Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
методичка моделювання моя(Дугинец).doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
15.11.2019
Размер:
265 Кб
Скачать
☆

3.2. Оптимізаційне моделювання в статичних задачах економіки

В цілому пошук оптимальних рішень можна звести до двох основних постановок задач: отримання заданого ефекту при мінімумі витрат або отримання максимального ефекту при заданих обмежених ресурсах.

Можна виділити такі основні етапи побудови оптимізаційної математичної моделі:

1. Визначення мети, тобто чого хочуть досягти, вирішуючи поставлену задачу.

2. Визначення параметрів моделі, тобто наперед відомих фіксованих чинників, на значення яких дослідник не впливає.

3. Формування управляючих змінних, змінюючи значення яких, можна наблизитися до поставленої мети. Значення управляючих змінних є рішенням задачі.

4. Визначення області допустимих рішень, тобто тих обмежень, яким повинні задовольняти управляючі змінні.

5. Визначення невідомих чинників, тобто тих, які можуть змінюватися випадковим або невизначеним чином.

6. Аналітичний опис цілей процесу пошуку задовільного рішення через управляючі змінні, параметри і невідомі чинники, тобто формування цільової функції, яка також називається критерієм оптимальності задачі

Для ілюстрації описаного процесу формалізації постановки задачі дослідження за допомогою оптимізаційної задачі скористаємося наступними умовними позначеннями:

α - параметри моделі

x - управляючі змінні або рішення;

X - область допустимих рішень

ξ - випадкові або невизначені чинники;

W - цільова функція або критерій ефективності (критерій оптимальності).

Відповідно до позначених термінів математична модель задачі приймає наступний вигляд: W=W(x,α,ξ)

а цільова функція зводиться до такого вигляду і умови:

W=W(x,α,ξ)→max(min)

У даних термінах вирішити задачу - значить знайти таке оптимальне рішення x*€X, щоб при даних фіксованих параметрах α и з урахуванням невідомих чинників ξ значення критерію ефективності W було по можливості максимальним (мінімальним).

W*=W(x*,α,ξ)=max(min) W=W(x,α,ξ), x=X

Таким чином, оптимальне рішення - це рішення, краще в порівнянні з іншими по певному критерію ефективності.

3.3. Моделі ухвалення рішень на основі теорії пріоритетів і ієрархій

Для отримання добрих результатів в порівняннях вимагається уміти:

1) знаходити відповідну чисельну шкалу порівнянь;

2) визначати ступінь неузгодженості наших думок.

Приведемо простий приклад помилкового порівняння: предмет А в 1,5 рази важче за предмет В, який в свою чергу в 1,5 рази важчий за предмет З, останній же по вазі майже не відрізняється від предмету А.

Узгодженість вимірювань є вельми важливою їх характеристикою!

Розглянемо квадратну позитивну матрицю взаємних порівнянь порядку n.

Матриця А називається назад-симетричною, якщо для будь-яких i та k виконується співвідношення

З цього, зокрема, витікає, що aii=1

Матриця А називається узгодженою, якщо для будь-яких i, k і l має місце рівність: aik*akl=ail

Тим самим, ідеальна матриця порівнянь - назад-симетрична і узгоджена.

Справедливо наступне твердження.

ТЕОРЕМА. Позитивна назад-симетрична матриця є узгодженою тоді і тільки тоді, коли порядок матриці і її найбільше власною значення співпадають: λmax=n

Індекс узгодженості. Якщо елементи позитивної назад-симетричної узгодженої матриці А змінити трохи («поворушити»), то максимальне власне значення також зміниться трохи.

Хай А - довільна позитивна назад-симетрична матриця і λ - її найбільше власне значення.

Якщо λmax=n то матриця А - узгоджена.

Якщо λmax≠n (завжди λmax>n), то як ступінь відхилення позитивної назад-симетричної матриці А від узгодженої можна узяти відношення

Яке називається індексом узгодженості (ІС) матриці А і є показником близькості цієї матриці до узгодженої.

