3.2. Визначення експорту та імпорту. Основи її регулювання.

В процесі міжнародної торгівлі виникає два напрямків товаропотоків—експорт і імпорт.

Експорт товарів —це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх ринках через передання у власність контрагенту в  іншій країні.

В залежності від походження і призначення товарів, експорт має наступні види:

-  вивезення товарів, виготовлених (вироблених та перероблених) в даній країні;

-  вивезення сировини та напівфабрикатів для перероблення за кордоном під митним контролем с наступним повертанням;

- реекспорт—вивезення товарів, що раніше були ввезені з-за кордону без їхньої переробки, в т.ч. товари, що продані на міжнародних аукціонах, товарних біржах;

-  тимчасове вивезення за кордон національних товарів (на виставки, ярмарки) з наступним поверненням чи вивезення іноземних товарів, що були ввезені раніше (на аукціоні, виставки, ярмарки);

-  вивезення товарів з територій вільних економічних зон;

- вивезення продукції на підставі прямих виробничих зв'язків (в машинобудуванні), а також поставки в рамках ТНК.

Імпорт товарів— це купівля та  ввезення товарної продукції з-за кордону з метою їх реалізації на внутрішньому ринку та використання на території країни.

Класифікація видів імпорту:

-  ввезення в країну товарів іноземного походження безпосереднього з країни-виробника чи країни-посередника для використання всередині країни;

-   ввезення сировини, напівфабрикатів, вузлів, деталей для переробітки в країні-імпортеру і наступного вивезення за кордон;

- реімпорт—зворотне ввезення з-за кордону раніше вивезених національних товарів, що не були там перероблені; це повернення забракованих покупцем товарів, повернення товарів, що не були реалізовані зі складів, на аукціонах (повернення з виставок і ярмарок до реімпортних не відноситься);

-  тимчасове ввезення товарів на міжнародні внески, ярмарки, аукціони;

-  ввезення продукції з територій вільних економічних зон;

-  ввезення продукції в рамках ТНК.

Облік експортних та імпортних операцій держав є основною для складання товарного балансу країни. Сумарний показник експортно-імпортних операцій визначає зовнішньоторговельний оборот (в грошових одиницях). Різниця між вартістю експорту та імпорту визначає сальдо балансу, і навпаки, перевищування імпорту понад експортом веде до негативного сольдо.

Слід підкреслити, що при обчислюванні торгового балансу країни враховуються й експортно-імпортні операції з послугами.

Розвиток зовнішньої торгівлі потребує з боку держави ретельної розробки концепції зовнішньоторговельної політики та заходів регулювання торгівлі.

Зовнішньоторговельна політика—це цілеспрямований вплив держави на торговельні відносини з іншими країнами. Сучасна зовнішньоторговельна політика—це взаємодія двох тенденцій:

-  протекціоналізма—політики, що спрямована на захист внутрішнього ринку від іноземної конкуренції;

- лібералізма—політики, що пов'язана зі зниженням бар'єрів, що перешкоджають розвитку зовнішньоекономічних зв'язків ;

Політика протекціоналізма, як і політика лібералізма, у чистому вигляді не проводиться. Різні ступені протекціоналізму зустрічаються постійно і залежать від рівня розвитку тієї чи іншої країни.

Держави, проводячи зовнішньоторговельну політику, використовують інструменти, вибір яких залежить від її конкретної мети. Існують тарифні та нетарифні інструменти.

Митний тариф —це систематизований перелік мита, яким оподатковуються товари, що перетинають державний кордон. Мито виконує функцію податку на користь державного бюджету.

Залежно від зовнішньоторговельної операції існують мита: експортні, імпортні, транзитивні.

За економічним змістом існують мита:

- фіскальні, що мають збільшувати доходи держбюджету;

- протекціоністські, що використовуються з митою захисту деяких галузей національного виробництва від імпорту;

-  преференційні, що використовуються для визначених товарів у торгівлі з країнами, з якими існують преференційні угоди4

- ільгові, що вводяться для окремих країн з метою заохочення імпорту тих чи інших товарів;

- зрівняльні, тобто мита, що основні ввізні мита з метою зрівняння цін імпортних товарів з цінами на товари національного виробництва;

- імпортні-компенсаційні, що використовуються у випадку надання експортних субсидій при виробництві даних товарів країною експортером;

-   антидемпінгові, що існують для протидії зниження цін країною-експортером.

