Середній рівень навчальних знань

- Назвіть головних представників літератури та їхнє культурне надбання.

- Назвіть головні наукові відкриття, зроблені в міжвоєнний період.

- Які культурні течії переважали в архітектурі міжвоєнного періоду?

Достатній рівень навчальних знань

- Назвіть нові риси в процесі розвитку культури міжвоєнного періоду.

- Дайте характеристику розвитку мистецтва в міжвоєнний період.

Високий рівень навчальних знань

- Як, на Вашу думку, наукові відкриття вплинули на технічний процес в першій половині століття?

- В чому полягала позиція керівництва тоталітарних країн в культурно – ідеологічній сфері, як це відобразилося на долі культурних діячів?

- Проаналізуйте течії, які з’явилися в культурному житті в міжвоєнний період, зазначте їхні особливості?

Домашнє завдання:

- повторити матеріал лекції;

- опрацювати рекомендовану літературу по темі;

Тема: “Початок Другої світової війни. Воєнні дії в 1939-1941 роках.»

ПЛАН

1. Причини та періодизація Другої світової війни.

2. Воєнні дії на Західному фронті в 1939 - 1941 роках .

3. Радянсько – фінська війна. Приєднання до СРСР нових територій.

4. Воєнні дії на інших фронтах Другої світової війни.

1 Причини Другої світової війни увібрали в себе весь комплекс протиріч, що нагромадилися в світі на кінець 1930-х рр.. Головними серед них були:

- посилення нерівномірності економічного розвитку, боротьба між державами за сфери впливу, джерела сировини та ринки збуту; світова економічна криза загострила внутрішню ситуацію у багатьох країнах;

- виникнення у багатьох країнах радикальних політичних сил (фашистів, нацистів, комуністів), які виступали за докорінні зміни та вдавалися до крайніх заходів у досягненні своїх політичних цілей;

- Версальсько – Вашингтонська система мирних договорів виявилася надзвичайно суперечливою та нежиттєздатною, що спричинило з боку окремих країн спроби перегляду укладених договорів;

- особлива агресивність з боку фашистських та мілітаристських країн, їх орієнтація на силові методи в досягненні цілей та прагнення до територіальної, економічної та політичної зміни світу, утвердження «нового порядку»;

- відсутність ефективних механізмів мирного врегулювання міжнародних конфліктів, політика «умиротворення агресора», що проводилися урядами Великої Британії та Франції, ізоляціонізм США.

- радянсько – німецькі угоди 19139 року про ненапад та розподіл сфер впливу.

Періодизація Другої світової війни:

- 1 вересня 1939 – 21 червня 1941 року – початок воєнних дій в Європі. Загарбання Німеччиною окремих європейських держав, зокрема, капітуляція Франції.

- 22 червня 1941 – 18 листопада 1942 року – напад німецьких військ на СРСР, відступ Червоної Армії та перша крупна перемога під Москвою. Формування антигітлерівської коаліції, вступ у війну США,

- 19 листопада 1942 – кінець 1943 року – початок корінного перелому в ході війни, перехід стратегічної ініціативи до країн антигітлерівської коаліції. Розгром фашистських військ у Північній Африці, висадка союзників у Сицилії.

- початок 1944 – травень 1945 року – завершення визволення території СРСР, вигнання фашистських військ з країн Центральної та Східної Європи. Відкриття «другого фронту» та капітуляція Італії та Німеччини.

- травень 1945 – 2 вересня 1945 року – завершення бойових дій на Далекому Сході та в Азії, розгром японської армії та капітуляція Японії.

2 Вторгненню німецьких військ до Польщі передувала провокація фашистів, використана як привід для агресії. 31 серпня 1939 року група есесівців, перевдягнутих у польську воєнну форму, напала на німецьку радіостанцію у прикордонному м. Глейвіц, зачитавши звернення де містився заклик до війни проти Німеччини.

1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу. З вересня 1939 р. про вступ у війну на боці Польщі оголосили Англія і Франція, проте не надали їй реальної допомоги. Проти Польщі було зосереджено 2/3 збройних сил вермахту, тому перевага, особливо в техніці була величезною. За два тижні основні сили польської армії були знищені, а наприкінці вересня німці окупували Польщу.

9 вересня радянське керівництво повідомило Берлін про намір терміново зайняти ті території Польщі, що за секретним протоколом від 23 серпня мали відійти до СРСР. 17 вересня радянські війська перейшли польський кордон і фактично вступили у Другу світову війну на боці Німеччини. Без уваги була залишена вимога Англії та Франції вивести радянські війська із Польщі. 28 вересня було підписано радянсько-німецький договір про дружбу і кордони, що закріпив завойовані землі в складі СРСР. Польська держава фактично припинила існування.

На Західному фронті протягом вересня 1939 р. — травня 1940 р. відбувалася так звана "дивна війна". Ні Франція, ні Англія, ні Німеччина не розгортали активних воєнних дій. На морі німецькі підводні човни потопили ряд військових і торговельних суден Англії, а та в свою чергу — німецьких. Французькі війська планували відсидітися за «лінією Мажино». Гітлер хотів уникнути великих втрат при штурмі французьких укріплених ліній, тому був розроблений план нападу на Францію через Бельгію. Спочатку планувалось розпочати наступ з листопада, але через погану погоду він неодноразово переносився. США з самого початку війни заявили про нейтралітет, хоча дедалі більше орієнтувалися на зближення з Англією і Францією.

Тим часом Німеччина вирішила захопити стратегічно важливі для розгортання наступу у Північній Атлантиці Данію і Норвегію. Бойові дії проти Данії розпочалися 9 квітня 1940 року вже через годину уряд і король прийняли рішення капітулювати. Лише біля королівського палацу виникла перестрілка – загинуло 2 і поранено 10 німецьких солдат.

Норвегія значно краще була підготовлена до оборони, але з 9 по 14 квітня 1940 р. головні сили армії були розбиті. Британські частини, перекинуті на допомогу не зуміли вплинути на хід подій. Влада була передана лідеру норвезьких фашистів В. Квіслінгу. 10 червня урядові установи і залишки армії перевезені у Велику Британію.

