3. Провадження в справах про адміністративні правопорушення

Провадження в справах про адміністративні правопорушення - це особливий вид процесуальної діяльності, врегульована нормами адміністративно-процесуального права діяльність уповноважених органів, яка спрямована на притягнення до адміністративної відповідальності осіб, які вчинили адміністративні правопорушення.

Забезпечення законності проваджень в справах про адміністративні правопорушення визначено ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП).

У порівнянні з іншими адміністративними провадженнями воно більш детально регламентовано в законодавстві України. Основні положення зазначеного провадження зосереджені в розділах ІV ("Провадження в справах про адміністративні правопорушення") та V ("Виконання постанов про накладення адміністративних стягнень") Кодексу України про адміністративні правопорушення [8, с.127]. 

Застосування під час провадження в справах про адміністративні правопорушення заходів державного примусу обумовлює високий ступінь формалізації процесу. Тут чітко визначені завдання провадження (ст. 245); обставини, що виключають провадження (ст. 247); такі принципи, як рівність перед законом (ст. 249); законність, змагальність тощо; види доказів (ст. 251); вимоги до найважливіших процесуальних документів, зокрема до протоколу (статті 254—257), постанови по справі (статті 283—286) тощо; заходи забезпечення провадження (ст. 260, а саме адміністративне затримання, особистий огляд, вилучення речей та документів); права учасників провадження (статті 268—275); строки і порядок розгляду справ (статті 277—279); оскарження і опротестування постанов по справі (статті 287— 297); виконання постанови (глави 25—33, статті 298—330).

 Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення є короткими: Справа про адміністративне правопорушення розглядається в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи (ст. 277 КУпАП).

Таке становище пояснюється тим, що адміністративні правопорушення здебільшого легко встановлюються і, як правило, не потребують багато часу для розслідування і розгляду порівняно з кримінальними справами.  

Аналіз законодавства України дає змогу виділити два види провадження по справах про адміністративні правопорушення: звичайне та спрощене.  

Звичайне здійснюється у більшості справ і детально регламентовано чинним законодавством. Воно передбачає складання протоколу: визначає зміст, запобіжні заходи і порядок їх застосування; права і обов´язки учасників провадження; порядок розгляду справ; факти, обставини, що є доказами.  

Спрощене провадження застосовується щодо невеликої кількості правопорушень, прямо передбачених ст. 258 КпАП. Таке провадження характеризується мінімумом процесуальних дій та їх оперативністю. Протокол про правопорушення не складається, посадова особа, що виявила правопорушення, приймає і виконує рішення про накладення і стягнення (штрафу або попередження).   У разі стягнення штрафу порушнику видається квитанція про його сплату.   Оформлення попередження здійснюється або шляхом вручення офіційного письмового попередження за встановленою формою, або шляхом усного попередження.  

До адміністративних правопорушень, провадження за якими здійснюється у спрощеній формі, належать: 

  • порушення правил пожежної безпеки у лісах (ст. 77) у випадках накладення штрафу інженерами відділів охорони і захисту лісу, льотчиками-спостерігачами баз авіаційного захисту лісу, лісничими та іншими особами, які перелічені в п. З ст. 241;

  • порушення правил карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних правил (ст. 107) у випадках накладення штрафу державною ветеринарною інспекцією; 

  • викидання сміття та інших предметів з вікон та дверей вагонів, прохід по залізничних коліях у невстановлених місцях (ч. З ст. 109);  

• пошкодження внутрішнього обладнання вагонів, скла в пасажирських поїздах, куріння в вагонах приміських поїздів, куріння у невстановлених місцях у поїздах місцевого та далекого слідування, а також у метрополітені (ст. 110);   • пошкодження внутрішнього обладнання морських суден і куріння в неустановлених місцях цих суден (ст. 115);  

• керування річковими або маломірними суднами, не зареєстрованими в установленому порядку або такими, що не пройшли технічного огляду; перевищення водіями цих суден швидкості руху, стоянка в заборонених місцях, недодержання вимог навігаційних знаків, порушення правил маневрування, подачі звукових сигналів, несення бортових вогнів і знаків(ч. 1, 3, 5 ст. 116);  

• викидання за борт річкового або маломірного судна сміття або інших предметів (ст. 116);  

• порушення правил безпеки під час висадки і посадки пасажирів на річкових і маломірних суднах, куріння у невстановлених місцях на річкових суднах (ч. 1, 3 ст. 117) [8,с.128-129].

