2. Прокурорський нагляд за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства

А. ОБ'ЄКТИ І ГАЛУЗЕВА ПРИНАЛЕЖНІСТЬ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ОРГАНАМИ ДІЗНАННЯ ТА ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

- податкову міліцію - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;

- органи безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання;

- командирів військових частин, з'єднану, начальники військових установ - у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час про­ходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи;

- митні органи - у справах про контрабанду;

- начальників виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових про­філакторіїв - у справах про злочини проти встановленого по­рядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазна­чених установ;

- органи державного пожежного нагляду - у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;

- органи охорони державного кордону - у справах про пору­шення державного кордону;

- капітанів морських суден, що перебувають у далекому пла­ванні.

Усі перераховані державні органи і посадові особи здійснюють й іншу діяльність, що є для них основною. Але прокурорський нагляд за ними як за органами дізнання поширюється тільки на кримінально-процесуальну діяльність.

До органів досудового слідства, які піднаглядні прокуратурі, належать:

1) слідчі прокуратури;

2) слідчі органів внутрішніх справ;

3) слідчі податкової міліції;

4) слідчі органів безпеки.

Слідчі, незалежно від відомчої належності, не виконують жодних інших функцій, окрім розгляду і вирішення заяв (повідомлень) про злочини та провадження досудового слідства у справах про злочини, віднесені до їх компетенції. Тому прокурорський нагляд за додер­жанням законів органами досудового слідства охоплює всю діяль­ність слідчих.

Б.Предмет і завдання

Стаття 29 "Закону про прокуратуру" визначає предмет прокурорського нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудового слідства:

А.Захист особи, прав, свобод, власності, прав підприємств, установ, організацій від злочинних посягань.

Б. Виконання вимог закону про невідворотність відповідальності за вчинений злочин.

В. Запобігання незаконному притягненню особи до кримінальної відповідальності.

Охорона прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством.

Здійснення заходів щодо запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню. Діяльність цих органів, у значній мірі, може зачіпати консти­туційні права і свободи учасників кримінального процесу. Кримі­нально-процесуальний закон допускає, за наявності передбачених ним підстав і з додержанням встановленого порядку, обмеження права на свободу і особисту недоторканність під час здійснення затримання за підозрою у вчиненні злочину, застосування запо­біжного заходу взяття під варту, приводу, примусового освідування, вилучення зразків для порівняльного дослідження, права на не­доторканість житла під час проведення огляду, обшуку, виїмки пфд-метів і документів, права власності та володіння майном під час накладення на нього арешту, права на таємницю переписки у ході накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію, пра­ва на працю за умов відсторонення обвинуваченого від посади тощо. Законність рішень органів дізнання та слідчих про засто­сування відповідних їх компетенції заходів процесуального примусу і провадження слідчих дій, пов'язаних із обмеженням, тією чи іншою мірою, конституційних прав і свобод громадян - суб'єктів кримі­нально-процесуальної діяльності, - один із найважливіших елемен­тів, що утворює предмет прокурорського нагляду, визначений стат­тею 29 Закону України "Про прокуратуру".

Прокурор зобов'язаний слідкувати за додержанням конститу­ційного права затриманого або арештованого підозрюваного та об­винуваченого на допомогу захисника, на виконання органами дізнан­ня і слідчими правил ст.62 Конституції' України, у відповідності з яки­ми обвинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість у

вчиненні злочину, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлу­мачаться на її користь.

Стаття 59 та інші статті Конституції України проголошують, що кожен має право захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом, і що права потерпілих від злочинів охороня­ються законом. Ці конституційні норми зобов'язують прокурора слід­кувати за тим, щоб учасникам кримінального процесу на стадіях порушення кримінальної справи і досудового слідства своєчасно роз'яснювались їх права і надавалась реальна можливість щодо їх реалізації.

Нагляд прокурора за виконанням вимог кримінально-процесу­ального закону щодо своєчасності та обґрунтованості порушення кримінальних справ за кожною заявою (повідомленням) про злочин, виконання органами дізнання і досудового слідства публічного обо­в'язку провадження у кримінальних справах з метою притягнення винних до кримінальної відповідальності - виступає гарантією за­безпечення конституційного права потерпілого на правовий захист від злочинних посягань.

Перевірка прокурором виконання органом дізнання або слідчим обов'язку вжити заходів для забезпечення поданого або можливого у майбутньому цивільного позову (ст.ст. 28, 29 КПК України) має безпосереднє відношення до гарантування законодавчо визначеного права потерпілих на компенсацію завданої злочином шкоди.

Наступною складовою прокурорського нагляду за додержан­ням законів органами дізнання і досудового слідства виступає вста­новлений законом порядок вирішення заяв (повідомлень) про зло­чини та їх розслідування.

Діяльність органів дізнання і досудового слідства детально рег­ламентована кримінально-процесуальним законодавством, яке ви­значає процесуальний порядок щодо:

- прийому і розгляду заяв (повідомлень) про злочини та їх ви­рішення;

- порушення чи відмови у порушенні кримінальної справи;

- прийняття справи до провадження конкретною посадовою осо­бою (дізнавачем, слідчим, прокурором);

- здійснення дізнання, слідчих дій;

- пред'явлення слідчим обвинувачення конкретним особам;

- застосування заходів процесуального примусу;

- закінчення досудового слідства складенням обвинувального вис­новку і скеруванням справи прокурору; закриттям провадження у справі; скеруванням, через прокурора, справи до суду для застосування примусових заходів медичного характеру;

- зупинення слідства у справі тощо.

Прокурорський нагляд розпочинається з моменту отримання органом дізнання чи слідчим заяви (повідомлення) про вчинений чи такий, що готується, злочин або появи іншого законного приводу для порушення кримінальної справи і продовжується протягом усьо­го ходу досудового розслідування, додержання порядку здійснення якого перебуває під постійним наглядом прокурора.

Третьою складовою предмета прокурорського нагляду за ор­ганами дізнання та досудового слідства є законність процесуальних (тобто передбачених КПЮ рішень, що приймаються піднаглядними органами. Цих рішень може бути доволі багато. Окрім того, вони різноманітні т# різноаспектні як за характером, так і за юридичними наслідками. Кожне таке рішення повинно бути законним і обгрун­тованим. Прийняття процесуальних рішень, які у переважній біль­шості випадків відповідають названим вимогам, разом з тим, інколи пов'язане із певними помилками та порушеннями закону. Саме цим і пояснюється те, що законність прийняття процесуальних рішень виступає самостійною складовою предмета прокурорського нагляду за органами дізнання та досудового слідства.

Усі складові прокурорського нагляду тісно між собою пов'язані, і в багатьох випадках переплітаються. Перевірка додержання ор­ганами дізнання та слідства прав і свобод людини і громадянина, залученого у сферу кримінального судочинства, взаємовідносна з оцінкою законності та обґрунтованості рішень щодо застосування заходів процесуального примусу, провадження слідчих дій, а також із виконанням вимог закону, які регламентують процедуру дій та рішень за заявами (повідомленнями) про злочини і провадження у кримінальних справах.

Прокурорський нагляд в стадії досудового розслідування по­ширюється і на виконання закону начальниками слідчих підрозділів органів внутрішніх справ, податкової міліції, служби безпеки. Про­курор має право перевіряти, чи використовують і як використовують ці посадові особи свої законні повноваження для здійснення керів­ництва і процесуального контролю за діями та рішеннями підлеглих їм слідчих.

Завдання прокурорського нагляду за виконанням законів орга­нами дізнання та досудового слідства обумовлюються предметом нагляду. У загальному вигляді їх можна сформулювати як:

- забезпечення засобами прокурорського нагляду досягнення вимог закону (ст. 2 КПК України) щодо швидкого і повного розкриття злочинів;

- викриття винних;

- забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідаль­ності і жоден невинний не був покараний.

До завдань цього виду прокурорського нагляду також можна віднести:

1) попередження, виявлення та усунення порушень, передба­чених законами прав і свобод учасників досудового розсліду­вання;

2) попередження, виявлення та усунення порушень процесуаль­ного порядку розгляду та вирішення заяв (повідомлень) про злочин тощо.

На кожній із досудових стадій кримінального процесу перера­ховані завдання прокурора конкретизуються, набувають специ­фічного характеру залежно від етапу розслідування та форми йо­го завершення.

Кримінально-процесуальним та іншими законами визначена підслідність кримінальних справ слідчим різних відомств і компе­тенція кожного із органів дізнання щодо розгляду, вирішення ними заяв, повідомлень про злочини, здійснення провадження у кримі­нальних справах. Тому ще одним із завдань прокурорського на­гляду є слідкування за тим, щоб слідчі та працівники, які про­вадять дізнання, діяли в межах своєї компетенції.

