3. Особливості розвитку літератури і мистецтва.

Література та мистецтво вважалися однією з ділянок «культурного фронту». Партійно-радянське керівництво вирішило докорінно оновити склад митців попов­ненням з робітників і селян. Психологія «великого перелому» вплинула навіть на цю галузь культури: у 1930 р. профспілки проголосили всесоюзний призов робітників-ударників в літера­туру.Через рік виявилося, що в Україні до літературних гуртків було «призвано» близько 2 тис. робітників. Для них утворю­валася система консультативних бюро при редакціях літера­турних журналів, видавалися посібники.

Під керівництвом ЦК КП(б)У відбулася організаційна під­готовка І з'їзду письменників України. З'їзд розпочався у червні 1934 р. в Харкові, а після перенесення столиці продовжив роботу в Києві. На ньому було оформлено Спілку письменників Ук­раїни. У творчі спілки також об'єдналися працівники мис­тецтва.

За допомогою спілок письменників, художників, компози­торів ідеологічні відділи партійний комітетів придушували в зародку будь-яке відхилення від регламентованого мислення і лінії поведінки. Зовнішньо поважаючи національні форми куль­тури, власті посилено прагнули уніфікувати зміст культурного процесу за ідеологічними стандартами так званого «соціалі­стичного реалізму».

Так, контроль і регламентація з боку влади згубно вплинули на творчу долю П. Тичини. Він «вписався» у сталінську добу, завоював становище офіційно визнаного метра поезії, але по­рівняно з раннім періодом творчості його яскравий талант поть­мянів.

М. Рильському довелось відсидіти півроку в ув'язненні за звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі». Але його поетична муза не піддалася регламентації. Збірки поета «Київ», «Літо», «Україна», «Збір винограду» являли со­бою вершини української поезії міжвоєнного періоду.

Великою популярністю у читачів України користувалися вір­ші М. Бажана, М. Зерова, А. Малишка, М. Семенка, В. Сосюри, твори прозаїків А. Головка, Івана Ле, Петра Панча, Ю. Смолича, 3. Тулуб, Ю. Яновського, драматургів І. Кочерги, М. Куліша, І. Микитенка.

Читачі з інтересом сприймали дотепні й гострі гуморески Остапа Виш-ні (П. Губенка). У 1933 р. письменника звинуватили у причетності до «Української військової організації» (УВО) і засудили до 10 років концтаборів. Тоді ж за приналежність до створеної чекістами УВО був засланий на Соловки М. Ірчан, покінчив життя самогубством М. Хвильовий.

У 1934 р., незабаром після вбивства С. Кірова, були зааре­штовані і розстріляні драматург К. Буревій, поети О. Близько, Д. Фальківський, новеліст Г. Косинка. У 1935 р. заарештували і потім розстріляли на засланні М. Зерова. За ґратами опинилися письменники Б. Антоненко-Давидович і Є. Плужник. У 1937 - 1938 рр. обірвалося життя І. Микитенка, М. Семенка і багатьох інших талановитих майстрів слова.

У 1934 - 1938 рр. за безпідставними звинуваченнями було репресовано 97 членів і кандидатів у члени Спілки письменників України. Це становило більше половини від складу СПУ, за­твердженого під час першого письменницького з'їзду (193). А всього в Україні було репресовано близько 500 письмен­ників.

У передвоєнному десятиріччі розквітнув талант багатьох ук­раїнських майстрів мистецтва. Зокрема, у розвиток музичної культури великий внесок зробили композитори М. Вериківський, К. Данькевич, П.Козицький, В. Косенко, Б. Лятошинський, Л. Ревуцький.

Продовжували плідно працювати корифеї української сцени Садовський і П. Саксаганський. Їхні традиції розвивали молодші віком А. Бучма, О. Ватуля, В. Добровольський, Н. Уж-вій, Ю. Шумський, Г. Юра. Всесвітню славу завоювали оперні співаки Б. Гмиря, М. Гришко, М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський, О. Петрусенко та ін.

В історію українського театру золотими літерами вписано ім'я Леся Курбаса — актора-новатора, обдарованого режисера і талановитого організатора, керівника знаменитого театраль­ного колективу «Березіль». У 1933 р. він був звинувачений у націоналізмі і загинув у концтаборах.

Плідно працювали художники старшого покоління — М. Бойчук, І. Їжакевич, Ф. Кричевський, М. Самокиш, К. Трохименко, О. Шовкуненко та ін. У 1936 р. за сфабрикованими звинуваченнями чекісти заарештували М. Бойчука і кілько його учнів, а через рік усі вони були розстріляні.

У кіномистецтві яскраво проявилися таланти О. Довженка (кінофільми «Арсенал», «Земля»), І. Кавалерідзе, І. Савченка. Творчість українських майстрів літератури і мистецтва мала яскраво виражений національний характер. Саме через це ба­гатьох з них звинуватили у націоналізмі і репресували.

Одним з прикладів терору є розправа над учасниками з'їзду кобзарів і лірників. У 1934 р. вони з'їхалися в Харків на республіканську олімпіаду. Задовго до того один з високопоставлених працівників ЦК КП(б)У на пленумі Всеукраїнської спілки працівників мистецтва назвав кобзу і бандуру «класово ворожими» інструментами. Цей чиновник (пізніше також репресований) твер­див, що кобза і бандура «орієнтують музичний фронт на часи гетьманів та козацької романтики». Щоб розв'язати проблему раз і назавжди, учасників кобзарського з'їзду (майже триста чоловік) заарештували і розстріляли. Це були люди здебільшого похилого віку, зокрема інваліди. Для радянської влади вони були небезпечними, тому що оспівували традиції визвольної боротьби українського народу.