§2. Громадянське суспільство: поняття та основі засади

Уявлення про громадянське суспільство пройшли довгу еволюцію від зародження та розвитку до сучасного розуміння. Громадянське суспільство тлумачилося як цивільне, приватне, тобто таке, у якому крім офіційних інститутів існує непідконтрольний їм устав життя – сфера реалізації інтересів окремих індивідів та їх об’єднань. Мова велася про невтручання влади у приватні справи особи, свобода підприємництва та ініціативи, ринкових відносин та інших форм діяльності, що не пов’язані з офіційною владою.

За Гегелем, громадянське суспільство – це перш за все система потреб, заснована на приватній власності, а також релігія, сім’я, державний устрій, право, мораль, обов’язок, культура, освіта, закони. З природного стану люди повинні перейти до громадянського суспільства, оскільки лише в ньому правові відносини наділені дійсністю. Таке суспільство є можливим лише в сучасному світі. Головним елементом вчення про громадянське суспільство є людина – її роль, функції, місце. Особа здатна задовольнити свої інтереси не інакше як перебуваючи у відносинах з іншими людьми.

Питання про громадянське суспільство історично виникло як про найбільш розумне та доцільне впорядкування людського життя. Розвиток цивілізації, наступний етап суспільного процесу є виявом необхідності офіційного визнання громадянського суспільства. У всіх моделях та концепціях чітко домінував тезис – власність та відмова держави від претензій на роль єдиного «організатора та координатора».

Виділяють наступні найбільш загальні ідеї та принципи, покладені в основу громадянського суспільства тієї чи іншої держави, незалежно від її особливостей:

1. економічна свобода, багатоманіття форм власності, ринкові відносини;

2. безумовне визнання та захист природніх прав людини та громадянина;

3. легітимність та демократичний характер влади;

4. рівність усіх перед законом та правосуддям, надійний юридичний захист;

5. правова держава, заснована на принципі «розподілу влади»;

6. політичний та ідеологічний плюралізм, наявність легальної опозиції;

7. свобода слова та друку, незалежність засобів масової інформації;

8. невтручання держави у приватне життя громадян, їх взаємні обов’язки та відповідальність;

9. відсутність міжнаціональних та класових суперечок, партнерство усіх соціальних груп;

10. ефективна соціальна політика, що забезпечує гідний рівень життя людей.

Громадянське суспільство починається з громадянина та його свободи. В той же час звання «громадянин» виражає обов’язок та відповідальність. Для громадянського суспільства характерними є презумпція невинуватості та принцип «дозволено все, що прямо не заборонено».

Презумпція невинуватості передбачає те, що кожна людина є чесною, порядною та невинуватою доки у встановленому порядку не буде доведено інше. До того ж обов’язок доказування покладається на тих, хто звинувачує.

Принцип «дозволено все, що прямо не заборонено» свідчить, що вільний громадянин має право вчиняти будь-які дії, які не протирічать закону та моралі.

Громадянське суспільство створює необхідні умови та середу для необмеженої реалізації принципів демократії, рівноправ’я, моральних та культурних цінностей, ідеалів справедливості, основних прав та свобод людини.

Сама ідея прав людини виникає в якості своєрідного обмежувача влади держави, який повинен захистити особу від тих чи інших дій з боку держави. Саме держава є основним адресатом сучасних правових документів, що присвячені проблематиці прав людини. Більше того, саме систематичне порушення прав людини розглядається в сучасній міжнародній політиці як причина та привід для тих чи інших дій проти суверенної держави, починаючи від економічних чи правових санкцій та закінчуючи військовою інтервенцією.

Права людини – це об’єктивні умови, можливості людини, котрі необхідні для задоволення її потреб для нормального існування та розвитку.

Мова йде про можливість діяти певним чином або ж утримуватися від вчинків з метою забезпечення належного існування. Крім того, зміст та обсяг можливостей людини залежать від можливостей усього суспільства (рівня його економічного розвитку). Можливості будуть правовими лише в тому випадку, коли вони є рівними та однаковими для всіх людей. До того ж вони не повинні будь-ким відчужуватись та відбиратись.

Права громадянина, на відміну від прав і свобод людини, - це ті права, що в різних державах «даруються» громадянину держави формально, тобто шляхом закріплення в законі: право на працю, на житло, соціальне забезпечення тощо.

Враховуючи історію виникнення та розвитку основних прав і свобод, виділяють наступні принципи, що їх характеризують:

11. недопущення використання прав, свобод, законних інтересів таким чином, щоб при цьому порушувалися права і свободи інших осіб;

12. визнання пріоритету прав і свобод людини над правами нації, народу, держави;

13. панування рівноправ’я особи незалежно від раси, національності, статі, релігії, місця проживання;

14. неможливість нехтування правами і свободами людини і громадянина за рахунок реалізації права націй на самовизначення, народу – на народовладдя, держави – на її цілісність;

15. єднання національних та міжнародних засад у визнанні та охороні прав і свобод людини.