10 травня війська вермахту розпочали наступ на Бенілюкс. 14 травня, прорвавши лінію фронту на р. Маас, німецькі війська змусили капітулювати нідерландську армію. Невдовзі капітулювала і Бельгія. 20 травня німецькі війська підійшли до Дюнкерка, де було розташоване 340-тис. угрупування англо – французьких військ. Протягом двох тижнів, кинувши всю воєнну техніку, війська були евакуйовані до Британії.

5 червня через окуповані країни Бенілюкс розгорнувся німецький наступ на Францію, а 10 червня Італія оголосила війну Франції і Англії та розпочала наступ в районі італо-французького кордону. Правлячі кола Франції не були здатні організувати належний опір агресору, а в уряді переважали прихильники капітуляції. 14 червня війська вермахту вступили до Парижу, в цих умовах Англія дала згоду на те, щоб Франція з'ясувала з Німеччиною умови перемир'я, а США ще не вважали за можливе вступити у війну. Французький прем'єр-міністр Петен 17 червня оголосив капітуляцію. 22 червня в Комп'єнському лісі французькі представники підписали перемир'я, за яким німецькі війська окупували Північну Францію й узбережжя Атлантики. Французький флот і авіація передавалися Німеччині.

Окупація фашистською Німеччиною країн Західної Європи значно змінила співвідношення сил на користь фашистського блоку. Тепер гітлерівська верхівка розробила план вторгнення на Британські острови, відомий під назвою "Морський лев". При цьому не виключалася можливість примусити Англію до капітуляції. Для тиску на Англію німецька авіація 13 серпня розпочала бомбардування Лондона та інших міст. На морі розгорнулася війна між флотами двох держав. Але висадити десант німецькі війська не змогли, зазнавши великих втрат (1,7 тис літаків проти 730 брит.). На поч. 1941 року бомбардування Британських островів припинилося. Гітлер переключив увагу передусім на підготовку війни проти СРСР.

В умовах наростання воєнних дій відбулася подальша консолідація італо-німецько-японського блоку. 27 вересня 1940 р. було підписано Троїстий пакт. Німеччина, Японія та Італія зобов'язувалися надавати один одному допомогу, були визначені сфери впливу міжнародного панування між учасниками пактів. Після підписання пакту СРСР погоджувався на вступ до Троїстого пакту, але вимагав розширення зони радянських інтересів на Балканах і у Фінляндії. Німецька сторона на це не погодилася. Більше того, у грудні 1940 р. Гітлер прийняв остаточне рішення про напад на СРСР у травні 1941 р.

У листопаді 1940 р. союзниками Німеччини стали Угорщина, Румунія, Словаччина, а в березні 1941 р. — Болгарія, на території яких Німеччина розташувала свої війська. До блоку приєднався і уряд Югославії, проте народ країни виступив проти політики уряду і скинув його. Німецькі війська 6 квітня 1941 р. розпочали воєнні дії проти Югославії, 17 квітня уряд капітулював, перебравшись до Лондона. Країна була розділена між Німеччиною, Італією та Болгарією. Також утворені «незалежні» Сербія та Хорватія. Паралельно вівся наступ на території Греції. Війська були розбиті в Східній Македонії, після чого 30 квітня територія була окупована. Таким чином, всі стратегічно важливі країни Балканського півострова були підкорені, або являлися союзниками Німеччини, а загалом був встановлений контроль над всією Європою.

3 17 вересня 1939 року, відповідно до таємної угоди, Червона Армія вступила на територію Польщі. Польська армія одержала наказ не чинити опору, тому вже 22 вересня західноукраїнські та західнобілоруські землі були зайняті Червоною армією.

28 вересня було укладено новий договір між СРСР та Німеччиною «Про дружбу і кордони», в якому була уточнена лінія державного кордону між країнами. Тепер вона проходила приблизно по лінії етнічного кордону проживання українців та білорусів. Всі етнічні польські землі передавались Німеччині, СРСР відходила Литва та Північна Буковина.

У Москві дії Червоної армії трактували як «визвольний похід»заради возз’єднання України та Білорусії в рамках СРСР. Щоб не дати привід оголосити війну Британії та Франції як країні – завойовнику, радянське керівництво відмовилось від частини етнічних польських земель на користь Німеччини.

Для надання законності радянському режиму на всіх територіях була проведена близька по суті процедура: проводились вибори до Народних зборів (обиралися кандидати лояльні до нової влади) і вже вони ініціювали входження цих територій до складу СРСР. Так були приєднані 1 листопада за рішенням Верховної Ради СРСР західноукраїнські та західнобілоруські землі. В червні була приєднана Північна Буковина, яка була приєднана до складу УРСР та Бессарабія - включена до Молдавської РСР, яка перетворилась на окрему республіку. На початку серпня 1940 року таким же чином були приєднані республіки Прибалтики ( на їх основі стоврені окремі республіки і в складі СРСР – ЛитРСР, ЛатРСР, ЕРСР).

На всіх приєднаних територіях проводиться політика «радянізації», спрямована на проведення радянських перетворень. Багато з них були позитивно сприйняті незаможними верствами: конфіскація поміщицьких земель, безкоштовна освіта та медичне обслуговування, націоналізація підприємств, банків, ліквідація безробіття, активна допомога соціально незахищеним верствам тощо. Але разом з тим, повністю ламався звичний уклад життя: ліквідовувалися органи влади, навіть культурно –освітні організації, заборонялися політичні партії, проти всіх невдоволених розпочаті репресії, тому ставлення до нової влади у багатьох було негативним.

