Екологічна свідомість

Пітер Мітчелл. Основоположник формування екологічного мислення

Суспільну екологічну свідомість можемо описати як сукупність знань, поглядів і уявлень людей про природне середовище; його антропогенне навантаження, рівень відпрацювання ресурсів, загроз, які виникають у ньому, і можливості його захисту. Ця свідомість містить систему знань про способи та інструменти керування, господарювання та збереження навколишнього середовища. Ця свідомість формується, перш за все, державними та громадськими організаціями. Діяльність у сфері свідомості повинна вести до повної суспільної акцепції затрат на екологічну освіту у школах, вищих навчальних закладах, на спеціалізованих курсах, які є необхідними для підтримання і поліпшення якості середовища. Кєльчевський окреслює поняття екологічної свідомості, як ставлення людини до природного середовиша, сукупність переконань про природу, та систему цінностей, які закладає конкретна особа у свої дії у відношенні до оточуючого нас світу [1999]. Інакше цей термін розуміють Хвастек (Chwastek) та Януш (Janusz). Вони вважають, що екологічна свідомість - це розуміння сутності і значення природного середовища для біологічно життя у цілому, і, зокрема, для людей [1999]. Екологічна свідомість містить частину суспільної свідомості на рівні стосунків людина - природне середовище. До елементів екологічної свідомості відносять: • знання, • екологічну уяву, • систему цінностей, у якій "існувати" знаходиться на вищому рівні, аніж "володіти". У загальному вигляді під екологічною свідомістю розуміється масова занепокоєність населення становищем навколишнього середовища. Насправді екологічна свідомість яку праиільно називати усвідомленням, тобто розумінням екологіної ситуації, є елемент триєдиного процесу "сприйняття - розуміння - дія", кожний елемент котрого соціально, політично та культурно опосередкуван. Між вербальним висловлюванням екологічної занепокоєності і участю у соціальному діянні звичайно існує чимала дистанція. До основних характеристик екологічної свідомості відносяться: занепокоєність станом середовища; мобілізація моральних ресурсів; здатність до ідентифікації джерела загрози і породжуючого її соціального суб`єкта; визнання здорового та безпечного середовища мешкання суспільною цінністью; індивідуальна мобілізація, тобто усвідомлення необхідності особистої участі у протестних, креативних та інших колективних діях; когнітивна мобілізація, тобто формування готовності до дій на основі осмислювання інформації про риски та небезпеки і, нарешті, формування у людства нового-екологічного мислення (Р. Мітчел, Р. Данлеп, Р. Інглехарт, Б. Фірсов, В. Сафронов, та інши). Необхідною ознакою екологічного мислення з`являється визнання виняткової пріоритетності проблеми стійкості біосфери по відношенню до антропогенних діянь серед усіх інших проблем практичної діяльності людини. У відсутності тотального екологічного мислення людей будь-яка економіка, у тому числі і ринкова, зведе до нічого усі природоохоронні заходи державних органів управління, завдяки невибавленній корумпованості чиновників. [1,2,4]