5. Розкрити причини, характер, рушійні сили та періодизацію національно-визвольної війни під проводом б. Хмельницького.

На короткий час після придушення козацько-селянських повстань 30-х років XVII ст. знекровлений народ ніби притих. Навіть Польська шляхта називала 1638—1648 pp. золотим часом. Та це був лише перепочинок перед бурею. У Польщі ніщо не змінилося, і українську проблему було лише відкладено, а не розв'язано. Продовжувалося різке посилення феодально-кріпосного гніту на українських землях. Селян змушували відробляти на своїх панів по 3—4 дні щотижня і сплачувати численні податки. Це знущання відчувало на собі не лише селянство, а й середня і навіть дрібна українська шляхта. Особливо зухвало поводилася польська шляхта з козацтвом після ординації 1638 року. Вона намагалася перетворити нереєстрових козаків у кріпосних селян і слуг, на що ті відповідали повстаннями, до яких приєднувалися селяни. Несправедливість і гніт переживало і реєстрове козацтво під управлінням польської шляхти, яка виступала в ролі старшини.

Ворожими до Речі Посполитої були й міська біднота, частина міської верхівки та українські міщани, котрі теж пригнічувалися феодалами, витісняючись з ключових позицій економічного життя й самоуправління. Ще більший гнів українців викликало переслідування православ'я з боку польських католиків, що призвело до розколу серед духовенства та посилення міжконфесійної боротьби. Колоніальна політика Польщі однозначно була спрямована на придушення розвитку української мови, української культури, самосвідомості тощо.

Отже, колоніальна політика Польщі загрожувала винищенням української народності, що було, безумовно, великою національною небезпекою. Тому головною метою, яка об'єднала українців, була ліквідація польсько-шляхетського панування в Україні. Оскільки більшість української феодальної верхівки на той час вже колонізувалася і не могла очолити національно-визвольну боротьбу народних мас, керівна роль у ній належала козацькій старшині. Широкі верстви козацтва стали рушійною силою цієї боротьби. Разом з козаками активну участь у ній брали селяни, міщани, духовенство. Очолив національно-визвольну боротьбу українського народу видатний військовий і політичний діяч, будівничий української козацької держави Б. Хмельницький.

Національно-визвольна війна розпочалася в першій половині лютого 1648 р. із захоплення повстанцями Запорізької Січі й обрання Б. Хмельницького гетьманом Війська Запорізького і тривала до кінця XVIII ст.

Планомірно й енергійно проводилася підготовка до повстання проти Польщі. Запорізька Січ стала центром визвольного руху всього українського народу. Тут зосереджувалися військові сили, необхідні матеріальні ресурси. Весною 1648 р. Хмельницький із старшим сином Тимофієм відправився до кримського хана Іслам-Гірея, щоб домовитися про союз і допомогу. Хмельницький добре розумів, що, якщо кримський хан не стане його союзником, то обов'язково буде разом з Польщею проти України. І Богдан вдався до важливого дипломатичного кроку — зробив давнього ворога українського народу своїм спільником. Цей союз забезпечував повстанців від несподіваних нападів з Півдня і давав можливість зосередити всі зусилля проти Польщі. До того ж у той час татари надавали козакам свою швидку і могутню маневрену кінноту, якої в козацькій армії було замало.

В українській історіографії до цього часу побутує твердження про те, що Б. Хмельницький залишив свого сина Тимофія начебто заручником у свого ворога хана Іслам-Гірея. Відомий історик проф. Ф. Якубов спростовує цей факт, підкреслюючи, що "сьогодні можна вважати доведеним абсолютно протилежне, Гірея та Хмельницького пов'язувала давня дружба. Богдан виріс у Криму, досконало володів кримськотатарською мовою, знав і читав в оригіналі Коран. Сина залишив Гірею як намісника на випадок своєї загибелі у воєнному поході"*.

Поляки, попереджені про дії Хмельницького, навесні 1648 р. послали на Запорізьку Січ військо, щоб придушити повстання ще в зародку. Розпочався перший етап визвольної війни, коли повстання набуло найбільшого розмаху й досягло успіхів. У середині квітня 1648 р. 6-тисячний передовий загін поляків зустрівся з об'єднаними 9-тисячними козацько-татарськими силами. В урочищі Жовті Води 6 травня після тривалого бою польський авангард на чолі із С. Потоцьким було розбито. 16 травня під Корсунем Б. Хмельницький розгромив і головне польське військо. Серед багатьох тисяч поляків у полон потрапили обидва командувачі польської армії М. Потоцький і М. Калиновський, 80 знатних вельмож і 127 офіцерів. Це була одна з найяскравіших перемог повстанського війська над польською армією на початку Визвольної війни. Польща залишилася і без гетьманів, і без армії.

