Тема 4. Розвиток соціальних та соціологічних знань в україні до XX ст.

1. Розвиток соціальних знань в Україні (до кінця XIX ст.)

Можна вважати, що перші просоціологічні суспільно-політичні ідеї відбито у літописах "Повість временних літ" Нестора та у "Слові про Закон і Благодать" митрополита Іларіона - найдавніших документах давньоруської писемності. Актуальність думок даних історичних документів на той час обумовлюється історичними подіями та становищем Русі. Важливими були ідеї необхідності єднання у боротьбі із численними ворогами, відстоювання своєї віри, незалежності.

До кінця XVI ст. – у духовній культурі України відсутні були будь-які вияви суспільних знань. Лише з кінця XVI – початку XVII ст. починає прокидатися національна свідомість (в сучасному її розумінні) українського народу, його духовне піднесення. Перші згадки про національно-патріотичний дух з'явилися в кінці XVI ст. у Львові ("українські братчики"). Це сприяло розгортанню широкомасштабного руху за національне визволення під керівництвом гетьманів Христофора Косинського, Северина Наливайка, Богдана Хмельницького та інших національних героїв України. З XVII ст. у багатьох куточках України виникають перші культурно-освітні осередки (Остріг, Харків, Львів, Київ). Видатним діячем-просвітником тієї епохи в Україні був Петро Могила (1574-1647) - вчений, політичний діяч (його ім'ям названа Київо-Могилянська колегія-академія). Значну увагу він приділяв соціально-політичним проблемам, розглядаючи відносини держава - суспільство - церква.

Відомими діячами того періоду були також Стефан Яворський (1658-1722) - професор Києво-Могилянської академії (порушував питання про соціальне та національне гноблення України); Феофан Прокопович (1686-1736) - письменник, філософ (прихильник прогресу та науки, піднімав проблеми взаємовідносин світської та церковної влади, добробуту народу).

Найколоритнішою фігурою епохи Просвітництва в Україні був Григорій Сковорода (1733-1794) - гуманіст, поет, філософ. Становлять інтерес його погляди щодо людини, світу, можливості пізнання людської суті. Сковорода палко відстоював ідеї рівноправності між людьми, права кожного на щастя, свободу, окреслював шлях до ідеального суспільства, де панує рівність. Його діяльність створила міцні передумови для формування нової української культури XIX ст.

Початок XIX ст. ознаменований науково-просвітницькою діяльністю Д. Кавунника-Велланського (1774– 1847) - вченого, філософа (популяризатора кантіанства, шеллінгіанства, прихильника релігійно-філософського вчення про людину, суспільство).

Михайло Максимович (1804–1873) – перший ректор Київського університету, історик, етнограф, філософ, правознавець - приділяв основну увагу обґрунтуванню ідеї особистої волі, яка розумілася ним як ґенеза свободи совісті, слова, приватної справи тощо. Він прагнув визначити психологічні особливості, охарактеризувати психіку українського народу.

З середини XIX ст. простежується значний вплив на розвиток української суспільно-політичної думки марксистської течії. Прогресивна інтелігенція Росії та України пропагувала ідею необхідності докорінної реформації несправедливого суспільства, боротьби із самодержавством, кріпацтвом. В Україні викреслюються два суспільно-політичних напрями: ліберально-демократичний, засновниками якого були М. Костомаров, П. Куліш, М. Драгоманов, та революційно-демократичний, представлений Т. Шевченком, І. Франком, Лесею Українкою, М. Гулаком. В цей час з'являється і перша таємна політична просвітницька організація – Кирило-Мефодіївське товариство, засновниками якого були М. Костомаров, М. Гулак та ін.

На революційно-демократичних засадах розвивалася діяльність Тараса Шевченка - геніального українського поета, письменника, художника, прогресивного діяча. Його світогляд формувався тоді, коли Україна переживала глибоку кризу феодально-кріпацької системи і господарства. Т. Шевченко обрав літературний шлях як форму боротьби з пануючим ладом. Його художні твори були сповнені глибокого соціального змісту і проникали в душу кожного - від селянина-кріпака до прогресивного інтелігента. Сам Т. Шевченко не тільки на літературній ниві, а й на громадсько-політичній плідно співпрацював з такими видатними діячами, як М. Чернишевський, М. Добролюбов, М. Михайлов, М. Некрасов та ін.

Відстоюючи ідею природного права, Шевченко мріяв про суспільство, де будуть втілені принципи демократизму та "оптимального" суспільно-політичного ладу.