Значення цього напряму прокурорського нагляду обумов­люється перш за все тим, що, як вже згадувалось вище, діяль­ність органів дізнання і досудового слідства вимушено втруча­ється і обмежує здійснення багатьох конституційних та галузевих кримінально-процесуальних прав і свобод фізичних та юридичних осіб, залучених, у зв'язку з тими чи іншими обставинами, у сферу кримінального судочинства. Жоден інший напрям (галузь) про­курорського нагляду не охоплює потреби в перевірці законності та обґрунтованості такої великої кількості дій та рішень підна­глядних органів.

Від того, наскільки ефективно здійснюється нагляд прокуро­рами за органами дізнання та досудового слідства, багато в чому залежить успіх у боротьбі зі злочинністю, дотримання режиму за­конності в Україні.

В.ПОВНОВАЖЕННЯ Повноваження прокурора дозволяють йому своєчасно виявляти порушення закону органами дізнання і слідчими, дієво реагувати на кожен випадок невиконання чи неналежного виконання правових приписів.

Використання повноважень прокурора в одних випадках має за мету забезпечити швидке, повне розкриття злочину, якісне наступне його розслідування і відшкодування завданої шкоди; в інших - за­безпечити дотримання прав громадян, залучених у тій чи іншій фор­мі (потерпілим, підозрюваним, обвинуваченим тощо) в сферу кри­мінального судочинства.

А. Користуючись запропонованою раніше класифікацією заходів прокурорської діяльності та реагування, до повноважень про­курора, реалізація котрих сприяє виявленню порушення закону у роботі органів дізнання та досудового слідства, можна віднести:

- право вимагати для перевірки кримінальних справ матеріали, документи та інші відомості про злочини, хід розслідування й встановлення осіб, що їх вчинили;

- право брати участь у провадженні дізнання та слідства,

- право перевіряти скарги на дії й рішення органів та посадових осіб, які здійснюють розслідування.

Б. Повноваження, які дозволяють прокурору попереджати пору­шення закону органами дізнання і слідчими, полягають:

- у санкціонуванні або погодженні зі слідчим перед зверненням до судді (або у відмові від дачі санкції чи згоди) виконання деяких слідчих та інших процесуальних дій, рішень (про про­ведення огляду житла чи іншого володіння особи; обшук; окре­мі види виїмки; зняття інформації з каналів зв'язку; відсторо­нення обвинуваченого від посади; направлення обвинуваче­ного на стаціонарну експертизу, застосування запобіжного за­ходу у вигляді взяття під варту або взяття застави тощо)

- у праві продовжувати (або відмовляти в цьому) строки до­судового слідства; погодженні зі слідчим перед зверненням до судді щодо продовження строків тримання під вартою;

- у праві давати згоду (або відмовляти в цьому) на закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами; скеру­вання справи в суд для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

- у праві затверджувати (не затверджувати) обвинувальний вис­новок тощо.

Санкціонуючи, даючи згоду або затверджуючи відповідний про­цесуальний акт органу досудового розслідування, прокурор надає цьому актові юридичну силу. Відмова прокурора в санкції, згоді, за­твердженні названих рішень попереджає порушення закону, оскільки у цих випадках постанови або обвинувальний висновок, хоч і збе­рігаються в матеріалах кримінальної справи, але процесуального значення не мають.

В. Владно-розпорядчий характер повноважень прокурора ще більш властивий тим із них, котрі виступають засобами усунення по­рушень закону. До таких повноважень відносять:

- право скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови осо­би, що провадить дізнання, органу дізнання або слідчого;

- право вилучати в органу дізнання і передавати слідчому будь-яку справу;

- передавати справу від одного органу досудового слідства ін­шому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпе­чення найбільш повного і об'єктивного розслідування;

- право усувати особу, яка проводить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або досудового слідства, якщо вона допустила порушення закону під час розслідування у справі;

- право закривати кримінальну справу;

- право зупиняти провадження у кримінальних справах;

- право повертати кримінальну справу для провадження до­даткового розслідування із своїми письмовими вказівками;

- право давати письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, ква­ліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини, про притягнення як обвинуваченого, обсяг обвинувачення, про надання справи для скерування її до суду або про закриття її;

- право вилучати з обвинувального висновку окремі пункти об­винувачення;

- право змінювати кваліфікацію злочину в обвинувальному вис­новку на менш тяжку;

- право скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати такий захід, якщо його не було обрано, чи по­ставити у випадках, передбачених в КПК, перед судом питан­ня про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Деякі повноваження прокурора можуть бути використані як з метою усунення виявлених порушень, так і попередження їх вчи­нення у майбутньому. Зокрема, прокурор має право самостійно по­рушити кримінальну справу, скасувавши незаконну і необгрунтовану постанову про відмову в порушенні такої справи або, вивчивши ма­теріали перевірки за заявою (скаргою, повідомленням) про злочин, щодо якого слідчим ще не прийнято відповідного рішення.

Участь "прокурора у слідчій дії в одних випадках може слугувати попередженню порушення закону дізнавачем чи слідчим, а в інших - усунути допущене порушення.

Органи дізнання зобов'язані виконувати доручення слідчого про проведення слідчих дій, привід, затримання підозрюваного, надання допомоги у проведенні розшукових заходів тощо. Неви­конання письмових доручень слідчого органами дізнання є пору­шенням закону (ч.3 ст.114 КПК). Тому виявивши, при вивченні ма­теріалів кримінальних справ чи іншими способами такі порушення, прокурор дає вказівки, які зобов'язують органи дізнання діяти від­повідно до вимог кримінально-процесуального закону.

Г. ПРАВОВІ АКТИ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Правові акти прокурорського нагляду за ви­конанням законів органами дізнання та досу-дового слідства є, як вже зазначалось, перед­бачені кримінально-процесуальним законом від­повідні рішення прокурора. Кожен правовий акт прокурорського нагляду має відповідну форму, породжує певні юридичні наслідки і фіксує реалізацію прокурором конкретного повноваження. Це повноваження має за мету або від­новлення порушеного права, або надання юридичної сили конкрет­ному рішенню органу дізнання чи слідчого у випадках, передбачених законом, або припинення й попередження можливих у майбутньому порушень у діяльності піднаглядних органів.

Акти прокурорського нагляду можуть виступати у формі поста­нови, письмової вимоги, письмової вказівки, санкції (відмови в санк­ції), письмової згоди з постановою органу дізнання чи слідчого (від­мови дати таку згоду), у вигляді відповідної резолюції, подання.

Постанови прокурора виступають правовими засобами на­гляду, які скасовують постанови органу дізнання або слідчого про відмову у порушенні кримінальної справи; постанови про скерування заяви (повідомлення) про злочин або матеріалів кримінальної спра­ви за належністю чи підслідністю; постанови про об'єднання кри­мінальних справ, виділення кримінальної справи; накладення ареш­ту на майно; обрання, зміну, скасування запобіжного заходу; по­станови про притягнення як обвинуваченого; визнання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем; про допуск захисника до участі у справі; про зупинення провадження у справі; про за­криття кримінальної справи тощо.

Постанова прокурора може бути актом, який не лише скасовує визнане незаконним рішення органу дізнання або слідчого, а й таки(А, що містить відповідну вказівку цим суб'єктам кримінального процесу. Так прокурор, скасовуючи постанову про зупинення розслідування або закриття кримінальної справи, має право одночасно прийняти рішення про передачу справи у провадження іншого слідчого. Скасувавши по­станову про відмову в порушенні кримінальної справи, прокурор по­рушує її. Скасувавши постанову про порушення кримінальної справи, прокурор може відмовити у такому порушенні або закрити справу.

Постанови прокурора можуть бути й іншого характеру, тобто такі, що не скасовують ті чи інші незаконні, як на його думку, по­станови слідчого чи органу дізнання, а містять рішення щодо за­стосування, зміни, скасування запобіжного заходу, про усунення слід­чого (особи, яка здійснює дізнання) від подальшого провадження досудового розслідування та щодо інших питань, якщо таким спо­собом прокурору необхідно забезпечити додержання закону.

Незалежно від підстав для складання прокурором певного виду наглядової постанови, цей процесуальний акт має притаманні йому реквізити. Кожна постанова має вступну, описову (мотивуючу) та резолютивну частини. У вступі зазначаються місце і час складання, посада, класний чин (військове звання військового прокурора). В описовій частині фіксується, на яких підставах і яка кримінальна справа (її номер та інші дані) перевірена прокурором, характер ви­явлених порушень, ким вони допущені. У резолютивній - форму­люється рішення прокурора.

