Нормативно-правові акти та рекомендована література

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 липня 1963 р. // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.

4. Про нотаріат: Закон України від 2 вересня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 39. - Ст. 383.

5. Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: Наказ Міністерства юстиції України їй від 14 червня 1994 р. № 18/5 // Комп'ютерна правова система "Ліга: Закон", "Нормативно-правові акти України" та ін.

6. Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. Т. 1. — Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — С. 628- 658.

7. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка, 2000. — С. 124-137.

8. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт. кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, .С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 196-205.

9. Цивільне право України. Частина перша |Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 69-180.

10. Ю.Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 176-198.

11. Крупко П. Договір доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві // Право України. — 2002. - № 9. - С. 104-109.

12. Крупко П. Наслідки неналежного здійснення добровільного представництва // Право України. — 2002. - №10. - С.108-114.

13. Крупко П. Суб'єкти добровільного представництва за цивільним правом // Право України. - 2002. -№5. -С. 105-109.

14. Фурса С. Довіреність та інститут представництва в цивільному законодавстві, нотаріальному і цивільному процесах України // Право України. - 1999. - № 4. - С. 94.

Змістовний модуль іі Право власності та інші речові права

Семінарське заняття № 8.

Тема: «Право власності та інші речові права. Виникнення та припинення права власності»

План семінарського заняття

1. Поняття права власності.

2. Зміст права власності.

3. Суб'єкти права власності.

4. Здійснення та обмеження права власності.

5. Форми та види права власності.

6. Підстави набуття права власності.

7. Встановлення моменту виникнення права власності.

8. Підстави припинення права власності.

Повинні знати такі терміни: об’єктивне розуміння речового права, суб’єктивне розуміння речового права, власність, об’єктивне розуміння права власності, суб’єктивне розуміння права власності; зміст, суб’єкт, об’єкт, права власності; право володіння, користування та розпорядження; форма власності, способи набуття права власності, первісні та похідні способи набуття права власності, приватизація, набувальної давності, передання майна, специфікація або переробка, привласнення плодів і доходів, безхазяйна річ, знахідка, скарб, безоглядна домашня тварина, приватизація, самочинне будівництво, конфіскація, реквізиція.

Самостійна робота (викласти письмово):

Варіант 1 (для студентів порядковий номер яких в журналі непарний)

Опрацюйте Закон України "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 р його, дайте відповіді на питання та законспектуйте їх: 1) поняття «приватизація»; 2) назвіть суб'єктів та об'єкти приватизації; 3) на які об'єкти не поширюється дія цього закону? 4) якими органами розробляється і затверджується Державна програма приватизації?; 5) які питання визначаються в Державній програмі приватизації? 6) ознайомтеся з переліком об'єктів, які мають загальнодержавне значення; 7) які майнові комплекси можуть приватизуватися за погодженням із Кабінетом Міністрів України? 8) які органи здійснюють державну політику в сфері приватизації? 9) законспектуйте порядок та способи приватизації; 10) визначте особливості приватизації майна, зданого в оренду; 11) Назвіть випадки відмови у приватизації.

Варіант 2 (для студентів порядковий номер яких в журналі парний) Опрацюйте Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. та дайте відповіді на питання та законспектуйте їх: 1) дайте визначення приватизації державного житловою фонду; 2) назвіть суб'єктів та об'єкти приватизації; 3) назвіть об'єкти, визначені в цьому законі як такі, що не підлягають приватизації; 4) назвіть способи приватизації державного житлового фонду; 5) в яких випадках передача квартир (будинків) здійснюється безоплатно незалежно від розміру їх загальної площі; 6) законспектуйте порядок організації проведення приватизації та оформлення права власності; 7) яким чином власник приватизованої квартири (будинку) може здійснювати правомочність розпорядження щодо цього майна?

Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:

Задача 1

Курков повертався додому пізно ввечері. Його зупинив незнайомий чоловік і запропонував придбати у нього повий магнітофон. Ціна пропонувалася значно нижча за реальну піну. Курков подумав про те, що схожий магнітофон бачив у свого сусіда Лодонова. Окрім того, він знав, що нещодавно квартиру його сусіда пограбували. Але купити магнітофон не відмовився. На наступний день до Куркова зайшов Лодонов, побачив у нього магнітофон. В ньому він впізнав смій магнітофон, с качан Куркову, що він належить йому і вимагав мої о повернення. Проте Курков відповів, що придбав його на ринку і повертати його не збирається. Визначте вид права володіння Куркова. Обґрунтуйте свою відповідь. Чи може Лодонов витребувати свій магнітофон із володіння Куркова?

Задача 2

Виконавчий комітет міської ради народних депутатів прийняв рішення про передачу у комунальну власність скульптури відомого скульптора на підставі того, що власник належним чином не утри­мує цю скульптуру, яка є пам'яткою культури та історії і потребу» реставрації, власник же відмовляється оплачувати витрати, пов’язанні з реставрацією. Петров звернувся до Голови міської ради і вимогою повернути йому скульптуру, яка є його приватною власністю. Йому пояснили, що з дня винесення рішення про примусове вилучення скульптури ця річ перейшла у комунальну власність територіальної громади і тепер йому не належить. Петров звернувся до суду з позовною заявою про витребування скульптури, яку у нього вилучили незаконно і передали у власність територіальної громади. В якому порядку може відбуватися викуп пам'ятки історії та культури? Чи всі дії виконавчого комітету були законними ? Чи задовольнить суд вимоги Петрова?

Задача 3.

Баба Василина залишила у спадок онуку і онуці будинок з присадибною ділянкою. За заповітом будинок і присадибна ділянка ділилися між ними порівну. Онук через деякий час на своїй ділянці знайшов скарб і залишив його собі. Онука, дізнавшись про це, почала вимагати від нього поділити скарб, але онук відмовив їй. Онука звернулася з позовом до суду. Як буде вирішено справу?

Питання до самоконтролю:

1. Надайте поняття речових прав. Яке суб’єктивне розуміння речового права? Яке об’єктивне розуміння речового права?

2. Відрізніть власність від права власності.

3. Надайте ознаки суб’єктивного права власності.

4. Надайте поняття добросовісного та недобросовісного володіння.

5. Розкрийте поняття права користування та права розпорядження.

6. Як здійснюється і обмежується право власності?

7. Яка з трьох правомочносте права власності є більш об'ємною за своїм змістом? Обґрунтуйте свою відповідь.

8. Як співвідносяться право володіння та право користування?

9. Дайте юридичну оцінку нормам Конституції України, Закону України "Про власність", ЦК України, що закріплюють форми власності.

10. Визначте правовий режим майна державного підприємства.

11. Чим відрізняється право повного господарського відання від права оперативного управління?

12. З'ясуйте момент виникнення у особи права власності на нерухоме майно.

13. Визначте первинні способи виникнення права власності.

14. З якого моменту виникає право власності та новостворене нерухоме майно?

15. За яких умов власник матеріалу набуває право власності на нову річ?

16. За яких умов специфікатор набуває право власності на нову річ?

17. Відмежуйте поняття: безхазяйна річ, скарб та знахідка.

18. Що таке набувальна давність?

19. Назвіть способи набуття права приватної власності.

20. Назвіть способи, при яких припиняється право приватної власності і виникає право державної власності.

21. Які способи набуття права власності належать лише державі?

Теми рефератів

1. Історичний розвиток права власності.

2. Зміст права власності та його характеристика.

3. Форми власності в Україні.

4. Емфітевтичне право – традиція класичної цивілістики.

5. Обмеження та обтяження права власності.

6. Націоналізація як підстава припинення права власності.

7. Генезис права приватної власності.

8. Підстави набуття права державної власності.

9. Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі.

10. Особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва.

11. проблеми виникнення права приватної власності за давністю володіння.

12. Співвідношення поняття «право власності» та «здійснення права власності».

Методичні вказівки

Книга 3 "Право власності та інші речові права" займає особливе місце у структурі Цивільною кодексу України. Норми цієї книш складають окрему підгалузь цивільного права і тому їх вивченню повинна бути відведена належна увага. Термін "власність" часто вживається в самих різних значеннях. Ст. 316 ЦК України закріплює поняття права власності як суб'єктивного права особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності регулюється та гарантується різними галузями права, зокрема конституційним, кримінальним, сімейним, господарським тощо. Право власності закріплюється в Конституції України, зокрема встановлюються форми власності, рівність всіх суб'єктів права масності, гарантії права власності та обов'язки власників. Норми ЦК України визначають поняття права власності, зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному обороті, закріплюють способи захисту права власності тощо.

В цивільному праві прийнято розрізняти право власності в об'єктивному та суб'єктивному значенні. Право власності в об'єктивному значенні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Право власності в суб'єктивному значенні — це можливість власника володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (річчю, майном) на свій власний розсуд і в своїх інтересах або інтересах інших осіб. Цьому праву відповідає обов'язок інших осіб утримуватися віддій (бездіяльності), які б перешкоджали цьому праву, тобто володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю.

В юридичній літературі виділяють такі ознаки суб'єктивного права класності: його зміст охоплює три правомочності (можливості) власника: право володіння, право користування і право розпорядження майном; суб'єктом права власності може бути будь-який суб'єкт права; об'єктом правовідносин власності може бути будь-яка індивідуально визначена річ; своє право на річ власник здійснює завжди своєю владою й у власному інтересі. Зміст права власності складається із правомочностей володіння, користування і розпорядження річчю (майном) власником.

Право володіння — це право фактичного, фізичного та господарського впливу на річ (майно). Слід мати на увазі, що в юридичній літературі розрізняють володіння законне (таке, що ґрунтується на законі) та незаконне, яке в свою чергу поділяється на добросовісне і добросовісне. Таким чином, законним володінням є володіння, яке ґрунтується на правовідносинах, які мають правові підстави, наприклад, укладення договору купівлі-продажу, дарування тощо. Законне володіння ще іменують титульним. Законне (титульне) володіння може здійснюватися як власником речі (майна), так і іншими особами. Наприклад, заставодержатель має право володіння певною річчю (майном) на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 574 ЦК України). Слід мати на увазі, що власник та інші законні володільці відрізняються тим, що власник наряду з правомочністю володіння, завжди має право користування і розпорядження річчю (майном), а законний (титульний) володілець може здійснювати інші правомочності лише за погодженням із власником. Так, наприклад, при договорі найму (оренди) майна орендар (наймач), окрім правомочності володіння, має і право користування цим майном. При укладенні договору комісії, комісіонер має право володіння та розпорядження майном. Володіння, яке не ґрунтується на правових підставах називають незаконним (безтитульним). Незаконне володіння може бути добросовісне та недобросовісне. Так, добросовісним незаконним володінням визнається володіння, коли особа, яка володіє майном без правових підстав, не знала і не повинна була знати про його незаконність. Наприклад, особа придбала на ринку річ, і пізніше було з'ясовано, що вона вкрадена. Недобросовісним незаконним володінням є таке володіння, коли володілець майна знає або повинен був знати про незаконність свого володіння. Наприклад, особа знайшла річ і не повідомила відповідні органи про знахідку, а залишила її собі.

Право користування — можливість власника або інших осіб вилучати з речі її корисні властивості, привласнення плодів і доходів, що приносяться річчю для задоволення своїх потреб. Наприклад, у власності особи є квартира, яку вона може здавати в найм і отримувати плату за користування нею; якщо особа є власником цінних паперів, то може отримувати дивіденди; корова може приносити молоко або приплід; власник може використати своє майно і для здійснення підприємницької діяльності, від якої можуть бути отримані доходи або внести своє майно в уставний фонд юридичної особи, яка утворюється тощо. Слід наголосити, що право володіння та право користування нерозривно пов'язані між собою. Без володіння не може бути здійснімо користування річчю (майном). Законними користувачами можуть бути як власник, так і особи, які користуються майном на законних підставах. Наприклад, наймач користується майном на підставі договору прокату; користувач користується річчю на підставі договору позички; державне підприємство користується майном, яке передано йому на праві повного господарського відання тощо. За загальним правилом, відповідно до ст. 189 ЦК України продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Наприклад, заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави, якщо це буде встановлено в договорі тощо.

Право розпорядження — це можливість власника визначати юридичну і фактичну долю майна. Право розпорядження може здійснюватися власником у різні способи: шляхом відчуження (продаж, дарування, рента тощо), шляхом передачі іншим особам у володіння та (або) користування (оренда, підстава, позичка тощо), шляхом знищення або шляхом фізичної підмови від майна та ін. Право розпорядження може бути обмежено у випадках, встановлених законом. Так, ст. 352 ЦК України передбачає викуп пам'ятки історії та культури, якій внаслідок дій або бездіяльності власника погрожує пошкодження або знищення тощо. Необхідно знати, що право розпорядження, як і право володіння і а право користування, може належати не лише власнику, а й іншим особам. Так, наприклад, за договором комісії комітент (власник) передає комісіонеру право розпорядження річчю, проте слід зауважити, що комісіонер набуває право володіння та право розпорядження, права ж користування він не має. Або, наприклад, за довіреністю власник може передати іншій особі всі три правомочності: володіння, користування та розпорядження його майном.

Всі правомочності: володіння, користування та розпорядження взаємопов'язані між собою і виникають всі разом, як правило, у власника майна. Таким чином, у сукупності вони визнають всі можливі дії, які можуть здійснюватися щодо майна в межах закону і встановити зміст права власності. Необхідно зазначити, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно із ст. 318 ЦК України суб'єктами права власності Український народ; фізичні особи; юридичні особи; держава Україна; Автономна Республіка Крим; територіальні громади; іноземні держави; інші суб'єкти публічною права. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Як вже було з'ясовано, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Проте, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто законодавець визначає межі здійснення права власності. Ч. 4 ст. 319 ЦК України визначає, що власність зобов'язує. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 322 ЦК України). Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.

Слід звернути увагу на те, що в ЦК України визначено такі форми власності як: власність Українського народу; приватну власність; державну власність; комунальну власність. Зауважимо, що законодавець не закріпив в ЦК України таку форму власності як колективна, проте, така форма визначена Законом України "Про власність" та Господарським кодексом України. Слід звернути увагу на те, що законодавець не відносить Український народ до учасників цивільних правовідносин, проте визначає його суб'єктом права власності. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України. Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (ст. 325 ЦК України). Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Наприклад, бойова зброя, боєприпаси тощо. Зауважимо, що склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Проте, законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. Суб'єктом права державної власності є держава Україна (ст. 326 ЦК України). Від імені та в інтересах держави України право влас­ності здійснюють відповідно органи державної влади. Майно, що знаходиться у державній власності, може передаватися юридичним особам публічного права на основі повного господарського відання (державним підприємствам) або оперативного управління (казенні підприємства). Суб'єктами права комунальної власності визнаються територіальні громади (ст. 327 ЦК України). Управління майном, що є у кому­нальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Щодо видів права власності, то можна виділити наступні: 1) право приватної власності: право власності фізичних осіб; право власності юридичних осіб; 2) право державної власності: право повного господарського відання; право оперативного управління; 3) право комунальної власності: - право власності територіальних громад; 4) право спільної власності: право спільної часткової власності; право спільної сумісної власності.

