1.Будь-яке суспільство для забезпечення нормального рівня життя займається різними видами конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють організації, які виконують завдання і діють на основі певних правил і процедур, але мета і характер діяльності організації можуть бути різні. За цією ознакою всі організації можна поділити на:

1.Підприємницькі, комерційні.

2.Не підприємницькі, не комерційні.

Комерційні – це такі, які функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів.

Не комерційні – це такі, які функціонують за рахунок бюджетного фінансування. Організації комерційні являють собою підприємство.

Підприємство – це самостійна первинна ланка виробничої сфери народного господарства, яка призначена для виробництва продукції або надання послуг або виконання робіт з метою насичення ринку ними і отримання прибутку.

Місія підприємства – це та мета заради якої створюється підприємство.

Місією Місією підприємства на сучасному етапі є насичення ринку своєю продукцією і отримання за рахунок цього прибутку. Щоби досягти місії підприємство ставить перед собою певні цілі. Цілі мають відповідати таким вимогам:

• бути конкретними і вимірюваними;

• бути прогнозованими в часі;

• бути досяжними, не досяжні цілі мають негативні наслідки в роботі підприємства ;

• бути взаємопідтримуючими, тобто досягнення однієї цілі не повинно перешкоджати досягненню іншої цілі;

• цілі повинні бути чітко сформульованими, зрозумілими для кожного виду діяльності.

Визначення цілей має велике значення, тому що місія і цілі – це є основа стратегічного планування на підприємстві, це є основа… і це є мотивація до дій.

Підприємство, як юридична особа має такі ознаки:

1) Статут;

2) Відкритий рахунок в банку;

3) Печатка з повною офіційною назвою;

4) Закінчена система обліку і звітності;

5) Товарний знак.

Головними напрямками діяльності підприємства є вивчення ринку товарів, інноваційна діяльність, виробнича діяльність, комерційна діяльність, післяпродажний сервіс, соціальна діяльність, економічна діяльність.

2.Статут – це збірник правил. Які регулюють взаємовідносини підприємства з іншими господарськими об’єктами, а також його індивідуальну діяльність.

В статуті зазначається точна назва підприємства, його місце знаходження, форма власності, вид діяльності, місія і основні цілі, органи управління, порядок реєстрації і ліквідації, компетенція трудового колективу і його вибраних органів, джерела та порядок утворення майна, умови реорганізації і припинення існування. Це ті розділи, які мають бути в статуті. В статуті можуть бути інші розділи та інформація за бажанням власника, а саме положення пов’язані з особовою діяльністю… і положення про трудові відносини, положення про членство, про порядок створення і структуру ради підприємства про товарний знак, тощо. Розробляючи статут власник повинен до цієї роботи долучати юриста, бо складання статуту це надзвичайно відповідальна справа, тому що підприємство повинне чітко дотримуватись всіх тих вимог, які записані в статуті. Статут затверджується власником і реєструється в місцевих органах влади. Якщо в статуті необхідно ввести зміни, то здійснюється заново весь процес перереєстрації підприємства. В статуті також необхідно вказати орган який має право представляти інтереси фірми. Це може бути і профспілка, рада трудового колективу або рада підприємства.

Зміст статуту не повинен суперечити законам, які регулюють діяльність підприємства.

Колективний договір – це угода між трудовим колективом в особі профспілки і адміністрацією або власником, яка щорічно переглядається і регулює виробничі, економічні і трудові відносини.

В колективний договір включають зобов’язання щодо поліпшення умов праці і відпочинку, соціального захисту працівників, заходи для зростання продуктивності праці і величини матеріального стимулювання.

Порядок складання колективного договору включає такі етапи:

1. Спочатку створюється робоча група з представниками обох сторін.

2. Збираються пропозиції представників колективного договору.

3. Розробляється проект колективного договору на загальних зборах трудового колективу.

4. Розгляд проекту колективного договору на загальних зборах трудового колективу.