Інші акти прокурорського нагляду містять, за загальним прави­лом, лише вказівки на характер рішення, прийнятого прокурором. Письмові вказівки у кримінальній справі можуть встановлювати обов'язок слідчого (органу дізнання) - здійснити конкретні слідчі дії у певний строк; висунути обвинувачення; змінити кваліфікацію зло­чину, який інкримінується обвинуваченому; відправити доручення щодо виконання окремих слідчих дій в іншому районі тощо.

Коли є відмова у дачі санкції на окремі слідчі чи процесуальні дії та рішення, прокурор має право вказати на потребу у такій від­мові або на вжиття інших дій чи процесуальних заходів тощо.

Письмові вимоги містять найменування документів криміналь­ної справи, на які прокурор робить запит для вивчення.

Подання містять вказівки на характер встановленого прокуро­ром порушення закону, допущеного слідчим (органом дізнання) і вимоги прокурора щодо вжиття відповідних заходів за цими фактами, вирішення питання про відповідальність винних та повідомити про результати розгляду подання в установлений законом термін.

Ґ. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОКУРОРСЬКОГО НАГЛЯДУ ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНІВ ОРГАНАМИ ДІЗНАННЯ ТА ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Наказом Генерального прокурора Укра­їни № 4 від 4 жовтня 1998 року "Про орга­нізацію прокурорського нагляду за додержан­ням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство" визначені основні моменти, щодо організації прокурорського нагляду за виконанням законів органами досудового розслідування. Наказ зобо­в'язує прокурорів усіх рівнів забезпечувати єдиний підхід до організації наглядової діяльності за названими органами та посадовими особами незалежно від їх відомчого підпорядкування; у всіх випадках виявлення порушень реагувати щодо них на всіх етапах кримінального судо­чинства, починаючи з моменту отримання заяви, повідомлення про злочин, і завершуючи прийняттям прокурором кінцевого рішення (за­твердження обвинувального висновку, скерування справи до суду для застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, перевірки законності рішення про закриття, а також відмови у пору­шенні кримінальної справи).

З цих вказівок Генерального прокурора випливає, що прокурор­ський нагляд за виконанням законів органами дізнання та досудо­вого слідства здійснюється всіма територіальними і спеціалізованими прокурорами усіх ланок системи прокуратури України. Він пови­нен охоплювати діяльність піднаглядних органів від її початку і до завершення у кожній кримінальній справі.

У прокуратурах низової ланки зі значним обсягом роботи нагляд за дізнанням і досудовим слідством входить, за загальним правилом, до функціональних обов'язків заступника прокурора та одного чи декількох помічників прокурора. Однак за будь-якого розподілу функціональних обов'язків між прокурором та його заступником (заступ­никами) тільки прокурор може вирішувати такі питання, як санк­ціонування проведення окремих слідчих дій, продовження строку розслідування до трьох місяців тощо.

Помічники прокурора перевіряють матеріали, за якими від­мовлено в порушенні кримінальної справи, кримінальні справи. У межах своєї компетенції дають вказівки щодо виконання слід­чих та розшукових дій та інших питань дізнання або слідства; складають для прокурора (заступника) довідки про результати вивчення перевірочних матеріалів справ; беруть пояснення в осіб, які проводять дізнання, і слідчих за фактами допущених ними порушень закону, від учасників кримінальної справи у зв'яз­ку з поданою скаргою; готують постанови про скасування не­законних і необґрунтованих рішень органів дізнання та слідчого; складають проекти прокурорських подань тощо.

У прокуратурах обласного рівня та прирівняних до них територі­альних та спеціалізованих прокуратурах діють відповідні управління (відділи) нагляду за додержанням законів органами дізнання та досудо­вого слідства, які очолюються заступниками прокурора. Безпосеред­ньо нагляд у прокуратурах цього рівня здійснюється самим обласними та прирівняними до них прокурорами, відповідними їх заступниками (вони ж начальники вищеназваних управлінь-відділів), іншими керів­никами цих підрозділів, старшими прокурорами і прокурорами тощо.

Об'єктами нагляду на цьому рівні виступають слідчі підрозділи органів внутрішніх справ та податкової міліції Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, СБУ. Прокурор, заступник прокурора області та прирівняні до них керівники спеціалізованих прокуратур наглядають за виконанням законів підлеглими слідчими, Що входять до штату слідчого управління (відділу) прокуратури.

Нагляд здійснюється також за процесуальною діяльністю від­повідного рівня органами дізнання.

Безпосереднього нагляду за виконанням законів органами ді­знання і досудового слідства районного рівня прокурори областей та прирівняні до них не здійснюють. Це обов'язок вже згадуваних районних та інших прирівняних до низових територіальних та спе­ціалізованих прокурорів. Винятки утворюють наглядові повноважен­ня щодо продовження строків розслідування понад три місяці, ви­рішення незгоди слідчих з вказівками наглядаючих прокурорів (в межах компетенції, регламентованій у ст. 114 КПК). Якщо надані слідчим письмові заперечення (разом з кримінальною справою) прокурор обласного рівня або його заступник визнають обґрунто­ваними, вони скасовують письмові вказівки нижчестоячого проку­рора. Коли ж вони погодяться з вказівками - вищестоячий прокурор доручає досудове слідство у цій справі іншому слідчому.

У Генеральній прокуратурі України суб'єктами нагляду за ви­конанням законів органами дізнання та досудового слідства висту­пають Генеральний прокурор України, та ряд його заступників (вони ж - начальник Головного управління нагляду за законністю оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слід­ства; начальник управління розслідування особливо важливих справ; начальник управління військових прокуратур), начальники структурних підрозділів вищеназваних управлінь, їх заступники, старші прокурори і прокурори, до посадових повноважень яких входить здійснення нагляду за законністю дізнання та досудового слідства, в центральних апаратах МВС, СБУ, податкової міліції, Державної митної служби та Прикордонної охорони.

Д. ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНУ ПРО РЕЄСТРАЦІЮ ТА РОЗГЛЯД ЗАЯВ І ПОВІДОМЛЕНЬ ПРО ЗЛОЧИНИ

Генеральний прокурор України вимагає під­вищити дієвість прокурорського нагляду за законністю розгляду заяв і повідомлень про вчинені злочини, своєчасним порушенням кри­мінальних справ; гостро і принципово вирішувати питання про відповідальність посадових осіб, що допустили порушення законності, приховали злочини від обліку; домагатися фактичного усунення по­рушень, їх попередження.

Прокурорський нагляд за виконанням законів про прийом, ре­єстрацію, облік і вирішення заяв і повідомлень про злочини є час­тиною нагляду за виконанням законів органами дізнання та досу­дового слідства. Суть його полягає в тому, що Генеральний проку­рор України і підлеглі йому прокурори, здійснюючи нагляд, виявляють порушення закону, причини й умови, що цьому сприяли, забезпе­чуючи виконання загальних завдань прокуратури і завдань нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства.

Прокурору потрібно перевірити, чи повністю були зареєстровані сигнали про вчинені злочини з тим, щоби жоден злочин не зали­шився нерозкритим і жодна особа, що вчинила злочин, не залиши­лась непокараною згідно з законом. Такого висновку можна дійти, коли буде з'ясовано наступне:

1. Чи повністю були зареєстровані заяви і повідомлення про під-готовлювані і вчинені злочини?

2. Чи дотримувались строки реєстрації та вирішення заяв і пові­домлень про злочини?

3. Чи проводилась перевірка заяв і повідомлень про злочини шля­хом витребування необхідних матеріалів і отримання пояснень, без провадження слідчих дій?

4. Прийняті за заявами і повідомленнями про злочини рішення були законними і обґрунтованими і чи про них повідомлялись особи, установи, від яких надійшла заява чи повідомлення, а також, чи роз'яснювалось їм право на оскарження прийнятого рішення?

5. Чи вживалися заходи для усунення порушень закону, причин і умов, що їм сприяли, а винні в порушеннях закону посадові особи органу дізнання або слідства притягались до встановленої за­коном відповідальності?

6. Чи забезпечувались права і законні інтереси учасників процесу?

Здійснюючи нагляд за законністю вирішення заяв і повідомлень про злочини, прокурор повинен керуватись відповідними статтями КПК, а також відомчими нормативними актами.

