3. Динаміка використання української і російської мов у сімейному спілкуванні в Україні

Результати соціологічного моніторингу Інституту соціології НАН України за 1992-2010 pp. свідчать, що мовне спілкування в сім'ї змінилося дуже мало. Так, 1992 р. українською говорили 37% опитаних, а у 2010 р. – 42%. Тобто кількість тих, хто говорить удома українською, зросла на 5% . Але збільшення кількості україномовних не означає, що вони перейшли з російської на українську. Річ у тому, що й кількість тих, хто говорить у сім'ї російською, теж зросла. У 1992 р. таких було 32%, а у 2010 р. – 35% . Збільшення кількості представників групи, які розмовляють у сім'ї українською, а також кількості представників, які говорять російською, відбулося за рахунок зменшення групи тих, які говорять у сім'ї і українською, і російською. Їх кількість зменшилася на 10% – з 32 до 22%. З цього можна зробити проміжний висновок, що за період з 1992 по 2010 р. відбувся процес уточнення мовної самоідентичності у 10% опитаних.

Конкретизуємо, як відбувалися ці процеси у різних групах українських громадян. Спочатку звернімося до етнічних груп. У 1992 р. переважно українською в сім'ї говорив 51% українців, а у 2010 р. – 49%. Переважно російською у 1992 р. говорили 13%, а у 2010 р. – 28% українців. Кількість українців, які послуговуються у побуті обома цими мовами також скоротилася – з 35% до 23%. Інакше кажучи, якщо мовна політика і передбачала зменшення групи російськомовних українців, то вона, м'яко кажучи, не досягла мети, а якщо сказати більш жорстко, то вона отримала протилежний результат – кількість російськомовних українців у сфері сімейного спілкування зросла удвічі.

А які зміни відбулися в мові спілкування в сім'ях у групі етнічних росіян та інших етнічних груп? У тих росіян, які в сім'ї говорять українською, за ці двадцять років у мовній поведінці нічого не змінилося. У 1992 р. таких було 2,3%, тепер – 3,6%. У етнічних росіян, які говорять у сімейному колі російською, відбулися невеликі зміни на користь російської. З 1992 по 2010 р. частка осіб, які використовують її в сім'ї, зросла з 72% до 80%.

В осіб іншого етнічного походження, які використовують в сім'ї російську, спостерігається та сама тенденція: їх кількість зросла з 45% у 1992 р. до 62% у 2010 р.

На мовну самоідентифікацію особистості в Україні впливає безліч чинників. Найзначущішими серед них є сім'я, соціальне середовище, освітні установи, ЗМІ, державний статус і престиж тієї або іншої мови в громадській думці. На дієвість кожного з них до певної міри може впливати мовна політика в державі. В Україні за роки незалежності з боку держави вжито чимало заходів щодо підвищення статусу української мови в суспільстві: у Конституції вона визначена як державна, здійснено масовий перехід на українську освітніх установ, офіційною мовою державних установ стала українська, вжито заходів щодо гарантованого забезпечення частки української мови в ЗМІ, дублювання фільмів українською тощо. Але, судячи з усього, істотних очікуваних наслідків у співвідношенні мовних груп у суспільстві це не має. Здавалося б, що зміни питомої ваги носіїв української і російської мов повинні бути помітні передусім у молодіжному середовищі, оскільки сучасна українська молодь від самого свого народження була об'єктом дії мовної політики держави. Проте й у віковій групі громадян до 30 років яких-небудь серйозних змін у питомій вазі мовних груп не відбулося.

Серед молоді загалом кількість осіб, які послуговуються у сім'ї українською, за ці роки зросла на 3% – з 33% до 36% . Але і кількість тих, які говорять у цій віковій групі російською, також зросла – з 34% до 39%. Збільшення обох груп відбувається за рахунок зменшення групи респондентів, які давали відповідь, що вони говорять у сім'ї «і українською, і російською, залежно від обставин». Ця група зменшилася з 31% до 25%.