5. Якщо збори схвалили проект колективного договору, то він підписується профспілкою і власником.Колективний договір обов’язково складається в письмовій формі та реєструється в місцевих органах державної влади.Зміни і доповнення до колективного договору на протязі строку його дії можуть вноситись лише при взаємній згоді обох сторін. Кожен новий працівник, який прийнятий на роботу обов’язково має бути ознайомлений з діючим колективним договором. І власник і профспілкова організація мають право контролювати виконання колективного договору. Сторони, які винні у невиконанні колективного договору штрафуються у відповідності до чинного законодавства.

3.Сучасне управління - це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.Суть управлінської діяльності полягає у впливі на процес через прийняття рішень. Необхідність управління пов’язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Власне до управління він відніс останню групу і вважав, що процес управління полягає в тому, щоб -> передбачати ,-> організовувати, -> узгоджувати, -> розпоряджатися, -> контролювати.В управлінні сучасною економікою зазвичай керуються такими принципами:

Принципи управління економікою

чіткого розподілу праці; додержання дисципліни і порядку повноваження і відповідальність; використання мотивації високопродуктивної праці; Забезпечення рівної справедливості для всіх; Впевненості в постійності і стабільності роботи; Дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно ієрархічного ланцюга; Заохочення ініціативи

Підприємства різняться між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як система мають і певні спільні характеристики (загальні риси) , з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління - об’єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

Виокремлюють кілька функцій управління:Планування – процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату . Організація – це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.Мотивація – це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.Контроль. Для того щоб запобігти появі зовнішніх перешкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен встановлювати параметри діяльності сектора, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом за необхідності – коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій.Ці чотири основні функції тісно зв’язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.

4. Виробничий процес-це поєднання предметів і знарядь праці з живою працею для задоволення потреб виробництва(рис.2.1). Його елементами та поняттями є:

• предмети праці;

• знаряддя праці;

• жива праця (персонал);

• простір;

• час;

• задоволення потреб (продукція).

1. Предмет праці - предмет, на який діє людина під час праці зі створення проміжного або кінцевого продукту для задоволення певних потреб.

2. Знаряддя праці - засоби виробництва (інструменти, пристрої, верстати тощо) якими користується людина під час праці (діє на предмети праці).

3. Жива праця - це свідома, доцільна діяльність людини, яка за допомогою знарядь праці діє на предмет праці для його перетворення та задоволення певних потреб.

4. Простір - місце перебігу виробничого процесу.

5. Час - тривалість виробничого процесу.

6. Задоволення потреб - виготовлення продукції, надання послуг або виконання роботи для задоволення певних потреб відповідно до плану.

Виробничі процеси є трьох видів - основні, допоміжні, обслуговуючі.Тому можна дати таке визначення: виробничий процес - це сукупність основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких вихідні матеріали перетворюються у готові вироби.Своєю чергою основні виробничі процеси поділяються на: підготовчі (заготовчі), перетворювальні (обробні), заключні (складальні).

Основний процес виробництва має три етапи: Підготовчий - це процес підготовки живої праці у просторі і часі і знарядь праці для перетворення предмета праці у корисний продукт. Перетворювальний – це процес перетворення предмета праці зміною його форм, розмірів, фізичних або хімічних властивостей, зовнішнього вигляду, характеристик, показників, стану або потенціалу відповідно до плану або творчого задуму. Заключний – це процес підготовки перетвореного предмета праці з наданням йому форми товару для передачі замовнику.Допоміжний процес - це процес, що сприяє нормальному перебігу основного процесу з перетворенням предмета праці безпосереднім забезпеченням його обладнанням, інструментом, паливно-енергетичними ресурсами.Обслуговуючий процес – забезпечує нормальний хід основних і допоміжних процесів виконанням транспортних послуг, послуг з логістики на «вході» і «виході» та ін.

За рівнем ієрархії (по вертикалі) виробничі процеси такі:

• виробничий процес на робочому місці – це будь-який вид процесу (основного, допоміжного, обслуговуючого), що перебігає на конкретному робочому місці;

• виробничий процес на рівні підрозділу – це процес, який перебігає у підрозділі між робочими місцями;

• міжцеховий виробничий процес – це процес, який перебігає між підрозділами організації.

