Тема 9. Міжнародні стандарти місцевого самоврядування.

1. Правова природа міжнародних стандартів.

2. Європейська Хартія місцевого самоврядування. Європейська типова конвенція про основні принципи транскордонного співробітництва між територіальними общинами або органами влади.

3. Стандарти місцевого самоврядування Європейського Союзу.

1. Правова природа міжнародних стандартів.

При визначенні проблем реалізації Україною міжнародних стандартів місцевого самоврядування необхідно дослідити природу становлення і формування самих міжнародних стандартів такої ді­яльності, та їх юридичної природи.

Слід зазначити, що в сучасному міжнародному публічному праві сформувався нормативний масив міжнародних стандартів, розробле­них державами — членами світового співтовариства в рамках між­народних організацій і конференцій, в різних сферах міжнародного співробітництва.

Природно, що пріоритет тут належить насамперед міжнародним стандартам у сфері прав людини, точніше, міжнародним стандартам (стандарту) у міжнародному праві прав людини. Цей пріоритет об­ґрунтовується не тільки й не стільки особливою значимістю об'єкта і предмета міжнародно-правового регулювання, скільки фактичною кількістю міжнародних стандартів, які закріплюють і гарантують ле­галізацію, легітимацію, захист, охорону прав людини державою та її інституціями практично в усіх сферах життєдіяльності людей — в умовах миру й воєнних дій, на рівні відносин з державою й у сфе­рі місцевого самоврядування, залежно від статі, віку, стану здоров'я, правового стану та ін.

Загальновідомо, що міжнародна система прав людини склада­ється з норм-принципів, які виконують установчу роль при формуванні засад галузей, а відтак безпосередньо норм матеріального і процесуального права та міжнародного права щодо захисту цих прав. Саме із цього елементного складу необхідно вибрати норми, які за своєю правовою природою, своїм значенням та місцем можуть бути кваліфіковані в якості міжнародних стандартів.

Особливостями міжнародних стандартів у цій сфері є те, що вони регламентують спільно вироблені державами принципові підходи і міжнародно-легальні принципи становлення, форму­вання і функціонування інституту місцевого самоврядування на території конкретних держав. Закріплення таких положень на рівні співтовариства держав, за допомогою рамкових норм між­народного права, свідчить про важливість цього інституту не тільки в національному (внутрішньодержавному), але й у міжна­родному аспекті, що характеризується актуалізацією і глобаліза­цією предметів правового регулювання. Отже, міжнародні стан­дарти функціонування місцевої демократії належать до міжна­родних конвенцій спеціального порядку, що встановлюють пра­вила, визнані більшістю держав. Причому у деяких з них зазначається, що міждержавні угоди, які укладаються у сфері уп­равління, прямо обумовлені прагненням до досягнення «більшого єднання» між державами (Преамбула Європейської Хартії про місцеве самоврядування 1985 р.), або затверджується, що вони приймаються зі спеціальною метою — «з тим, щоб вона стала для всіх націй стандартом, до якого слід прагнути, намагаючись досягти більш демократичнішого процесу, поліпшуючи, таким чином, добробут свого населення» (Преамбула Всесвітньої Декларації місцевого самоврядування 1985 р.).

В аспекті формування міжнародних стандартів становить ін­терес не тільки спільна діяльність держав щодо розробки основ­них міжнародних угод концептуального характеру, але й процес одностороннього приєднання держав до вже розроблених між­народних документів, які місять міжнародні стандарти. Можна стверджувати, що прийняття двома і більше державами між­народних угод з широкого кола питань міжнародних відносин, їх наступна легалізація і реалізація — це процес розроблення, визнання, взяття зобов'язань щодо виконання і реалізації між­народних правил поведінки, які мають нормативний, типоло­гічний, стереотипний характер та внаслідок своєї обов'язковос­ті, повторюваності та гіпотетичного передбачення стають стан­дартами.

Отже, міжнародні стандарти — це норми міжнародного пра­ва, які містяться в міжнародних договорах, що розробляються державами в рамках міжнародних міжурядових організацій (ММУО). На процеси розроблення таких норм впливають гло­бальні тенденції інтернаціоналізації міжнародного життя. Вони опосередковано впливають на між - і внутрішньодержавні відно­сини, у результаті чого суб'єкти міжнародного права розробля­ють стандартизовані правила поведінки і визнають їх юридично обов'язковими.

Таким чином, міжнародні стандарти є «правовим провісником» нової майбутньої людської цивілізації, що усві­домлює себе єдиним цілим, вони відбивають якісно новий рівень свідомості людської цивілізації — усвідомлення всесвітньої спільності.

Використання міжнародно-правових норм і стандартів у нор­мативному регулюванні організації і функціонування місцевого самоврядування є дуже своєчасним. Входження України як пов­ноправного члена у світове співтовариство поклало на неї певні обов'язки щодо реалізації своїх міжнародно-правових зобов'я­зань не тільки на міжнародній арені, але й усередині країни. Що­до останнього виникають істотні труднощі, обумовлені як важ­кою економічною кризою, в якій опинилася Україна, і, як наслі­док, відсутністю матеріальних умов і політичної волі, так і особ­ливостями менталітету народу, багато поколінь якого виросло в умовах тоталітарного мислення, яке припускає достатньо низь­кий рівень правосвідомості та правової культури.

Процес створення міжнародних стандартів у Західній Європі віддзеркалює інтеграційні процеси, які відбуваються на цій тери­торії. Ці процеси почалися ще в 1949 р., з моменту утворення Ра­ди Європи - регіональної міжнародної міжурядової організації, у складі якої на даний час 41 держава континенту. Домінантною філософською ідеєю РЄ є права людини, їх визнання в рамках держав, а також охорона і захист на внутрішньодержавному і міжнародному рів­нях. Це знайшло своє закріплення у ст. 3 Статуту Ради Європи, де зазначено, що «кожен член Ради Європи в обов'язковому по­рядку зобов'язаний визнати принципи верховенства права і здійснення прав і свобод людини всіма особами, котрі перебу­вають під його юрисдикцією, щиро й ефективно співробітничати в досягненні мети Ради Європи». Свідченням реалізації цієї ме­ти є понад 150 різного роду конвенцій і угод, які охоплюють різні аспекти захисту прав людини, охорони навколишнього природ­ного середовища, культури, спорту і фахової освіти.