1. Гетьман Іван Мазепа, його політика.

Коротко нагадую про загальні вимоги до роботи за схемою: відповідь → запитання → відповідь → доповнення → рецензія.

Відповідь одного з студентів (до 5-7 хвилин).

У залежності від якості відповіді проводжу заплановану дискусію (до 15 хвилин). При цьому творчо використовую приготовлені завчасно проблемні питання. Окремо акцентую увагу на студентів на особистості гетьмана Мазепи. Пропоную їм чіткіше визначити критерії оцінки цього непересічного українського політика. Особливу увагу приділяю з’ясуванню принципових відмінностей між історичною наукою та історичними міфами (“національний герой”, “зрадник”).

Оцінюю студентів, які взяли участь у дискусії. Коротко пояснюю мотиви своїх дій.

Переходимо до другого питання.

2. Україна за останніх володарів булави.

Розглядаємо його в формі короткого оглядового повідомлення (до 4 хвилин).

Далі студентам пропонується сформулювати кілька проблем, які б торкалися пояснення причин поступового занепаду української козацької державності (традиції) протягом 1709-1764 років (10 хвилин). Допомагаю студентам методологічно правильно розставляти акценти. Оцінюю.

Переходимо до третього питання.

3. Запорізька Січ у ХVІІІ ст. Історична доля українського козацтва. (15 хвилин)

Аналіз питання організовую в формі евристичної бесіди. Короткі повідомлення поєдную з запитаннями. Наприклад:

Трагічною у ХVІІІ ст. виявилася доля запорізького козацтва. У 1709 році за розпорядженням Петра І, а в 1775 році за наказом Катерини ІІ російські війська двічі руйнували Запорізьку Січ.

Спробуйте пояснити умови (політичні, геополітичні, демографічні), які уможливили агресивну політику російських можновладців щодо українського козацтва саме у ХVІІІ ст.

Останнього кошового отамана П. Калнишевського й старшину, незважаючи на їх проросійський курс, було заарештовано і без суду та слідства відправлено на Соловки. Найбільша частина колишніх запорожців, після довготривалих митарств, поселиться на Кубані, де до 1921 року буде відома під назвою кубанських козаків.

Деякі історики вважають, що доля останнього кошового отамана П. Калнишевського символізує трагедію і водночас незбориму силу волі всього українського козацтва, українського народу. Пригадайте, як склалося життя Калнишевського після арешту 1775 року.

Оцінюю, за потреби звертаю увагу на додаткову літературу з цієї проблематики.

Переходимо до четвертого питання.

4. Українська культура “пропащого часу”. Г. Сковорода.

(15 хвилин)

У зв’яку з тим, що це питання частково розглядалося в лекції, а також винесено на самостійну роботу студентів, його аналіз пропонується здійснити за скороченою процедурою. Нагадую студентам проблему (4), яка пропонувалася попередньо.

Як ви оцінюєте роль української інтелектуальної (церковно-релігійної, культурної, духовної) еліти в подіях української історії ХVІІІ ст.?

У залежності від рівня підготовки та глибини відповідей ускладнюю завдання. При цьому наголошую на постаті Г. Сковороди. Фрагментарно використовую матеріал про життєвий і творчий шлях філософа-мандрівника.

Григорій Савич Сковорода народився у збіднілій козацькій сім’ї, що мешкала під Лубнами. Навчався в Києво-Могилянській академії, згодом слухав лекції в кількох університетах Австрії, Угорщини та, можливо, Німеччини. (Мандрував завжди пішки.) Дотримувався одного з найефективніших методів набуття знань – відвідував заняття до тих пір, доки мав нагоду пізнавати для себе щось нове. Знав латинську, грецьку, давньоєврейську, німецьку та інші мови. Читав праці Платона, Аристотеля, Демосфена, Вергілія, Горація, Цицерона, Декарта, Спінози, Лейбниця, Коперника, Ньютона. Грав на скрипці, флейті, бандурі, гуслях, сам складав музику.

