[Ред.]Класифікація і типологія портів
Найрозповсюдженішим типом портів є порти загального призначення або торговельні порти, які призначені для передачі вантажів і пасажирів з водного транспорту на сухопутний та навпаки. Крім них існують[1]:
рибні порти — порти рибопромислових підприємств, де здійснюється розвантаження улову і обслуговування промислових суден.
примислові порти — порти, що належать промисловим підприємствам і призначені для отримання сировини і відправки готової продукції водним шляхом. У деяких випадках промислові підприємства можуть мати власні причали в портах загального призначення; їх називають причалами клієнтури.
порти-сховища — акваторії захищені штучними спорудами або розташовані в природних бухтах (затоках) і призначені для укриття суден під час шторму.
До середини XX століття існувало також поняття військовий порт — порт призначений для будівництва, ремонту і матеріально-технічного обслуговування кораблів і суден ВМС (ВМФ). Термін існував у Російській імперії і СРСР та ще деяких країнах до 1936–1942 років. Після введення системи військово-морських баз вийшов з ужитку. Існуючий аналог — «пункт базування»[4].
За видами вантажів порти діляться на універсальні і спеціалізовані (нафтові, вугільні, контейнерні тощо). В залежності від вантажообігу порти поділяються за категоріями, які визначають їх господарське значення. Малі порти називаються також портопунктами.
За географічним розташуванням порти ділять на морські (берегові, гирлові, лагунні, острівні), річкові, озерні та водосховищні[1].
Акваторія берегових портів, зазвичай, захищена огороджувальними спорудами — молами, довжина яких може сягати декількох десятків кілометрів. Гирлові порти відрізняються тим, що в них сходяться морські і річкові шляхи сполучень, а віддаленість портових споруд від моря дозволяє обійтись без захисних споруд. Це ж стосується і портів, розташованих у глибині лагун.
Острівні порти використовуються як аванпорти (фр. avant-port) — порти-супутники великих портів, що пов'язані у своїй роботі з великими портами, розташованими на гирловій ділянці річки далеко від моря (наприклад, Миколаївський і Херсонський порти). Аванпорт, зазвичай, ближче до моря, має більші глибини і меншу замерзаємість ніж головний порт.
У залежності від рівня припливів порти поділяються на відкриті і закриті (приливні). За тривалістю навігації — на постійні (такі, що експлуатуються протягом всієї навігації) і сезонні. Більшість українських морських портів відносяться до незамерзаючих, тобто постійних.
[Ред.]Міжнародно-правовий режим портів
Залежно від міжнародно-правового режиму порти бувають каботажні і міжнародні.
Правовий режим портів головним чином регулюється нормами національного законодавства з врахуванням існуючої міжнародної практики, яка спрямована на полегшення заходу і перебування іноземних торгових суден в портах. Прибережні держави зазвичай відкривають для заходу іноземних суден деякі торговельні порти, до яких має бути забезпечений вільний доступ усіх суден, незалежно від їх прапора. Однак держава має право виключити з переліку портів, відкритих для іноземних суден, будь-який порт або закрити доступ до усіх своїх портів у випадку, якщо цього вимагають інтереси її безпеки. При цьому судно, що терпить біду може здійснити захід в будь-який порт незалежно від його статусу[5].
В портах здійснюється санітарний і митний нагляд, прикордонний контроль, а також контроль безпеки мореплавства. Режим перебування суден, обсяг пільг і переваг при наданніпричалів, збирання зборів і мита та ін. визначається договорами про торгівлю і мореплавство або угодами про торгове судноплавство. При відсутності таких угод використання порту здійснюється на загальних підставах без будь-якої дискримінації.
Іноземні торгові судна, які знаходяться у порту, і усі члени їх екіпажів повністю підпадають під дію кримінальних, цивільних іадміністративних законів прибережної держави. У відповідності з міжнародною практикою держава зазвичай не застосовує своююрисдикцію, якщо злочин стосується тільки іноземного судна та його команди, не порушує спокій в порту і якщо до місцевої влади не надходило прохання про допомогу від капітана судна або консула. Прибережна держава, зазвичай, не втручається у цивільно-правові спори і трудові конфлікти між особами, що входять до складу команди іноземного судна. Юрисдикція не застосовується також і на підставі угод, що укладені між прибережною державою і державою прапора судна[5].
Військові кораблі при перебуванні в іноземному порту мають імунітет від юрисдикції прибережної країни. Імунітет полягає у нерозповсюдженні на них дії законів будь-якої країни крім держави прапора, непідсудності іноземним владам, свободі від примусових дій (затримання, арешту, обшуку, конфіскації, реквізиції тощо) з боку іноземних влад. Військовим кораблям надаються також пільги і привілеї — звільнення від усіх видів зборів, санітарного, митного огляду та ін. Якщо військовий корабель не дотримується законів і правил прибережної держави, її влада може вимагати від нього негайно залишити порт і її територіальне море[4].