- •1 Віктор Бер. «Засади поетики (Від "Ars poetica" є. Маланюка до "Ars poetica" доби розкладеного атома)». Мур, 1946, Збірник 1, с. 21.
- •3 Там само, с. 28 - 29.
- •4 Світлана Алексієвич. Чорнобиль: хроніка майбутнього. Переклад і післямова о. Забужко. - Київ: Факт, 1998, с. 136.
- •9 Джон Барт. Плавучая опера. Роман. - сПб.: Азбука-классика, 2001, с. 308.
- •1 Фредерик Лемаршанд. «Топос Чорнобиля». Дух і Літера. - Київ, 2001,4.7-8, с. 374.
- •2 Там само, с. 376
- •13 Там само,с. 33
- •14 «Грибочки з-під Чорнобиля...», с. 144.
- •15 Там само, с. 145, 146, 148, 149
- •1 Див.: Майкл Хардт, Антонио Негри. Империя. Пер. С англ. - Москва: Праксис, 2004, с. 137.
- •2 Зигмунд Фрейд. «Жуткое». Влечения и их судьба. - Москва: Экмо-Пресс, 1999, с. 201.
- •3 Анджей Стасюк, Юрій Андрухович. Моя Европа. Два есеї про найдив -нішу частину світу. - Львів: Класика, 2001, с. 61.
- •4 В Україні «Історія української літератури» Дмитра Чижевського виходить 1994 року в Тернополі, видавництво «Феміна».
- •9 Постмодернисты о посткультуре. Интервью с современными писателями и критиками. Составитель, автор предисловия и редактор Серафима Ролл. - Москва, 1998, с. 43.
- •2 « Бубабістський хронопис Віктора Неборака: ще одна інтриґа з приводу сучасііої української літератури». Література плюс, 2001, № 9-10 (34-35) (www.Aup.Iatp.Org.Ua/litplus/lit34-35.Php).
- •3 Інший формат. Юрій Андрухович. - Івано-Франківськ: Лілея-нв, 2003, с. 37.
- •6 Віктор Неборак. Перечитана «ЕнеїдаСпроба сенсового прочитання «Енеїди» Івана Котляревського на тлі зіставлення її з «Ене'ідою» Вергі-лія. - Львів: Видавництво-лп, 2001, с. 10.
- •7 Андрій Бондар, «вірш який ніколи не перекладуть іншими мовами». Maskult. - Київ: Критика, 2003, с. 30-31.
- •10 Володимир Даниленко. Місто Тіровиван. - Львів: Кальварія, 2001, с. 162.
- •12 Віктор Неборак. Літостротон, с. 298.
- •13 Плерома 3'98, с. 72.
- •14 Пантелеймон Куліш. «Характер и задачи украинской критики». Твори в двох томах, Том 2. - Київ: Дніпро, 1989, с. 517-518.
- •15 В'ячеслав Медвідь. «Село як метафора». Десять українських прозаїків. / Упорядкування в. Медведя. - Київ: Рок кард, 1995, с. 82.
- •16 В'ячеслав Медвідь. « Імперія ludens». Кур'єр Кривбасу, 1999, ч. 119-121, с. 16.
- •1 Сергій Жадан. Депеш мод. - Харків: Фоліо, 2004, с. 217.
- •2 Юрій Андрухович. Перверзія. Роман. - Івано-Франківськ: Лілея-нв, 1997, с. 227.
- •3 «Юрій Андрухович: "Вона робить минуле живим і незавершеним"». Коментар, 2003, № 2, с. 5.
- •4 Юлия Кристева. «Бахтин, слово, диалог и роман». От структурализма к постструктурализму. Французская семиотика. Сост. Г. К. Косиков. -Москва: Прогресс, 2000, с. 437.
- •8 Більше про це див.: Тамара Гундорова. «"Бу-Ба-Бу", Карнавал і Кіч». Критика, 2000, р. IV, ч. 7-8 (33-34), с. 13-18.