Тріумфальні перемоги Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули українців на народне повстання. Селяни скрізь ставала під гетьманські стяги, щоб здобути волю і незалежність. Із добровольців створювалися нові частини і на кінець літа 1648 р. українські повстанські сили налічували вже до 100 тис чол., близько 40 тисяч з яких становили регулярне козацьке військо.

Виникали сприятливі умови для розгортання народної боротьби.

Але й поляки не гаяли часу. Щоб покінчити з повстанням під проводом Б. Хмельницького, вони мобілізували 32 тис. шляхти і 8 тис. німецьких найманців. Очолювали нову польську армію магнати Д. Заславський, М. Остророг і С. Конецпольський.

13 вересня 1648 року воюючі армії зустрілися і зійшлися під Пилявцями на Поділлі. Хмельницький майже повністю знищив це велике військо. Було захоплено величезні трофеї. Самих лише гармат більше 100.

Ця битва ще більше зміцнила впевненість українців в успіху їхньої боротьби проти поляків і відкрила Хмельницькому шлях на захід, вглиб самої Польщі. Коли він заглиблювався в землі Волині та Галичини, населення радо вітало його, всіляко допомагаючи йому, і приєднувалося до повстанців. У жовтні 1648 р. козацько-селянська армія взяла в облогу Львів, а згодом Замостя і могла здобути їх. Б. Хмельницький міг повести військо до самої Варшави й об'єднати всі українські землі в межах національної держави.

Сьогодні не можна стверджувати однозначно, що саме спинило гетьмана, але він цим шансом не скористався. Донині залишається загадкою, чому Б. Хмельницький, маючи всі можливості перемогти Річ Посполиту, цього не зробив, а погодився на перемир'я, яке запропонував йому новий польський король Ян Казимир. Історики поясняють це по-різному. Так, М. Грушевський пише, що гетьман виявився не готовий відновити Українську державність. І. Крип'якевич зазначає, що мета походу Хмельницького " не була вже стратегічна, а тільки політична — домогтися миру з Польщею". О. Субтельний вважає, що Богдан ще не думав доводити конфлікт з Польщею до кінця, а "сподівався змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоб вона могла задовольняти козацтво". І справді, уклавши в Замості перемир'я з польським королем, Б. Хмельницький зі своїм військом повернувся назад.

Уже наступного 1649 р. поляки знову розпочали війну, щоб повернути непокірну Україну. Розпочався другий етап Визвольної війни — 1649 — 1653 pp., коли напружена боротьба між ворогуючими сторонами проходила з перемінним успіхом. Улітку 1649 р. біля м. Зборова відбулася одна з найбільших і найважливіших битв війни. Королівську армію несподівано оточили козацькі та татарські сили. їй загрожувало повне знищення. З цієї безнадійної ситуації врятував поляків кримський хан Іслам-Гірей, який пішов на примирення з Польщею, не бажаючи великого посилення України. У боротьбі України з Польщею він проводив політику "рівноваги сил", що вела до взаємного послаблення і давала можливість Криму відігравати провідну роль у Південно-Східній Європі. У цих умовах Хмельницький змушений був піти на компроміс.

18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський мирний договір. За ним козацький реєстр обмежувався 40 тис. осіб Хоча всім учасникам повстання дарувалася амністія, більшість селян мали повернутися в кріпацтво. Польська шляхта, навпаки, одержала право повернутися до своїх маєтків. Проте завдяки Зборовському договору Україна вперше здобула юридично закріплену свободу. Було визнано її автономію, що поширювалася на Брацлавське, Київське і Чернігівське воєводства. їх було залишено під владою Війська Запорізького. Польське військо й адміністрація втрачали право перебувати в цих воєводствах. Адміністрацію тут становили українські шляхтичі православної віри. Було заборонено перебування на цих землях євреям і єзуїтам. Так само мало бути ліквідовано уніатську церкву, а православний митрополит Київський мав дістати місце в польському сеймі. Але на тлі Зборівської перемоги всі ці здобутки Б. Хмельницького виглядали надто скромними. Йому довелося задовольнятися національно-територіальною автономією, і то лише для козацької верстви. Народ не прийняв умов Зборівської угоди і відповів на неї низкою повстань проти польського гноблення. Відчувалася неминучість нової війни з Польщею.