Чутки про Сковороду поширювалися різні: славні – про його велику вченість і прекрасну душу і лихі – що він єретик. Деякий час мислитель працював у Переяславському та Харківському колегіумах. Але через непорозуміння з начальством (“надмірну гордість”) змушений був полишити педагогічну практику. Надто вже відрізнялися творчі погляди Сковороди і місцевих церковних ієрархів на цю справу. Мислитель вважав: учитель покликаний розвивати те, що закладене в людині природою, Богом. Це суперечило поширеній думці, що вчитель має втокмачувати знання примусово. Педагогіка Сковороди виявилася набагато ефективнішою. Після його смерті друзі та учні склалися і внесли більше півмільйона карбованців на заснування університету. Він буде відкритий у Харкові у 1804 році, через 10 років після смерті філософа.

Сковорода все життя тікав від слави. Вона наздоганяла його. Перед смертю філософ просив написати на його могилі: “Світ ловив мене, але не спіймав”. Слова мудрі й пророчі. Сковороду читають, вивчають, але не сприймають, не розуміють і до сьогодні. Зрозуміти його, це значить концептуально схопити українську душу в ідеалі, адекватно реаліям уявити той своєрідний склад етнонаціональної ментальності, в якому чітко проглядається пріоритет духовного над матеріальним, власне меркантильним. Григорій Сковорода, як традиційно-типовий українець, сторонився влади.

Підсумовую четверте питання і тему:

Отже, ХVІІІ ст. дало Україні не менше видатних особистостей, ніж попередні століття. Втім, більшість із них поглинула чужа історія. З огляду на остаточну ліквідацію Гетьманщини, цілковитий занепад козацтва, цей факт певною мірою підсумовує трагічні для українців результати інкорпорації їхніх земель у складі Російської імперії.

За потреби зайвий раз акцентую увагу на проблемі інкорпорації (зовнішній і внутрішній аспекти).

Підсумок семінарського заняття:

Підсумок роботи студентів (мотивую більш професійне ставлення студентів до своїх обов’язків).

Завдання на наступний семінар.

Схема аналізу лекції (семінарського заняття)

(завдання до асистентської практики)

1. Організаційне забезпечення заняття (рівень його ефективності);

2. Оголошення теми (чіткість визначення) та мети (точність постановки і сприйняття студентами);

3. Тип, форма її (його) проведення та структурна побудова (її доцільність, взаємодія компонентів);

4. Розподіл часу та раціональність його використання.

5. Науковий рівень:

   • оптимальність відбору навчального матеріалу – обсяг, складність, новизна;

   • реалізація принципів науковості, доступності, зв’язку з сучасністю, міжпредметних зв’язків;

   • об’єктивність, точність, правильність, послідовність та повнота викладу історичних фактів (подій, процесів, явищ, тенденцій, біографій тощо).

6. Методи, прийоми і засоби навчання, комплексність та ефективність їхнього застосування.

7. Системність і послідовність у розкритті теми; дотримання принципу наступності.

8. Використання методичних прийомів з метою активізації пізнавальної діяльності студентів:

   • робота з джерелами, історіографічним матеріалом;

   • проблемні ситуації;

   • логіко-пізнавальні завдання;

   • використання наочності;

   • організація самостійної роботи;

   • проведення роботи над історичною термінологією та хронологією.

9. Як викладач керував розвитком розумових сил студентів (мислення, уяви, пам’яті, мовлення, уваги).

10. Індивідуальна робота зі студентами.

11. Виховна мета, рівень її реалізації.

12. Вимоги до викладача:

    • знання індивідуальних особливостей студентів;

    • психологічний мікроклімат в аудиторії;

    • дисципліна, культурний та морально-емоційний характер взаємовідносин;

    • мовна культура, володіння жестами, мімікою, голосом;

    • стриманість, самоконтроль;

    • зовнішній вигляд.

13. Вимоги до студентів:

    • підготовленість до заняття;

    • поведінка;

    • інтерес до навчальної діяльності та рівень активності;

    • розуміння та аналіз навчального матеріалу, вміння робити ґрунтовні висновки та узагальнення, давати вмотивовану відповідь;

    • відтворення вмінь на репродуктивному рівні (самостійна робота, опрацювання підручника, користування картою);

14. Підведення підсумків викладачем (оціночно-стимулюючі міркування);

15. Досягнення поставленої мети (частково, повністю).

16. Визначення науково-методичного рівня лекції (семінарського заняття) (високий, належний, неефективний).