3.3. Світові фінансові центри промислово розвинутих країн та країн, що розвиваються

Найвпливовішими світовими фінансовими центрами розвинутих країн є Лондон, Нью-Йорк та Токіо.

Особливість Нью-Йорка як фінансового центру полягає в тому, що він є тільки іноземним ринком капіталу і основним першоджерелом євродоларів. Головне місце серед складових цього фінансового центру має ринок банківських кредитів. Міжнародна діяльність великих американських банків пов’язана не тільки з кредитними операціями, а й з інвестиційними. Вони пропонують своїм клієнтам різноманітні операції з цінними паперами, розміщують цінні папери на первинному ринку, діють як брокери на вторинному ринку.

США першими розпочали лібералізацію національних валютних, кредитних і фінансових ринків з середини 70 – х років. У 1978 – 1986 рр. поступово було відмінено обмеження на виплату процентів за депозитно-позичковими операціями, введено проценти за вкладами до запитання. У 1984 р. відмінено 30 – відсотковий податок на прибуток за облігаціями, які випущені в США і належать нерезидентам. З кінця 1981 р. діє вільна банківська зона в Нью-Йорку, де іноземні банки звільнені від американського оподаткування і банківської регламентації.

Ефективність нью-йоркського ринку капіталу досягається за рахунок випуску нових облігацій внутрішніми фінансовими інститутами за більш низькою ціною порівняно з іншими іноземними ринками.

Валютний ринок розвинутий слабко, але за такими показниками, як обсяг обороту, кількість валют, що обертаються, він вважається найбільшим у світі центром щодо торгівлі валютою. Торгівля валютою на міжнародному ринку в Нью-Йорку здійснюються з допомогою посередництва приватних валютних торговців, котрі можуть бути або посередниками, або діяти за власний рахунок. У США відсутня валютна біржа на якій щоденно встановлюється офіційне котирування. Торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку де встановлюється середній курс, який служить основою для встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів.

Важливе місце посідає ринок цінних паперів, який зв’язує американські фінансові ринки з міжнародними фінансовими ринками. На Нью-Йоркській фондовій біржі обертаються акції 2800 компаній, з них близько 450 – іноземні компанії з 53 країн. На цьому ринку представлено великий вибір фінансових інструментів: акції, облігації, акції пайових фондів, депозитні розписки, боргові папери, що конвертуються, індекс-акції, форварди, свопи, варанти тощо.

Ринок цінних паперів Нью-Йорка, як і загальний фондовий ринок США, привабливий для інвесторів усього світу відсутністю оподаткування для нерезидентів США. Найбільш суттєвою характеристикою фондового ринку є налагоджуваний механізм регулюючого законодавства. Він найефективніший і найжорсткіший у світі. Інвестиційні компанії, фонди постійно контролюються з боку організацій, які видають ліцензії.

Ринок золота значної ролі не відіграє. Він почав розвиватися у 1975 році, коли керівництво США приступило до розпродажу офіційних золотих запасів. З тих часів Нью-Йоркський ринок золота став ринком монетарного золота, яке там пропонується як товар за ринковою ціною, яка формується через механізм аукціону.

На початку XIX століття Лондон замінив Амстердам як головний Світовий Фінансовий Центр. Зараз він є найбільшим фінансовим центром, який очолює другу групу фінансових центрів промислово розвинених країн, для яких характерним є домінування власне міжнародних елементів над національними. Як найбільший у світі національний фінансовий центр Лондон відомий ще з часів епохи становлення капіталізму і початку колоніальних завоювань. Але як міжнародний центр, отримав розвиток лише з другого десятиліття XX століття, утвердившись у цій ролі тільки в кінці 50-х років. Причому, якщо в якості національного фінансового центру він традиційно виступав як універсальний організм з однаково добре розвиненими ринками короткотермінових кредитів і довготермінових позик, потужною біржею, високо поставленим страхуванням і фрахтовою справою та ін., то в якості світового фінансового центру його виділяють головним чином чотири ринки: золота; валют; коротко- і середньострокового кредитування; страхування.

Ринок золота був створений у Лондоні 12 вересня 1919 року. Це стало можливим у результаті демонетизації, що привело до того, що жовтий метал знову отримав властивість бути переважно значним товаром з ціною, яка виражається в кредитних і кредитно-паперових грошах.

