2. Роль і місце прокуратури в системі державних органів україни

Роль і місце будь-якого державного ор­гану визначається комплексом рис, ознак, критеріїв:

1) призначення органу державної влади;

2) функції (напрями діяльності);

3) повноваження;

4) порядок формування та підпорядкованість;

5) система та структура складових та ін.

Конституцією України та Законом "Про прокуратуру", що діє сьо­годні з багатьма змінами і доповненнями, передбачено чотири функ­ції прокуратури:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у ви­падках, передбачених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої сво­боди громадян.

Разом з тим, Законом України від 12 липня 2001 р. "Про вне­сення змін до Закону " Про прокуратуру" закріплено положення, згід­но з яким прокуратура продовжує виконувати, відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів з контролю за додержанням законів, та до формування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють їх функціонування.

Що з цього випливає?

По-перше, те, що до внесення цих змін (зроблених, до речі, вна­слідок закінчення терміну дії в Конституції перехідних положень) у Законі "Про прокуратуру" містились повноправні функції "загального нагляду" та "попереднього слідства". Зараз вони містяться в зга­даному законі тільки як тимчасові. У Конституції, вже з моменту її прийняття у 1996 р., ці дві функції прокуратури передбачались лише як тимчасові. Однак, реалії такі, що за прокуратурою поки що по­трібно зберегти ці функції. І невідомо на який час.

По-друге, є очевидним той факт, що нині не існує в Україні державного органу, який би більш ефективно ніж прокуратура ви­конував функцію нагляду чи навіть контролю за додержанням за­конів суб'єктами державного і суспільного життя. Окрім цього, не так просто і в організаційному, матеріальному, і навіть, в полі­тичному аспектах, створити єдиний орган досудового слідства.

Про ці проблеми можна багато зараз говорити, розмірковувати, але факт залишається фактом. Українська законодавча влада прийняла єдино правильне рішення, зважаючи на існуючу в країні еко­номічну, політичну, криміногенну ситуацію.

По-третє, факт збереження за прокуратурою названих функцій, залишив нерозв'язаною і проблему щодо місця прокуратури в систе­мі державних органів влади.

Державна влада у відповідності з Конституцією України здійс­нюється на засадах її поділу на: законодавчу, виконавчу та судову. Якщо проаналізувати функції прокуратури України і особливо зали­шену функцію загального нагляду та попереднього слідства (до речі "загальний нагляд" вже називається "нагляд", а "попереднє" -"досудовим" слідством) можна дійти висновку, що органи проку­ратури не відносяться до жодної із названих гілок влади. Чому?

По-перше, органу законодавчої влади не властиво виконувати функцію слідства, представництва інтересів держави та громадян у судах та підтримання державного обвинувачення.

По-друге, органу виконавчої влади не властиво виконання вище­названих, а також наглядових функцій.

По-третє, органу судової влади не властиво здійснювати на­глядові функції та функцію попереднього (досудового) слідства.

Якщо колись прокуратура України буде позбавлена функцій загального нагляду, а також функції досудового слідства, тоді безсумнівно вона буде забезпечувально-судовим органом, тобто репрезентуватиме судову владу.

Тепер зупинимось на ролі прокуратури у побудові правової держави.

Органи прокуратури становлять єдину централізовану систе­му з підпорядкуванням нижчим за рангом прокурорів вищим і Гене­ральному прокуророві, і здійснюють свої повноваження гласно, незалежно від органів державної влади і місцевого самоврядування, інформуючи їх про стан законності і правопорядку.

Прокурорський нагляд має за мету забезпечення верховенства закону, зміцнення законності, захист прав і свобод людини і гро­мадянина, а також - інтересів суспільства і держави.

Суть цього основного напряму діяльності органів прокуратури полягає в діях щодо виявлення, припинення, усунення й попере­дження порушень законів і підзаконних нормативно-правових актів державними і громадськими органами і організаціями, будь-якими юридичними особами.

Якщо проаналізувати ст.1 Закону "Про прокуратуру", в якій роз­крито суть прокурорського нагляду, то можна зробити висновок про те, що поза цим наглядом залишаються лише Верховна Рада Укра­їни, Президент, суди.

Органам прокуратури належить особливе місце в механізмі га­рантій законності. Захищаючи інтереси держави і суспільства, пра­ва і свободи людини і громадянина, органи прокуратури, керуючись у своїй діяльності законами, вправі зобов'язати від імені держави будь-якого керівника піднаглядного органу, організації чи установи усунути порушення законності, вжити заходи для попередження таких порушень у майбутньому, вимагати притягнути винних до відповідальності тощо. Здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, які про­водять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слід­ство, органами, що виконують судові рішення у кримінальних спра­вах, а також застосовують інші заходи примусового характеру, по­в'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - прокурори користуються неабиякими владними повноваженнями, які власне і розкривають суть прокурорсько-наглядової влади.

Здійснюючи нагляд за додержанням і застосуванням законів на території України, беручи участь у законодавчому процесі шляхом участі у засіданнях Верховної Ради України та її органів, інформуючи депутатів про стан законності в державі тощо, органи прокуратури взаємодіють із законодавчою владою, сприяючи у виконанні її безпосередніх завдань.

Наглядаючи за додержанням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, іншими органами державного і господарського управління й контролю і т.д., а також за законністю виданих ними правових актів, прокурор сприяє також здійсненню й виконавчої влади в рамках закону.

Використовуючи своє, переважно імперативне, право реагувати на незаконні судові рішення (за аналогією з таким самим, але дис­позитивним правом інших учасників судового розгляду) прокурори допомагають і судовій владі у забезпеченні правосуддя.

Отже, реалізуючи свої повноваження, органи прокуратури об­слуговують усі три гілки влади. Саме тому, на відміну від конституцій багатьох держав (РФ, Білорусії та ін.) норми, що регламентують діяльність прокуратури, у Конституції України розміщені в окремому розділі. Така ситуація, як видається, позитивно сприяє повазі не лише до судових органів, а й до прокуратури, що також є ознакою правової держави, якою хоче бути Україна.

На завершення варто зазначити ще один момент щодо місця і ролі прокуратури у системі органів державної влади України. Відповідно до ст. 122 Конституції та ст. 2 Закону "Про прокуратуру" Генеральний прокурор призначається на посаду за згодою Вер­ховної Ради України, Президентом, а звільняється з посади Пре­зидентом без жодного погодження з законодавчим органом. Як ба­чимо, такий порядок звільнення, що є не менш принциповим ніж призначення, м'яко кажучи, дещо негативно впливає на незалеж­ність Генерального прокурора, а отже і всієї прокуратури України від виконавчої влади. Єдине, що заспокоює - те, що доповненнями до Закону конкретизовані, на відміну від старої редакції, підстави для дострокового звільнення. Не називаючи їх, оскільки їм буде присвячена спеціальна тема, зазначимо, що у попередній редакції містилась така підстава для звільнення як "...порушення виконання Генеральним прокурором службових обов'язків". Таке формулю­вання було неконкретним. І це враховано законодавцем.