Н.Ю. Іванець

Подільська керамічна іграшка XIX- початку XX ст.

Найстаріший за часом виникнення та найбільш поширений вид народної керамічної скульптури – глиняна ліпна іграшка.

ЇЇ розвиток тісно пов'язаний з керамічним промислом. Висока культура гончарства на Поділлі існувала здавна. У трипільських мініатюрних човниках, брязкальцях, сокирках та культових статуетках слід шукати перші спроби зображення людей, тварин, предметів. Але народна іграшка як вид мистецтва виникла на ремісничій основі. Діяльність керамічних центрів у XIX- на початку XXст. Стимулювала її розвиток. Виробництво іграшок мало допоміжний характер : гончар прагнув використати шматочки глини, що залишилася після формування посуду. Крім того, невеликі за розмірами іграшки щільно заповнювали проміжки серед горщиків та мисок у печі, що сприяло більш якісному обпаленню.

При великій сюжетній та тематичній різноманітності основна ознака керамічної іграшки – традиційність. У цьому народна пластика перегукуєть з фольклором. Повторення одного і того ж мотиву є одним із найпоширеніших засобів художньої виразності.Склався цілий ряд сталих образів, художні якості яких відшліфовані поколлінями народних майстрів.

Подільські гончарі С.Смотрича, с.Адамівки ( Хмельницька область), с.Паланки, с.Бубнівки, с.Яланця ( Вінницька область) постачали на ринок керамічні іграшки та свистульки із зображеннями тварин. «Когутики», «баранчики», «коники», «індики» мотиви керамічної скульптури. Зустрічаються зображення як досить умовні,де схожість ледве згадується так і натуралістичні, що передають всі деталі і подробиці.

Людські постаті в іграшках належать до дуже рідкісних форм в Подільські губернії. На початку XX ст.. майже зникли фігурки вершників, раніше дуже поширені. Найбільш популярними були зображення жінок з дитиною або з собачкою на руках, або з куркою під пахвою. Декілька таких зразків зберігається у Вінницькому краєзнавчому музеї. Зустрічаються нескладні композиції із двох-трьох фігур, об’єднаних спільною дією. Вони перегукуються з сюжетними розписами мисок Бару.

Керамічна подільська іграшка поліхромна. Інколи розпис виконувався по шару побілки, якими покривали червоний черепок. Використовували такі характерні прийоми розпису : суцільне фарбування окремих частин,комбінації їх круглих та овальних плям, декорування хвилястими лініями та рисками. Інколи вироби вкривали поливою. На не розписані вироби поливу наносили не суцільним шаром, а частково залишали матову поверхню і глини, що створювало допоміжний декоративний ефект.

Продавали іграшки на базарах, поблизу від центра виготовлення, але діяльність деяких гончарів (Бойка,Гончара,Бацуци) виходила за межі місцевого значення. Їх твори возили на продаж в Петроград, Херсонську та Бессарабську губернію.

З часом керамічна іграшка втрачає своє побутове значення. ЇЇ виробництво скорочується за відсутністю попиту. Але саме цей вид народної творчості дав поштовх швидкому розвитку сучасної української керамічної скульптури малих форм.

3.0.Тканко одяг селян вінниччини в другій половині хіх-на початку XX ст.

Одяг селян Вінниччини в другій половині ХІХ-почптку XX ст. в основиних своїх рисах зберіг загальноукраїнські форми,вмінюючись лише в окремих.деталях та частинах. Він відбивав умови життя народу,рівень його культури.

Чоловічий комплекс складався в сорочки,пореважно тунікоподіб­ного крою,заправленоІ у штани,які закріплювалися на поясі за допомогою «очкура» винятки становлять деякі райони Подністров"я,де сорочку но­сили нанипуск,п ідпоясуючи її нешироким тканим поясом баюрком. Як верх­ній одяг носили свити,гуньки овити-чугя і /бурки. Взимку носили кожухи в і стоячим коміром прямого покрою ти в відріаною спинкою.В негоду вдягали подільську манту з рукавами та двома комірими.

Жіночий комплекс складався з сорочки тунікоподіного або уставконногов суцільнокросними рукавами покрою,додільюї з широкими ру кавами, викінченими миижотнми-чохлпми. Вишивка розташовувалася на уставках у вигляді широкої смуги геометричного орнаменту,вишитого переважно

чорними,ІНОДІ червоними, охриотими або тільки білими нитками. Крім рукавів,розташовували вишивку на грудях /смуги-погрудки/,спині. Зверху сорочки одягали запаску aбo обгортку.

Правий нижній кінець їх для ^{зручності} роботі підтикали під крайку .До обгорток інколи одягали у ог­няну запаску або хустину,складену косинкою. В кожному селі Вінниччини ткали обгортки 3 характерним ритмом та колоритом смуг. На при кінці XIX ст. широкого розповсюдження дістають фабричні тканини й нові Форми одягу : спідниці,фартухи,запаски та ін. Поверх сорочки одягали прямоспинні' без­рукавки /катанки/.

3 верхнього одягу жінки носили сукняні жилети,свити 8 густими зборами при талії, гуньки чугаї, «тулупчасті» кожухи.

В композиційній цільності всього жіночого одягового комплексу основним засобом емоційної виразності виступали різноманітні прикраси та головні убори дівчат і жінок. Без віночків /"сухенький'' збираний", ''золотий'/ та складних уборів голови заміжніх жінок /очіпків,каптурів, переміток хусток/,багатих нашийних прикрас /корал,силянок,вгард/ не можна собі уявити завершального та цілісного комплексу народного костю­ма _f

В характері художньо-образного вирішення народного вбрання

Відойччини є відмінні риси,притаманні всім районам Східного Поділля. Водночас виступають спільні риси з одягом західного Поділля,які спос­терігаються у виборі матеріалів, колориті, характері орнаментів, вишиваль­них техніках тощо.

А.Г.ДАНИЛЮК