Стаття 168. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння)

1. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя) -

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості лро усиновлення вдочеріння) стали відомі по службі чи по роботі, або якщо воно спричинило тяжю наслідки,-

карається штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

(Стаття 168 зі змінами, внесеними згідно із Законом № 270ЛП від 15 квіт- ня 2008 р.)

1. Основний безпосередній об’єкт злочину - інтереси сім’ї та осіб (дітей), яких було усиновлено (їх всебічний фізичний, психічний та соціальний розвиток). Додатковим факультативним об’єктом можуть виступати життя, здоров’я особи, встановлений порядок виконання службовими особами своїх повноважень, інші блага.

У результаті вчинення цього злочину порушується передбачене законом право на таємницю усиновлення, яке полягає у праві на таємницю: перебування на обліку тих, хто бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення та її розгляду, рішення суду про усиновлення. Дитина, яка усиновлена, має право на таємницю, у т. ч. і від неї самої, факту її усиновлення. Особа, яка була усиновлена, має право на одержання інформації щодо свого усиновлення лише після досягнення нею 14-річного віку.

2. З об’єктивної сторони злочин проявляється у розголошенні таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновителя (удочерителя). Про поняття усиновлення (удочеріння) див. коментар до ст. 149.

Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) передбачає протиправне розкриття такої таємниці і поширення відомостей, що її становлять, серед осіб, яким не було відомо про факт усиновлення (удочеріння). Таке поширення може полягати у повідомленні таємниці усиновлення (удочеріння) якійсь конкретній особі, наприклад самому усиновленому, або невизначеному колу осіб. Його змістом, зокрема, може бути інформація щодо самого факту усиновлення (удочеріння), кровних батьків, дійсного місця, дати народження, прізвище, ім’я та по батькові (якщо вони змінені) усиновленого, часу прийняття рішення про усиновлення (удочеріння) та реєстрації цього факту.

Кримінальна відповідальність за розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) за ст. 168 настає лише за певних обставин — у разі, якщо розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) відбулося всупереч волі усиновителя (удочерителя), тобто за відсутності його згоди. Ця ознака матиме місце як тоді, коли усиновитель (удоче- ритель) знав про намір винної особи розголосити таємницю усиновлення (удочеріння) і заперечував проти цього, так і тоді, коли йому не було відомо про намір винного, а винний, у свою чергу, не був поінформований про позицію усиновителя (удоче- рителя).

Слід зазначити, що за законом усиновлювач має право приховувати факт усиновлення від дитини, яка ним усиновлена, і вимагати нерозголошення цієї інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. Усиновлювач має право приховувати від дитини факт її усиновлення, якщо розкриття таємниці усиновлення може завдати шкоди її інтересам. Якщо усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, службові особи при виявленні її згоди на усиновлення зобов’язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці усиновлення від самої дитини.

Закон передбачає низку заходів забезпечення таємниці усиновлення, не забезпечення яких може становити об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 168. Так, особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), а також інші особи, яким стала відома така інформація, зобов’язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв’язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є в їхньому провадженні. Із зазначеною метою закон передбачає право усиновлювача бути записаним матір’ю або батьком дитини, змінити за рішенням суду місце та дату її народження, а також її прізвище, ім’я та по батькові.

За своєю конструкцією цей злочин формальний. Він вважається закінченим з моменту доведення відомостей, що становлять таємницю усиновлення (удочеріння), до осіб, яким ця таємниця не відома.

3. Суб’єкт злочину загальний. Ним може бути будь-яка особа, яка досягла 16-річ- ного віку і якій відома таємниця усиновлення (удочеріння).

При цьому не має значення, з яких джерел їй стала відома ця таємниця.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом. Мотивація дій винного (користь, помста тощо) значення для кваліфікації не має. Психічне ставлення до тяжких наслідків (ч. 2 ст. 168) - необережне.

5. Кваліфікуючими ознаками розглядуваного злочину є: 1) вчинення його службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи по роботі; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

Підвищена суспільна небезпека розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі по службі чи роботі, обумовлюється тим, що цей злочин вчинюється особами, які зобов’язані зберігати факт усиновлення (удочеріння) як службову чи професійну таємницю.

Такими особами можуть бути службові особи, зокрема: органів, що приймають рішення про усиновлення (удочеріння) (судді, секретарі суду); закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені; органів опіки та піклування; органів реєстрації актів цивільного стану; місцевих державних адміністрацій; виконавчих органів рад; Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту. Що стосується медичних працівників, то ними можуть бути лікарі та інший медичний персонал пологових будинків, спеціалізованих дитячих медичних закладів, а також будь-які інші медичні працівники, котрим у силу виконання професійних обов’язків стало відомо про факт усиновлення (удочеріння).

Тяжкі наслідки у складі цього злочину - оціночна категорія. Ними, зокрема, слід визнавати стійкий розлад психічної діяльності, самогубство дитини чи її усиновителя, втечу і подальше зникнення дитини, які сталися внаслідок розголошення таємниці усиновлення (удочеріння). За наявності підстав дії, що спричинили тяжкі наслідки, мають одержувати самостійну правову оцінку і кваліфікуватися за сукупністю зі ст. 168.