§5.Проблеми взаємозв’язку держави та особи в межах політичної системи суспільства

В залежності від типів політичних систем розрізняють декілька теоретичних моделей співвідношення інтересів держави та особи, а саме: тоталітарну, ліберальну та прагматичну.

Тоталітарна модель характеризується тим, що:

1) здійснюється державний диктат в усіх соціальних сферах;

2) людина розглядається як "гвинтик" у великому державному механізмі;

3) цінність людини визначається тим, на скільки вона є соціально корисною;

4) держава не обмежена в своїй можливості втручатися в сферу приватних інтересів.

Для ліберальної моделі характерним є:

1) права особи є домінуючими по відношенню до інтересів публічного характеру;

2) держава виконує функцію "нічного сторожа", охороняючи від порушень права громадян і вирішуючи конфліктні ситуації;

3) втручання держави в сферу приватних інтересів можливо лише по ініціативі зацікавлених сторін або у випадку вчинення правопорушення.

Прагматична модель передбачає:

1) врахування інтересів як особи так і держави;

2) формування збалансованої системи взаємних прав і обов’язків держави та особи ( громадяни зобов’язуються виконувати владні приписи, які слідують від держави, а держава бере на себе відповідальність щодо забезпечення гідного рівня життя всім членам суспільства);

3) держава гарантує відповідну свободу поведінки суб’єктів при умові, що свобода одних не порушує прав і законних інтересів інших.

Питання для самоконтролю:

1. Визначіть поняття «політична система суспільства».

2. Які ознаки властиві для політичної системи суспільства?

3. Охарактеризуйте структурні елементи політичної системи суспільства.

4. Які існують критерії типології політичних систем та в чому полягає їх сутність?

5. Яка роль держави в політичній системі суспільства?

6. Визначіть поняття «політична партія» та вкажіть за якими критеріями їх можна класифікувати.

7. Які функції властиві для політичних партій?

8. Які існують моделі співвідношення інтересів держави та особи в межах політичної системи суспільства?

Держава, особа, громадянське суспільство

Багатоманітність зв’язків держави та особи є найважливішим показником розвитку суспільства, його цілей та перспектив. Функціонування сучасного суспільства, вирішення тих чи інших економічних, соціальних чи політичних питань, що стоять перед ним є неможливим за відсутності держави. Роль держави не обмежується виключно забезпеченням сприятливих умов, а й зосереджується на організації самого суспільства. Особа, суспільство, держава – це елементи, характер взаємодії яких впливає на можливість існування громадянського суспільства.

§1. Взаємовідносини держави та особи

Особа — людина в системі суспільних зв’язків і відносин, якій властиві риси та якості, що проявляються у відносинах між людьми. Це, зокрема: здатність мислити і приймати усвідомлені, а не інстинктивні рішення; індивідуальність (талант, освіта, професія, уподобання тощо); свобода, тобто право вибору з наданих суспільством варіантів поведінки того, який забезпечує реалізацію особистих інтересів і не порушує прав інших суб'єктів; відповідальність перед ним. Суспільство – це система відносин між людьми, що розвивається історично, результат взаємодії людей в процесі їх спільної життєдіяльності. Суспільство та особа – взаємообумовлені явища, які існують лише у нерозривній єдності.

Місце особи у суспільстві обумовлено не лише її власною активністю та здібностями. Основні засади, що його визначають, закладаються впливом усіх суспільних реалій, до яких безумовно можна віднести і державно-правові явища.

Можливості та обов’язки практично виникають у людини лише в результаті складної взаємодії конкретних людей, особи і суспільства. Змістовна характеристика особи виражається перш за все в матеріальних та духовних її аспектах. Саме цим пояснюється значні відмінності у правовому, соціальному статусі людей в цілому. В залежності від часу, історичного, географічного, політичного простору, об’єктивних та суб’єктивних факторів суспільного життя істотно відрізняються між собою показники стану особи. Саме тому такі права як право на життя та право на свободу в сучасному житті істотно відрізняються від аналогічних, однак періоду ХІІІ-ХІХ століть.

У державно-правовому значенні поняттям «особа» охоплюються поняття «людина» і «громадянин».

Людина — це біологічна категорія, що визначає належність живої істоти до людського роду за певними анатомічними особливостями та фізіологічними функціями, серед них: розвиненість інстинктів, що забезпечує можливість реалізації різних інтересів; наявність мови як засобу спілкування та узгодження діяльності людини; необхідність спілкування із собі подібними з метою досягнення компромісу інтересів; чіткий розподіл праці у людському середовищі, що надає можливість досягти високого ступеня організованості відносин.