Для ще більшої переконливості у напрямах мовних трендів розглянемо динаміку мовних переваг у домашньому спілкуванні серед етнічних українців віком до 30 років. У 1992 р. у сім'ї українською говорили 46% молодих українців, у 2010 р. таких було 40%.

У середній віковій групі з 1992 р, зросла кількість осіб, які спілкуються удома по-українськи, також на 3% – з 36 до 39%. Але і кількість людей, які говорять удома по-російськи, також зросла за даний період у цій віковій групі. Тут приріст ще відчутніший – на 8% , з 29 до 37% . Причому кількість етнічних українців цієї вікової групи, що говорять удома українською, знизилася на 5% – з 51 до 46% , а тих, які говорять російською, зросла на 19% – з 11 до 30%.

Навіть у старшій віковій групі виявляються ті самі тенденції – зростання кількості людей, які говорять українською, і тих, які говорять російською. Частка україномовних серед людей старшого віку зросла на 7% – з 44 до 51% . Це єдина вікова група, в якій більше половини вдома послуговуються українською. Але і в цій групі кількість осіб, які розмовляють російською, зросла на 6% – з 23 до 29%.

Причому кількість осіб, які говорять удома українською, серед етнічних українців старшого віку практично не змінилася: 60% і 61% відповідно, тобто в межах статистичної похибки. А кількість тих, які говорять російською, зросла з 7 до 20%. Зростання відбулося за рахунок скорочення групи, яка відповіла на запитання «і російською, і українською, залежно від обставин».

Як відомо, мовні групи в Україні безпосередньо корелюють з територіальними групами. Тому розглянемо як виглядають мовні групи на заході, в центрі, на сході і на півдні країни, а також якою є динаміка зміни їх питомої ваги в цих регіонах за роки незалежності. Для цього знову скористаємося таким показником, як мова спілкування в сім'ї.

На заході країни у 1992 р. три четвертих населення удома спілкувалися українською. А у 2010 р. у цьому регіоні українською в сім'ї розмовляв уже 91% жителів. Кількість україномовних у сім'ї тут зросла на 15%. Це найбільший регіональний приріст україномовних. Російськомовних у сім'ях у цьому регіоні було завжди мало, а за даний період їх кількість ще більше зменшилася – з 5 до 3%.

У центрі України питома вага кожної з мовних груп у мовній структурі населення виявилася надзвичайно стійкою. Так, тих, хто розмовляє у сім'ях українською, у 1992 р. було 54%, а у 2010 р. – 55%. Кількість тих, хто говорить російською, зросла на 4% – з 12 до 16%.

На півдні країни виявилася стійкою група україномовних у сім'ї. У 1992 р. вона становила 18%, а у 2010 р. – 17%. Група російськомовних у сім'ях у цьому регіоні зросла з 43 до 54%.

На сході України спостерігаються достатньо інтенсивні процеси мовної самоідентифікації. Якщо у 1992 р. 40% жителів цього регіону відповіли, що вони в сім'ї розмовляють і українською, і російською, то у 2010 р. ця група зменшилася на 16%. За рахунок цього зросла і група україномовних – з 4 до 12% , і група російськомовних – з 56 до 64%.

Оскільки ми тут багато уваги приділяємо динаміці мовних процесів серед етнічних українців, то детальніше розглянемо, який перебіг їх у кожному з великих регіонів країни.

На заході кількість україномовних у сім'ї українців зросла на 6% – з 87 до 93%. Це означає, що тут українська мовна ідентичність ще більше зміцніла, що українці Західного регіону практично перетворилися на мономовну групу. Кількість тих українців, які говорять удома російською, зменшилася до 1%.

