3. Композиційна своєрідність твору

Твір дослідники поділяють на дві частини: Галицьку і Волинську. Вихідною точкою твору є смерть Романа Мстиславовича, до якої додано з половецького епосу легенду про Копчака і його батька Отрока. Так починає автор оповідь про становлення династії Романовичів у Галичі. Виділяється такі основні етапи:

В перше десятиліття по смерті Романа його сини через молодість займають пасивне становище. Їх інтереси обстоює мати Анна, союзники покійного батька, бояри, які зв’язали свою долю з Романом і мандрували з краю до краю.

З 1214-15 рр. Оповідається про панування Романовичів на Волині, особливо Данила, який при допомозі вірних бояр готується стати наступником батька, збирає воєдино волинські землі, аж до 1245 р. (завершується битва під Ярославом).

Потім 1246 р. призначення зверхності хана 1247/8 - коронування Данила папою римським. Подвійний протекторат - хана і папи - скріплює політичну ситуацію у Галицькому князівстві, і позицію.

До 1240-х років виключаючи деякі повісті оповідаь має спішний характер, неясно хаотично описуються події.

Отже, Галицький літопис охоплює майже 50 років; перших 40 описано ретроспективно, а 10 - детально. З 1255 р. - напад Куремси і Бурундая.

З 1260-х р. - оповідання про українсько-литовські відносини. Головні серед них такі: історія вбивства Мендовга, уособиці після його смерті, помста Войшелка за смерть батька і передача великого князівства Швартові Даниловичу, вбивство Войшелка Ловом із зависті на спадщину [5].

4. Образ князя-воїна у літописі

Автори і упорядники літописних зведень, що об’єднані назвою Галицько-Волинський літопис, оповідаючи про далеке минуле, цікавились постатями князів, вчинки яких, їх участь у битвах створювали історію. Однак не завжди літописці володіли відомостями про того чи іншого князя, а інформація могла мати різне походження, не зовсім об’єктивно могла подаватися інформація.

До ХІІІ ст. нашим літописанням була вже вироблена відповідна традиція творення історичних осіб. Головна увага зверталася на вчинки князя. Роздумам автора про риси князя відводилося окреме місце. Оцінка авторська діяльності князя подавалась після вістки про смерть, літописець перелічував достоїнство князя, які переважно були гіперболізовані. У Київському літописі навіть зустрічалися описи зовнішності князя. Саме така традиція наслідується у творенні образу Володимира Васильовича, який є взірцем образу князя-філософа, книжника. Він мужньо переносить хворобу, продовжуючи займатися господарськими справами. Про це детально оповідається в похвалі.

Данило Галицький - це князь-воїн, політичний і державний діяч. Вважають, що автором першої частини літопису був політичний прихильник князя Данила Галицького, людина світська, можливо, військова, добре освічена, що перебувала в близькому оточенні князя, знала факти, документи й сама була свідком подій 40-50-х років ХІІІ ст. В центрі його уваги - боротьба Данила з політичними супротивниками.

Данило турбується про славу Руської землі, про міжнародний авторитет своєї держави. Він виступає організатором боротьби з татарськими нападниками, веде переговори з папою римським. Літописець звертає особливу увагу на князя як полководця, на могутність його війська, яке викликало подив у іноземців. Автор підкреслює фізичну красу і силу Данила, його хоробрість, вірність слову. Князь захоплюється ратними подвигами, особисто показує приклад героїзму.

Щоб зміцнити своє князівство, Данило робить дипломатичний крок - пішов на поклін до Батия, визнав себе залежним від орди і рятує Галич від руйнування. Сказання про ходіння Данила до Батия - одне з найдовершеніших художніх місць літопису. Автор з болем описує, якого приниження зазнав князь у Батия.

Великою історичною заслугою Данила був розгром тевтонських рицарів під Дорогочином (1238). Літописець присвятив цій битві під 1235 роком окреме оповідання.

Похвала Данилові вміщена при звістці про його смерть (1264), ще раз відтворює образ князя, але вже не реальними життєвими рисами, а загальними формулами.

Галицько-Волинський літопис закінчується звісткою про смерть князя Степанського Івана (1292 р) [1].

ВИСНОВОК

Видатним явищем культурного життя не лише Київської Русі, але й середньовічної Європи, було літописання. Літописи – історичні твори в Київській Русі і пізніше в Україні, Росії, Білорусії, в яких розповідь велася за роками.

Літописи є основним джерелом для вивчення політичної, економічної, культурної і частково соціальної історії Київської Русі, а також історії руських земель у період феодальної роздробленості. Використовуючи офіційні щорічні записи подій, іноземні джерела, переважно візантійські, народні легенди і перекази, складачі літописів розповідали про події, пов'язані з життям світських та духовних феодалів.

Галицько-Волинський літопис - найвидатніший історико-культурний документ. Він розповідає про економічну політику галицьких та волинських князів, котрі заохочували розвиток ремесел, торгівлі, міст, запрошуючи для цього вмілих ремісників, торгових людей.

Літопис охоплює події з 1201 до 1292 р. Він поділяється на дві частини. Перша - розповідь про життя і діяльність князя і короля Данила Романовича. Написано її в Холмі наближеним князя. Події закінчуються кінцем 50-х pp. XIII ст. У другій частині літопису йдеться про події на Волині від цього часу і до кінця століття. Написав її книжник з оточення Володимира Васильковича. Саме із цього літопису ми знаємо історію держави Романовичів.

Особливістю «Галицько-Волинського літопису» є те, що він спочатку був літературним твором без поділу на літа. Хронологію в ньому проставили згодом переписувачі. Літопис є також цінним джерелом з вивчення української мови. Адже в ньому багато характерних для неї слів, зворотів і прислів'їв.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Галицько-Волинський літопис. – Львів,1994.

2. Багалій Д.І. Нарис української історіографії /Д. І. Багалій// – К.,1923-1925. – С.265.

3. Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис. Процес складання, редакції і редактори /А. І. Генсьорський// – К.,1958.

4.      Грушевський М. Хронологія подій і Галицько-Волинський літопис // ЗНТШ – Львів,1901. – Т.41.

5.      Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. /В. Т. Пашуто// – М.,1950.

6. Лихачев Д.С. Галицкая литературная традиция в житии Александра Невского // ТОДРЛ, 1947. – Т.5.