Особливості забудови садиби в західному поділлі наприкінці хіх-на початку XX ст.

На характер оабудови подільської садиби позначилися природні умови.особливості заселяння краю. Якщо у феодальний період /з ХУ до другої половини ХУШ ст/ більшість поселень була приурочена до днищ річко­вих долин, то в другій половині ХУШ ст. села з являлися вже й на схилах [Горбів 1 плато широких межиріч,які раніше використовувалися тільки для [виппоання худоби та сінокосів. Сюди переміщувалися також орні землі з нижніх терас.Тому на Західному Поділлі розрізнялися просторі садиби "рівнинних" межиріч 1 менші садиби на схилах гори І гряд.

У садибах,які були розміщені в підніжжях вузьких долин на охилах горбів 1 гряд,спостерігалася ярусність у забудові.Як правило,на верхній площадці будували фасадом до вулиці хату,на нижній - господар- Кські будівлі, зведені по периметру навколо двору,рідше з "Г! ‘ або "Г"- I подібною забудовою.

І При створенні будівельних майданчик I в ..звичайно,не обходилося

І без переміщень грунту з верхнього рівня на нижній.Для благоустрою R І оформлення садиб використовували камінь. Ним закріплювали краї терасо- [ подібних майданчик 1 в та скісні в"Ізди до садио.

У випндках,коли схили перетиналися вулицями сіл,виникали "ви­сотні' садиби,а нижче - "ваглиблені". Від дороги нони в а криє а лис н під­мурками, й через то з вулиці було видно лише дахи будівель І частини стін, •’вглиблені" садиби від вулиці відгороджували кам яними мурами.

У садибах,розташованих на днищах долин і плато,будівлі роз­міщувалися довільно,залежно від потреб гоподарств.НайбІльше було садиб з розміщеням споруд в чотирикутник /по периметру/ЛудІмоль у дворах було багато у заможних селян їх, звичайно було більше.Чисто господарські споруди обєднувались під одним дахом.

Т.П.Чаговець

Народна меморіальна пластика Поділля кінця XIX – початку XX ст.

Розвиток народної меморіальної пластики як особливого виду мистецтва завжди відбувався в єдиному руслі українського мистецтва, в єдиних стилістичних рамка. Призначені вічності, народні меморії уособлювали в матеріальних формах основні, неперевершені духовні цінності народу.

Будучи складовою частиною народного побуту, народна меморіальна пластика, незалежно від найрізноманітніших форм художнього і образного втілення основної ідеї – оцінки життєвого жляху людини чи увічнення пам’ятної події – завжди була виразником соціальних, естетичних та етичних ідеалів часу.

Значного успіху досягла народна меморіальна пластика на Поділлі наприкінці XIX – початку XX ст. Не було викликане цілим рядом економічно- соцільних та політичних секторів, зокрема розвитком промисловості, розширенням кола замовників тощо.

Значним є ареал поширення памяток народної меморіально пластики на Поділл. Оснновна маса їх зосереджена у відомих центрах каменярського промислу і прилеглих територіях в радіусі 30-80 км. Разом з тим існують і окремі зони поширення, розташовані значно далі від центрів,формування яких пов’язане з інтенсивним торгівельним обміном.

Останній, як показують дані польових досліджень,передбачав вивіз не тільки готових меморій, а й каменю – сирцю,Це в окремих випадках призводило до появи точкових спорадичних осередків художньої обробки каменю і виготовлення надгробків. Як правило займалися один- два майстри, здебільшого в одніє родини. В художньому відношенні меморії, виготовлені в точкових центрах, наслідували традиційні взірці, лише зрідка носячи нове пластичне трактування.

Аналіз наявних зразків народної меморіальної пластики Поділлі кінця XIX – початку XX ст.. дає надзвичайно багату картину пластичного і художньо-образного рішення меморії, самобутнього трактування релігійних сюжетів наступного складання і формування у традицію ії образної інтерпретації, співжиття меморіальної палстики а побутом і духовним життям народу.

Найбільшу групу сталовлять надгробки з розпяттям, нерідко традиційні дубки - своєрідні інтерпретації «дерева життя» « розквітлі» хрести тощо. Окрмо виділяються пам’ятники типу голгофа.

Виходячи з призначення меморііїв, народні майстри використовували природні властивості каменю, яким підпорядковувалася конструкція і тектоніка окремих елементів і пластичне рішення в цілому. Рельєфні постаті у верхній частині надгробків мінімально деталізовані. У них виразно підкреслюються лише окремі елементи, що служать емоційному розкриттю теми. Такий підхід у розумінні пластики майстрів диктувала монументальність теми вічності. А звідси і почуття гармонії, у відповідності з яким завжди зберігалася міра духовності в монолітній замкнутості і багатозначності кам’яної брили.

В меморіальній пластиці, де більш ніж в інших видах народного образотворчого мистецтва стійкими і традиційними є теми страждання, автори надгробків, незалежно від стилістичної інтерпретації, слідуючи неписаним законам народного світосприймання і народного розуміння законів пластики, утверджували життєвий оптимізм і життєстверджуюче начало.

Р.В.Захарчук – Чугай