До 1968 року лондонський ринок золота був найбільшим у світі. На ньому переважно здійснювалися операції з золотом офіційних резервів центральних банків розвинутих країн. Становище почало змінюватися після березневої (1968р.) кризи ціни золота, в результаті чого встановилася подвійна ціна золота: офіційна і ринкова. Поява подвійної ціни, а потім відміна офіційної означали майже кінцеву демонетизацію золота, внаслідок чого знову видобуте золото перестало надходити на поповнення золотих резервів країни, а поступало на вільний ринок. З тих часів Лондон став втрачати своє значення найбільшого у світі, з точки зору ціноутворення ринку золота.

Лондонський валютний ринок найбільший у світі. Через його валютну біржу проходять 30% усіх контрактів з валютою, а обсяг валютних угод становить близько 1000 млрд. дол. на день. Перетворенню Лондона на повідний світовий валютний ринок сприяла максимальна свобода валютних операцій.

Ведуче місце у світі займає і ринок банківських кредитів. Концентрація великих банків світу у Лондоні зробила його головним центром найбільших кредитних операцій. Саме тут такі позичальники, як міжнародні корпорації і центральні банки, можуть отримати практично будь-які суми. Англія є основним позичальником лондонського міжнародного кредитного ринку. Вона використовує велику частину тих коштів, що обертаються у своїх інтересах. Одні лише американські банки в Лондоні надають англійським фірмам і компаніям у 4 рази більше іноземної валюти, ніж всі клірингові банки Англії. Орієнтація лондонського міжнародного кредитного ринку на потреби Великобританії обумовлює його спеціалізацію в галузі переважно коротко- і середньострокового кредитування.

У сфері міжнародної торгівлі цінними паперами Лондон успішно конкурує з іншими ринками. Цьому сприяло перетворення в 1986 р. Лондонської фондової біржі на Міжнародну фондову біржу, оснащену цілком комп’ютеризованою електронною системою біржових котирувань. Фондова біржа Лондона в міжнародній сфері відіграє роль котирувального центру. Більше 30 великих банків світу мають котирування своїх паперів на лондонській біржі. Для більшості з них, ця привілея є чисто престижна, і лише опосередковано сприяє фінансовому успіху. Щоправда, цей побічний вплив є настільки великим, що банки йдуть на те, щоб забезпечити собі котирування на лондонській біржі незважаючи на видатки.

Лондонська фондова біржа має декілька ринків: ринок урядових цінних паперів; ринок акцій і облігацій місцевих фірм і компаній; ринок іноземного капіталу; ринок південноафриканських золотопромислових компаній та ін.

Щодо Токіо, то з часів Реставрації Мейдзі в 1868 р. і до Першої світової війни Японія запозичувала іноземний капітал і технологію переважно у Великій Британії та західноєвропейських країн, після Другої світової війни – переважно у США.

І хоча токійська фондова біржа була заснована у 1878 р., майже 100 років Токіо не вважався міжнародним фінансовим центром.

Однак з часом сприятливі умови для Токіо як міжнародного фінансового центру поступово розвивалися і були підкріплені змінами в національному і міжнародному становищі після 1970 р.

Зміцненню позицій Токіо, як світового фінансового центру сприяли:

• зростання випуску державних облігацій, що зумовило розвиток їхнього вторинного ринку;

• випуск іноземними позичальниками в Токіо облігацій у єнах, а пізніше – в іноземній валюті;

• лібералізація ринків єни та капіталу, що дало можливість іноземним банкам та компаніям з торгівлі цінними паперами активно працювати на фондовому ринку;

• збільшення іноземних капіталовкладень у японські облігації та акції;

• зростання відкритості грошового ринку.

Токіо є крупним міжнародним валютним ринком завдяки великому щоденному обороту іноземної валюти, особливо в угодах єна/долар.

Токійська фондова біржа – одна з найбільших бірж світу, але як торговий майданчик поступово втрачає популярність. Загальна кількість зареєстрованих на ній компаній не змінюється вже десятиліття. Іноземні інвестори вважають, що правила лістингу на біржі занадто жорсткі і дотримання правил публікації обходяться дорого. Взагалі біржа виконує функції котирування цінних паперів.