- •10 Еманюель Левінас. Між нами. Дослідження. Думки-про-іниіого, с. 167.
- •11 Орест Сливинський. «Запізніла мить прозріння». Вітчизна, 2001, №5-6, с. 81.
- •13 Постмодернизм в славянских литературах. - Москва: Институт славяноведения, 2004, с. 3.
- •4 «З висоти Літаючої Голови, або Зняти маску. Розмова з в. Небораком». Сучасність, 1994, № 5, с. 57.
- •9 Володимир Даниленко. «Золота жила української прози». Вечеря на дванадцять персон. - Київ: Генеза, 1997, с. 6.
- •6 Юлия Кристева. «Бахтин, слово, диалог и роман», с. 443,444.
- •7 Андрухович Юрій. «Аве, "Крайслер"!..», с. 7.
- •8 «Юрій Андрухович: "Вона робить минуле живим і незавершеним"», с. 4.
- •9 Оксана Забужко. «Польська "культура" і ми, або Малий апокаліпсис московіяди». Оксана Забужко. Хроніки від Фортінбраса. - Київ: Факт, 2001, с. 323.
- •10 Юрій Андрухович. Перверзія, с. 28.
- •11 Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості, с. 120.
- •3 Тарас Прохасько. «Від чуття при сутності». Тарас Прохасько.Лексикон таємних знань. - Львів: Кальварія, 2003, с. 78.
- •4 Тарас Прохасько. «...Ботакє...». Кур'єр Кривбасу, 1999, № 119-121, с. 338.
- •5 Тарас Прохасько. Непрості. - Івано-Франківськ: Лілея-нв, 2002, с. 6.
- •1 Іздрик. «Воццек». Іздрик. Воццек & воццекургія. - Львів: Кальварія, 2002, с. 41-42.
- •2 Іздрик. Подвійний Леон. Ismopia хвороби. - Івано-Франківськ: Лілея-нв, 2000, с. 12.
- •5 Володимир Єшкілєв. Воццекургія бет. Коментарі до «внутрішньої енциклопедії»· роману Іздрика «Воццек». - Івано-Франківськ: Вид-во Unikomus, 1998, с. 5.
- •6 Василь Кожелянко. Дефіляда в Москві. - Львів: Кальварія, 2000, с. 58.
- •1 Володимир Діброва. Вибгане. - Київ: Критика, 2002, с. 32.
- •3 Володимир Діброва. «Принц Гамлет хамського повіту». Критика, 2001, ч. 5, с. 27.
- •4 Сергій Жадан. «Павлік Морозов: між побутовим героїзмом і побутовим трипером», www.Samvydav.Net (від 20.02.2001).
- •5 Борис Гринченко. Народные спектакли. - Чернігів, 1900, с. 41.
- •6 Богдан Жолдак. Яловичина (макабреска). - Київ: Рось, 1991, с. 61.
- •7 Н. А. Купина. Языковое сопротивление в контексте тоталитарной культуры. - Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 1999, с. 20-21.
- •1 Оксана Забужко. Польові дослідження з українського сексу. Роман. -Київ: Згода, 1996, с.103.
- •2 Жінка як текст. Емма Андієвська, Соломія Павличко, Оксана Забужко: фрагменти творчости і контексти. Упорядник Людмила Таран. -Київ: Факт, 2002, с. 198.
- •3 «"Мені пощастило на старті...". Розмова з Оксаною Забужко». Жінка як текст, с. 183.
- •4 Оксана Забужко. Казка про калинову сопілку. - Київ: Факт, 2000, с. 70.
- •5 Галина Пагутяк. Захід сонця в Урожі. - Львів: Піраміда. 2003, с. 351.
- •1 Анджей Стасюк. Юрій Андрухович. Моя Европа, с. 46.
- •2 Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості, с. 60.
- •5 Оксана Забужко. Хроніки від Фортінбраса, с. 294.
- •8 Там само, с. 120.