Восени 1939 року, керівництво СРСР з метою подальшого розширення території, які відійшли по таємному протоколу про розподіл сфер впливу, розпочинає воєнні дії проти Фінляндії. 28 листопада 1939 року фінському уряду був висунутий ультиматум про передачу окремих територій. Керівництво країни відхилило ультиматум, тому 30 листопада були розпочаті воєнні дії. Червона армія виявилася неготовою до війни в умовах дуже холодної зими: не працювала техніка, не вистачало зимового одягу, стрілецької зброї. До того ж фіни несподівано активно чинили опір, особливо при захисті «лінії Маннергейма» (між Фінською затокою та Ладозьким озером). Лише в лютому 1940 ціною великих втрат оборону вдалося прорвати. 12 березня був підписаний мир, за яким Фінляндія змушена була передати території, які вимагав СРСР. Але ціна перемоги була явно більшою: СРСР як країну агресора було виключено з Ліги Націй, втрати Червоної армії були в 3-4рази вище ніж фінської, Фінляндія невдовзі перейшла на сторону Німеччини.

4 В Африці Італія розпочала окупацію англійських колоній. Протягом вересня 1940 – січня 1941 р. наступають в напрямі Суецького каналу . В її планах було підкорення Єгипту, Судану, Сомалі. Разом з раніше захопленими Лівією та Ефіопією ці території планувалося включити до складу «Великої Римської імперії»Проте під ударами англійських військ у січні березні 1941р. італійські війська були розбиті на території Сомалі та Лівії. В квітні 1941 р. італійські війська під тиском британських та південноафриканських військ залишили територію Ефіопії і капітулювали.

На початковому етапі війни Японія згідно Троїстого пакту переорієнтувала свої зовнішньополітичні плани на захват територій в тихоокеанському регіоні. У вересні 1940 р. японські війська окупували значну частину Китаю, північну частину Індокитаю, а надалі мали наміри щодо Індонезії та Філіппін. Ці плани Японії не могли не зачіпати інтересів США, Англії та Голландії на Далекому Сході. Проте між США і Японією не лише не виникало воєнного конфлікту, а навіть йшли переговори про розподіл сфер впливу на Тихому океані. Разом з тим 3 квітня 1941 р. СРСР підписав з Японією договір про ненапад, хоча певний час керівництво Японії не виключало воєнних дій проти СРСР.

Середній рівень навчальних знань

- Що передбачав німецький план на початковому етапі війни?

- В чому полягає політика «Радянізації», де вона проводилася?

- Назвіть країни, які були захоплені німецькими військами на початковому етапі війни.

Достатній рівень навчальних знань

- Чим, на Вашу думку, можна пояснити відносну легкість перемог німецької армії в Європі протягом 1939-1940 рр.?

- Схарактеризуйте причини Другої світової війни.

- Назвіть основні етапи Другої світової війни.

Високий рівень навчальних знань

- Як Ви вважаєте чи був вступ Червоної армії на територію республік Прибалтики агресією?

- Чим, на Вашу думку, можна пояснити досить швидкий розгром Франції і навпаки невдачу гітлерівських військ у війні проти Великої Британії?

Домашнє завдання:

- повторити матеріал лекції;

- опрацювати рекомендовану літературу по темі;

Тема: « Воєнні дії в 1941-1942 роках. Окупаційний режим в поневолених країнах.»

ПЛАН

1. Напад Німеччини на СРСР. Утворення антигітлерівської коаліції.

2. Хід воєнних дій на радянсько – німецькому фронті. Причини поразки радянських військ на початку війни.

3. Воєнні дії на інших фронтах Другої світової війни в 1941-1942 роках.

4. Окупаційний режим в поневолених країнах.

1 Переконаність радянського керівництва у непорушності німецько-радянської дружби дуже дорого обійшлася СРСР. І хоча до війни інтенсивно готувалися обидві сторони, ініціатива залишилася за Німеччиною. Народ СРСР було дезінформовано заявами, в яких спростовувалися чутки про очікувану війну між СРСР і Німеччиною. З метою нападу на СРСР було розроблено план «Барбаросса», який був остаточно затверджений в грудні 1940 р. План передбачав розгром Радянського Союзу в ході «блискавичної війни», яку планувалося завершити за 7-8 тижнів і дійти до Волги. Для цього було зосереджено 190 дивізій, 2/3 повітряних сил та більшість флоту. Планувалось нанести одночасно три головних удари:

- група армій «Північ» наносить удар на Прибалтику і далі на Ленінград;

- група армій «Центр» наносить удар по Білорусії і далі на Москву. Саме цей напрям став головним, де було зосереджено більшість військ;

- група армій «Південь» повинна була знищити військові формування в Україні і далі просуватись на Кавказ.

Вранці 22 червня 1941 р. тисячі гармат німецького вермахту звалили тонни смертоносного матеріалу на прикордонні застави, штаби, вузли зв'язку, аеродроми і райони розташування частин Червоної армії. На величезному фронті від Балтики до Чорного моря на схід розпочався наступ підготовлених, технічно озброєних військ.

Друга світова війна вступила в новий період.

Правлячі кола Англії та США розуміли, що після розгрому СРСР Німеччина зможе завдати удар і по їхніх країнах. 22 червня 1941 р. прем'єр-міністр Англії Уїнстон Черчілль, а 24 червня президент США Франклін Рузвельт проголосили про рішучість своїх країн підтримати Радянський Союз в його війні проти Німеччини.

• 12 липня між Москвою і Лондоном була підписана угода про спільні дії у війні проти Німеччини. У цей же час були підписані угоди радянського уряду з емігрантськими урядами Польщі і Чехословаччини, відновлені дипломатичні відносини з емігрантськими урядами Бельгії та Норвегії.

• 14 серпня 1941 року зустріч лідерів США та Британії, на які було узгоджено план спільних дій. Підсумком зустрічі стало підписання Атлантичної хартії. 24 вересня до Атлантичної хартії приєднався СРСР;

• 29 вересня – 1 жовтня 1941 року у Москві відбулась конференція за участю 3-х країн «великої трійки». Обговорювалося питання воєнно – економічної допомоги СРСР, зокрема про поставки зброї. США поширили на Радянський Союз дію закону про ленд-ліз, надали йому значний кредит.

• 1 січня 1942 року у Вашингтоні була підписана Декларація Об’єднаних Націй, яку підписали представники чотирьох країн (+ Китай) та ще 22 держави. Згодом до неї приєдналися ще ряд країн. Декларація засвідчувала прагнення всіх держав вжити заходів для розгрому фашистських держав.

