворювань (фізична культура, гігієна життя і праці, харчування, духовна підтримка організму тощо). А з іншого боку, людина є об’єктивно тісно поєднана з навколишнім середовищем (повітря, харчування, світло сонця, енергетичний обмін тощо), а це також могутній чинник впливу на здоров’я її організму.

До ціннісних орієнтирів екологічної освіти і виховання відносимо ставлення до власного здоров’я, прихильність до спорту і фізичної праці, гарт організму, здоровий спосіб життя, дотримання правил особистої гігієни, усвідомлення своєї єдності з навколишнім природним середовищем, бережне ставлення до всього живого на Землі, розвиток здатності відчувати красу Природи, дбайливе ставлення до природних засобів життя і національних багатств.

Велику роль в нормалізації стосунків людини з Природою відіграє розвиток її здатності до самоподолання, саморегуляції і саморегламентації. В кінцевому рахунку у сфері свого самозбереження і збереження навколишнього природного середовища людина може осягнути лише внаслідок цілеспрямованого духовно-естетичного спілкування з природою.

Певна річ, у формуванні екологічної культури учнівської молоді важливу роль відіграє насамперед робота по формуванню здорового способу життя. Цей процес ми розглядаємо насамперед як валеологічний компонент екологічної освіти і виховання. Бо саме активне засвоєння валеологічних знань у системі неперервної освіти дає можливість кожному суб’єкту всіх її ланок осягнути свою роль та завдання у справі формування, збереження, зміцнення, відтворення, передачі особистого здоров’я, а також з істотною складовою формування належного ставлення до природного та суспільного середовища.

Оскільки екологічна освіта і виховання мають безпосередній зв'язок із процесами державотворення та національного відродження України, завдання школи, вихователів полягає в тому, щоб формувати у підростаючого покоління вміння та навички мислити і діяти по новому, з почуттям екологічної відповідальності. А це можливо лише за умови переорієнтації кожного вихованця на самопізнання і саморозвиток, самореалізацію й самостійність.

На нашу думку, здоровий спосіб життя є вирішальним у зміні споживацького ставлення людини до природи. Бо саме він враховує екологічний підхід, змінює свідомість особистості, сприяє формуванню в неї відповідального ставлення до свого здоров'я і навколишнього середовища. Виконання правил збереження та зміцнення здоров’я дозволяє людині швидше адаптуватися до несприятливих умов довкілля. Тобто, здоровий спосіб життя містить у собі елементи екологічної культури.

В.О. Сухомлинський надзвичайно любив природу, тому в численних своїх працях пропагував вивчення природи. Він писав: "Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стає істотною стороною виховного процесу". У цілому великий педагог обґрунтував роль природи в навчальній роботі в таких напрямках:

1. Активна діяльність учнів, участь фізичних і духовних сил дитини в пізнанні природи. "Світ природи стає невичерпним джерелом знань завдяки тому, що знання надходять у дитячу душу складним шляхом: через руки, через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і переживання, які забарвлюють діяльність".

2. Спілкування з природою в розвитку розумових здібностей, допитливості, життєлюбності. Він писав: "ми намагаємося якнайбільше ввести дітей у світ праці серед природи, саме там, де і в явищах природи, і в людській праці безліч проблем, питань, таємниць".

3. Використання методів викладання і навчання учнів. 3 цього приводу В.О. Сухомлинський писав: "Так зване проблемне викладання і вивчення матеріалу починається в активній взаємодії з природою. Якщо я хочу, щоб мислення дітей було особливим, інтенсивним, щоб у них виникало багато запитань (а чим більше відкривається незрозумілого під час осягнення зрозумілого, тим допитливішою стає людина), ми ідемо з дітьми на ділянку, в сад, у теплицю і засукуємо рукава".

Статті про природу, про екологічне виховання учнівської молоді, які писав свого часу В.О. Сухомлинський, мають велике значення і сьогодні. Його думкою про природу як джерело навчання і виховання учнів пройняті майже всі монографічні праці. Наприклад, у книзі "Серце віддаю дітям" є розділи "Школа радості" і "Роки дитинства". В останній з них великий педагог звертає увагу вихователів і вчителів на вивчення природи рідного краю. З цією метою він ходив зі своїми вихованцями у поле, ліс, сад, на околиці свого села. Тут він знайомив дітей з краєвидами рідної місцевості, водами суходолу (озера, ставки, ріки), садами, полями і лісами.