Задача

До Богунського районного суду м. Житомира з адміністративним позовом звернувся Шпаковський І. П. про визнання дій Управління державної автомобільної інспекції УМВС України в Житомирській області протиправними та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення. В обґрунтування своїх вимог Шпаковський І. П. зазначив, що інспектор ДПС неправомірно склав протокол та виніс постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності, так як він Правила дорожнього руху не порушував, швидкість руху керованого ним транспортного засобу не перевищував, про що зазначив у протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому позивач послався на те, що, окрім його автомобіля,  у попутному напрямку рухались інші   автомобілі, і доказів порушення швидкісного режиму саме ним,  а не іншими учасниками дорожнього руху,  інспектор йому не надав. Також вважає, що показання приладу «Беркут» є неналежним доказом по справі, оскільки він не працює в автоматичному режимі, не має функцій фото- і кінозйомки, відеозапису, не пройшов метрологічну повірку та державну реєстрацію.

Вкажіть, які докази повинні бути надані по даній справі .Свою відповідь обґрунтуйте посиланням на відповідні нормативно-правові акти

Відповідь

Стаття 141. Кодексу України про адміністративні правопорушення «Відповідальність власників (співвласників) транспортних засобів» :

До адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху у разі їх фіксації працюючими в автоматичному режимі спеціальними технічними засобами, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, чи засобами фото-і кінозйомки, відеозапису притягаються власники (співвласники) транспортних засобів . За наявності обставин, які свідчать про вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, іншою особою, власник (співвласник) транспортного засобу може протягом десяти днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу повідомити про відповідні обставини (транспортний засіб знаходився у володінні чи користуванні іншої особи, вибув з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб тощо) орган (посадову особу), що виніс постанову про накладення адміністративного стягнення. На період з'ясування та перевірки цих обставин виконання постанови про накладення адміністративного стягнення зупиняється до моменту встановлення особи, яка вчинила це правопорушення.

Однак для того, щоб спеціальні технічні засоби ДПС для вимірювання швидкості, що мають функції фото-і кінозйомки, відеозапису, чи засоби фото-і кінозйомки, відеозапису, були легітимні самі по собі й могли використовуватися як докази в суді, вони повинні відповідати певним вимогам, які встановлює Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність».Це означає, що прилади для вимірювань, що використовуються як доказ, повинні бути допущені до застосування (як тип засобів вимірювальної техніки) на території України. Крім того, кожен екземпляр приладу повинен пройти перевірку. І кожен використовуваний для вимірювань прилад повинен мати відповідні документи, з яких видно, що він пройшов ці процедури [9].

Відсутність документів про допуск даного засобу вимірювальної техніки до застосування в Україні, повірку, похибки при вимірюваннях у інспектора ДПС, робить вимірювання незаконними.

Більшість приладів, що стоять сьогодні на озброєнні ДПС, дозволяють інспекторові пред'явити водієві «голі» цифри швидкості, але не надають доказів приналежності вимірюваної швидкості саме даному автомобілю. Тим часом, на приладі може відбитися швидкість більш масивного або рухається з більшою швидкістю транспортного засобу. Відсутність же доказів приналежності цієї швидкості конкретному транспортному засобу не дозволяє використовувати вимірювання при звинуваченні проти його водія.

Згідно п.2.1 Інструкції, затвердженої наказом МВС №1217, інспектор ДПС повинен надати фото- або відеодоказів належності виміряної швидкості саме тому транспортному засобу, який скоїв правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а також занести в протокол назву пристрою, за допомогою якого проводилося вимірювання швидкості, вказати серійний номер приладу і дату повірки [10].

Висновок

Розвиток національного законодавства, що регулює адміністративні процедури, відбувається, в тому числі й через удосконалення адміністративно-процесуальних норм, оскільки ефективність адміністративних процедур залежить не тільки від встановлення та закріплення матеріальних адміністративних норм, а й від існування ефективного механізму їх реалізації.

Найважливішим чинником, що визначає правовий характер адміністративно-процесуальної діяльності, виступає її урегульованість адміністративно-процесуальними нормами, які в своїй сукупності утворюють галузь адміністративно-процесуального права.У свою чергу, предметом регулювання адміністративно-процесуального права виступають специфічні суспільні відносини, які виникають у сфері державного управління і, відповідно, носять управлінський характер.

Адміністративно-процесуальна норма є встановленим державою загальнообов'язковим правилом поведінки, регулюючим суспільні відносини, що виникають в процесі дозволу індивідуально-конкретних справ у сфері державного управління. 

Частиною цього механізму є адміністративно-процесуальні гарантії прав та свобод громадян. Сучасний стан гарантованості прав та свобод громадян, а також стан чинного адміністративного законодавства щодо закріплення адміністративно-процесуальних гарантій потребують їх критичного аналізу, результатом якого мають бути пропозиції з удосконалення системи адміністративно-процесуальних гарантій та розв’язання існуючих у цій сфері проблем.

Належне закріплення в українському адміністративному законодавстві адміністративно-процесуальних гарантій прав та свобод громадян, може сприяти становленню всебічно розвинутої системи захисту людини від сваволі влади в рамках державного механізму.

Література