2 Практично за два тижні нацистські війська просунулися на північно-західному напрямку на 500 км, на західному — на 600 км, на південно-західному — на 350 км. За три тижні війни радянські війська втратили близько 1 млн. солдат і офіцерів (із 170 дивізій на початку війни 28 були знищені повністю, ще 70 мали до половини втрат); 3,5 тис. літаків, 6,5 тис. танків, 20 тис. гармат і мінометів. На середину липня 1941 року були окуповані Литва, Латвія, більша частина України, Білорусії та Естонії, західні області Росії.

30 червня 1941 року був створений Державний Комітет Оборони, який очолив Сталін. Цей орган зосередив у своїх руках всю повноту влади в країні.

Основні операції на початковому етапі війни:

• Група армій «Північ», прорвавши оборону радянських військ, заволоділи Естонією і 8 вересня почали загрожувати Ленінграду, перерізавши всі сухопутні комунікації, що пов’язували місто з країною. Почалася майже 900-денна блокада міста.

• Група армій «Центр» з 10 липня почала наступ на Смоленськ, їм протистояли значно менші по чисельності і гірше озброєні війська Західного фронту. 10 серпня завдяки танковим ударам, місто було захвачено і відкрито шлях до Москви.

• На середину липня 1941 року група армій «Південь» вийшла до Дніпра і з 11 липня почалася оборона Києва. Місто захищав Південно – Західний фронт. Двома головними ударами німецькі війська закріпилися на лівому березі Дніпра і 15 вересня замкнули кільце оточення, в якому опинився весь П – З фронт. Лише 19 вересня було прийнято рішення залишити Київ, що призвело до взяття в полон понад 665 тис. чол.. П – з фронт був фактично знищений. З 5 серпня по 16 жовтня тривала оборона Одеси, після чого війська з бойовою технікою та матеріальними цінностями евакуювалися в Крим.

• Головною битвою цього етапу радянсько – німецького протистояння стала битва за Москву. 30 вересня німецькі війська перейшли в наступ. 15 жовтня один з гітлерівських загонів був зупинений лише в 15 км від Москви. Але зосередивши всі сили, війська Червоної Армії силами 3 фронтів 5 грудня перейшли у контрнаступ і до кінця січня відкинули ворожі війська на 150-200 км від Москви, ліквідувавши загрозу для столиці.

Ця битва мала велике значення, оскільки, поклала край сподіванням на блискавичну війну проти СРСР, це була перша крупна поразка Німеччини з початку війни. Під час битви за Москву гітлерівці втратили 38 дивізій , що в кілька разів більше ніж під усіх кампаній в Західній Європі.

В січні розпочались спроби наступальних дій на інших ділянках фронту, але непідготовлені як слід, вони призвели до трагічних наслідків. Особливо важкими були наслідки наступу під Харковом. У травні 1942 р. було оточені війська чисельністю понад 240 тис. чол.. Також невдало завершилась спроба визволити Кримський півострів, висадивши десант в районі Керчі. В результаті 4 липня завершилась оборона Севастополя, яка тривала з 30 жовтня і весь Крим був захоплений фашистами. Стратегічна ініціатива знову перейшла до Німеччини та її союзників.

Разом з тим гостро стало питання про відкриття другого фронту. Його відсутність дала можливість Німеччині влітку 1942 р. зосередити на радянсько-німецькому фронті 178 дивізій і 8 бригад; 29 дивізій і 12 бригад відправили її союзники. Німецьке командування вирішило розпочати наступ на Сталінград і Кавказ, щоб перетнути найважливіші комунікації СРСР, позбавити його хліба і нафти, забезпечити Німеччину сировиною і продовольством. Після цього передбачалося завдати нищівного удару по Москві з півдня й завершити війну. Реалізуючи цей план, німецьким військам вдалося захопити райони Дону і підгір'я Кавказу. Це був пік наступу військ гітлерівської Німеччини і її союзників на території СРСР. На півночі радянсько-німецького фронту тривала блокада Ленінграда. Радянські війська опинилися в надзвичайно складному становищі.

Значення радянсько-німецького фронту розуміли союзники СРСР, його успіхи у війні з Німеччиною, на їхню думку, визначали воєнне становище не лише в Європі. США і Англія збільшили постачання в СРСР через Мурманськ і Архангельськ, Іран і далекосхідні порти військової техніки.

Причини поразки радянських військ на початку війни:

- фактор раптовості нанесення першого удару (довгий час виключалася сама можливість війни проти СРСР з боку Німеччини, навіть коли стало ясно що напад неминучий, більшість військ не вдалося привести в бойову готовність; Сталін довгий час не вірив в те, що Гітлер нападе на СРСР саме в 1941 році (до капітуляції Британії).

- репресії серед командних кадрів (в результаті тотальних репресій некомплект командних кадрів складав від 20 до 33 %, репресовано понад 60 тис. чол., з 733 командирів найвищого рангу репресовано 579, з 5 маршалів – 3. Лише 7% командирів мали вищу воєнну освіту, а 37 не пройшли навіть повного навчання у середніх закладах.

- воєнна доктрина базувалася на веденні війни на чужій території, тому обороні країни приділялося значно менше уваги, а війська виявилися не готовими саме до такого роду боїв.

- помилковість у визначенні головного напряму удару, яким вважався з початку війни південний, а головні сили були зосереджені на центральному.

- не завершено переозброєння військ (на 80% зброя була застарілих зразків, сучасна тільки запускалася у масове виробництво, або існувала в дослідних зразках.

- на боєздатності армії позначилася загальна атмосфера, що панувала в країні: загальна недовіра, боязнь брати ініціативу на себе призводило до неможливості приймати швидкі рішення. Тим більше, що Сталін який приймав найважливіші рішення в перші дні фактично був недоступний.

3 У час розпалу німецького наступу під Москвою правлячі кола Японії розпочали війну проти США. 7 грудня 1941 р. з'єднання військово-морського флоту атакувало американський флот на базі Перл-Харбор, де останній втратив значну частину кораблів. Через три дні японська авіація знищила тихоокеанську ескадру Великої Британії. У грудні 1941 — березні 1942 р. Японія окупувала Бірму, Індонезію, Малайю, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, тобто захопила колоніальні володіння США, Англії і Голландії.

