§3. Основні права та обов’язки людини та громадянина

В теорії прав людини сам розвиток прав і свобод визначають як появу нових поколінь прав і свобод, їх взаємне доповнення та збагачення. Цей процес відбивається у прийнятих на національному та міжнародному рівнях нормативно-правових актах.

Покоління прав людини визначають наступним чином: перше – політичні, культурні, особисті права; друге – соціально-економічні, громадянські права; третє – колективні права: жінок, дітей; четверте – права людства (на мир, екологічні, інформаційні права, на ядерну безпеку, космос та інші).

Перше покоління прав людини – невідчужувані особисті, культурні та політичні права. Це право на життя, фізичну недоторканість, свободу і безпеку особи, свободу думки, совісті і релігії, на участь у здійсненні державних справ, на рівність перед законом, належний рівень матеріального забезпечення тощо. Дана категорія прав є основою індивідуальної свободи і кваліфікується як система негативних прав, що зобов’язують державу утримуватися від втручання у сфери, врегульовані цими правами. Відлік по визнанню прав першого покоління можна вести з періоду встановлення юридичної рівності, коли зруйнувалися станові рамки середньовічного суспільства, а саме з періоду становлення та утвердження буржуазних відносин.

Друге покоління прав людини – соціальні і економічні права (право на працю, відпочинок, соціальне забезпечення, медичну допомогу, на власність щодо засобів виробництва, на здобуття професії, на вибір та здійснення трудової діяльності тощо). Ця категорія прав сформувалася в процесі боротьби народів за поліпшення свого економічного становища та соціального статусу, в результаті бурхливого розвитку виробництва і кваліфікується як система позитивних прав. Друге покоління прав не може бути реалізоване без організаційної, координуючої та інших форм діяльності держави, спрямованих на їх забезпечення.

Третє покоління прав людини – колективні права, що ґрунтуються на солідарності людей, їх належності до якоїсь спільноти (права дітей, молоді, жінок, пенсіонерів) та охоплюють права тих категорій осіб, які за соціальними, політичними, фізіологічними та іншими причинами не мають рівних з іншими особами можливостей здійснення спільних для усіх людей прав і свобод та в силу цього потребують певної допомоги як з боку держави, так і міжнародного співтовариства. У зарубіжній літературі дана категорія прав досить часто згадується як «право публічного інтересу», оскільки в їх реалізації зацікавлена не одна особа, а і суспільство в цілому.

Виникнення даної категорії прав пов’язане з відображенням в міжнародних документах, що вийшли під егідою ООН, глобальних світових проблем після ІІ Світової війни.

Четверте покоління – це правова відповідь виклику ХХІ століття, коли мова йде про виживання людини як біологічного виду, збереження цивілізації, подальшої соціалізації людства. Виникнення даного покоління прав є ще одним підтвердженням постійного наукового, технічного розвитку людського суспільства. Ці права, викликані науково-технічним прогресом, виникли в зв’язку з розвитком науки та втіленням її розробок в життя. Дане покоління прав людини є закономірним етапом розвитку суспільства. Існує думка відносити до четвертого покоління прав людини наступні права: право на захист людини від загроз, пов’язаних з експериментами у сфері генетики людини, відкриттями в області біології, інформаційні права та технології та права людства (право на мир, на ядерну безпеку, космос, безпечне довкілля). Однак частину вказаних прав з впевненістю можна віднести до прав солідарності (попередня група). Зміна статі, трансплантація органів, клонування, використання віртуальної реальності, одностатеві шлюби, евтаназія – це перелік основних прав четвертого покоління.

На початку ХХІ століття було відкрито п’яте покоління прав, що отримало назву «божественні права та свободи». Основу даної категорії складають такі цінності як любов, інформація та енергія, до неї відносять право на любов, віру та любов до Бога.

Божественні та духовно-моральні права та свободи людини і громадянина повинні захищати людину, її душу та дух, від руйнівної сили непередбачуваного науково-технічного прогресу в області біології та медицини.

Для того щоб зміцнити свої права, громадяни в демократичному суспільстві беруть на себе зобов’язання та виконують певні обов’язки, оскільки обов’язок є способом забезпечення права. Розрізняють загально соціальні та юридичні обов’язки.

Загальносоціальні обов’язки – суспільно визнана міра належної поведінки особи, що об’єктивно зумовлена конкретно-історичному потребами існування та розвитку інших людей, соціальних спільнот, суспільства. В Загальній декларації прав людини (стаття 29) зазначено: « Кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому створені можливості для вільного розвитку її особистості».

Юридичні обов’язки – передбачені законодавством вид і міра належної поведінки особи, що здійснюється в межах, встановлених законом і гарантованих державою.

Видова класифікація обов’язків людини відповідає класифікації її прав. Тому серед таких обов’язків виділяють:

• фізичні (наприклад, утримувати і захищати своїх неповнолітніх дітей);

• особистісні (наприклад, поважати честь, гідність, віросповідання людей);

• культурні (наприклад, дбайливо ставитися до пам’яток історії людства);

• економічні (наприклад, сплачувати загальнообов’язкові податки і збори);

• політичні (наприклад, протистояти насильству, вдаватися тільки до мирних засобів задоволення своїх політичних інтересів).