На Токійському фінансовому центрі оперують уповноважені японські банки (валютні банки) та іноземні банки, які займаються кредитуванням промисловості та торгівлі в єнах та іноземній валюті, наданням кредитів закордонним японським підприємствам через свої материнські банки, обліком експортних векселів тощо.

Світовими фінансовими центрами, розташованими в Європі, виступають також Франкфурт-на-Майні та Цюріх, які виборюють першість у Лондона за операціями з золотом, а також Люксембург, на частку якого припадає близько ¼ всіх євровалютних кредитів.

Франкфурт-на-Майні – один з молодих фінансових центрів, який відноситься до тієї ж групи, що і Нью-Йорк. Франкфурт-на-Майні другий після Лондона фінансовий центр Європи.

У ньому домінує ринок національних капіталів, які шукають застосування за межами Німеччини, ринок чисто міжнародних капіталів відіграє підлеглу роль.

Молодість цього фінансового центру пояснюється специфікою розвитку Західно-німецької (донедавна) економіки, яка протягом усього періоду існування ФРН відчувала велику потребу в інвестиційному капіталі. Щоправда, зараз, з об’єднанням Німеччини ця проблема ще більше загострилася.

Фінансовий центр у Франкфурт-на-Майні називають фінансовим центром континенту, він є, як правило, найвільнішим у світі (окрім Люксембургу й так званих «Податкових гаваней» чи «фіскальних оазисів»). Його найбільш розвиненими ринками є ринок банківських кредитів і ринок фондових цінностей.

Висока активність ринку банківських кредитів пояснюються тим, що промислові компанії тут традиційно мали досить тісні зв’язки з банками і завжди віддавали перевагу банківським кредитам у порівнянні з іншими видами мобілізації капіталу. Факт тісного зростання промислового і банківського капіталів позначився і на функціонуванні даного ринку. Зокрема на ньому домінують середньо- і довгострокові операції. Короткострокові кредити відносно менше розповсюджені та базуються на міжбанківських операціях «відкритого» ринку, операціях з векселями на русі «гарячих грошей». Діяльність банків у галузі середньо- та довгострокового кредитування базується на довгострокових заощадженнях населення.

Одночасно у Франкфурті-на-Майні почали утворюватись іноземні банки. Зараз у ньому представлені всі найбільші банки світу, котрі й зв’язують його з іншими світовими фінансовими центрами (тут працюють понад 400 банків).

З метою посилення конкурентноспроможності вітчизняного ринку та з ціллю залучення іноземних інвесторів у 1984 р. в Німеччині було відмінено податок на доходи від облігацій, яким оподатковувалися дивіденди, що виплачувалися нерезидентам. Було відмінено регламентації, що обмежували можливості діяльності банків в силу ідеологічних причин чи їх обережності: валютні свопи, фінансові ф’ючерси та операції в ЕКЮ більше не заборонені банком.

Для ринку фондових цінностей характерним є досить інтенсивний розвиток операцій з облігаціями і слабше – з акціями. Друга характерна риса – диспропорції між первинними і вторинними ринками (при цілковито розвиненому первинному ринку роль фондових бірж Німеччини як вторинному ринку цінних паперів досить скромна. Особливо це стосується акцій, велика частина яких, близько 95% практично не обертається і знаходиться в постійному володінні). Власникам акцій у Німеччині є 4,5 млн. громадян в той час як в Англії 9 мільйонів акціонерів, в Японії 11,6, в США – 51,4 млн.

Ці особливості мають місце і в міжнародних операціях фінансового центру Франкфурта-на-Майні, який у даному своєму аспекті здебільшого є облігаційним і первинним.

Німеччина відстає від своїх конкурентів по такому важливому показнику, як капіталізація ринку – співвідношення ринкової вартості усіх акцій Національних компаній і ВНП. У Німеччині цей показник складає всього 25% супроти 75% у Японії, 93% у США і 12,7% у Великобританії.