- •10 Юрій Андрухович. Дезорієнтація на місцевості, с. 121—122.
- •14 Сергій Жадан. Біг Мак, с. 99.
- •1 Євген Пашковський. Щоденнийжезл. Роман-есей. - Київ: Генеза, 1999, с. 71.
- •2 Дмитро Чижевський. Історія української літератури, с. 225.
- •2 Михайлина Коцюбинська. Мої обрії. Том другий. - Київ: Дух і Літера, 2004, с. 6.
- •3 Сергій Жадай. Депеш мод, с. 151.
- •4 Сергій Жадан. Балади про війну і відбудову, с. 19.
- •5 Сергій Жадан. Цитатник (вірші для коханок і коханців). - Київ: Смолоскип, 1995, с. 18.
- •6 Сергій Жадан. Біг Мак, с. 36.
- •3 Валерия Нарбикова. «Литература как утопическая полемика с культурой». Там само, с. 125.
- •4 Володимир Цибулько. Майн кайф. Книга для народу. - Львів: Кальварія, 2000, с. 73.
- •4 Ольга Сєдакова. «Постмодернізм: засвоєння відчуження». Дух і літера, 1997,ч. 1-2, с. 375.
- •11 Юрій Андрухович. «Московіяда». Рекреації, с. 136.
- •15 Михаил Бахтин. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. - Москва: Художественная литература, 1990, с. 12.
- •24 Юрій Андрухович. «Московіяда», с. 144.
- •27 Віктор Неборак. Літострон, с. 367.
- •28 «"Бу-Ба-Бу"». Плерома, Мала Українська Енциклопедія Актуальної Літератури, 1998, ч. З, с. 35.
- •29 Міґай Сеґедь-Масак. «Постмодерність і посткомунізм». Критика, 1998,ч. 5, с. 20.
- •35 Альберто Віміна. «Реляція про походження та звичаї козаків». Київська старовина, 1999, ч. 5, с. 69.
- •1 Юрій Тарнавський. 6x0. Драматичні твори. - Київ: Родовід, 1998, с. 334.
- •2 Василь Стефаник. «у корчмі». Вибране. - Ужгород: Карпати, 1979, с. 36.
1 Див.: Майкл Хардт, Антонио Негри. Империя. Пер. С англ. - Москва: Праксис, 2004, с. 137.
Щоправда, ці процеси були зовсім неоднозначними, оскільки започаткована в постмодернізмі недовіра до протиставлення «я» та «іншого» співіснує в українському контексті з тарифікацією тожсамости («самособоюнаповнювання», за Василем Стусом). Екзистенційне «самособоюнаповнювання» характеризує модернізаційний патос органічного міту національної культури, що його створили шістдесятники. Відтак постмодерністська ситуація в Україні та дискусії навколо неї закономірно призводять до загострення дискусій щодо спадщини шістдесятників, а сам постмодернізм (окрім усього іншого) виявляється також суперечкою Генерацій: вісімдесятників, які розділилися в симпатіях та антипатіях до шістдесятників, і дев'яностодесятників, які намагаються протиставити себе і одним, і другим.
Треба зазначити, що підрив опозиції «самости» й «інак-шости» в постмодернізмі не є радикальним і не знищує самого протиставлення «я» та «іншого». Постмодернізм відкриває замість їх різкого антагонізму динамічну й багато в чому різноспрямовану гру відмінностей. Підвішування, дестабілізація стосунків «я» та «іншого» здійснюються з допомогою «повторів повторів» - техніки перегравання подібних ситуацій, з тією чи тією видозміною ролей і ситуацій. Повторення - загалом важливий чинник постмодерністської ідеології, оскільки постмодернізм не приховує свого вторинного походження стосовно і модернізму, і всієї модерної культури. Прикметно, що в українському постмодернізмі процеси «іншування» (виділення «іншого») не позбавлені ресентименту, образи, романтичної неґації та нарцисичного замилування. При цьому романтична концепція співіснує з психоаналітичною технікою повторень, цитацій, гібридних накладань, дискурсивних колажів. Письменники-постмодерністи загалом люблять використовувати романтичну концепцію героя. Адже ще Гофман дав зразки того, як
герої твору переплутують своє Я або переміщують чуже Я на місце власного, тобто відбувається подвоєння Я, підміна Я - і, нарешті, постійне повернення одного й того самого, повторення тих самих рис обличчя, характерів, доль, злочинних дій, навіть імен протягом кількох поколінь2.