Складнішою в мовному відношенні є група українців Центрального регіону України. Тут достатньо помітно представлені й ті, хто спілкується у сім'ї українською, – 61% (це найбільша мовна група даного регіону), і ті, хто говорить російською, – 13%, і ті, хто говорить і українською, і російською, залежно від обставин – 31%. Динаміка змін з 1992 р. у цих мовних групах є такою: на 3% зменшилася кількість україномовних українців (з 61% до 58%), на 5% зросла кількість російськомовних українців (з 8% до 13%) і на 3% скоротилася кількість тих українців, які вдома говорять і українською, і російською, залежно від обставин.

На півдні і сході України так само, як і на заході країни, проявився процес інтенсивної мовної самоідентифікації українців. Це відбулося головним чином у тій мовній групі українців, представники якої відповідали в опитуванні, що в сім'ї вони розмовляють обома зазначеними мовами. Розглянемо спочатку мовні процеси на півдні.

У 1992 р. тих українців, які в сім'ї говорили і українською, і російською, залежно від обставин, було 50%. За період до 2010 р. ця група зменшилася до 31%, тобто на 19%. Мовна самоідентифікація українців на півдні країни відбулася на користь російської. Кількість тих українців, які вдома говорили російською, зросла на 26% – з 20 у 1992 р. до 46% у 2010 р. А кількість україномовних українців півдня зменшилася за цей період на 5% – з 28 до 23%.

Аналогічні процеси відбулися і на сході України. Тут свою мовну самоідентичність чіткіше визначила понад третина етнічних українців. Якщо у 1992 р. тих українців, хто відповідав, що він у сім'ї говорить і українською, і російською, залежно від обставин, було 62%, тобто майже дві третини проживаючих у регіоні українців, то до 2010 р. їх залишилося тільки 28%. Як і на півдні, велика їх частина самоідентифікувалась як такі, хто говорить удома російською. У 1992 р. тих, хто в сім'ї спілкується російською, було 31%. У 2010 р. таких було 57%, тобто кількість російськомовних українців на сході зросла за ці роки на 26%.

На сході слід звернути увагу на тенденцію зростання україномовних у сім'ї українців. їх кількість за зазначений період зросла вдвічі – з 7% у 1992 р. до 15 у 2010 р.

Таким чином, мовні процеси серед етнічних українців відбуваються суперечливо. Загалом кількість українців, які говорять у сім'ї українською, залишилася майже незмінною: 51% у 1992 р. і 49% у 2010 р. Кількість же українців, які розмовляють удома по-російськи, зросла з 13 до 28%. Зміна цих мовних груп відбувалася за рахунок скорочення тієї групи людей, які вдома говорили і українською, і російською, залежно від обставин.

У двох регіональних групах – на заході і на сході – кількість україномовних у сім'ї українців зросла – на 6% і на 8% відповідно. Але наслідки від прояву цих тенденцій у кожному з регіонів різні. Якщо на заході це привело до ще більшої мовної гомогенізації українців, то на сході воно мало вплинуло на мовну структуру українців регіону.

Результати моніторингу дають підстави для таких висновків.

По-перше, співвідношення носіїв української і російської у мовній структурі населення України за останні два десятиріччя практично не змінилося.

По-друге, і група носіїв української, і група носіїв російської наростили свою питому вагу в мовній структурі населення за рахунок розмивання групи, що використовує в сім'ї одночасно обидва ці мови.

По-третє, у групі етнічних українців частка носіїв української зменшилася на 2%, що в межах статистичної похибки, тому можна вважати, що вона залишається на колишньому рівні.

По-четверте, етнічні українці в сімейному спілкуванні широко послуговуються і українською, і російською. Обидві ці мовні групи українців залишаються великими, що вимагає врахування їхніх інтересів у мовній політиці держави.

По-п'яте, етнічні росіяни в сімейному спілкуванні використовують переважно російську. Причому частка російськомовних росіян за досліджуваний період зросла на 8%.

По-шосте, спроби держави здійснити прискорений масовий перехід населення з російської на українську очікуваних результатів не мали.