Люксембург називається другим «Лондоном» хоча у 4 рази йому поступається. Його поява на світовій арені не пов’язана ні з рівнем розвитку економічного потенціалу країни, ні з ступенем розвитку національної банківської системи і т.д. Це маленька країна з промисловістю в основному з видобутком залізної руди і виплавкою чавуну та сталі. Вона немає свого центрального банку, а її національна грошова одиниця, люксембургський франк, випускається приватним банком. Люксембург – єдина розвинена країна ринкового простору, де емісія банкнот знаходиться у приватних руках.

Незважаючи на це, про Люксембург говорять як про великий фінансовий центр. За обсягом фінансового бізнесу він у 4 рази менше Лондона, у нього великий ринок довгострокового капіталу. У Люксембурзі цілком сприятливий податковий режим – не сплачується податок на доходи за процентами і дивідендами; усі види руху капіталу, його експорт та імпорт повністю звільнені від національного контролю; не стягуються податки з доходу по єврооблігаціях. Окрім того, люксембурзькі банки не зобов’язані мати мінімальні резерви по операціях на Євроринку.

Важливу роль у становленні Люксембургу як міжнародного центру відіграло й те, що в країні знаходяться Європейський інвестиційний банк і європейський фонд валютного співробітництва.

Міжнародний ринок довгострокового капіталу репрезентований банківськими операціями і операціями з фондовими цінностями. Про те, що люксембурзький фінансовий центр є переважно міжнародним можна судити по відношенню активів іноземних та місцевих банків із співвідношенням 80% і 20%. Такий самий висновок можна зробити і про ринок фондових цінностей. Приблизно 90% загальної кількості цінних паперів, які котируються на люксембурзькій біржі – є іноземними.

У Люксембургу знаходиться одна із найбільших європейських клірингових організацій з торгівлі цінними паперами «Седел» (створена у 1971 р.). У цій організації бере участь більше 70 кредитно-фінансових інститутів різних країн. «Седел» проводить розрахунки по євродоларових і євровалютних облігаціях, незалежно від місця знаходження продавців і покупців.

Цюріхові належать провідні позиції у світі як валютного ринку та джерелу міжнародних капіталів для довгострокових вкладень. Як ринок золота він поділяє світову першість із Лондоном.

Розташований у центрі Західної Європи, Цюріх являє собою зручний плацдарм для облаштування там іноземних банків. Сприятливим фактором є досить ліберальне валютно-фінансове законодавство Швейцарії, хоча воно стало дещо жорсткішим останнім часом. Право не публікувати звітів про значну частину банківських операцій, ввозити та вивозити необмежену кількість іноземних банкнот, продавати та купувати в будь-якого індивідуума золоті злитки та монети, зберігати цілковиту таємність депозитних рахунків, навіть від податкових органів США та інших країн, - усе це створило швейцарським банкам високу репутацію в західному діловому світі.

Цюріх – великий у світі фінансовий центр по реекспорту капіталу. Близько 40% усіх євродоларових позик здійснюється через швейцарські банки.

Сфера бізнесу, на основі якої швейцарські банки проводять свою міжнародну фінансову стратегію, набагато вужча, ніж в самі Швейцарії (видача роздрібних кредитів, позик великим компаніям та посередницькі операції з купівлі-продажу цінних паперів).

Він був ринком переважно приватного золота на відміну від Лондона та Нью-Йорка.

Щоденно у Цюріху здійснюються угоди з золотом вартістю в декілька мільйонів швейцарських франків. На цей ринок поступає близько 80% тільки що видобутого золота, інші 20% направляються у Лондон.

Валютний ринок у Швейцарії постійно відігравав важливу роль у сфері міжнародних валютних відносин розвинених країн та ін. з введенням конвертованості валют монополія Швейцарії на міжнародному валютному ринку закінчилася. Однак значення цього центру зросло.

У Цюріху активно працює ринок банкнот. Швейцарський ринок банкнот є найбільшим у світі через географічне положення країни, її слави як туристичного центру, відсутністю обмежень на ввіз та вивіз банкнот.

Швейцарія є найбільшим джерелом міжнародного довгострокового капіталу поряд з іншими державами. Як джерело вкладень у довгострокові облігації Швейцарія взагалі не має собі рівних (близько 30% нових випущених єврооблігацій підписуються швейцарськими). Швейцарські банки здійснюють операції з банкнотами 140-150 країн, навіть неконвертовані валюти мають у них банківське котирування. В останньому випадку при обміні, банківські клерки попереджають, що дана валюта замкнута і її провезення через кордон карається законом країни походження. Приблизна оцінка річного обороту ринку банкнот коливається від 500-700 млн. доларів. Великі швейцарські банки щоденно опрацьовують до 450 кг. банкнот.