11 грудня війну США оголосили Німеччина та Італія. Все це значно розширило театр воєнних дій.

До кінця 1941р. повну перевагу в Тихоокеанському регіоні мали японські війська, захопивши території з загальним населенням 150 млн. чол. Але 3 1942 року ініціатива поступово переходить до британо – американських військ, які в червні 1942 року в ході морської битви біля о. Мідуей японцям було завдано великої поразки (знищено 5 з 10 авіаносців та велику кількість літаків морської авіації). Після невдалої спроби закріпитися на Соломонових островах поблизу Австралії в лютому 1943 року, корінний перелом в цьому регіоні завершився.

Поразка італійців в Африці, змусила німецьке командування в лютому 1941 року перекинути корпус генерала Роммеля. Через два тижні війська вже підійшли до кордону з Єгиптом і зав’язалися бої за фортецю Тобрук. В червні 1942 року після запеклих боїв фортецю було захоплено і відкрито шлях до Каїру. В цій ситуації британці перекинули війська під командуванням генерала Монтгомері.

Зосередивши в Північній Африці значні військові сили, маючи перевагу в танках, артилерії та авіації, у жовтні 1942 р. англійські війська перейшли в наступ і в битві під Ель-Аламейном досягли значної перемоги. Цим самим було досягнуто корінного перелому в боях за Північну Африку.

4 Ще задовго до початку війни Гітлер не приховував своїх планів встановлення "нового порядку", який передбачав територіальний переділ світу, поневолення незалежних держав, винищення цілих народів, встановлення світового панування.

Крім народів Австрії, Чехословаччини і Албанії, які стали жертвами агресії ще до початку війни, на літо 1941 р. фашисти окупували Польщу, Данію, Норвегію, Бельгію, Голландію, Люксембург, значну частину Франції, Грецію та Югославію. Німеччина одержала під свій контроль величезний геополітичний простір. Азіатський союзник Гітлера — мілітаристська Японія — окупувала деякі райони Китаю та Індокитаю.

"Новий порядок", що спирався на багнети, підтримували і профашистські елементи окупованих країн — колабораціоністи.

До складу Рейху були включені Австрія, Судетська область Чехословаччини, Сілезія і західні області Польщі, бельгійські округи Ейпен і Мальмеді, Люксембург, французькі провінції Ельзас і Лотарингія. Від Югославії до Рейху відійшли Словенія, ІІІтірія. Ще до війни була створена маріонеткова Словацька держава під егідою фашистської Німеччини, а Чехія і Моравія перетворені на фашистський протекторат.

Значні території дістали і союзники Гітлера: Італія — Албанію, частину Франції, Греції, Югославії, Болгарія контролювала Добруджу, Фракію, до Угорщини увійшли землі від Словаччини, Чехії, Румунії та Югославії.

Як правило, в окупованих країнах формувалися маріонеткові уряди з колабораціоністських елементів. Проте не скрізь вдавалося створити такі уряди. Так, у Бельгії і Голландії агентура німецьких фашистів була досить слабкою для утворення таких урядів. Після капітуляції Данії її уряд слухняно виконував волю окупантів. З деякими "союзними" державами (Болгарія, Угорщина, Румунія) були встановлені фактично васальні відносини. Вони за безцінь збували в Німеччину свою аграрну продукцію і сировину в обмін на дорогі вироби промисловості.

У подальшому держави фашистського блоку мали намір змінити існуючий на той час розподіл колоніальних володінь: Німеччина прагнула повернути собі англійські, бельгійські та французькі колонії, які втратила після поразки у Першій світовій війні, Італія — заволодіти Середземномор'ям та Близьким Сходом, а Японія — встановити контроль над усією Південно-Східною Азією та Китаєм.

Найбільш жорсткий фашистський "порядок" встановлювався в країнах Східної та Південно-Східної Європи, оскільки слов'янським народам передбачалася участь рабів німецької нації. Був розроблений план «ОСТ» який передбачав знищення більшості населення слов’янських країн(від 30 до 85 %) та заселення їх німцями. Відповідно до імперської політики більшість робіт, що є простими, другорядними, примітивними, мала виконуватися не німцями, а виключно особами, які були так званими допоміжними народами (наприклад слов'янами). Керуючись цим принципом, нацисти вивозили до Німеччини на рабську працю тисячі людей. На травень 1940 р. у Німеччині перебувало 1,2 млн. іноземних робітників, у 1941 р. — 3,1 млн., у 1943 р. — 4,6 млн.

По всій окупованій території створюються концентраційні табори, через які протягом війни пройшли до 18 млн чол.., з яких 12 млн були знищені. Широко використовувалася система масових екзекуцій, що тримати народ у покорі: Хатинь у Білорусії, Лідице у Чехословаччині, Орадур у Франції. Загалом жертвами геноциду стали майже половина з загальної кількості загиблих у роки війни (65 млн чол..)

З літа 1942 р. нацисти в усіх окупованих країнах перейшли до масового і систематичного знищення євреїв (холокост, жертвами якого стали понад 6 млн чол.).. Люди єврейської національності повинні були носити розпізнавальні знаки — жовту зірку, їм було закрито доступ в театри, музеї, ресторани і кафе, вони підлягали арештам, відправці в табори смерті.

Нацизм як ідеологія був відвертим, цинічним запереченням усіх прогресивних цінностей, що виробило людство за свою історію. Він насаджував систему шпіонажу, доносів, арештів, катувань, створював жахливий апарат репресій і насильства над народами. Або змиритися з цим "новим порядком" у Європі, або стати на шлях боротьби за національну незалежність, демократію і соціальний прогрес — така була альтернатива, що постала перед народами окупованих країн.

Середній рівень навчальних знань

- Що передбачав німецький план «Барбароса»?

- В чому полягає значення розгрому німецьких військ під Москвою?

- Назвіть головні битви, які відбулись протягом 1941-1942 років на фронтах Другої світової війни.

