5.3. Правове регулювання та виконання міжнародних торговельних договорів.

Особливістю правового регулювання договорів міжнародної купівлі-продажу є те, що сторони договору мають визначити законодавство сторони щодо даного договору.

Використоване право – це система правових норм визначеної держави, що використовуються для регулювання відносин між учасниками договору з іноземним елементам. Вибір законодавства країни узгоджується контрагентами.

Джерела правового регулювання договорів міжнародної купівлі-продажу мають визначену специфіку. Практично в усіх країнах прийняті законодавчі акти, що містять норми, регулюючі відносини з міжнародної купівлі-продажу. Існують також, так звані, міжнародно – правові звичаї, зокрема, торговельні звичаї.

В практиці міжнародної торговлі використовуються наступні основні джерела регулювання відносин зовнішьоторговельної купівлі-продажу:

• Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу (Відень, 1980 р.);

• Конвенція про використане право щодо договірних обов’язків (Рим, 1980 р.);

• Угода між державами – учасниками СНД від 20.03.1992 р. “Про зачальні умови постачання товарів між організаціями держав – учасників СНД” та інші міжнародні конвенції, угоди і акти, що регулюють ЗЕД.

На міждержавному рівні головна роль належить Комісії ООН з права міжнародної торговлі (ЮНСІТРАЛ). Укладена в 1980 році Віденська Конвенція про міжнародні договори купівлі-продажу товарів (надалі – Віденська конвенція) є плодом багатьох років роботи в рамках цієї організації. Вона складається з 4-х частин, 101 статті і докладно визначає порядок укладення договору міжнародної купівлі-продажу товарів (частина 2) і його основні умови (частина 3).

Деякі види продажу не підпадають під дію Віденської конвенції: продаж з аукціонів, продаж цінних паперів, суднів повітряного і водного транспорту, електроенергії.

Віденська конвенція стосується таких питань:

• що потрібно для того, щоб угода вважалася укладеною;

• коли вважається, що виникли в результаті укладання договору;

• наслідки невиконання договору;

• неможливість виконання.

Віденська конвенція застосовується сторонами, якщо вони:

1. прямо не вказали в договорі, що вона або якась її частина до них не застосовується, і

2. сторони договору знаходяться в двох різних державах:

• для обох цих держав Конвенція набрала сили, або

• для однієї з цих держав конвенція набрала сили і сторони домовилися про те, що до їхньої угоди застосується саме право цієї держави, або

• для однієї з цих держав Конвенція набрала сили, і за нормами міжнародного приватного права застосовуваним до угоди є право цієї держави.

Для Україні Віденська конвенція діє з 1 лютого 1991 року.

Важливу роль у зовнішньоторговельних відносинах грають конвенції щодо міжнародних правил перевезення товарів, конвенції по платежах.

Торговельні звичаї – загальновизнані правила, що склалися в сфері торгового обміну на підставі тривалого, систематичного та однакового регулювання конкретних фактичних відносин. Звичаї є джерелами права, хоча ніде не зафіксовані, чим відрізняються від норм закону. Вони, як правило, публікуються в довідковій та іншій спеціальній літературі (біржових правилах, спеціальних збірниках торгових палат, матеріалах робочих комісій Комітету сприяння зовнішній торгівлі в рамках ООН та ін.).

Звичаї мають відповідати наступним вимогам:

• мати характер загального правила;

• бути достатньо відомими у відповідній сфері торгівлі, визначеними за змістом та розумними.

Прикладом використання торговельних звичаїв можна вважати посилання до правил «Інкотермс» при узгодженні базисних умов постачання товару.

В комерційній практиці мають місце також, так звані, торговельні звичайності, чи узанси, які відображають заведений порядок чи фактично встановлене в торгових відносинах правило, що служить для визначення воли сторін, прямо не висловленої в договорі. Наприклад, у морських перевезеннях – визнання необхідності використання звичайностей якогось порту.

Розмежування цих категорій відносин у міжнародній торгівлі можна провести за наступними ознаками: звичаї – це правила поведінки, що є джерелом права, звичайності – не є джерелом права.

Виконання відписаного контракту купівлі-продажу потребує виконання з боку сторін своїх зобов’язань: з боку продавця – про передання (поставку) покупцеві товару, що є предметом контракту, а з боку покупця – про прийняття товару та сплату встановленої ціни.

Для виконання своїх зобов’язань продавець має своєчасно виготовити товар, підготовити його до відвантаження, упакувати, за маркірувати та оформити документацію, що необхідна для відправлення товару. Виконання зобов’язань з боку покупця складаються з прийняття товару й сплати встановленої суми у встановлений термін.

При виконанні договору можуть виникнути такі головні питання:

1. чи здійснює продавець поставку товару;

2. якщо так, то в який пункт повинна бути здійснена ця поставка:

• до пункту передачі перевізника;

• до місцезнаходження покупця;