Екологічна освіта

Екологічна освіта - це процес виховання населення Землі в усвідомленні та турботі про все довкілля і взаємопов'язаних питань; таким, що має знання, навички, ставлення, мотивацію і обов'язок окремо та спільно працювати над вирішенням поточних проблем та запобіганням появі нових. (ЮНЕСКО, 1978)[1]

Характерною особливістю даного визначення є те, що екологічна освіта сприяє залученню громадян до вирішення пов'язаних з довкіллям проблем. Питання "Наскільки вчитель може координувати таке залучення?" викликало цікаву і жваву дискусію серед теоретиків та практиків. Звичайно, у більшості шкіл вчитель має виняткове право, якщо не обов'язок, впливати на поведінку дітей таким чином, щоб вони не хитрували, не брехали і не крали. У спільнотах, де обов'язковою є переробка відходів, вчителів теж заохочують прищеплювати учням новий стиль поведінки. Однак, чи підтримає суспільство підхід, що заохочуватиме учнів вивчати, аналізувати та діяти , опираючись на результати власного аналізу, у випадку складніших проблем? Там, де спільнота ще не дійшла згоди щодо вирішення окремого питання чи стилю поведінки, дії молодих людей можуть тлумачитись як результат однобокого підходу вчителя до проблеми.

На конференції у Тбілісі також вироблено 12 положень під назвою "Провідні принципи екологічної освіти" , що стосуються глобальнішого процесу, ніж просто шкільна освіта, їх аудиторія охоплює дорослих громадян та фахівців довкілля (ЮНЕСКО, 1978)[2]. Освітяни, філософи, дослідники, автори навчальних програм працюють над втіленням даних принципів уже понад 20 років. При створенні матеріалів для учнів, вчителів та громадян у США зосереджувались на кількох темах. Дві з них наведено нижче. Починаючи з 70-х років XX століття, екологічну освіту характеризували як метод навчання, що поєднує науку, технології, економіку, політику, людей та довкілля. Екологічна освіта суттєво відрізняється від попередніх версій "освіти про природу", оскільки зосереджується на взаємозв'язках між людиною та її довкіллям. Вона також відмінна від науки про довкілля - наукового вивчення цих взаємозв'язків - бо зацікавлена у цінностях та навичках так само, як у знанні.

Провідні принципи екологічної освіти:

1. Розглядати все довкілля як єдине ціле - природне та створене людиною, технологічне та суспільне (економічне, політичне, культурне, історичне, моральне та естетичне).

2. Тривати протягом всього життя, починаючись у дошкільному віці та проходячи через усі формальні та неформальні етапи навчання.

3. Застосовувати міжпредметний підхід, використовуючи конкретний зміст кожного предмету для того, щоб уможливити цілісне і виважене розуміння.

4. Вивчати основні проблеми довкілля з місцевої, національної, регіональної і міжнародної точок зору, так щоб учні отримали інформацію про умови довкілля в інших географічних районах світу, історичну перспективу.

5. Зосереджуватись на реальних та майбутніх ситуаціях у довкіллі, враховуючи водночас історичну перспективу.

6. Популяризувати важливість та необхідність місцевої, національної і міжнародної співпраці для запобігання і вирішення проблем довкілля.

7. Докладно обмірковувати аспекти планів розвитку довкілля.

8. Уможливити участь учнів у плануванні власного навчання, а також у прийнятті рішень та визнанні їх наслідків.

9. Виходити з вікових особливостей володіння знаннями, навичками з вирішення проблем і розуміння цінностей стосовно довкілля, особливо наголошуючи на ставленні учнів до місцевого довкілля у ранньому віці.

10. Допомагати учням виявляти ознаки та справжні причини проблем довкілля.

11. Наголошувати на складності проблем довкілля, а значить, на потребі розвитку критичного мислення і навичок вирішення проблем.

12. Використовувати для навчання різне оточення і широкий спектр освітніх підходів з акцентом на практичну діяльність та особистий досвід.

Відповідальне ставлення до довкілля Вже згадувалось, що встановлення екологічною освітою колективних навичок та цінностей стосовно зміни поведінки як невід'ємної ознаки екологічної грамотності суперечить традиційній освітній практиці. Тому науковцями Південно-Іллінойського університету (США) запропоновано грунтовну схему для розвитку відповідального ставлення до довкілля. Дана схема містить чотири окремі рівні, кожен з яких сприяє виробленню такого ставлення.

Рівень 1 - "Екологічні концепції" - включає широкий перелік концепцій сучасної науки про довкілля та екологію, зокрема, динаміку чисельності виду, біогеохімічний цикл та абіотичні фактори впливу. Сюди ж можна додати відповідні політичні, економічні, психологічні та суспільні концепції.

Рівень 2 - "Світоглядне усвідомлення" - формує розуміння того, як особиста і групова поведінка впливає на взаємозв'язок між рівнем життя і якістю довкілля, а також наслідків впливу людини.

Рівень 3 - "Вивчення проблеми та її оцінка" - розвиває знання і навички, потрібні для вивчення проблем довкілля, та оцінки альтернативних рішень, спрямованих на їх подолання.

Рівень 4 - "Навички для охорони довкілля" - розвиває знання і навички, потрібні для того, щоб вміло діяти при вирішенні проблем довкілля.

Результати досліджень переконливо свідчать, що після проходження лише перших двох рівнів поведінка учнів переважно не змінюється. Ймовірно, що вона зміниться після засвоєння усіх чотирьох рівнів. Ефективність діяльності учнів на захист довкілля теж може зростати, якщо їх залучати до проведення власних досліджень (на рівнях 3 і 4). Поза всяким сумнівом, слід надавати більшої уваги створенню і поширенню навчальних програм, що охоплюють всі рівні, особливо третій і четвертий.

Науковці з інших дисциплін стверджують, що ще дві галузі повинні зробити значний внесок у формування відповідального ставлення до довкілля. Це - методика соціального маркетингу (наприклад, докладне оцінювання аудиторії, з'ясування її мотивації, зміна обсягів забезпечення програми) та принципи екологічної психології. До принципів екологічної психології належить засвоєння діапазону мотивів для зміни поведінки, усунення реальних і вигаданих перешкод для цієї зміни, забезпечення належною інформацією, утвердження соціальної відповідальності, висвітлення дій визнаних лідерів і рольових моделей та уникання підходів, що можуть спровокувати небажану реакцію. Від того, наскільки ці елементи наявні в освітній програмі або інформаційній кампанії, залежить ефективність зусиль, спрямованих на заохочення відповідального ставлення до довкілля.