31 Зоря.—1892.—№ 10.—с. 193. И Там же.— 1889.— № 24.— с. 406.

го, твердив він, виявилась «недостача в відповідній колоратурі», немає «гармонії межи світлом і тінню».

Серед творів І. Нечуя-Левицького особ­ливу увагу Ом. Огоновського привернули ті, в яких так чи інакше порушувалося на­ціональне питання. Що ж до таких творів, як «Кайдашева сім'я» і «Микола Джеря», то їм, писав він, заважає дотримування «напряму реального». У повісті «Кайда­шева сім'я», «забагато лайливой сварні», їй вадила різкість соціально-критичного, гумористично-сатиричного малюнка. В по­вісті ж «Микола Джеря» Ом. Огоновсько-му найбільше задовольняли «ідилія побуту рибалок над Дністровим лиманом», а та­кож «мила ідилія після невзгодин тяжкого побуту Джеревого» ³³.

Роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», твер­див Ом. Огоновський, «написано на за­сновку хибних прийомів», що виявилося в тлумаченні образу головного героя тво­ру — Чіпки — цього «патетичного декла­матора», який дійшов зрештою до того, що карав «пана та жида, а то вже став відбирати й у свого брата, заможного козака».

Показовим документом, у якому так само, хоч і на ширшій основі, на перший план виставлялися виключно національні проблеми і відповідно до цього трактува­лося завдання рідної літератури, була програма тарасівців, надрукована у «Прав­ді» (1893, квітень) під назвою «Ргоїеззіоп сіє їоі молодих українців».

Тенденція повернути літературні диску­сії в площину політичну з найбільшою ви­разністю і повнотою виявилася у критич­них виступах Г. Цеглинського (1853— 1912), його полеміці з І. Франком та Н. Кобринською (рецензії на збірку «З вершин і низин», альманахи «Ватра» і «Перший вінок»).

Об'єктом критики Г. Цеглинського була передусім творчість І. Франка, її худож-ньо-естетичні і світоглядні основи. І це не

випадково. Вся літературна і літературно-критична діяльність І. Франка від початку й до кінця йшла всупереч доктрині кон­сервативної естетики. У творах І. Франка Г. Цеглинський побачив натуралізм, па­нування суб'єктивізму, «односторонньої

³³ Там же.— 1890.— № 24.— С. 373.

169

тенденційності». Герої І. Франка «се не люди, що вийшли з об'єктивної уваги жит­тя», твердив він, а «видумані, фантазією писателя суб'єктивно перетворені»**. Сво­їх політичних симпатій і антипатій Г. Цеглинський не приховував. Його, влас­не, бентежило те саме, що й Ом. Огонов-ського, який докоряв І. Франкові, що в його творах відбилися «борня проти іс­нуючого суспільного ладу»³⁵, «невдоволен­ня з сучасних порядків суспільних» ^зв.

З цих позицій Г. Цеглинський оцінював «розбираючо-критичну» творчість Н. Коб-ринської, особливо повість «Пані Шумін-ська», насичену «патріотичною блягою о народі, рівності, свободі, революції фран­цузькій, експлуатації мужика, сорок ось-мім році...»³⁷. Відгуки Г. Цеглинського на твори І. Франка (до речі, й Кобринської), як ми бачили, не відзначилися вивіреніс-тю тону. Що ж торкається І. Франка, то він відповідав рецензентові стримано, не поступаючись при тім своїми переконан­нями — громадянина і митця.

Тут варто сказати про те, що видатні діячі культури, літератури, беручи актив­ну участь у розвиткові української есте­тичної думки, критично-аналітичної робо­ти, в тих дискусіях, що в цей період до­сить часто виникали, дотримувалися ви­моги об'єктивності суджень, поважливої аргументації. Таке додержання морально-етичних норм у критиці можна проілю­струвати, наприклад, на творчих взаєми­нах І. Франка і А. Кримського (хоч би у зв'язку з відгуками Кримського на дослі­дження Франка про Івана Вишенського та віршового оповідання-казки «Абу Касимо-ві капці»), чи Б. Грінченка і П. Грабов-ського (у зв'язку з увагами Грабовського про роман «Під тихими вербами» Грін­ченка).

Показовим є факт заінтересованого ставлення Франка до діяльності Г. Цег-линського-письменника. Критично оцінив­ши, приміром, драматичні твори Цеглин­ського «Соколики», «На добродійні цілі» (за шаблонність, штучність композиції, наївність в розумінні життя), Франко ра­зом з тим відзначив п'єси «Шляхта хо-дачкова», «Тато на заручинах», підкрес-