2. Метод адміністративного процесу

У теорії права під методом регулювання суспільних відносин розуміють поєднання (сукупність) прийомів, способів, операцій юридичного впливу на суб’єктів правовідносин.

Метод правового регулювання визначається предметом, адже що саме конкретний зміст виду суспільних відносин і впливає на обрання спеціальних засобів юридичного впливу.

Конкретний зміст відносин щодо розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ вимагає чіткого і повного правового врегулювання діяльності уповноважених на те компетентних органів та встановлення певної обов’язкової процесуальної форми здійснення цієї діяльності.

Важлива роль у здійсненні адміністративним правом регулятивної функції належить методу регулювання суспільних відносин, або методу адміністративного права. Саме поняття предмета і методу правового регулювання дають повну характеристику будь-якій галузі права, включаючи й адміністративне [4, с. 54].

Процесуальна форма є невід’ємною стороною адміністративного процесуального права взагалі та адміністративних проваджень зокрема. Діяльність органів владних повноважень, їх посадових осіб, а також адміністративного суду, що уособлює зміст і спрямованість діяльності держави щодо реалізації і захисту прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, регулюється як адміністративним та іншими матеріальними галузями права, так і нормами адміністративного процесуального права.

Процесуальна форма характеризується принаймні двома ознаками:

а) виступає як правова форма діяльності органів владних повноважень, їх посадових осіб та суду, а також інших суб’єктів адміністративних проваджень щодо розгляду і вирішення адміністративної справи;

б) утворює врегульований обов’язковий правовий режим провадження у адміністративних справах, а також встановлює певний ступінь урегульованості та напруженості процедури.

Правовий режим охоплює принципи, способи та гарантії забезпечення адміністративно-процесуальної діяльності, а також правовий статус суб’єктів адміністративного процесу [6, с.23].

В процесуальній формі знаходить своє вираження зміст адміністративних проваджень. Законодавець встановлює порядок розгляду адміністративних справ, за яким забезпечується відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та утвердження прав і свобод людини.

Процесуальна форма:

• забезпечує умови послідовного втілення в життя конституційних принципів державного управління та адміністративного судочинства;

• створює стабільний, стійкий, юридично визначений режим провадження при розгляді і вирішенні індивідуальних адміністративних справ;

• містить гарантії прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб;

• створює умови, що забезпечують повноту, всебічність і об’єктивність розгляду індивідуальних справ, а також встановлення істини, правильне і справедливе застосування закону;

• включає в себе заходи, що забезпечують оскарження та опротестування рішень, прийнятих при вирішенні індивідуальних адміністративних справ;

• зобов’язує розглядати і вирішувати адміністративні справи відповідно до норм матеріального і процесуального права [2, с.23-24].

Метод правового регулювання визначається предметом, адже що саме конкретний зміст виду суспільних відносин і впливає на обрання спеціальних засобів юридичного впливу.

Адміністративний метод полягає в тому, що органи управління безпосередньо встановлюють підпорядкованим суб'єктам певну поведінку. Вплив на суб'єкти, що управляються, здійснюється через запровадження для них правил поведінки, обов'язків і завдань, у разі порушення яких може бути вжито заходів адміністративного примусу [4. с.6].

Процесуальна форма характеризується, як правило,відносинами влади і підпорядкування. Права та обов’язки учасників (суб’єктів) адміністративних процесуальних відносин, що складають їх предмет, визначаються нормативними актами і не можуть змінюватися на розсуд учасників, що є ознакою імперативного методу регулювання у всіх його формах.

Імперативний метод правового регулювання - це метод владних приписів, характерний для адміністративного права.

Диспозитивний метод (метод координації), на відміну від імперативного метода, передбачає юридичну рівність учасників правовідносин і застосовується, як правило, в цивільному праві, але має місце в приватному адміністративному праві. Диспозитивний метод в адміністративному праві застосовується для встановлення правового статусу державних службовців і для здійснення ними посадових повноважень у сфері державного управління. Юридичним фактом у даному випадку, як правило, виступає договір.

Данні методи реалізуються шляхом:

а) використання приписів (закріплення необхідної поведінки суб’єктів, встановлення єдиного або кількох варіантів, що є обов’язковими для виконання у разі настання обставин, передбачених нормою права);

б) встановлення заборон (спосіб впливу на поведінку суб’єктів правовідносин шляхом категоричної вимоги утриматися від здійснення певних дій або ж актів бездіяльності);

в) надання дозволів, якими визначаються межі можливої поведінки суб’єктів юридичних відносин [5, с.9-10].

Таким чином, за змістом метод адміністративно-процесуального права є синтезованим, тобто імперативно-диспозитивним, сутність якого може бути зведена до:

а) встановлення певного порядку здійснення процесуальних дій;

б) заборони певних дій;

в) надання можливості вибору одного із варіантів належної поведінки;

г) надання можливості діяти за своїм бажанням [3, с.38].

Із зазначеного можливо зробити висновок. Під методом адміністративного процесуального права слід розуміти систему закріплених юридичними нормами прийомів та засобів впливу на предмет суспільних відносин в процесуальній формі, за допомогою яких створюються порядок і умови для реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, держави та розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ.