8.Естетична свідомість Київської Русі.
Розвиток української естетичної думки є невід'ємною частиною історії світової естетичної думки. Більшість дослідників вважають, що вона зародилась в XI ст. як синтез візантійської естетичної традиції та місцевої матеріально-художньої культури. Запровадження християнства дало змогу долучитись до античної та візантійської культурної спадщини. Велику роль у формуванні естетичної думки Київської Русі відіграли праці Іоанна Дамаскіна ("Діалектика"), Іоанна Болгарського ("Шестоднев"), Пилипа Пустинника ("Діоптра"), в Ізборниках 1073 і 1076 рр. тощо.
В давньоруський період література та мистецтво ще не відокремились в самостійні галузі суспільної свідомості. Вони були підпорядковані загальним, практичним завданням життя, тісно пов'язані з християнською релігією та церквою.
В естетиці та мистецтві середньовіччя, центральне місце належить образу, символу, знаку. За тогочасними світоглядними уявленнями матеріальний світ - лише знак, символ божественного світу. Через матеріальне, середньовічний символ передавав сутність ідеального. Так, текст Священного Писання тлумачився не як історична хроніка, тут кожна подія була зразком моральної поведінки і водночас несла з собою приховану сакральну істину. Долучитись до істини можливо було лише шляхом любові, споглядання божества в собі та оточуючих люди-1 ну образах, символах і знаках.
Тому велике значення в перші сторіччя утвердження християнства в Київський Русі (X - XII ст.) надавалось вихованню "нової" людини - християнина. Храми, мозаїки, фрески, ікони, літературна творчість допомагали виконувати це завдання. Вони очищали від скверни наставляли на шлях порятунку (катарсична функція). Разом з тим твори мистецтва були розраховані на певну естетичну дію на людину. При цьому категорії моральні та естетичні як правило ототожнювались: добро з красою та світлом; зло з потворним та темним.
Квінтесенцією середньовічних архітектурних споруд були храмові споруди. Храм відповідав уявленням про прекрасне, красу як піднесене, чудове, незвичайне таке, що виділяється з життя. Він сприймався як величезний розкішний витвір мистецтва. Митрополит Іларіон в "Слові про закон і благодать" прославляє Ярослава Мудрого як будівничого Софійського собору в Києві. Галицько-Волинський літопис докладно розповідає про відбудову після пожежі в 1260 р. в Хол мі храму в ім'я Діви Марії.
Уявлення про красу в давньоруському мистецтві було пов'язане зі світлом, блиском золота, перлів та дорогоцінного каміння. Золото в середньовічній ієрархії кольорів займає перше місце. Воно виступає символом світла, сонця, слави, вічності, атрибутом влади. Звертають на себе увагу назви повчальних збірок, які користувалися широкою популярністю в Давній Русі: "Златоструй", "Злата цеп", "Матриця злата". У назві цих збірок підкреслюється їх вічна цінність, шлях до спасіння. Золото та дорогоцінне каміння широко використовувалось в якості прикрас в храмових спорудах.
Творчість середньовічного художника була строго регламентованою. Звідсіля витікало уявлення про красу як про сталий порядок. Основними характеристиками природної краси виступають величина, висота, округлість, майстерність виконання.
Центральне місце в образотворчому мистецтві та літературі того часу відводиться відображенню морального та естетичного ідеалу. В середньовічній свідомості Бог виступає втіленням добра, світла, справедливості. Будувати власне життя за зразком Христа - найвища мета християнина. У зв'язку з цим, давньоруська література на перший план виводить красу "внутрішньої" людини, яка націлена на духовне вдосконалення індивіда. В "Повчанні своїм дітям" Володимир Мономах говорить про необхідність шанування духовного сану.
Поряд з духовним ідеалом монаха в давньоруській літературі та образотворчому мистецтві йдеться про ідеал князя-воїна, який відчайдушно бореться за свободу рідної землі. Яскравим прикладом такої літератури є "Слово про Ігорів похід". Давньоруського письменника цікавили не стільки індивідуальні особливості князя-володаря, скільки його тилова схожість з ідеалом, моральність. Висвітлюються його головні риси характеру: військова доблесть, хоробрість, мужність.