Громадянин — це особа, яка має політико-правовий зв'язок з певною державою, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках, зокрема, мова йде про її нормативно закріплений статус, користування нею захистом держави як у межах її території, так і поза нею. Даний статус дозволяє бути суб'єктом не лише економічних та соціальних, а й політичних відносин. Аналогічний статусу громадянству виступає статус підданого, в той же час відмінністю є форма державного правління, що має та чи інша держава.

У суспільстві серед факторів, що визначають її статус особи, особливе місце належить саме державі. Значення держави обумовлено його відносною автономністю та значною самостійністю по відношенню до людини та суспільства. Тісний політико-правовий зв'язок людини з конкретною державою означає коло взаємних прав та обов’язків та приналежність одна до іншої. Такі стосунки повинні мати правовий характер, в той же час, є неодмінною умовою будь-якого політичного, правового та соціального прогресу.

Співвідношення особи та держави може бути досить різноманітним. У суспільстві, в якому відстоюються ідеали справедливості, гуманізму та демократії, такі відносини характеризуються гармонійністю та поміркованістю.

Можливий варіант, за якого очевидною є протилежність особи і держави, яка навіть може довго існувати приховано, але час від часу проявляється.

У попередні епохи держава ігнорувала особу і заперечувала її права там, де розповсюджувала своє володарювання. Особа, навпаки, самоусвідомлюючись, протиставляла себе державі. З огляду на те, що держава є суспільною організацією, яка знаходить своє вираження в органах влади, то варто організувати державну владу так, щоб забезпечувалась незалежність особи. Права і свобода особи будуть забезпечені тоді, коли закони виражатимуть волю народу, а влада їм підпорядковуватиметься. У вільній державі влада повністю належить народу, волею якого встановлюються закони, обираються владні органи та спрямовується їхня діяльність.

Однак є такі сфери діяльності людини, в які держава не повинна вмішуватись. Тут потрібно обмежити повноваження самої влади. Ці межі створюються і правовими відносинами, які не можуть порушуватись державною владою.

Жодне суспільство не може існувати без влади, тому що великі маси людей у своєму спільному існуванні завжди потребують так чи інакше державної організації. Якщо ж розглядати державу як організацію, засновану на пануванні права, то найбільш типовою ознакою влади необхідно визнати її безособовість. Тобто панування не особи, а загальних правил та правових норм.

Взаємозв’язок держави і людини може проявлятися у наступному: людина виконує обов’язки щодо держави (пасивний стан, панування держави); людина вільна від держави (негативний стан, індивідуальна свобода); діяльність держави відбувається в інтересах підданих (позитивний стан, правові вимоги до держави); здатність діяти за державу (активний стан, здатність здійснювати політичні права).

Будь-яка влада тільки тоді стає владою, коли її настанови, накази, повеління сприймаються підвладними як дійсно обов’язкові й необхідні від самого єства, а їх невиконання - як порушення правди життя, й як злочин. Легітимність влади є її невід’ємною ознакою. Під легітимністю розуміється визнання або підтвердження законності чиїхось прав та повноважень. Такою, власне, й є згода громадян із правом одних (влади) справляти визначальний вплив на інших (суспільство). Інтегральним показником легітимності влади стає показник рівня довіри громадян до владних інститутів,

Ідеї гармонізації відносин особи та держави знаходять своє відображення у теорії та практиці державотворення. Для правової держави характерним є зв'язок усіх соціальних суб’єктів, в тому числі держави, законом, а також визнання державою невід’ємних прав і свобод людини і громадянина, їх переваги над іншими суспільними та державними установами. Від людини, в свою чергу, вимагається дотримання усіх правових настанов та виконання кожним його обов’язків перед державою та суспільством.

Особа перебуває в центрі відносин громадянського суспільства, є його клітинкою та основною дійовою особою. Саме тому основні характеристики, що стосуються людини, зокрема її природного суверенітету, свободи і незалежності, переносяться і на громадянське суспільство, визначаючи його глибинну суть. Громадянське суспільство є добровільною асоціацією вільних і незалежних індивідів, а відтак і саме повинно бути суверенним, вільним і відкритим. Суспільство, в якому інтереси людини підпорядковуються його власним інтересам, а тим більше інтересам держави, було позбавлене можливості стати громадянським.