Одним із наслідків прийняття заяви чи повідомлення про зло­чин може бути порушення кримінальної справи. У зміст нагляду за законністю порушення кримінальної справи входить перевірка вимог закону про обов'язок слідчого, органу дізнання прийняти заяву, повідомлення про вчинений злочин, злочин, що готується,

чи вчиняється, їх своєчасну реєстрацію, облік і вирішення. За за­гальним правилом, на заяву чи повідомлення, що надійшли, по­винно бути прийняте передбачене законом рішення в строк не більше 3-х днів з дня їх отримання, а у виняткових випадках - не більше 10-ти днів з метою своєчасного виявлення порушень за­конів у процесі вирішення заяв і повідомлень про злочини. Вра­ховуючи таку правову регламентацію цієї діяльності, вважається доцільним проводити її періодичні перевірки, зокрема, в органах внутрішніх справ - не рідше одного разу на десять діб. У кожному разі, у випадку надходження до прокуратури скарг про неправиль­не чи несвоєчасне вирішення конкретним органом дізнання чи слідчим заяв і повідомлень про злочини - перевірку таких скарг потрібно проводити протягом трьох діб, після чого повідомити заявника про прийняте прокурором рішення.

Прокурор перевіряє, чи дійсно вимагалась перевірка заяв і по­відомлень про злочини, і якщо так, то чи проводилась ця перевірка шляхом витребування необхідних матеріалів, отримання пояснень, чи з порушенням вимог закону відповідними органами проводились слідчі дії (огляд місця події). На вказані обставини доречно звернути увагу тому, що найчастіше в процесі таких перевірок порушуються саме вимоги закону про недопустимість проведення слідчих дій до порушення кримінальної справи. Із вказаних правил закон встанов­лює лише такі винятки - провадження огляду місця події та арешт на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку з метою за­побігти злочину. На практиці ж виконуються й інші слідчі дії, зокрема затримання й допит підозрюваного, його особистий обшук і освідування, обшук, призначення й проведення судових експертиз, опис майна тощо. Звичайно можна дискутувати про потребу законодав­чого розширення переліку слідчих дій, які можна було б проводити до порушення кримінальних справ, але на разі діє формальна зако­нодавча вимога, яка забороняє на цьому етапі провадження вико­нувати такі дії, окрім, звичайно, огляду місця події.

Відповідно до закону за заявою чи повідомленням, що надійшло, окрім порушення кримінальної справи, ще може бути прийнято одне з таких рішень: 1) про відмову в порушенні кримінальної справи; 2) про передачу заяви чи повідомлення за належністю.

Прийняття рішення у вигляді порушення кримінальної справи можливе за умови точного виконання вимог закону, що встановлю­ють приводи й підстави для такого рішення, а також відтворюють і визначають обставини, що виключають провадження у справі.

Підставами до порушення кримінальної справи є джерела, з яких орган дізнання, слідчий прокурор, суд чи суддя отримують дані про вчинені чи підготовлювані злочини:

1) заяви і скарги;

2) повідомлення представників, юридичних і посадових осіб;

3) статті, замітки і листи та інші повідомлення в пресі;

4) явка з повинною;

5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором чи судом ознак злочину.

Усі перераховані приводи, крім безпосереднього виявлення оз­нак злочину, за суттю охоплюються терміном "заяви і повідомлення". До заяв про злочин відноситься і скарга потерпілого, хоча вона пря­мо і не названа в законі. Необхідність перевірки законності скарги як приводу до порушення кримінальної справи має важливе практичне значення у справах так званого приватного обвинувачення, що пору­шуються не інакше як за скаргою потерпілого. Такі кримінальні спра­ви органи дізнання та досудового слідства самі порушувати не ма­ють права, а зобов'язані скарги потерпілого направити за підсуд­ністю, вживши попередньо заходів до її перевірки. У такій скарзі по­винно бути чітко виражене волевиявлення потерпілого про притяг­нення винного до кримінальної відповідальності. Не може розгля­датись як скарга пояснення з викладенням фактичних обставин спра­ви, дане за вимогою посадової особи відповідним правоохоронним органам.

Закон регламентує вимоги, які висуваються до заяв і повідом­лень про злочини. Усні заяви заносяться в протокол, який підпи­сується заявником і посадовою особою органу дізнання, слідчим прокурором чи суддею, які прийняли заяву. Повідомлення юридичних осіб різних форм власності (їх представників) і посадових осіб по­винні бути зроблені у письмовій формі. На відміну від громадян вони (посадові особи) не попереджаються про кримінальну відповідаль­ність за завідомо неправдивий донос, оскільки посадова особа, що надіслала завідомо неправдиве повідомлення, несе кримінальну відповідальність за однією із статей КК про злочини у сфері служ­бової діяльності.

Під достатніми даними для порушення кримінальної справи слід розуміти такі дані, які вказують на ознаки злочину.

Підставами для порушення кримінальної справи можуть бути взяті дані із змісту самої заяви чи повідомлення, які не вимагають прове­дення перевірки для прийняття відповідних рішень. Коли ж за заявою не можливо визначити достатність даних для порушення кримінальної справи, прокурор повинен врахувати, що згідно з законом до них від­носять обставини, перераховані у ст. 64 КПК України.

Ряд норм КК встановлюють можливість притягнення до кримі­нальної відповідальності осіб тільки в тих випадках, якщо до них рані­ше застосовувались заходи адміністративного впливу чи були спе­ціальні попередження.

Одночасно з порушенням кримінальної справи повинні бути вжиті заходи для попередження чи припинення злочину, а також для закріплення слідів злочину.

Визнавши, що кримінальна справа порушена без законних при­водів і достатніх підстав або за наявності обставин, які виключають провадження у справі, прокурор своєю постановою відміняє неза­конне рішення слідчого чи органу дізнання, відмовляє в порушенні кримінальної справи чи закриває кримінальну справу, якщо у ній були проведені слідчі дії.

Перевіряючи законність та обґрунтованість прийняття слідчим рі­шення про відмову в порушенні кримінальної справи, прокурор з'ясовує:

- чи дотримано письмової форми повідомлень юридичних і по­садових осіб;

- чи правильно занесено зміст заяв громадян в протокол;

- чи були зроблені роз'яснення заявникові положення закону про відповідальність за завідомо неправдивий донос;

- чи дотримані строки перевірки інформації;

- чи не проводились в ході перевірки, як вже зазначалось, слідчі дії;

- чи повідомлено про результати перевірки і прийняте рішення зацікавленим особам.

Особливу увагу потрібно приділяти повноті перевірки і закон­ності прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної спра­ви. Підставами відмови слугують обставини, що виключають про­вадження у справі (ст.6 КПК України).

Перевіряючи постанову слідчого чи органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи, прокурор зобов'язаний звернути увагу не тільки на обґрунтованість цієї відмови за суттю, але й на відповідність формулювання наведеної в постанові підстави для відмови в порушенні справи нормам матеріального і процесуаль­ного права, а також на відповідність цього формулювання обста­винам, викладеним в матеріалах.

Перевіряючи законність прийнятого рішення про передачу зая­ви чи повідомлення за належністю (тобто за підслідністю чи підсудністю), прокурор повинен виходити з вимог закону про те, що орган дізнання має право порушити справу про будь-який злочин, що охоп­люється компетенцією, відповідно до вимог статті 101 КПК України, крім справ приватного обвинувачення.

За наявності ознак злочину, щодо якого провадження досудо­вого слідства обов'язкове, орган дізнання порушує в межах своєї компетенції кримінальну справу і проводить невідкладні слідчі дії для виявлення і закріплення слідів злочину: огляд, обшук, виїмку, осві-дування, затримання й допит підозрюваних, допит потерпілих та свідків тощо. Тому не буде порушенням, якщо орган дізнання після порушення кримінальної справи про злочин, не підслідний саме йо­му, виконає всі перераховані слідчі дії і потім, коли остаточно вста­новить приналежність, передасть справу за підслідністю. Головне додержання у цій діяльності вимог закону щодо строків дізнання і виконання загальних завдань кримінального судочинства.

Заява (повідомлення) про злочин чи інша інформація, отримана працівником органу дізнання чи досудового слідства поза службовим приміщенням, після вжиття необхідних заходів до попередження чи зупинення злочину, негайно передається в чергову частину чи прий­мальну (наприклад у прокуратурах) для реєстрації. Про зареєстро­вані злочини, повідомлення про злочини і вжиття щодо них невід­кладних заходів черговий працівник органу дізнання чи слідчий до­повідає начальнику органу дізнання чи прокурору або особам, які їх замінюють, які за кожним випадком повідомлення про злочин дають письмову вказівку про розгляд їх, згідно із законом. Щодо іншої інфор­мації (телефонні, телеграфні повідомлення, анонімні листи тощо), зареєстровані в спеціальному журналі, черговий негайно вживає заходів для її перевірки. Якщо в ході перевірки інформації буде ви­явлений і встановлений заявник і він подасть письмову заяву чи його усне повідомлення буде оформлено у передбаченому законом по­рядку (складено протокол у порядку, передбаченому ст.95 КПК), то така інформація про злочин реєструється в книзі заяв і повідомлень про злочини. Про кількість, характер інформації, що надійшла, і вжиті заходи черговий в органах МВС, СБУ та податкової міліції кожної доби доповідає начальнику цього правоохоронного органу. Якщо під час перевірки заяви (повідомлення) чи іншої інформації буде вста­новлено факт адміністративного проступку, відповідно до закону бу­дуть вживатися до порушника заходи адміністративного впливу або матеріали направлятимуться з цією метою у відповідні державні органи. В результаті, щодо кожної заяви, повідомлення про злочин в облікових документах відповідного правоохоронного органу повинні бути зроблені записи, як мінімум у двох журналах.