Навесні 1651 р. почалася нова війна. І знову першими в наступ пішли поляки на чолі з Яном Казимиром. Генеральна битва відбулася знову на Волині під Берестечком. Почалася вона 28 червня, тривала майже два тижні й закінчилася для Хмельницького поразкою. У надзвичайно скрутне становище козаків поставила зрада Іслам-Гірея, військо якого в переломний момент покинуло поле бою. Під час відступу полягло багато козаків, українська армія втратила весь обоз. Однак її основні сили завдяки мужності окремих частин зуміли організовано вийти з оточення. Поразка під Берестечком негативно вплинула на бойовий дух армії та на подальший перебіг Визвольної війни. Та завдяки організаторській діяльності Б. Хмельницького вдалося відновити боєздатність армії, зупинити під Білою Церквою просування поляків і змусити їх погодитися на переговори.

Як і належало очікувати, укладений 28 вересня 1651 р. Білоцерківський мирний договір приніс ще більші обмеження порівняно з Зборівською угодою. Нанівець було зведено автономію держави. її територія обмежувалася тепер одним Київським воєводством. Воєводства Брацлавське і Чернігівське повністю переходили в руки польського уряду. Козацький реєстр скорочувався до 20 тис, польська шляхта мала право повертатися на Україну, більшість селян і козаків опинилися перед загрозою закріпачення. Щоб уникнути цього, тисячі людей втікали на Слобідську Україну. Проти гетьмана наростало народне невдоволення.

Але цей мир виявився дуже короткочасним. Вже наступного, 1652 p., почалася нова війна і Хмельницький помстився за невдачу під Берестечком. У бою біля гори Батіг на Поділлі 23 травня несподіваним ударом він знищив 30-тисячне польське військо та його ударну силу — 10-тисячну німецьку піхоту. Разом з військом загинув і польський гетьман М. Калиновський. При цьому Б. Хмельницький виявив блискучий талант полководця: він зумів роз'єднати польську армію на окремі частини і поступово знищити її. Битва під Батогом вважається однією із найблискучіших в історії європейських воєн епохи Середньовіччя. Сучасники порівнювали її зі славетною перемогою карфагенського полководця Ганнібала над Римом біля м. Канни 216 р. до н. є. Недарма в роки Другої світової війни було встановлено орден Богдана Хмельницького, яким нагороджували вищий командний склад за вдалу стратегічну розробку окремих битв.

Батозька перемога дала змогу Хмельницькому відмовитися від виконання умов тяжкого й ганебного для України Білоцерківського договору з Польщею 1651 р. Знову всю етнічну територію до ріки Случ було очищено від поляків, і тут відновилася козацька адміністрація.

Проте польське панство не бажало миритися з таким станом речей і виступило проти Хмельницького, щоб відплатити йому за поразку під Батогом. У вересні 1653 р. численне польське військо зіткнулося з об'єднаними силами козаків і татар під Жванцем на Поділлі. Знову короля оточили, як колись під Зборовим. Облога тривала два місяці. Полякам загрожував голод і капітуляція. І знову кримський хан, одержавши великі гроші, віроломно, за спиною українського гетьмана, домовився з королем про перемир'я. Хан продиктував давні умови, відомі за Зборівським договором 1649 p., здобувши для себе право на ясир по всьому шляху до Криму.

Ця нова татарська зрада змусила Б. Хмельницького до рішучої зміни орієнтації. Порозуміння між Польщею та Кримом за пасивності Туреччини ставило Україну в дуже тяжке становище. Реально оцінивши міжнародну ситуацію та співвідношення сил, Б. Хмельницький дійшов висновку, що жодна з тогочасних навколишніх держав не була зацікавлена в існуванні незалежної України. Було зрозуміло, що Туреччина і Крим, як союзники, ненадійні.

До пошуку нових союзників у Визвольній війні спонукали, окрім міжнародних, і внутрішні причини. Украй несприятливо позначилися спустошення Правобережжя внаслідок воєнних дій та обезлюднення через епідемії чуми і холери 1650 — 1652 pp. на Брацлавщині й Київщині на стані економіки. Довготривалість і виснажливість боротьби породжували у населення зневіру й розчарування в можливості здобути перемогу і підсилювали серед нього промосковські настрої.

Отож перед Б. Хмельницьким постала дилема: чи залишитися наодинці з Річчю Посполитою і, можливо, повністю втратити основні завоювання, чи заради збереження їх прийняти протекторат однієї із сильних держав. Такими були тоді Порта і Росія.