З точки зору державної належності валютне законодавство поділяє суб'єктів валютних операцій на резидентів та нерезидентів.

Резидентами є:

1. фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тим­часово перебувають за кордоном;

2. юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо)², з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;

3)дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств і організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами є:

1. фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни Украї­ни, особи без громадянства), які мають постійне місце про­живання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

2. юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням за межами України, які ство­рені й діють відповідно до законодавства іноземної держа­ви, у тому числі юридичні особи та інші суб'єкти підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємницької діяльності України;

¹ Северин О. В. Правове регулювання валютних операцій: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - Донецьк, 2003. - С. 6.

² Термінологія Декрету не узгоджена з чинним регулюванням ГК, який не визнає відокремлені підрозділи господарських організацій (філії, представництва) самостійними суб'єктами господарської (підприємницької) діяльності (ч. 2 ст. 55 ГК).

3)розташовані на території України іноземні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні організації та їх філії, що мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також представництва інших організацій і фірм, які не здійснюють підприємниць­кої діяльності на підставі законів України.

Для визначення змісту термінів «постійне місце проживання» та «місцезнаходження» необхідно звертатися до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

2. Повноваження державних органів і функції банківської системи у сфері валютного регулювання та валютного контролю

Валютні операції є об'єктом валютного регулювання та валютного контролю.

Валютне регулювання - це визначення правового режиму валютних цінностей, правил проведення валютних операцій, правового становища їх суб'єктів, порядку здійснення валютного контролю та відповідальності за порушення валютного законодавства.

Валютне регулювання носить публічно-правовий характер, тобто:

а) воно спрямоване на забезпечення публічних інтересів щодо стабільності національної грошової одиниці, утримання платіжного балансу, зміцнення валютно-фінансової системи держави в цілому;

б) здійснюється виключно за допомогою імперативних методів регулювання.

Валютний контроль - це діяльність уповноважених органів державної влади та банків, спрямована на перевірку дотримання суб'єктами валютних операцій валютного за­конодавства, виявлення правопорушень та застосування санкцій до правопорушників.

Валютні операції підлягають також фінансовому моніторингу у випадках, передбачених Законом України від 28 листопада 2002 р. «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом».

Відповідно до Закону України від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України» Національний банк України діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль (ч.1 ст. 44).

До компетенції НБУ у сфері валютного регулювання та контролю належать:

• видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;

• видача та відкликання ліцензій, здійснення контро­лю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапла­нових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства;

• встановлення лімітів відкритої валютної позиції для банків та інших установ, що купують та продають іноземну валюту. Валютна позиція - це співвідношення вимог та зобов'язань банку в іноземній валюті. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою. Відкри­та позиція є короткою у разі, якщо обсяг зобов'язань по про­даній валюті перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог по купленій валюті перевищує обсяг зобов'язань;

• застосовування заходів відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю.

Повноваженнями у сфері валютного контролю наділені також:

Державна податкова адміністрація України - здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України;

Міністерство транспорту та зв'язку України - здій­снює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України;

Державна митна служба України - здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Окрім того, комерційні банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки.

Положення про валютний контроль, що затверджене постановою правління НБУ від 8 лютого 2000 р. № 49 визначає поняття «функції агента валютного контролю», під якими розуміються обов'язки банку щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резиден­тами і нерезидентами через ці банки. Змістом зазначеного контролю є запобігання банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій та/або своєчасне інформування банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

Відсутність в банках документів, що підтверджують правомірність проведення ними валютних операцій своїх клієнтів, за умови, що з дати здійснення цих операцій минуло не більше п'яти років, кваліфікується як нездійснення цими банками функцій агента валютного контролю.