Відтворюючи характер прийнятого рішення щодо заяви, поса­дова особа або черговий у відповідному правоохоронному органі зобов'язані зробити не пізніше ніж через 10 днів відмітку у відпо­відному журналі про порушення кримінальної справи, про відмову в її порушенні чи в направленні заяв і повідомлень за приналеж­ністю.

Відтворення результатів наглядової діяльності прокурора щодо усунення виявлених порушень під час прийому, реєстрації, обліку і вирішення заяв та повідомлень про злочини передбачено у відпо­відних розділах встановленої статистичної звітності про результати слідства й роботи прокурора. Злочин повинен вважатися постав­леним на облік тільки після реєстрації його у відповідному органі МВС, СБУ, податкової міліції, прокуратури.

Виходячи із прокурорських повноважень, загальних завдань що­до нагляду за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства і, беручи до уваги специфіку конкретних завдань щодо ви­явлення порушень закону у процесі прийому, реєстрації та вирі­шення заяв і повідомлень про злочини, прокурор проводить пере­вірку вимог закону:

- про прийом заяв і повідомлень про злочини всіма посадовими особами піднаглядних підрозділів органів внутрішніх справ, служ­би безпеки та податкової міліції;

- про своєчасну, повну і правильну реєстрацію заяв і повідом­лень про злочини у відповідних структурах названих право­охоронних органів;

- про порядок і способи отримання цими органами матеріалів для вирішення заяв і повідомлень про злочини, а також за­конність і обґрунтованість прийнятих рішень.

Безпосередній перевірці повинна передувати її підготовка.

- планування, підбір і детальне вивчення законів та інших нор­мативних актів, що відносяться до предмета перевірки,

- використання узагальнень, даних обліку і звітності;

- аналіз скарг на несвоєчасне і неправильне вирішення заяв і повідомлень про злочини;

- підбір в прокуратурі даних про направлення до відповідного піднаглядного правоохоронного органу (наприклад, в органи внутрішніх справ) повідомлень про злочини торговельними і лікувальними закладами тощо;

- ознайомлення з методичними посібниками та іншою літера­турою,

- визначення типових порушень законів;

- направлення запитів у різні установи про наявність у них да­них про злочини,

- підготовка списку облікової документації для відповідного ор­гану дізнання чи досудового слідства.

Прокурор повинен чітко визначитись, що він буде перевіряти і які у цьому процесі способи він може використати.

Виявити порушення вимог закону про своєчасну, повну і пра­вильну реєстрацію заяв і повідомлень про злочини прокурор може такими способами:

1) перевіркою матеріалів, за якими прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи;

2) вивченням кримінальних справ чи тих заяв і повідомлень, у яких вказано про вчинення конкретного злочину;

3) отриманням пояснень від відповідних осіб;

4) витребуванням документів з установ і організацій, фігурантів у заяві та повідомленні про злочин тощо;

5) заслуховуванням доповідей чи звітів слідчих і осіб, що проводять дізнання;

6) вивченням розгляду або безпосереднім розглядом скарг грома­дян на дії відповідних осіб правоохоронного органу;

7) дачею доручення вищестоячим органам чи посадовим особам щодо проведення перевірок діяльності нижчестоячих підрозділів з питань прийому, реєстрації, обліку та вирішення заяв і повідом­лень про злочини;

8) узагальненням різних видів практики.

Варто зазначити, що виявлення порушень закону у вказаному напрямі діяльності органів дізнання та досудового слідства мож­ливе і в ході безпосередньої участі прокурора в розслідуванні зло­чинів чи в процесі підтримання державного обвинувачення в суді. Повертаючись до названих способів перевірки виконання зако­нів, конкретизуємо деякі їх моменти:

1. У ході вивчення заяв і повідомлень про злочини прокурор повинен з'ясувати, чи є на заяві штамп реєстрації документа, що надійшов, і запис реєстрації заяви в книзі обліку заяв і повідомлень про злочини; чи дотримуються встановлені строки перевірочних дій і видаються заявникам відповідні документи про прийом заяв. Прокурор також повинен перевірити, чи передаються оперативними працівниками заяви і повідомлення про злочини в чергові частини для їх своєчасної реєстрації.

Вивчаючи матеріали, за якими прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи, прокурор повинен перевірити не тільки законність і обґрунтованість прийнятого рішення, але й з'ясувати, чи своєчасно були прийняті, зареєстровані і обліковані заяви і повідомлення про вчинювані і підготовлювані злочини, чи дотриманий процесуальний порядок перевірки отриманої інфор­мації, чи не порушені права зацікавлених осіб. 3. Вивчаючи матеріали кримінальної справи, прокурор з'ясовує, коли було подано і зареєстровано заяву, в який строк і які конкретно перевірочні дії проводились; через який проміжок часу після подачі заяви чи повідомлення порушено кримінальну справу.

Прокурорська практика засвідчує, що трапляються непоодинокі випадки, коли за окремими заявами з ознаками очевидних злочинів, у випадках яких законом передбачені заходи щодо зміцнення доказів, попередження злочинів, збереження слідів злочину, ці дії своєчасно не проводяться, і кримінальні справи за такими заявами чи пові­домленнями тривалий час не порушуються.

Виявити порушення закону, зрештою, прокурор може в резуль­таті порівняння отриманої з підприємств і організацій інформації про вчинені там за певний період злочини із записами про ці факти в обліковій інформації міліції. Адже, непоодинокі випадки, коли заяви і повідомлення навмисно не реєструються, тривалий час щодо них передбачені законом перевірочні дії не проводяться. Коли ж над­ходять повторні заяви за цими ж фактами, перевірка проводиться поверхнево та формально і закономірно завершується прийняттям рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

В окремих випадках в кінці місяця, кварталу, півріччя заяви і повідомлення про злочини необгрунтовано скеровуються в інший орган, а потім через деякий час вони повертаються, але включа­ються в статистичну звітність в наступний звітний період.

Іншим напрямом нагляду прокурора за дотриманням закону під час прийому, реєстрації, обліку та вирішення заяв і повідомлень про злочини (окрім описаного вище способу порівняльного аналізу об­ліково-реєстраційної документації) виступає перевірка виконання органами дізнання та досудового слідства законів про порядок і спо­соби отримання матеріалів для вирішення заяв і повідомлень про злочини. Здійснювані у цьому напрямі перевірки проводяться шля­хом вивчення прокурором:

а) матеріалів, за якими прийнято рішення про відмову в пору­шенні кримінальних справ;

б) порушених за заявами й повідомленнями про злочини кри­мінальних справ;

в) рапортів працівників органів внутрішніх справ, служби безпеки та податкової міліції, що перевіряли дані, які надійшли від за­собів масової інформації.

Під час перевірки вказаних вище матеріалів і порушених кримі­нальних справ прокурор з'ясовує чи дотримані вимоги закону щодо витребування необхідних матеріалів і отримання пояснень та іншої інформації без порушення кримінальної справи і проведення слід­чих дій.

Часто посадові особи піднаглядних правоохоронних органів до порушення кримінальної справи з метою отримання необхідної ін­формації проводять допити за правилами допитів свідків, але без дати фактично проведеної слідчої дії. Робиться це для того, щоб у разі порушення кримінальної справи заповнити відсутні в протоколі реквізити і таким способом імітувати своєчасність виконання даної слідчої дії. Наявність таких випадків свідчить про фальсифікацію процесуальних актів, що, природно, не може залишатись без ре­агування прокурора. Передусім прокурор повинен встановити вин­них осіб у вчиненні вказаних порушень, а також з'ясувати причини і умови, що сприяли їм. Для цього прокурор зобов'язаний взяти пояснення як у конкретних виконавців таких дій, так і в тих, чиї показання зафіксовані в процесуальних актах, складених з пору­шенням закону.

Виявлені порушення закону прокурор заносить в журнал для запису виявлених у піднаглядних правоохоронних органах порушень законів.

Прокурор зобов'язаний перевірити законність та обґрунтованість прийнятого за заявою чи повідомленням рішення. Особливу увагу про­курор повинен звертати на законність, обґрунтованість та форму рішень: про відмову в порушенні кримінальної справи, про порушення кримі­нальної справи та про передачу заяв чи повідомлень за приналежністю.

