1.1.2. Структура сучасної екології та її взаємозв'язок з іншими науками

Проблема відвернення глобальної екологічної кризи порушила питання об'єднання всіх наукових знань і галузей практичної діяльності на єдиній науковій основі. У результаті екологія пе­ретворилася в комплексну міждисциплінарну науку, структура якої містить близько 90 напрямів і піднапрямів, які сформувалися вдродовж останніх десятиліть в усіх галузях людської ді­яльності, де відбуваються процеси екологізації. Ці напрями умо­вно об'єднані в наступні блоки - біоекологію, геоекологію, техноекологію та соціоекологію, урбоекологію, «екологія людини».

Біоекологія займається формуванням уявлень про екологію як економіку природи на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації в життєдіяльності організмів, їх груп та біологічних систем. До складу біоекології входять екологія природних біологічних систем (аутекологія, демекологія, синекологія, біогеоценологія); екологія таксономічних груп; еволюційна екологія.

Геоекологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах, на суші і в океані, в тундрі, тайзі і тропіках, у горах і пустелях тощо; дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, обла­стей, районів, ландшафтів; розглядає екологічні наслідки ендо- та екзогенних геологічних процесів, видобутку корисних копа­лин; займається екологічним картографуванням.

Техноекологія - найбільший за обсягом блок прикладних еко­логічних напрямів (і, відповідно, дисциплін), пов'язаних з такими сферами людської діяльності, як енергетика, промисловість, транс­порт, військова справа, сільське господарство, космос.

Серед завдань техноекології слід назвати такі:

• вивчення обсягів, механізмів і наслідків впливів на довкіл­ля та здоров'я людини різних галузей і об'єктів діяльності, особливостей використання ними природних ресурсів;

• розробка регламентацій природокористування і технічних засобів охорони природи;

• розв'язання проблеми утилізації відходів виробництва та відтворення зруйнованих екосистем; екологізація виробництв.

За останнє десятиліття в техноекологічних розділах виокремилися підрозділи, кожен з яких має свої методи екологічних досліджень і контролю, свою специфіку впливу на довкілля, способи утилізації відходів та свої методи й шляхи екологізації:

• військова діяльність - за її типами: екологічні проблеми механізованих військ; екологія і ракетна справа; екологія і військово-морський флот; екологічні проблеми військово-про­мислового комплексу; екологічні наслідки військових напря­мків та навчань; екологічна освіта військових кадрів; екологічна безпека військової радіотехніки; військова тех­ніка і стан довкілля та ін.;

• енергетика - екологія і ядерна енергетика; гідроенерге­тика і екологія; екологічні проблеми теплоенергетики; альтернативна енергетика (вітрова, сонячна, біоенергети­ка, геотермальна та ін.);

• промисловість - близько 20 галузевих підрозділів (еколо­гічні проблеми металургійної, нафтопереробної, хімічної, ма­шинобудівної, будівельної, цементної, м'ясо-молочної, цук­рової, фармацевтичної, деревообробної та інших галузей);

• транспорт - екологічні проблеми повітряного, наземного автомобільного, водного, залізничного, трубопровідного, під­земного транспорту;

• сільське господарство (агроекологія) - екологія культурних рослин; екологія сільськогосподарських тварин; екологічні проблеми землеробства; екотоксикологія агросфери; заповідна справа в агросфері; агроекологічний контроль: моніторинг, аудит, експертиза; агроекологічний менеджмент і бізнес; аль­тернативне землеробство; соціальна екологія агросфери; агро­екологічна освіта і виховання; географічні інформаційні систе­ми (ГІС) в агропромисловому комплексі; екологічні проблеми електрифікації і механізації сільського господарства та ін.;

• космічна діяльність - екологія ближнього і дальнього кос­мосу, екологія космічних апаратів; екологія космічних тіл, подібних до Землі.

Соціальна екологія - розділ сучасної екології, що вивчає роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істо­ти, а також шляхи оптимізації взаємовідносин людського суспі­льства з природою. Тісно пов'язана з етнографією і соціологією.

Основними завданнями соціальної екології є:

• формування екологічної свідомості та екологічної культури.

• вивчення взаємовідносин суспільства і природи.

• розробка принципів і критеріїв екологічного менеджменту.

• формування основ локальної, регіональної та глобальної екологічної політики.

Урбоекологія, або екологія міських систем, досліджує про­цеси урбанізованих селітебних і промислових територій, які фор­мують екологічні умови та особливості функціонування екосис­тем під впливом житлових масивів, енергетики, транспорту, будівництва, різних галузей промисловості. Це території най­більш техногенно навантажені. Крім того, активно розвивають­ся такі напрями, як екологічна техніка, екологічна метрологія, стандартизація і сертифікація, економіка природокористуван­ня, екологічна політика.

Останнім часом формується і такий напрям, як «екологія людини». Об'єктом.досліджень цієї науки є людина, але не як соціальний об'єкт, а як біологічний вид. Фактично це екологія біологічного виду Homo Sapienc Але чітких, обґрунтованих роз­межувань між соціальною екологією і екологією людини поки що не зроблено. Існують також певні неузгодженості і з такими науками, як валеологія, безпека життєдіяльності, медична гео­графія та медична екологія (щодо цілей, завдань, методів дослі­джень, підходів).