2 Зигмунд Фрейд. «Жуткое». Влечения и их судьба. - Москва: Экмо-Пресс, 1999, с. 201.
Повторення різних іпостасей Я, повторення витіснених бажань набувають демонічного характеру й загрожують неповерненням до світу реальности.
І все ж після Чорнобиля, який збігся з міленарною ситуацією, художнє мислення принципово видозмінилося, і його напевно не можна вважати за повторення романтичної епохи. Сама картина світу виглядає неоднорідною та неповною, з темними зонами й глухими кутами.
Історія побачена не через лінійну послідовність подій, що ведуть до світлого майбутнього, і не через мітологічну символіку різних епох. Вона виявляється оберненою навспак, викривленою, паралельною, альтернативною. Реальність ставала «зоною», поверненою до натурального, праісторичного стану. Перенасиченість історією, втома від історії призводять до підміни її інакшою реальністю - віртуальною історією. Перенасиченість історією, втома від історії, що їх переживає Захід, своєрідно трансформуються в Україні, де розчарування у великих наративах історії співіснує з романтичною мітологізацією національної історії. Та водночас розкривання (оголення) недавньої історії тоталітарного минулого, зокрема сталінізму, й переписування офіційної радянської історії закріплюють ревізіоністське ставлення до самої історії: несвідомо складається враження, що історія є реальністю, по суті, віртуальною, описуваною, змінною, залежною від потреб сьогочасности. В цілому, Чорнобиль ніби втілив апокаліптичну іронію постмо-дерної епохи, реалізувавши закладений у самому понятті «постмодернізм» метафоризм - «буття-після-сучасности».
Як іронічний модус він об'єднав у культурній свідомості реальну подію - самовбивчий ядерний вибух, що відбувся в самому серці України (й Европи), і ментальну регресію - невпевненість і недовіру до раціональної й автономної самодостатносте: людини. Між реальним і помисленим вклинювалося жахливе - несвідоме, чуттєве, правічно-жахке, яке підривало віру в естетичну сублімацію та гармонійне полагодження реального й уявного. Усе це співіснувало з відчуттям фальшивости сучасних соціальних, культурних і технологічних інституцій. Відтак Чорнобиль поклав початок амнезії щодо минулого (навіщо пам'ятати те, що було перед-сучасністю?) та плагіяту (навіщо покликатися на автора, коли існує лише склад, музей безіменних речей (думок)?). Чорнобиль символічно втягував у гру з локальними, віртуальними й фрагментарними реальностями, які, здавалося, були спроможні дозаповнити ту порожнечу, яка раптом розкрилася з чорнобильським «безчассям».
Назагал, усі ці умови співвідносились із новими постмо-дерними ідеями, які пронизували західну культуру післявоєнного періоду. В пізні радянські часи постмодернізм асоціюється з усіма ознаками «суспільства споживання»: відео, переповненими яскравими супермаркетами, фастфудом і МакДоналд-сом, комп'ютерними іграми тощо. Як влучно зауважує Анджей Стасюк, образ Заходу творила уява, викладаючи його за принципом «леґо» з «хламу, сміття, відходів». Тут поєднувались різні речі, часто із «second hand'y» -
поштові марки, комікси, автомобільні проспекти, фільми з Луї де Фюнесом, жувальні іумки з історійками в малюнках, обкладинки платівок, альбоми, сигаретні пачки, wrangler, lee, ńfle миготіли в нас перед очима, як видіння з постіндустріяль-ної біблії для вбогих3.