Достатній рівень навчальних знань

- Чим, на Вашу думку, можна пояснити відносну легкість перемог німецької армії в СРСР протягом 1941 р.?

- Назвіть основні етапи створення антигітлерівської коаліції.

Високий рівень навчальних знань

- Чому, на Ваш погляд, Японія розпочала воєнні дії проти США, а не проти СРСР?

- Яку відповідальність за трагедію перших місяців війни несе керівництво СРСР та особисто Сталін?

Домашнє завдання:

- повторити матеріал лекції;

- опрацювати рекомендовану літературу по темі;

Тема: «Перебіг Другої світової війни в 1943-1944 роках. Розгортання руху Опору в поневолених країнах.»

ПЛАН

1. Хід воєнних дій у 1943 році. Тегеранська конференція та її рішення.

2. Розгортання руху Опору на території окупованих держав.

3. Хід воєнних дій у 1944 році. Відкриття Другого фронту.

1 1943 р. став переломним у ході Другої світової війни. Збройні сили СРСР завдали рішучих поразок фашистським військам під Сталінградом і на Курсько-Орловській дузі. Англо-американські війська здійснили переможні наступальні дії в Північній Африці. З війни була виведена Італія. Наприкінці року відбулася Тегеранська конференція, де вперше зустрілися Й. Сталін, Ф. Рузвельт і У. Черчілль; її учасники розробили плани наступальних спільних воєнних і дипломатичних дій.

Завершальним етапом боротьби під Сталінградом, що тривала з 10 січня до 2 лютого 1943 р., стала операція "Кільце", мета якої полягала в остаточній ліквідації оточених німецьких військ. Сталінградська битва завершилася капітуляцією 330 тис. фашистських вояків на чолі з фельдмаршалом Ф. Паулюсом. Перемога під Сталінградом сприяла широкому наступу Червоної армії на всіх фронтах: у січні 1943 р. було розірвано блокаду Ленінграда; в лютому — звільнено Північний Кавказ. У результаті осінньо-зимової кампанії 1942/1943 рр. воєнну міць фашистської Німеччини було значно підірвано. Це високо оцінили союзники Радянського Союзу, які навесні 1943 р. значно активізували збройні дії в Північній Африці. На початку травня розпочався наступ англо-американських військ у Тунісі, що завершився повною поразкою німецько-італійських військ в Африці. Це був великий успіх усієї антифашистської коаліції.

Намагаючись знову оволодіти стратегічною ініціативою на Східному фронті, гітлерівське командування розробило план операції для оточення Червоної армії в районі Курська й Орла. Тут з боку Німеччини були задіяні 900 тис. вояків, 1,5 тис. танків, понад 2 тис. літаків; з радянського боку — більш як 1,3 млн. чоловік, 3,4 тис. танків і близько 3 тис. літаків. Це була найбільша танкова битва Другої світової війни, в результаті якої в першій половині липня радянські війська завдали нищівної поразки гітлерівцям. Продовжуючи наступ, радянські війська у вересні звільнили Лівобережну Україну й Донбас, у жовтні форсували Дніпро і в листопаді ціною великих втрат узяли Київ.

Таким чином, були визволені від окупантів значні території СРСР. Разом із тим з осені 1943 р. сталінський режим вчинював жахливі злочини, репресії проти цілих народів Кавказу і Криму. їх було огульно звинувачено у зрадництві й депортовано на Схід. З жовтня 1943 р. до березня 1944 р. були депортовані 93 тис. калмиків, 68 тис. карачаївців, понад півмільйона чеченців і інгушів, 37 тис. балкарців, 183 тис. кримських татар. Одночасно з Криму виселялися болгари, греки, вірмени, громадяни інших національностей. Усе це відбувалося під лицемірні фрази про дружбу народів, про її значення для перемоги над фашизмом.

Влітку 1943 р. війська Англії та США висадилися на Сицілії й почали готуватися до висадки в Південній Італії. При повній деморалізації італійської армії від влади був усунутий Муссоліні, а новий уряд вступив у переговори з англо-американським командуванням про капітуляцію Італії. З вересня Італія капітулювала, що означало початок розпаду фашистського блоку держав і викликало шалену лють Гітлера. До того ж новий уряд Італії оголосив війну Німеччині. У відповідь Гітлер віддав наказ окупувати Апеннінський півострів.

Різко загострилися внутрішні суперечності в країнах — союзницях Німеччини. Народні маси Румунії, Болгарії, Угорщини й Фінляндії виступали за вихід із війни. Під впливом значних перемог союзників у 1943 р. наростає антифашистська боротьба в країнах Європи. Сім держав розривають свої відносини з фашистським блоком. У Швеції перемагає позиція прихильників дотримання суворого нейтралітету у війні. Поволі переорієнтовуються на США та Англію Іспанія, Португалія, Туреччина. В цих умовах політичне і військове керівництва Німеччини робило все для того, щоб попередити розпад блоку, будь-якими засобами примусити країни-сателіти продовжувати війну.

За 5 років війни військово-економічний потенціал країн фашистського блоку значно знизився. Вони не могли змагатися з державами антифашистської коаліції. В 1943 р. СРСР, США та Англія випустили літаків у 3,5 рази, танків і самохідних артилерійських установок — у 6, гармат і мінометів — у 4,6 рази більше, ніж країни фашистського блоку.

З метою подальших узгоджених дій у війні та повоєнному устрою світу в жовтні 1943 р. у Москві було проведено конференцію міністрів іноземних справ США, СРСР і Англії. Учасники конференції обговорили питання про скоріше закінчення війни, відкриття другого фронту у Франції, про вступ Туреччини у війну на боці антифашистської коаліції тощо. В окремій декларації говорилося про необхідність створення міжнародної організації для підтримання загального миру і безпеки.

Московська конференція міністрів іноземних справ підготувала зустріч глав урядів трьох держав — США, Англії і СРСР. Вона відбулася у Тегерані 28 листопада — 1 грудня 1943 р. Після досить гострих дискусій було домовлено про відкриття в травні наступного року другого фронту десантом союзних військ на північному заході та півдні Франції. На цей час Радянський Союз повинен був організувати потужний наступ на радянсько-німецькому фронті, щоб полегшити висадку військ.