За способом зниження існують мита:

- адвалорні (найбільш розповсюджені), що стягуються у відсотку вад ціни товару;

-  специфічні, що стягуються у виді визначеної грошової суми з ваги, об'єм чи одиниці товар (наприклад, з однієї тони сировини та ін.);

- змішані—одночасно адвалорні й специфічні;

- сезонні, що стягуються у визначений сезон (наприклад, в час збирання вражаю).

Митні тарифи використовуються на національному чи регіональному (країни ЄС) рівнях. Вони будуються на основі товарних класифікаторів, що містять перелік товарів, розподілених за відповідною зміною (розділи та групи у відповідності до галузей, за призначенням, тощо). Найбільш розповсюджений класифікатор у міжнародній торгівлі—Гармонізована система описування та кодування товарів (діє з 1.01.1988). Також існують

Стандартна міжнародна класифікація ООН, Брюссельська митна номенклатура, національні класифікатори. В різних країнах рівень мит різноманітний. З боку держави в значному ступені політика протекціоналізму використовується відносно експорту сировини та імпорту готових виробів, і навпаки, лібералізм—щодо імпорту сировини та експорту готової продукції. У розвинутих країнах середній рівень митних тарифів приблизно 5 %.

Величина мита залежить від торгового режиму , що надається країні:

- режиму вільної торгівлі, що   виключає використання тарифів4

- режиму преференційному, тобто пільговому;

- режиму найбільшого сприяння, коли країна надає іншій країні такі ж умови торгівлі, як і кожній третій країні.

Це головні принципи, що встановлені ГАЕЕ/СОТ при регулюванні міжнародної торгівлі.

Більш сучасних заходів регулювання зовнішньої торгівлі належить до, так званих, нетарифних інструментів.

Протекціоналістські заходи:

1) Квотування—це встановлення кількісних обмежень на ввезення/вивезення товарів у вартісному чи натуральному вигляді.

2) Ліцензування потребує для ввезення/вивезення отримати встановлений документ.

Ліцензії можуть бути разові (надаються для здійснення однієї експортно-імпортної угоди) та генеральні (надаються на відповідний термін).

3) Адміністративні формальності:

-  пара тарифні заходи—інші, крім мита, платежі, що стягуються при ввезенні іноземних товарів; різноманітні митні збори, внутрішні податки, спеціальні цільові збори торгівлі, акцизи (наприклад, ПДВ, збори на розвиток торгівлі, на охорону навколишнього середовища, тощо);

-  технічні стандарти містять контроль імпорту щодо відповідності до національних стандартів, норм безпеки та якості.

4)  «добровільні» обмеження експорту (ДОЕ)—це самообмеження поставок, що фактично нав'язується експортеру під загрозою використання більш жорстоких заборонних заходів; практикується у вигляді зменшення поставок чи јх щорічного приросту (найбільш широко використовується в США).

5) порушення антидемпінгового розслідування. Демпінг—продаж товарів на зовнішньому ринку за штучно зниженими цінами. При встановлені факту демпінгу з товару стягується антидемпінгове мито, що може перевищувати ціну на товар.

Заходи економічного стимулювання експорту (проводяться спеціально створеними експортно-імпортними банками, державними установами):

1) Державне субсидування експорту—це дотація виробнику чи продавцю експортного товару, що сприяє підвищенню конкурентоспроможності на зовнішньому ринку (фінансування НДДКР, модернізації виробництва та ін.).

2) Пільгове кредитування за зниженими відсотками по експортнім кредитам у порівнянні з власними кредиторами. Використовується при постачаннях значних за вартістю обсягів товарів.

3) Державне страхування за зниженими відсотками. Охоплює значну частину комерційних та політичних ризиків. Центральне місце займає транспортне страхування.

4) Інші державні заходи: податкові пільги експортерам; інформаційне, консультаційне та транспортне забезпечення; підготовка кадрів для зовнішньої торгівлі; дипломатична підтримка експортерів, тощо.