3. Конституція юридична і конституція фактична

Сучасна наука конституційного права використовує термін конституція в кількох значеннях. Насамперед прийнято розрізняти конституцію юридичну і конституцію фактичну. При цьому існують різні підходи до розкриття їх змісту.

Юридична конституція – це система правових норм, які закріплюють засади конституційного (державного* ладу, встановлюють найвищі правові гарантії прав і свобод людини і громадянина, визначають систему, принципи організації і функціонування органів публічної влади (органів державної влади і місцевого самоврядування*, встановлюють територіальний устрій держави. Юридична конституція може розглядатись у формальному та матеріальному значеннях. У формальному значенні це один НПА чи декілька таких НПА (Конституція Швеції складається з 4 актів: Акт про престолонаслідування 1810, Форма правління 1974, Акт свободи друку 1874, Основний закон про свободу висловлювань, з 4 законів складається і конституція Фінляндії*, які приймаються в особливому порядку та мають найвищу юридичну силу по відношенню до інших НПА (французька або американська модель*. У матеріальному значенні – це сукупність НПА, законів, судових прецедентів, джерел звичаєвого права, жоден з яких не має найвищої юридичної сили (британська модель*.

Фактична або соціальна або жива конституція – це реальний стан суспільних відносин, які становлять предмет конституційного регулювання, вони позначають реально існуючі в країні основи державного ладу, фактичну ситуацію з правами і свободами людини і громадянина. Поява терміну фактична конституція пов’язане з тим, що юридична конституція є певною ідеальною моделлю устрою держави, її взаємовідносин з людиною. І зрозуміло що реально діючі взаємовідносини не збігаються абсолютно з ідеальною моделлю, більше того, юридична і фактична конституція можуть суттєво відрізнятись, як це було характерно для радянських конституцій. У випадку, коли юридична конституція збігається з фактичною можна говорити про наявність реальної конституційної системи в державі. У випадку, коли вони не збігаються конституційна система є фіктивною. Стосовно співвідношення юридичної і фактичної конституції України, то можна говорити про наявність в Україні напівреальної конституційної системи, оскільки не всі положення юридичної конституції України втілені в життя.

4. Функції Конституції

Сутність конституції виявляється в її функціях. Під функціями КУ розуміють основні напрямки впливу на суспільні відносини і її призначення, що відображають роль основного закону в політиці, житті суспільства і громадян, здійсненні завдань держави. В літературі з конституційного права щодо системи функцій КУ вчені висловлюють різні думки. Аналіз цих думок дозволяє виділити наступні важливі функції КУ:

І. Загальносуспільні функції (аксіологічні функції, аксіологія – наука про цінності*:

- політична (мистецтво управляти* – конституція закріплює основні засади політики в різноманітних сферах суспільства і держави, визначає належність влади в країні, внутрішню та зовнішню політику, державний лад, закріплює інтереси і волю народу, народний та національний суверенітет.

- економічна – конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічний лад суспільства, базу, на якій функціонують всі інші інститути. Закріплення різноманітних форм власності створює необхідні умови для реалізації економічної політики країни, успішного функціонування господарського механізму.

- культурна – конституція здійснює значний вплив на волю і поведінку людей. Акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого лежить ідея народного суверенітету, демократична, соціальна, правова держава конституція формує певний тип суспільної свідомості, невід’ємною частиною якого є правосвідомість.

- соціальна;

- ідеологічна – виховна, в конституції сформовані ті духовні цінності, на які вона орієнтована: свобода людини, непорушність її прав і свобод, демократія та ін.

ІІ. Спеціально-юридичні:

- установча – конституція здійснює первинне юридичне оформлення найважливіших соціально-економічних і політичних інститутів суспільства. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджуються в життя політичні та управлінські структури, закріплюється система органів державної влади, визначаються їх повноваження;

- регулятивна – регулювання конституційно-правових відносин шляхом визначення прав і обов’язків, порядку створення відповідних органів державної влади, формування їх складу та інше;

- охоронна – забезпечення належної дії інститутів і норм основного закону, що досягається за допомогою спеціального механізму юридичної відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції, визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дії актів державних органів;

- інтегративна – конституція відіграє роль своєрідного інструменту, який об’єднує всі ланки правової системи в одне ціле, конституція визначає основні положення для інших галузей права і т.п.