Було також домовлено про вступ СРСР у війну проти Японії через три місяці після розгрому фашистської Німеччини.

Були розглянуті питання про майбутнє Німеччини, кордони Польщі, про деякі аспекти майбутньої міжнародної організації безпеки.

І хоч конференція виявила окремі розходження між її учасниками, вона сприяла подальшому зміцненню антифашистської коаліції, її рішучості довести війну до повного розгрому гітлерівської Німеччини.

Таким чином, на кінець 1943 р. провідні країни антифашистської коаліції, володіючи стратегічною ініціативою, за наявності значної переваги у живій силі, військовій техніці й озброєнні, прагнення до погоджених спільних дій мали все необхідне для розгортання широких наступальних дій. Перестала існувати вісь Рим — Берлін, хоча маріонетковий режим Муссоліні з допомогою німецького командування правив Північною Італією.

2 В уярмлених фашистськими окупантами країнах Європи з самого початку війни розгорнулася визвольна, антифашистська боротьба. Вона мала різні форми і методи; характеризувалася участю в ній різних верств населення, представників різних політичних партій і організацій, людей різних віросповідань. У країнах фашистського блоку умови для визвольного антифашистського руху були виключно складними. Фашистські і маріонеткові уряди встановили тут терористичний режим і жорстоко придушували будь-яку опозицію. Проте і в цих країнах після поразок фашистських військ у 1943 р. посилилася антифашистська боротьба.

Широкого розмаху антифашистська боротьба набула у Франції, Югославії, Польщі, Чехословаччині, Албанії, Греції, Бельгії, Данії та інших країнах.

Після капітуляції Франції на цей шлях стали сили, що пішли за генералом Шарлем де Голлем, який емігрував до Англії і розпочав об'єднання французів-патріотів. 18 червня 1940 р. він закликав усіх французів до боротьби проти фашизму. Від Черчілля він одержав згоду на формування добровільних збройних сил. Рух Опору на чолі з де Голлем під назвою "Вільна Франція" мав свої організації у Франції та колоніях.

У липні 1941 р. представники від комуністів, соціалістів, християнських демократів, радикал-соціалістів та інших партій започаткували Національний фронт, який поставив завданням вигнання фашистських окупантів з французької території. Створення фронту сприяло розгортанню збройної партизанської боротьби. На літо 1944 р. чисельність загонів франтирерів (партизан) становила 250 тис. чоловік, вони організовували підрив заводів і мостів, пускали під укіс поїзди, убивали окупантів і зрадників.

У травні 1943 р. деголлівці об'єдналися з усіма учасниками Руху Опору та утворили Національну раду, що дало можливість розпочати підготовку повстання. Бійці загонів Опору допомогли англо-американським військам здійснити висадку в Нормандії, звільнити від окупантів значну територію Франції.

В Югославії також діяли дві групи Опору - комуністичні партизанські загони і контрольовані королівським урядом в еміграції загони четників. Восени 1942 р. представники антифашистських організацій і груп утворили єдиний Виконавчий комітет. Антифашистська боротьба югославського народу переросла в національну революцію. Народно-визвольна армія Югославії на чолі з Йосипом Броз Тіто влітку 1944 р. нараховувала 350 тис. бійців. Разом з радянськими військами вона взяла участь у звільненні Югославії.

У Греції також виник Національно-визвольний фронт (вересень 1941 р.), до складу якого увійшли представники Аграрної, Соціалістичної, Комуністичної партій, Союзу народних демократів та інших організацій. Створення єдиного антифашистського об'єднання дало поштовх масовій антифашистській боротьбі. Грецька національно-визвольна армія на кінець 1943 р. налічувала 40 тис. бійців.

Активно діяв Антифашистський національно-визвольний фронт Албанії, який мав 20 тис. бійців. На весну 1944 р. албанські патріоти контролювали значну територію країни.

Антифашистські групи в Польщі почали виникати з весни 1940 р. Польський емігрантський уряд на чолі з Владиславом Сікорським, який перебував у Англії, підписав з СРСР угоду про взаємну допомогу і підтримку у війні проти фашистської Німеччини. На території СРСР формувалися частини польської армії на чолі з генералом Владиславом Андерсом — Армія Крайова. З травня 1942 р. перші загони Гвардії Людової, яка формувалася переважно комуністами, почали збройну боротьбу проти фашистів. Проте досягти об'єднання цих сил не вдалося. Радянський уряд розірвав в квітні 1943 р. відносини з емігрантським урядом, орієнтуючись на комуністів.

У серпні 1944 р. сили емігрантського уряду розпочали проти окупантів повстання у Варшаві. Проте сили сторін були нерівними. СРСР не надав належної допомоги повстанцям. Гітлерівці жорстоко придушили повстання. У грудні 1944 р. було створено прокомуністичний уряд Польщі, що прагнув встановлення у країні соціалістичних порядків.

У Чехословаччині боротьбу проти фашизму очолив емігрантський уряд на чолі з Едуардом Бенешем. Навесні 1942 р. на території країни виникли перші партизанські загони, на території СРСР була сформована чехословацька військова частина. У 1942 р. чеські парашутисти організували вбивство гітлерівського намісника Гейдриха. Особливо бойовий характер мали дії словацьких партизан. Влітку 1944 р. в Словаччині розпочалося збройне національне повстання, що тривало два місяці. У березні 1945 р. було створено Національний фронт чехів і словаків, що значно активізувало партизанську боротьбу на завершальному етапі війни.

Підпільні диверсійні групи в роки війни діяли в Норвегії, Бельгії, Голландії, Данії.

Характерною рисою Руху Опору в Європі було те, що до складу партизанських загонів, диверсійних і розвідувальних груп входили представники різних народів, втікача з концентраційних таборів. Друга світова війна дала могутній поштовх соціальному, визвольному й антиколоніальному руху, що привело до падіння колоніальних імперій, демократизації усіх сторін життя європейських країн.