Вважається, що якщо ІС не перевищує 0,10, то можна бути задоволеним ступенем узгодженості думок.

Обчислення власних характеристик назад-симетричної матриці

Існує декілька способів наближеного обчислення власного стовпця. Власний стовпець є розстановкою чинників по пріоритетах.

1-й спосіб:

1) підсумовуємо елементи кожного рядка і записуємо одержані результати в стовпець;

2) складаємо всі елементи знайденого стовпця;

3) ділимо кожний з елементів цього стовпця на одержану суму

2-й спосіб:

1) підсумовуємо елементи кожного стовпця і записуємо одержані результати в стовпець;

2) замінюємо кожен елемент побудованого стовпця на зворотний йому;

3) складаємо елементи стовпця із зворотних величин;

4) ділимо кожний з цих елементів на одержану суму.

3-й спосіб:

1) підсумовуємо елементи кожного стовпця;

2) ділимо елементи кожного стовпця на їх суму;

3) складаємо елементи кожного рядка одержаної матриці;

4) записуємо результати в стовпець;

5) ділимо кожний з елементів останнього стовпця на порядок початкової матриці A

4-й спосіб:

1) перемножуємо елементи кожного рядка і записуємо одержані результати в стовпець;

2) добуваємо корінь n—ї степені з кожного елементу знайденого стовпця;

3) складаємо елементи цього стовпця;

4) ділимо кожний з цих елементів на одержану суму.

У застосуванні до назад-симетричної, але не узгодженій матриці жоден із запропонованих способів вже не дає власного стовпця. Проте при обчисленні власних стовпців таких матриць користуватимемося саме цими способами, одержуючи в результаті наближені власні стовпці. Складність обчислень зростає із збільшенням номера способу, але збільшується і точність.

Описані способи наближеного обчислення власного стовпця матриці ефективні лише для назад-симетричних матриць, достатньо близьких до узгоджених.

Шкалування. Кількісні оцінки, що вводяться при парних порівняннях, будують виходячи з деяких емпіричних правил, що спираються на хистку підставу досвіду. Проте придбане досвідченим шляхом дивовижним чином виявляється корисним в багатьох, часто абсолютно несхожих ситуаціях.

При будь-якому підході до дозволу задачі порівняння важливе значення має вибір шкали порівнянь. Головна вимога - шкала порівнянь повинна бути проста і природна.

Число порівнюваних об'єктів повинне бути достатньо мале.

Звичні межі - це 7(+/-)2. Ось деякі можливі пояснення.

Здатність людини виробляти якісні розмежування добре представлена п'ятьма визначеннями: слабкий, рівний, сильний, дуже сильний, абсолютний. Для більшої точності можна користуватися проміжними визначеннями.

Класифікація по трьох основних зонах - неприйняття, байдужість, прийняття, кожна з яких ділиться на низький, помірний і високий ступені.

Психологічна межа 7(+/-)2 предметів при одночасному порівнянні підтверджує, що якщо взяти 7(+/-)2 окремих предметів, близьких щодо властивості, використовуваної для порівняння, то потрібно 9 точок, щоб з розрізнити.

Прийнята у вітчизняній освіті система оцінок 3, 4, 5 з її градаціями 3(+/-),4(+/-),5(+/-).

Ієрархії. Дуже часто при аналізі структур, що нас цікавлять число елементів та їх взаємодії настільки великі, що перевищує спроможність дослідника сприймати інформацію у повному обсязі. В таких випадках система ділиться на підсистеми. Одним із таких ділень являється ієрархічне.

Ієрархії представляють собою визначений вид системи, оснований на припущенні, що елементи можуть групуватися в непов’язані мнжини. При цьому елементи кожної групи знаходяться під впливом елементів деякої іншої повністю визначеної групи і в свою чергу впливають на елементи третьої групи. Вважається, що елементи кожної групи ієрархії, що називаються рівнем, незалежні.

Після того, як рівні ієрархії задані, складаються матриці попарних порівнянь між цими елементами відносно кожного елемента наступного, більш високого рівня, котрий слугує критерієм при порівнянні.