Тема . Витрати виробництва

Кожне виробництво пов'язане з витратами сировини, робочої сили, устаткування, землі, електроенергії і т. ін. Нові блага неможливо створити без необхідних ресурсів. Усі ресурси мають обмежений характер. Кожен з них може бути використаний для виробництва різних продуктів. Ресурси, що витрачені на виробництво даного товару, втрачені (загублені) для виробництва інших товарів. Наприклад, для виробництва велосипедів використовуються металеві труби, які можна застосувати при створенні дитячих візків, каркасів для теплиць. З деревини можна робити меблі та папір. З цих прикладів видно, що будь-які витрати на виробництво якого-небудь товару носять альтернативний характер.

Виробники повинні постійно рахувати витрати на виробництво того чи іншого продукту. Витрати – це сума коштів, витрачених на виробництво продукції. Існує два підходи до визначення витрат: бухгалтерський і економічний. Поняття бухгалтерських і економічних витрат пов'язане з зовнішніми і внутрішніми витратами. Зовнішні (явні) витрати – це витрати підприємства на придбання ресурсів у зовнішніх постачальників. Внутрішні (неявні) витрати можна визначити як вартість факторів виробництва, що знаходяться у власності господаря підприємства.

Бухгалтерський підхід до визначення витрат розглядає тільки зовнішні витрати (рис. 7.1). Усі ці витрати відбиваються в бухгалтерських рахунках і поділяються на прямі і непрямі. При визначенні економічних витрат окрім бухгалтерських беруться й внутрішні витрати, що враховують вартість ресурсів, що належать фірмі (рис. 7.2).

БУХГАЛТЕРСЬКІ (ЗОВНІШНІ) ВИТРАТИ

П рямі		Непрямі
Витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати		Накладні витрати
		Амортизація
Витрати на паливо та енергоресурси		Зарплата управлінському персоналу
Зарплата робітників		Відсотки на позикові засоби

Рис. 7.1 - Склад бухгалтерських витрат

ЕКОНОМІЧНІ ВИТРАТИ

Рис. 7.2 - Склад економічних витрат

*********

1. Доходи виробництва

Мета кожного підприємства – дістати максимальний прибуток. У мікроекономіці розглядаються поняття доходу і прибутків, досліджуються умови їх максимізації.

Сукупний доход (TR) – це виторг від продажу продукту: TR = Р·Q,

де Р – ціна одиниці продукції; Q – кількість проданих одиниць продукції.

Середній доход (АR) – це доход на одиницю проданої продукції: АR = TR/Q.

Граничний доход – це приріст сукупного доходу при продажі додаткової одиниці продукції: MR = dTR/dQ.

Прибуток (Pf) – це різниця між сукупним доходом (виторгом) і витратами на виробництво. Розрізняють нормальний прибуток, бухгалтерський та економічний. Нормальний прибуток – плата, яку повинна зробити фірма, щоб придбати й утримати (у рамках даного підприємства) підприємця. Бухгалтерський прибуток – це різниця між доходами фірми і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами. Економічний прибуток – це надлишок доходу над економічними витратами.

Видно, що економісти і бухгалтери по-різному визначають величину прибутку. Прибуткова справа для бухгалтера може бути збитковою для економіста. Така ситуація складається тоді, коли використовувані ресурси дають менший результат, ніж могли б отримати при використанні іншим способом.

Економічний підхід при розрахунку прибутку має винятково важливе значення для прийняття рішень. Бухгалтерський підхід важливий для поточної господарської діяльності (для оподатковування, розрахунку амортизаційних відрахувань). Економічний підхід має універсальне значення в організації бізнесу.

Щоб прийняти правильне рішення про вкладення капіталу й обсяг випуску, фірма також розраховує показники середнього прибутку (Apf) і граничного прибутку (MPf). Apf = Pf/Q; MPf = dPf/dQ.

3. Функція витрат і рівновага виробника

Кожен виробник, купуючи фактори для організації виробництва, має обмеження в засобах. Нехай фактор "праця" (L – вісь X) і фактор "капітал" (K – вісь Y) є змінними. Вони мають визначені ціни (r – ціна капіталу, w- ціна праці на період аналізу залишаються постійними). Тоді витрати на придбання фактора "праця" складуть wL, а фактора "капітал" – rK. Сукупні витрати (TC) складуть: ТС = wL + rK.

К рива, що показує всі сполучення трудового і капітального факторів виробництва, що мають однакову вартість, називається ізокостою. Зі збільшенням коштів на придбання факторів лінія ізокости буде зрушуватися вправо і вгору. Графічно ізокоста виглядає так само, як бюджетна лінія споживача. При незмінних цінах ізокости являють собою прямі рівнобіжні лінії з негативним кутом нахилу. Чим більше бюджетні можливості виробника, тим далі від початку координат знаходиться ізокоста (рис. 7.3). Ізокосту також називають лінією рівних витрат підприємства.

Обсяги задіяного капіталу (К) і праці (L) становлять:

; .

Якщо змінюється ціна фактора, то змінюється і кут нахилу ізокости  (рис. 7.3), що визначається співвідношенням w/r.

Р івновага виробника забезпечується тоді, коли він досягає максимуму обсягу виробництва при мінімальних витратах. Для стабільної технології це досягається в окремих точках ізоквант, де кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу дотичної до неї ізокости (рис. 7.4).

Іншими словами, оптимум виробника визначається рівністю граничної норми технологічного заміщення одним ресурсом іншого (характеристика ізокванти) і співвідношенням цін ресурсів (характеристика ізокости), і виникає в тому випадку, коли гранична норма технологічного заміщення дорівнює відношенню цін факторів виробництва.

або .

Останнє рівняння відображає принцип найменших витрат, суть якого у тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину питомого граничного продукту.

Якщо з’єднати точки, що відповідають комбінаціям факторів виробництва, які мінімізують витрати при різних заданих обсягах виробництва, то дістанемо так звану траєкторію зростання.