Постанова про порушення кримінальної справи є законною ли­ше в тому разі, коли в процесі провадження дотримані вимоги про­цесуального закону, а також, коли в ній правильно застосована від­повідна стаття особливої частини Кримінального кодексу.

Назва постанови буде обґрунтованою, якщо в її описовій частині наведені достатні дані, що вказують на ознаки того злочину, за фак­том вчинення якого порушено кримінальну справу.

У постанові про відмову в порушенні кримінальної справи та скерування матеріалів за приналежністю прокурор перевіряє, чи дотримані під час провадження перевірки вимоги кримінально-про­цесуального законодавства, а також інших норм закону.

За всіма виявленими порушеннями законів під час прийому, реєстрації, обліку і вирішення заяв та повідомлень про злочини в органах дізнання та досудового слідства прокурор повинен вжити заходів щодо їх усунення, покарання винних посадових осіб і попе­редження порушень в майбутньому, використовуючи для цього на­дані йому повноваження.

Залежно від характеру виявлених порушень закону, прокурор вживає відповідні заходи правового реагування, про які вже зга­дувалось. Зокрема, виносить різного роду постанови, дає від­повідні вказівки, вносить подання. Він має право приймати рі­шення про:

• скасовування постанови про порушення кримінальної справи і складення постанови про відмову в її порушенні або про закриття справи (коли проводились слідчі дії);

• скасування постанови про відмову в порушенні кримінальної справи і складення постанови про її порушення;

• усунення особи, що проводить дізнання чи слідство, від по­дальшого ведення дізнання чи слідства, якщо нею допущено порушення закону під час розслідування справи;

• вилучення справи від органу дізнання і передачу її слідчому;

• передачу справи від одного слідчого іншому;

• повернення кримінальної справи органу дізнання чи слідчому із своїми письмовими вказівками про проведення додаткового розслідування тощо.

Прокурор вправі також давати вказівки про проведення дізнання та досудового слідства, про обрання чи зміну запобіжного заходу, про притягнення як обвинуваченого, кваліфікацію злочину і обсяг об­винувачення та інше.

Отже, в процесі здійснення нагляду за виконанням законів про прийом, реєстрацію, облік і вирішення заяв і повідомлень про зло­чини органами дізнання та досудового слідства прокурор зобов'я­заний вжити всі передбачені законом заходи щодо усунення ви­явлених порушень закону, для притягнення винних посадових осіб до встановленої законодавством відповідальності, а також для усу­нення причин і умов, що цьому сприяли.

ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ЗАСТОСУВАННЯМ ОРГАНАМИ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ ЗАХОДІВ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРИМУСУ ТА ВЧИНЕННЯМ ІНШИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ДІЙ

Прокурорський нагляд за виконанням за­конів органами дізнання і досудового слідства під час затримання підозрюваних у вчиненні злочину.

Забезпечення законності затримання осіб, які підозрюються у вчиненні злочинів, є пріо­ритетним завданням прокурорського нагляду за виконанням законів органами дізнання та досудового слідства. Затримання за підоз­рою у вчиненні злочину - передбачене за­коном обмеження конституційного права гро­мадянина і людини на свободу і особисту не­доторканість, причому, як таке, що допускається без судового рі­шення і санкції прокурора. Виконане з дотриманням правил закону, воно є дієвим засобом зупинення злочинної діяльності, створює умо­ви для успішного розслідування, тому на практиці є доволі розпов­сюдженим явищем.

Внаслідок відсутності таких гарантій, як санкція прокурора або постанова судді, доволі часто виникають труднощі щодо правиль­ного вирішення питання про наявність підстав для затримання, до­пускаються помилки, а інколи і завідомо незаконні затримання. По­передити незаконні та безпідставні затримання підозрюваних про­курор практично не може. Про затримання йому стає відомо лише після того, як воно проведене, хоча й негайно, як це зазначено у статті 106 КПК України. Протягом сімдесяти двох годин після за­тримання орган дізнання або слідчий:

1) звільняє затриманого - якщо не підтвердилась підозра у вчиненні злочину, вичерпався встановлений законом строк затримання або затримання було здійснено з порушенням вимог закону;

2) звільняє затриманого і обирає щодо нього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою;

3) доставляє затриманого до судді з поданням, погодженим з про­курором, про обрання щодо затриманого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Ці 72 години потрібні, окрім іншого, і для того, щоб прокурор мав можливість вивчити матеріали кримінальної справи, допитати, у разі потреби, підозрюваного, дати вказівку щодо надання йому додат­кових даних про затримання тощо. У кожному разі прокурор повинен переконатись в тому, що затримання є законним і обґрунтованим. Для цього він повинен з'ясувати такі питання:

- чи порушено кримінальну справу, у якій застосовувалось за­тримання підозрюваного?

- чи компетентною особою (посадовою особою органу дізнан­ня або слідчим, у провадженні яких знаходиться криміналь­на справа) прийнято рішення про затримання підозрюва­ного?

- чи дотримані вимоги статей 106, 106-1, 107, 115 КПК під час реалізації затримання підозрюваного?

Підставами затримання, виходячи зі змісту закону, виступають фактичні дані, що дозволяють підозрювати особу у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі за умови:

1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;

2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;

3) коли на підозрюваному або на його одязі, при ньому або в його житлі буде виявлено очевидні сліди злочину.

Як бачимо, цей перелік містить доволі чіткі вказівки щодо під­став для затримання, що дозволяє прокурору дати правильну оцінку обґрунтованості цього заходу процесуального примусу. Позитивно це питання вирішується, коли у матеріалах справи є достатні дані (рапорти працівників міліції; письмові пояснення громадян; про­токоли їх допитів про те, що підозрюваного застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення; прямі вказівки оче­видців та потерпілих (у поясненнях, протоколах допиту) на затри­маного як особу, що саме вона на їх очах вчинила злочин; виявлено очевидні сліди на підозрюваному, його одязі або в його житлі (під час огляду місця події, освідування, обшуку тощо).

Коли підставами затримання слугували інші дані, прокурору по­трібно з'ясувати, чи мала місце котрась із додаткових підстав (умов), передбачених законом для таких випадків:

1)особа намагалась втекти;

2) в особи немає постійного місця проживання;

3) особу підозрюваного не встановлено.

Закон залишив без уваги, що може слугувати мотивом для за­тримання. У процесуальній літературі мотив затримання визна­чається як потреба зупинити злочинну діяльність підозрюваного, унеможливити його переховування від слідства чи дізнання, позба­вити його можливості завадити встановленню істини у справі.

За відсутності передбачених законом підстав і мотивів прокурор визнає рішення про затримання підозрюваного неправомірним і сво­єю постановою звільняє його з-під варти, а також ставить питання про відповідальність винної в порушенні закону посадової особи.

У випадках, коли підстави та мотиви для затримання були, але порушувались інші вимоги закону (затримання виконано до порушен­ня кримінальної справи або посадовою особою, яка не прийняла спра­ву до свого провадження; недотримані правила щодо складення про­токолу тощо), прокурор реагує поданням. Коли ж затримання було завідомо незаконним, тобто наявні ознаки злочину, передбаченого ст. 371 КК України, прокурор порушує кримінальну справу.

Нагляд прокурора за законністю та обґрунтованістю при­тягнення особи як обвинуваченого.

Забезпечення виконання кримінально-процесуального законо­давства, яке регламентує діяльність органів досудового розсліду­вання щодо пред'явлення обвинувачення, виступає одним із най­важливіших завдань прокурорського нагляду. Закон зобов'язує про­курорів слідкувати за тим, щоб жодного громадянина не було під­дано незаконному і необґрунтованому притягненню до криміналь­ної відповідальності, а пред'явлення обвинувачення здійснювалось тільки в точній відповідності з установленим процесуальним по­рядком.

Наглядаючи за виконанням закону, який регламентує притяг­нення особи як обвинуваченого, прокурор має право:

- вимагати від органів дізнання і досудового слідства криміналь­ні справи для перевірки законності та обґрунтованості пред'яв­леного у їх межах обвинувачення;

- брати участь у пред'явленні обвинувачення та допиті обви­нуваченого;

- давати вказівки про притягнення особи як обвинуваченого у справі, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення;

- усувати слідчого від подальшого розслідування, якщо він діяв із порушенням закону;

- особисто пред'являти обвинувачення, не приймаючи справи до свого провадження;

- скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови про при­тягнення особи як обвинуваченого;

- закривати кримінальні справи (ст.ст.213, 214 КПК). Прокурорський нагляд повинен бути скерований, як на це неод­норазово наголошувалось у наказах Генерального прокурора, у першу чергу, на недопущення фактів безпідставного притягнення гро­мадян до кримінальної відповідальності.