За складністю кожний із названих процесів може бути простим і складним.Простий виробничий процес – це ряд послідовних операцій, результатом яких є виріб (рис. 2.3) Складний виробничий процес – це поєднання декількох простих процесів Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організацію виробничого процесу слід дотримуватись певних принципів:Принцип спеціалізації – означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях. Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює умови для його автоматизації, внаслідок чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підвищується якість продукції і знижується її собівартість.Принцип пропорційності – потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємов’язаної системи підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно зв’язаних операцій виробництва пропорційна обсягу робіт, що виконуються.Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, послідовне виробництво яких потребувало б тривалого часу. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечують багато інструментальною обробкою заготівок з суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу без зустрічних і зворотніх переміщень. Для дотримання цього принципу, робочі місця розміщуються за ходом технологічного процесу. Допоміжні служби виробництва, склади у свою чергу тримаються якнайближче до тих підрозділів, які обслуговують.Принцип безперервності потребує , щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними.Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватись за певним ритмом.Принцип автоматичності передбачає економічне обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу.Принцип гнучкості означає що виробничий процес має оперативно адаптуватись до змін організаційно-технічних умов.Принцип гомеостатичності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам.

5.Організаційні типи виробництва

Тип виробництва – це кваліфікаційна категорія виробництва , яка враховує такі його властивості, як широка номенклатура, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції.

Є такі три типи виробництва:

Одиничне виробництво, характеризується широкою номенклатурою продукції, малим обсягом випуску однакових виробів, повторне виготовлення яких здебільшого не передбачається.Серійне виробництво – має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів, періодично повторюється певними партіями або серіями;Масове виробництво – характеризується вузькою номенклатурою продукції,великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення однакових виробів.Дослідне виробництво – виготовляє зразки або партії виробів для проведення дослідницьких робіт, випробувань.

Характеристика	Тип виробництва
	одиничний	Серійний	масовий
Широта номенклатури виробів:	необмежена	обмежена кількістю виробів	один тип
Постійність виготовлення	не повторюється	Періодично повторюється	Постійно випускається
Рівень спеціалізації робочих місць	різні операції	обмежена кількістю операцій,які періодично повторюються	одна операція
Рівень спеціалізації устаткування	універсальне	Універсальне і унікальне	Переважно спеціальне
Принцип розміщення робочих місць	технологічний	Технологічний і предметний	предметний
Рівень кваліфікації робітників	високий	середній, високий на автоматизованих системах	Невисокий у однотипних операціях, високий на автоматизованих системах

Рівень спеціалізації робочих місць визначається за коефіцієнтом закріплення операції, який являє собою середню кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислюється за формулою:

К з.о.= mі / Мn - кількість найменувань деталей, які обробляються на даній групі робочих місць за місяць;mi – кількість операцій, що їх проходить кожна деталь в процесі обробки на даній групі робочих місць;

6.Інфраструктура підприємства – це комплекс господарств і служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства в цілому.

Розрізняють виробничу і соціальну інфраструктури. До виробничої належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у процесі виробництва, але своєю діяльністю вони створюють умови необхідні за роботу основних виробничих цехів.

Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства.

Виробнича інфраструктура складається з таких елементів:

• допоміжні та обслуговуючі цехи;

• дільниці та господарства;

• комунікаційні мережі;

• засоби збирання та обробки інформації;

• природоохоронні споруди.

До складу соціальної інфраструктури входять такі елементи:

• заклади громадського харчування;

• установи охорони здоров’я;

• спортивні споруди;

• дитячі дошкільні заклади;

• заклади освіти;

• заклади культури чи відпочинку;

• житлово-комунальне господарство.

7. Виробництво і реалізація продукції для забезпечення потреб населення є метою діяльності підприємств (при одержанні певної величини прибутку). Тому планування виробництва і реалізації продукції є основним розділом тактичного або перспективного плану підприємства.