Ось як він описує походи з учнями: "Ми йшли в степ, сідали на вершині кургану, дивилися на широкі поля, засіяні пшеницею, милувалися квітучими садами й стрункими тополями, синім небом і співом жайворонка. Захоплення красою Землі, де жили діди і прадіди, де нам судилося прожити життя, повторити себе в дітях, постаріти і піти в землю, яка народила нас, – це найважливіше емоційне джерело любові до Батьківщини". І ще: "Любов до Батьківщини починається із захоплення красою того, що бачить перед собою дитина, чим вона милується, в що вкладе частку своєї душі".

Уривок з книги "Павлиська середня школа" під назвою "Виховання дбайливого ставлення до природних багатств" показує, як виховувати в учнів любов до природи, до її багатств. В.О. Сухомлинський завжди наголошував, що турбота про природні багатства – це і турбота про здоров’я людини.

В.О. Сухомлинський систематизував вивчення краси навколишнього світу, природи рідного краю і Батьківщини в цілому в єдиний комплекс почуття обов’язку і відповідальності за неї. Він писав: "Природа є джерело добра, її краса впливає на духовний світ людини тільки тоді, коли юне серце облагороджується вищою людською красою – добром, правдою, людяністю, співчутливістю, непримиренністю до зла".

В.О. Сухомлинський закликав не тільки до пізнання дитини і природи, а й сформулював аналітичну програму ставлення до природи, її причиноутворення, проникнення до природних явищ і суспільних відносин щодо природи Землі. Ось чому думки великого педагога про виховання у дитини любові до природи притаманні нашим учителям-вихователям.

Усвідомлюючи роль та значення екологічної освіти і виховання учнівської молоді в сучасних умовах, педагогічні колективи шкіл Житомирщини докладають посильних зусиль в справу організації та здійснення екологічної освіти і виховання школярів. Так, наприклад, педагогічний колектив ЗОШ №24 міста Житомира ще в 1997 році створив власну цілісну концепцію неперервної екологічної освіти, виховання учнівської молоді.

Зміст екологічної освіти і виховання учнів у ЗОШ № 24 передбачає систематичне та безперервне оволодіння учнями знань про природу. Розпочинаючи з початкових класів, у школярів формується усвідомлення, що людина – частка природи, від стану якої залежить здоров’я і життя людства в цілому й кожної людини зокрема.

Єдність і цілісність екологічної освіти і виховання в школі забезпечується роботою шкільної координаційної ради, до складу якої входять представники всіх методичних об’єднань. Щомісячно, узгоджуючи різноманітні форми роботи з екологічних питань, члени ради впроваджують завдання концепції через шкільні предмети. Школярі всіх вікових груп систематично беруть участь у різноманітних шкільних, міських, обласних, всеукраїнських і навіть міжнародних акціях і конкурсах.

Досвід роботи педагогічного колективу ЗОШ № 24 міста Житомира як і багатьох інших педагогічних колективів Житомирщини та інших областей України, що творчо впроваджується у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл і інших навчально-виховних закладів і установ в галузі екологічної освіти і виховання учнівської молоді, безперечно сприяє всебічному розвитку школярів, формуванню всесторонньо розвиненої особистості громадянина сучасної української держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про освіту" //Голос України.-І996. -25 квітня.

2. Закон України "Про загальну середню освіту" //Голос України.-1999.- 23 червня.

3. Концепція неперервної екологічної освіти та виховання в Україні //Інформаційний збірник міністерства освіти України.-1995. №14.-С.4-5.

4. Івончик Г.Ф. Пенькова О.І. Про деякі аспекти екологічної освіти школярів: Соціальна-гуманітарна освіта України та шляхи її розбудови. /За ред. В.Л. Андрущенка.-К.,1997.

5. Сухомлинський В.0. Серце віддаю дітям //Вибрані твори. В 5-ти т. Т.3, С. 7-282.- К., І977.

6. Сухомлинський В.0. Павлиська середня школа. //Вибрані твори. В 5-ти т. Т. 4.-С.7-92.-К.,І977.