У законі немає прямих вказівок на те, щоб кожен акт притяг­нення особи як обвинуваченого негайно перевірявся прокурором Така перевірка, зазвичай, поєднується із оцінкою правильності інших процесуальних рішень, головно - обрання запобіжного заходу взяття під варту і завершення розслідування складенням обвинувального висновку. Обґрунтованість пред'явленого обвинувачення частіш за все спеціально перевіряється тоді, коли є скарга обвинуваченого, його родичів або захисника.

Правильність рішення слідчого щодо потреби обрання за­побіжного заходу у вигляді взяття під варту перевіряється про­курором у кожному разі, оскільки це рішення повинно бути у формі подання до суду, яке має бути обов'язково узгоджене з наглядаючим прокурором. При вирішенні цього питання, згідно з ст. 165-2 КПК прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами, що дають підстави для взяття під варту, пере­вірити законність одержання доказів, їх достатність для обви­нувачення.

У справах, в яких не застосовувався запобіжний захід у вигляді взяття під варту, законність і обґрунтованість притягнення особи як обвинуваченого перевіряється прокурором, як правило, або під час затвердження обвинувального висновку, або при дачі згоди на ске­рування слідчим до суду постанови про звільнення особи від від­повідальності в порядку ст.ст. 7-1 - 10, 11-1 КПК.

У зміст нагляду входить також скасування прокурором вказівок начальника слідчого підрозділу про притягнення особи як обвину­ваченого, кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, якщо ці вка­зівки суперечать закону. На прокурора покладається обов'язок ви­рішувати спір між начальником слідчого підрозділу і слідчим з цих же питань. Прокурор або погоджується з вказівками начальника слід­чого підрозділу, або скасовує їх. У першому випадку прокурор по­винен доручити подальше розслідування іншому слідчому.

Прокурор має право не тільки скасувати вказівки начальника слідчого підрозділу щодо питань, пов'язаних з притягненням особи як обвинуваченого, але й дати йому свої вказівки. Вони можуть стосуватись здійснення процесуального контролю. Якщо прокурор дійде висновку, що обвинувачення необхідно пред'явити за участі начальника слідчого підрозділу у зв'язку з недостатньою досвід­ченістю слідчого, складністю справи, отриманням скарги на нього чи з інших причин, тоді він має право дати таку вказівку, а началь­ник слідства зобов'язаний її виконати. Оскарження цих вказівок вищестоячому прокурору не зупиняє їх виконання (ст. 114-1 КПК).

Аналогічним правом прокурор користується і щодо начальника органу дізнання.

З метою попередження вчинення аналогічних порушень закону прокурор вносить подання на ім'я відповідних посадових осіб про усунення умов і причин, що сприяли цим порушенням, про потребу посилення відомчого контролю й вирішення питання про відпові­дальність винних. Для цього важливо, щоб прокурорами вивчалась кожна кримінальна справа, у якій було пред'явлення обвинувачення, але яка завершувалась виправданням підсудного або закриттям, внаслідок відсутності події чи складу злочину, або за недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину. До речі, напрацьована в органах прокуратури практика свідчить, що прокурорами обласних рівнів та прирівняними до них вивчаються, окрім інших випадків, саме ті кримінальні справи, щодо яких судами постановлені виправдальні вироки або вони були закриті в судовому засіданні, а також якщо справа була закрита в стадії досудового розслідування із звільненням обвинуваченого з-під варти.

Необхідно вивчати й ті кримінальні справи, під час провадження котрих обвинуваченого не заарештовували, але існує потреба у з'я­суванні причин необгрунтованого звинувачення і вжиття заходів що­до попередження таких фактів у майбутньому.

Аналіз усіх без винятку кримінальних справ, що закінчувалися реабілітацією обвинуваченого, дозволяє прокурорам виявляти най­більш характерні помилки слідчих, органів дізнання, недоліки як у відомчому контролі, так і в прокурорському нагляді. Цим досягається реальна можливість здійснити ряд конкретних заходів для забез­печення законності в діяльності слідчих і органів дізнання щодо за­стосування кримінально-процесуальних норм, якими регламенту­ється порядок визнання особи обвинуваченим у широкому розумінні цього поняття.

Прокурорський нагляд за додержанням строків досудового слідства, дізнання і тримання під вартою.

Забезпеченню дотримання строків досудового слідства, дізнан­ня і тримання під вартою під час здійснення прокурорського нагляду надається велике значення. Це пояснюється тим, що у відповідності із законом результати слідчих дій у справах із пропущеними строками розслідування не мають доказового значення.

Строки дізнання регламентовані ст. 108 КПК, зокрема, у справі про злочин, що не є тяжким або особливо тяжким, дізнання проводиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення осо­би, яка його вчинила, якщо таку особу не встановлено, дізнання зуп­иняється за правилами зупинення слідства, коли не встановлено особу, яка вчинила злочин (ст. 209 КПК).

У справі про тяжкий або особливо тяжкий злочин дізнання про­водиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.

У разі обрання для підозрюваного запобіжного заходу до пред'явлення йому обвинувачення, дізнання провадиться у строк не більше п'яти діб з моменту обрання запобіжного заходу.

Досудове слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В особливо складних справах і з дотриманням визначеної законом процедури строк досудового слідства може бути продовжено відповідного рівня прокурорами (ст. 120 КПК).

Тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців. У випадках, коли у цей строк розсліду­вання справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи зміни запобіжного заходу на більш м'який немає, він може бути продовжений за поданням прокурорів відповідного рівня суддями відповідного рівня до чотирьох, дев'яти і вісімнадцяти місяців (ст. 156 КПК).

Додержання вказаних строків, за загальним правилом, прокурор перевіряє тоді, коли одержує кримінальну справу із обвинувальним висновком або постановою про скерування справи до суду для ви­рішення питання щодо застосування примусових заходів медичного характеру, а також коли порушують клопотання про продовження строку досудового слідства, тримання обвинуваченого під вартою.

Пунктом 6 вже згадуваного наказу Генерального прокурора N4 від 4 жовтня 1998 року "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство" встановлено, що у разі виникнення необхідності продовження строків слідства відпо­відно до ст. 120 КПК України, звернення слідчих органів з постано­вами про це забезпечити не пізніше як за 10 днів до закінчення відповідних строків, а в разі необхідності продовження процесуаль­них строків понад 6 місяців, постанова зі справою надсилається до Генеральної прокуратури за 20 днів до їх закінчення. У цьому ж пунк­ті наказу аналогічні строки передбачено і для вирішення клопотання про продовження строків тримання під вартою, але вони не узго­джуються із строками звернення до суду з поданням про продовження термінів тримання особи під вартою, передбаченими ст. 165-3 КПК України, а отже повинні бути переглянуті. Відповідно до цієї статті подання про продовження строку тримання особи під вартою повинно бути подане до суду:

1) при продовженні строку тримання під вартою до чотирьох мі­сяців - не пізніш як за п'ять діб до закінчення строку тримання особи під вартою;

2) при продовженні строку тримання під вартою до дев'яти місяців - не пізніше п'ятнадцяти діб до закінчення строку тримання під

вартою;

3) при продовженні строку тримання під вартою до вісімнадцяти місяців - не пізніше двадцяти діб до закінчення строку тримання під вартою.

Прокурори районів і міст, прирівняні до них військові, транспорт­ні та інші спеціалізовані прокурори клопотання про продовження строків розслідування та тримання під вартою (незалежно від того, чи продовження строків тримання під вартою здійснюватиметься у суді) розглядають з обов'язковим вивченням кримінальної справи, а в разі потреби — з участю слідчого або його керівників.

Вивченням кримінальної справи прокурор встановлює, у зв'язку з якими обставинами слідство у справі не завершено вчасно, чи існує реальна потреба продовження термінів слідства чи не відпала по­треба в утриманні обвинуваченого під вартою. Коли ж прокурор при­йняв рішення про відмову у продовженні строків слідства та три­мання обвинуваченого під вартою, він зобов'язаний зробити це в письмовій формі із зазначенням мотивів (на постанові, поданні про порушення клопотання або в окремому документі).