Виробнича програма підприємства (план виробництва і реалізації продукції) – це система адресних завдань з виробництва і доставки продукції споживачам у розгорнутій номенклатурі, асортименті, відповідної якості і у встановлені терміни згідно з договорами поставок. Формування виробничої програми в ринкових умовах має певні особливості, які полягають у тому що:

• плани виробництва і реалізації продукції орієнтуються на ринкові потреби конкретних споживачів, на своєчасне і якісне виконання договірних зобов'язань;

• в основі виробничої програми лежить договір на поставку певної продукції, при цьому підприємство самостійно вибирає постачальників, споживачів, встановлює ціни та інше;

• планування виробничої програми повинно бути гнучким, у поточних і оперативних планах повинні корегуватись показники плану виробництва і реалізації продукції з врахуванням змін у поставках сировини, фінансових можливостях покупців;

• пріоритетними у виробничій програмі підприємства стають натуральні показники і показники якості продукції. Вони відображають ступінь задоволення ринкових потреб з кількісного і якісного боку;

• виробнича програма підприємства повинна формуватись із врахуванням можливостей підприємства, його забезпечення різними видами ресурсів та виробничими потужностями;

• плани виробництва і реалізації продукції повинні бути багатоваріантними і забезпечувати вибір оптимального плану, реалізація якого дасть можливість одержати високий прибуток

Формування виробничої програми підприємства базуються на таких елементах (Рис.3.2):

1. на основі вивчення, аналізу і перспектив розвитку ринкового попиту підприємством укладаються з споживачами-покупцями (торговельними підприємствами, гуртовими посередниками, біржами) угоди на постачання певних видів продукції.

2. Державні контракти є засобом забезпечення потреб споживачів, що фінансуються за рахунок Державного бюджету та поновлення державного резерву. Держава при цьому гарантує оплату поставок продукції та забезпечує її виробництво найважливішими видами ресурсів.

3. Державні замовлення є засобом стимулювання збільшення виробництва у пріоритетних галузях, впровадження нових технологій, випуску дефіцитних видів продукції, державної підтримки важливих наукових досліджень. Держава може надавати пільги підприємствам-виробникам, але не забезпечує їх фінансовими ресурсами.

4. Портфель замовлень на продукцію інших споживачів формується на основі контрактів між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами та відображає його постійні прямі господарські зв'язки. Такі контракти періодично переглядаються та поновлюються.

5. Частина продукції підприємства може споживатися безпосередньо самим підприємством. Тому виробнича програма повинна враховувати цю кількість. Вона визначається на основі балансів матеріальних ресурсів, які відображають потребу у них та джерела її покриття.

Ресурсне обґрунтування виробничої програми

Виробнича програма будь-якого підприємства

повинна бути обґрунтована наявними виробничими

ресурсами (виробничими фондами, трудовими і

матеріальними ресурсами), а також виробничою потужністю підприємства.

Обсяг виробництва, наприклад, валової чи товарної продукції може бути обчислений через величину згаданих ресурсів таким чином:

Qвп (ТП) = Sсер * Фв, (грн.),

де Sсер - це середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.

Фв - фондовіддача, грн..

ВП (ТП) = Ч* Пп. (грн.),

де Ч - чисельність працюючих осіб на підприємстві, осіб;

Пп - продуктивність праці, яка може бути виражена показником виробітку, грн./чол.

Обсяг виробництва продукції в натуральних вимірниках (N) може бути обчислений, виходячи із величини матеріальних ресурсів, поставлених підприємству в плановому році (Мзаг), і норми витрат цього виду ресурсу на одиницю продукції (q).

N = Мзаг / q, натур.один.

Від рівня використання виробничої потужності підприємства (тобто максимально можливого обсягу випуску продукції при встановленій величині виробничих фондів та організації виробничого процесу) залежить обсяг випуску продукції:

Qв п= Впот * Квик, грн..,

де Впот - виробнича потужність підприємства, грн.;

Квик - коефіцієнт використання виробничої потужності.

Якісну сторону виробничої програми характеризує показник, який відображає питому вагу продукції, що відповідає міжнародним стандартам, в загальному обсязі випуску продукції підприємством. Він може бути обчислений відношенням кількості сертифікованої продукції до загального обсягу.