Право власності може виникати при настанні певних юридичних фактів, визначених в ЦК України. Ст. 328 ЦК України закріплює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. В юридичній літературі способи набуття права власності прийнято поділяти на первісні та похідні. До первісних способів набуття права власності відносять способи, при яких право власності виникає на річ (майно) вперше або незалежно від права попереднього власника або його волі. До цих способів відносять: виготовлення (створення) нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництво), переробку речі (специфікацію), володіння плодами, доходами, продукцією, знахідку, скарб, конфіскацію, реквізицію, бездоглядну домашню тварину, безхазяйну річ тощо. У похідні способи право власності виникає у суб'єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника. До них відносять правочини, спадкування за законом, спадкування за заповітом, приватиза­цію, реорганізацію юридичних осіб тощо. Набуття права власності на новостворене майно. Виробництво є найпоширенішим первісним способом набуття права власності. Створення нової речі як у промислових масштабах, так і в одиночному екземплярі, незалежно від форми власності, характеризує процес розширеного відтворення. Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається мою, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка створила річ м своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Законодавець визначив особливості набуття права власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди тощо). На такі об'єкти право власності виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме манно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. 2 ст. 331 ЦК України). Слід звернути увагу на те, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі нього будівництва (створення майна). За заявою заінтересованої особи суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною (ч. 3, 4 ст. 331 ЦК України). Набуття права власності на перероблену річ. Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ (ч. 1 ст. 332 ЦК України). Такий спосіб набуття права власності називають специфікацією. До прийняття ЦК України цей спосіб не регулювався цивільним законодавством України, отже норма про переробку речі запроваджена вперше. Зауважимо, що особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Право власності на рухому річ, створену шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду. У разі набуття права власності власником матеріалу на виготовлену річ, він зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором. Привласнення загальнодоступних дарів природи. Відповідно до ст. 333 ЦК України особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевою звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки. Набуття права власності на безхазяйну річ. Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий. Порядок набуття права власності на безхазяйну річ встановлюється ст. 335 ЦК України. Як правило, безхазяйна річ може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Законодавець також встановлює, що безхазяйні речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених ст.ст. 336, 338, 341 і 343 ЦК України. Знахідка. Підстави набуття права власності на знахідку передбачені ст. 338 ЦК України. За підстав, передбачених цією статтею особа, яка знайшла загублену річ, набуває прана власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявлення про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування. Бездоглядна домашня тварина. Порядок набуття права власності на бездоглядну домашню тварину визначено ст. ст. 340, 341 ЦК України. Набуває права власності на бездоглядну домашню тварину, як правило, особа, у якої знаходилась на утриманні та в користуванні ця тварина; у разі відмови цієї особи від набуття права власності на неї, ця тварина переходить у власність тієї територіальної громади, па території якої її було виявлено. Скарб. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або (а законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває права власності на нього. Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього. Слід звернути уші і у па те, що законодавством закріплюється положення про те, що у разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна. Зауважимо, що законодавець визначає особливості набуття права класності на скарб, що є пам'яткою історії та культури. Право власності на такий скарб набуває держава. Проте, особа, яка виявила такий скарб має право на одержання винагороди у розмірі до двадцяти відсотків за певних умов, які визначаються ч. 4 ст. 343 ЦК України. Слід знати, що положення ст. 343 ЦК України про набуття права власності на скарб не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків. Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності. Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна м майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється порядку, встановленому законом, зокрема питання приватизації регулюються Законами України "Про Державну програму приватними", "Про приватизацію державного житлового фонду", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі", "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", декретами Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок", "Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається", "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду", постановами Кабінету Міністрів України "Про план заходів щодо забезпечення прозорості приватизаційних процесів і запобігання фактам зловживань у цій сфері", "Про розрахунок частки державного майна (акцій), яка безоплатно передається у процесі приватизації працівникам радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств", "Про прискорення приватизації та недопущення негативних наслідків у цьому процесі", "Про прискорення приватизації майна в агропромисловому комплексі та спрощення процедури її проведення", "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації", "Про затвердження Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів" та іншими нормативно-правовими актами. Набувальна давність. Новими є положення ЦК України про набувальну давність. Так, ч. 1 ст. 344 ЦК України зазначає, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном — протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. Зауважимо, що важливе значення має встановлення моменту виникнення у особи права власності. Саме з моменту набуття права власності у особи виникають повноваження щодо володіння, користування та розпорядження набутою річчю (майном), одночасно особа набуває право на захист цієї власності у способи, передбачені ст. 16 ЦК України та у способи, які не суперечать закону. Окрім того, тягар утримання майна, ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження майна з моменту набуття права власності у особи покладається на неї (ст.ст. 322, 323 ЦК України). Законодавець закріплює положення про момент набуття права власності за договором. Так, відповідно до ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту перс дання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов’язання доставки. Крім того, що передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно. Слід наголосити, що за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, право власності на майно виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Суперечливим, на наш погляд, є положення ч. 4 ст. 334 ЦК України про те, що право власності у набувача при укладенні договору про відчуження майна, який підлягає державній реєстрації, виникає і моменту такої реєстрації, оскільки в цьому разі права набувача не достатньо захищені. Для припинення права власності, як і для набуття, необхідне настання певних життєвих обставин, тобто юридичних фактів, визначених законом. Студентам слід знати, що в багатьох випадках припинення права власності у однієї особи тягне за собою виникнення права власності у іншої особи. Тому зрозумілим є те, що деякі способи виникнення права власності закріплюються як способи припинення права власності. Хоча, зауважимо, що припинення права власності у однієї особи не завжди передбачає виникнення права власності у іншої особи. Наприклад, право власності припиняється без переходу до інших осіб у разі знищення майна власником або коли річ (майно) знищено внаслідок стихійного лиха (повені, землетрусу), теракту тощо; внаслідок вилучення худоби під час епізоотії та її знищення; при вжитку власником продуктів харчування тощо. Ст. 346 ЦК України закріплює наступні підстави припинення прача власності: відчуження власником свого майна; відмова власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати пій особі; знищення майна; викуп пам'яток історії та культури; викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю; викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розмішене; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерть власника. Цей перелік не є вичерпним, право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом. Слід знати, що у такі способи як викуп пам'ятки історії та культури, реквізиція та конфіскація набувати право власності може лише держава.