Швейцарські банки мають довготермінові потенційні можливості масштабного субсидіювання посередницьких операцій з ф’ючерсами, іншими цінними паперами, корпоративної фінансової активності, що тісно пов’язана з видачею позик.

Поява фінансових центрів на периферії світового господарства (Багамські острови, Сінгапур, Гонконг, Панама, Бахрейн та ін.) зумовлена певною мірою більш низькими податковими та операційними витратами, незначним державним втручанням та ліберальним валютним законодавством.

Перетворення Сінгапуру на світовий фінансовий центр відбувалося під впливом досить суперечливих факторів. З одного боку, Сінгапур не належить до розряду експортерів капіталу. В цій країні немає ні надлишку капіталу, ні високо розвинутої індустрії. З іншого боку, Сінгапур має вигідне географічне положення на шляхах регіональної та світової торгівлі, володіє одним із найзручніших портів у світі, практикує пільговий податковий режим. Крім того, Сінгапур є єдиним серед країн, що розвиваються, фінансовим центром з повним набором усіх необхідних складових: ринком золота; валютним ринком; ринком короткострокових та середньострокових банківських кредитів, фондовим ринком.

Сінгапур став фінансовим центром найбільших і найсильніших банків світу, які захопили в них ключові позиції не тільки в результаті конкуренції з більш слабшими, але і в результаті усвідомленої політики керівництва країни, яке прагне не допустити на свою територію дрібні та маловідомі банки.

Друга особливість Сінгапур – це те, що він є єдиним фінансовим центром країн, що розвиваються з майже повним набором всіх необхідних складових, тобто: ринком золота; валютним ринком; ринком банківських кредитів та фондовим ринком.

Активне економічне зростання країни на фоні швидкого розвитку економік країн східної та південно-Східної Азії викликало приплив значних обсягів іноземного капіталу до Сінгапуру.

Ринок золота у Сінгапурі створено у 1969 році. Він має тісні зв’язки з Лондоном через англійські банківські доми, які є членами «Золотого клубу» Ротшильда. На нього мають вільний доступ як резиденти, так і нерезиденти. І ті і ті можуть імпортувати і експортувати золото.

Сінгапур є четвертим за величиною центром торгівлі валютами після Лондона, Нью-Йорка і Токіо.

Валютний ринок (як і більшість валютних ринків країн, що розвиваються) поділений на дві частини відповідно до двох типів рахунків з яких проводяться валютні операції. Це внутрішні рахунки для резидентів та зовнішні для нерезидентів.

Ринок банківських кредитів у Сінгапурі переважно короткостроковий, хоча угоди середньо- і довгострокового характеру набувають останнім часом все більшого значення. Тим не менше консорційні кредити, які є основною формою середньо- і довгострокового банківського кредитування, поки що не отримали широкого розповсюдження.

Якщо виходити з класичного визначення світового фінансового центру, Гонконг, здавалось би, ще менше, ніж Сінгапур, відповідає його вимогам. Він не тільки не володіє надлишком капіталу і серйозним економічним потенціалом, але й не є самостійною державою. Вирішальним чинником формування світового фінансового центру в Гонконгу стала його давня ключова позиція як стратегічного пункту міжнародної торгівлі Великої Британії.

У Гонконзі немає центрального банку. По банківських рахунках нерезидентів знімається 15% податок.

Багато банків Гонконгу відкривають своїм клієнтам мультивалютні рахунки. Гонконг гарантує фіксовані обмінні курси національної валюти значними валютними резервами.

Фінансовий ринок Гонконгу був і поки що залишається досить сприятливим для діяльності комерційних банків. Рівень прибутків у середньому по відношенню до власних капіталів банків, представлених тут, сягав 30%.

Фінансовий ринок Гонконгу розвивався з обмеженою пропозицією джерел фінансування для промислових компаній. Реально існують дві можливості – фондовий ринок і банківські кредити, проценти по яких є незначними (гонконгський долар є безпосередньо прив’язаним до долара США).