Клопотання про продовження строку слідства понад три місяці, а про тримання обвинуваченого понад чотири місяці спочатку ске­ровується прокурору, який вирішував питання щодо першого про­довження цих строків, тобто районному, міському прокурору, вій­ськовому прокурору гарнізону та прирівняним до них прокурорам. Вони зобов'язані перевірити "справу, з'ясувати, чи виконані слідчі та інші процесуальні дії, потребою провадження котрих обумовлюва­лось перше продовження строків (мовою слідчих і прокурорів "від­строчка"), причини їх невиконання, чи вживались у зв'язку з цим відповідні заходи, яку наступну слідчу роботу потрібно виконати у справі. Прокурор, переконавшись у потребі подальшого продовжен­ня строків досудового слідства і тримання обвинуваченого під вар­тою, скеровує, зі своїм підписом, на ім'я вищестоячого прокурора відповідне подання. Прокурор Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя, військовий прокурор регіону чи Військо-во-Морських сил України та прирівняні до них прокурори вправі, під час розгляду постанов і подань про порушення клопотання щодо продовження строків розслідування і тримання обвинуваченого під вартою, викликати для одержання пояснень слідчого, керівника від­повідного слідчого підрозділу, прокурора, який відписав подання тощо.

Аналогічний порядок встановлено і для випадків скерування кло­потань (подань) Генеральному прокурору України або його заступ­никам про продовження строків слідства понад шість місяців, а стро­ків тримання обвинуваченого під вартою понад дев'ять місяців.

Справи, в яких були продовжені строки слідства і утримання обвинуваченого під вартою, беруться прокурорами на контроль до завершення їх судового розгляду. Прокурор, що підтримував кло­потання про продовження процесуальних строків, зобов'язаний по­відомити вищестоячому прокурору про скерування справи до суду (закриття або зупинення провадження у справі). Окрім цього ви-щестоячий прокурор повинен бути повідомлений і про результати розгляду справи судом, під час якого було змінено обвинуваченому запобіжний захід. За кожним фактом скасування або зміни запобіж­ного заходу щодо обвинуваченого проводиться відповідна пере­вірка.

Є. ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЗА ПРОВАДЖЕННЯМ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ

Можливість використати допомогу захисника (адвоката чи іншого фахівця в галузі права) є одним із найважливіших прав підозрюваного і обвинуваченого. Це право закріплено досудових стадіях в міжнародно-правових актах, у ст. 59 Конституції України, ст.ст.21, 44 - 48 КПК України. Порушення права підозрюваного і обвинуваченого здійснювати захист своїх прав та інтересів з допомогою захисника-адвоката чи іншого фахівця в галузі права розцінюється як суттєве порушення закону, за умов якого прийняття рішення у справі є незаконним. Зазначені обставини визначають особливе значення обов'язку прокурора здійснювати нагляд за виконанням органом ді­знання і слідчим вимог закону щодо забезпечення підозрюваному і обвинуваченому права мати захисника в будь-якій стадії досудового розслідування, а саме (ст.ст.44, 45 КПК):

1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років, - з моменту визнання особи підоз­рюваною чи пред'явлення їй обвинувачення;

2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі тощо) не можуть реалізувати своє право на захист, - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй об­винувачення або з моменту встановлення цих вад;

3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судо­чинство - з моменту затримання особи чи пред'явлення їй об­винувачення;

4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення - з моменту затримання особи чи висунення їй обвинувачення;

5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру - з моменту встановлення факту наявності в особи душевної хвороби;

6) при провадженні справи про застосування примусових заходів виховного характеру - з моменту першого допиту неповноліт­нього або з моменту поміщення його до приймальника-розподільника.

За чинним кримінально-процесуальним законом права обви­нувачених на досудових стадіях можуть захищати і не професійні захисники -їх близькі родичі, опікуни і піклувальники. Але вони до­пускаються до участі в справі з моменту пред'явлення обвинува­чення для ознайомлення з матеріалами досудового слідства. У випадках, коли, відповідно до вимог закону, участь захисника є обов'язковою, близькі родичі обвинуваченого, його опікуни і піклу­вальники в якості захисників можуть брати участь у справі лише одночасно із захисником-адвокатом чи іншим фахівцем у галузі права.

Про допуск захисника до участі в справі особа, яка проводить дізнання, слідчий виносять постанову.

Першочергово прокурор слідкує за тим, щоб слідчі (особи, які провадять дізнання) своєчасно роз'яснювали підозрюваним і обви­нуваченим (останнє стосується тільки слідчого) їх право мати захис­ника і забезпечували його залучення до участі в справі. Така мож­ливість з'являється в прокурора у двох випадках: затримання підоз­рюваного і звернення до прокурора за поданням для суду щодо обрання до затриманого або обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Перевіряючи законність затримання або вивчаючи матеріали кримінальної справи під час вирішення питання про доцільність ске­рування подання до суду для обрання щодо підозрюваного чи об­винуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, про­курор одночасно з'ясовує, чи бере вже захисник участь у справі, і якщо ні, то чи це викликано небажанням підозрюваного або обви­нуваченого мати захисника, коли участь останнього у розслідуванні не обов'язкова. Прокурор повинен переконатись у тому, що відмова від захисника є невимушеною і необумовленою відсутністю у підозрюваного чи обвинуваченого коштів на оплату адвокатських по­слуг. Якщо ж відмова від захисника обумовлена неплатоспромож­ністю, прокурор вживає заходів для призначення підозрюваному чи обвинуваченому захисника через адвокатське об'єднання, коли цього не зробив, відповідно до вимог ст. 47 КПК України, слідчий чи орган дізнання.

Прокурор з'ясовує також, чи немає обставин, які, відповідно до ст. 61 КПК, виключають участь у справі захисника. Коли такі об­ставини наявні, прокурор пропонує захиснику заявити клієнту про свій самовідвід, коли ж взаєморозуміння не вдається досягнути, про­курор розпочинає судову процедуру усунення захисника від участі у справі, відповідно до вимог ст. 61-1 КПК України.

Прокурор перевіряє додержання слідчим прав захисника (ст. 48 КПК), обґрунтованість повних або часткових відхилень слідчим кло­потань і скарг, заявлених захисником тощо.

Прокурор не здійснює нагляду за виконанням вимог ч. 1 ст. 48 КПК, які зобов'язують захисника використовувати усі наявні законні засоби захисту з метою з'ясування обставин, що спрос­товують підозру чи обвинувачення, пом'якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого та надавати їм необхідну юридичну допомогу. Підозрюваний й об­винувачений мають право відмовитись від послуг захисника, як такого, що вступив у справу на підставі угоди з ним, так і такого, що діє на підставі призначення. Але відмова від захисника за мо­тивами неналежного виконання ним своїх професійних обов'язків, як і самовідвід адвоката, внаслідок недостатності у нього знань для ведення справи чи некомпетентності, не повинні залишатись без уваги прокурора. У таких ситуаціях прокурору доцільно повідомити про відмову підозрюваного або обвинуваченого від захисника або про відмову захисника від виконаня своїх обов'язків із зазначених вище причин керівництву адвокатського об'єднання або кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури з тим, щоб вони могли розглянути питання про фаховий рівень адвоката та його заміну.

На етапі закінчення досудового слідства із складенням обви­нувального висновку прокурор слідкує за тим, щоб слідчий ще раз роз'яснив (відповідно до вимог ст.218 КПК) обвинуваченому, який не має захисника, право скористатися його допомогою і ознайомитися з матеріалами кримінальної справи з участю адвоката чи іншого фахівця у галузі права. Прокурор звертає увагу на додержання права обвинуваченого і захисника на ознайомлення з матеріалами справи без обмеження в часі, можливості робити виписки із справи, до­датково подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії та рі­шення слідчого тощо. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагаються затягнути закінчення справи, прокурор затвер­джує постанову слідчого щодо визначення певного строку для оз­найомлення з матеріалами справи.

Після одержання справи з обвинувальним висновком, прокурор знайомиться і вирішує скарги обвинуваченого і його захисника на відмови слідчого задовольнити заявлені ними після ознайомлення з матеріалами справи клопотання. У разі визнання клопотань обґрун­тованими, прокурор разом із своїми письмовими вказівками повер­тає кримінальну справу для провадження додаткового слідства. Ана­логічні рішення приймає прокурор і тоді, коли встановлює порушен­ня права обвинуваченого на захист (висунення обвинувачення без участі захисника, коли той вже вступив у справу або ще не вступив, але його участь є обов'язковою; коли обвинувачений забажав мати захисника і цього зроблено не було тощо). Якщо характер порушення такий, що усунути його вже неможливо (наприклад, відсутність за­хисника у підозрюваного, котрий вже на момент затримання заявляв клопотання про його участь), тоді прокурор вносить з цього приводу подання і пропонує вирішити питання про дисциплінарну відпові­дальність відповідного працівника органу дізнання чи слідчого МВС, СБУ, податкової міліції. Щодо підлеглих слідчих прокуратури, питан­ня про притягнення їх до відповідальності за порушення закону про участь захисника на досудовому слідстві, вирішується прокурором самостійно.