3 Докорінні зміни у воєнно-політичному становищі воюючих сторін на кінець 1943 р. змушували керівництво Німеччини і Японії переглянути плани ведення війни. Задум командування вермахту полягав у тому, щоб радянські війська утримати далі від кордонів Німеччини, відбити вторгнення англо-американських військ у Західну Європу, накопичити сили для наступальних операцій і переможного завершення війни.

Суть японського стратегічного плану полягав у тому, щоб створити безпосередню сферу національної оборони, спрямувати всі сили на зміцнення воєнного потенціалу й організовано зустріти англо-американський контрнаступ. Ставка робилася на ведення затяжної війни.

Стратегічна установка країн антифашистської коаліції полягала в тому, щоб у найкоротші строки досягти беззастережної капітуляції країн гітлерівської осі в Європі, а потім зосередити всі сили для досягнення в максимально короткий строк капітуляції Японії.

Для радянських військ першочерговим завданням було звільнення своєї території від окупантів. Уже в січні 1944 р. першою серед наступальних операцій був наступ під Ленінградом і Новгородом, в результаті якого була повністю ліквідована блокада Ленінграда. Після успішних операцій на Правобережній Україні взимку та навесні 1944 р. практично була звільнена вся територія України.

Після тривалої і ретельної підготовки 6 червня 1944 р. на узбережжя в Нормандії була здійснена висадка англо-американських військ. Так відбулося відкриття Другого фронту. Тільки в ніч на 6 червня на основні позиції противника 1136 англійських бомбардувальників скинули 5267 тонн бомб, а 1083 американських — 1763 тонн. У висадці повітрянодесантних військ брали участь 2395 літаків і 847 планерів. За декілька днів союзники захопили смугу узбережжя завдовжки 80 км і 13 - 18 км завглибшки.

Успішній висадці сприяли ретельна підготовка, секретність операції, сподівання німців на десант через протоку Па-де-Кале тощо. В цей час гітлерівське командування вперше застосувало проти Англії нову зброю: літаки-снаряди ФАУ-1. На плацдарм союзників у Нормандії були кинуті значні сили фашистських військ, техніки і авіації, проте вони не могли призупинити наступ союзників. Наприкінці липня англо-американо-канадські війська перейшли в наступ, прорвали оборону німців, захопили ряд важливих позицій. Була звільнена значна територія Франції.

У середині серпня союзні війська розпочали висадку в Південній Франції. Із завойованих плацдармів розпочався наступ на німецькі позиції для з'єднання з північним контингентом союзних військ, що відбулося на початку вересня 1944 р. В результаті утворився єдиний фронт союзних військ у Франції і полегшився їх наступ до кордонів Німеччини. Тим часом у Парижі було проголошено про початок діяльності тимчасового уряду Французької республіки.

Радянські війська восени 1944 р. спільно з Національно-визвольною армією Югославії звільнили Белград. Фашистські війська стали залишати Грецію й Албанію.

Таким чином, СРСР домігся поставленої Сталіним мети — утвердився на Балканах і Дунаї, чого так побоювався Черчілль. На півночі Європи наприкінці жовтня радянські війська вступили на територію Норвегії.

Німецьке командування в кінці 1944 р. підготувало значний контрнаступ на Західному фронті в районі Арденн. У разі успіху наступу керівництво фашистської Німеччини сподівалося на переговори з союзниками про сепаратний мир. Командування союзних військ не очікувало такого сильного наступу й опинилося у досить скрутному становищі. Проте за домовленістю Черчілля і Сталіна на початку січня 1945 р. 150 дивізій Червоної армії перейшли в наступ проти німецьких військ на Східному фронті. Це примусило німецьке командування перекинути частину військ із Західного на Східний фронт і дало змогу стабілізувати союзникам свої позиції.

У результаті цього наступу, до якого війська не були достатньо підготовлені, Сталін намагався якомога швидше захопити Будапешт і Берлін, щоб мати досить козирів у повоєнних територіальних суперечках зі своїми союзниками.

Значних успіхів досягли союзники на Середземноморському театрі дій. Вони зайняли більшу частину Італії, майже повністю розгромили воєнно-морські сили Німеччини і звели нанівець судноплавство противника на цьому театрі дій. На Тихоокеанському театрі союзники оволоділи важливими японськими стратегічними базами на Філіппінах, у Новій Гвінеї, на багатьох островах, порушили комунікацію Токіо — Сінгапур, тобто була підірвана воєнно-морська і повітряна міць Японії. В Атлантичному океані також було ліквідовано панування німецького флоту.

За таких умов активізувалася опозиція проти Гітлера у вищих колах німецького офіцерства, серед інтелігенції, у дипломатичних і державних службах, що готувала на нього замах. Згідно з планами владу в Берліні, Парижі, Брюсселі й Відні мали захопити опозиційні генерали та офіцери. 20 липня 1944 р. в ставці Гітлера у Східній Пруссії була підірвана бомба, але для Гітлера це обійшлося кількома незначними пораненнями.

Наближення поразки країн гітлерівської коаліції активізувало розробку програми повоєнного устрою світу відповідно до рішень Московської конференції міністрів закордонних справ 1943 р. 21 серпня — 28 вересня 1944 р. на віллі Думбартон-Окс (м. Вашингтон) відбулася конференція представників Англії, СРСР і США, де обговорювалося питання про створення Організації Об'єднаних Націй.

Отже, 1944 р. союзні війська на різних театрах воєнних дій успішно здійснили ряд наступальних операцій, досягли більшої узгодженості своїх дій. Збройні сили Німеччини не змогли зірвати висадку союзників у Північній і Південній Франції. Були звільнені від фашистської окупації ряд країн Європи, повністю територія СРСР. Почав розпадатися фашистський блок країн. Поразка військ фашистської Німеччини та її сателітів у Європі різко погіршила воєнно-політичне становище Японії, яка планувала з допомогою Німеччини виграти війну.

Однак серед учасників антифашистського блоку дедалі чіткіше стали виявлятися розходження, що виходили з різних державних інтересів і різних соціально-політичних систем.