Нормативно-правові акти та рекомендована література

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № ЗО. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 - 13 березня 2003 р.

3. Про товарну біржу: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 10. - Ст. 139.

4. Про судову практику у справах про визнання угод недійсними: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. № 3 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972-2002: Офіц. вид. / За заг. ред. В/Г. Маляренка. К.: Видавництво А.С.К., 2003. - С. 74-78.

5. Щодо визнання угод недійсними: Постанова Вищого Господарського Суду України від 19 грудня 2002 р. // Галицькі контракти. - 2003. - № 7.

6. Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними: Роз'яснення Вищого Арбітражного Суду України від 12 березня 1999 р. // Юридичний вісник України. - 2002. - № 6. - С. 26.

7. Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. Т. І. — Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — С. 562- 627.

8. Бірюков І.А., Заіка Ю.О, Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. - К.: Наукова думка. — 2000. - С. 99-115.

9. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - Кн. 1. - С. 168-183.

10. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.]; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігиатенка. — Харків: Право, 2000. — С. 149-168.

11. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 147-160

Семінарське заняття № 7

Тема: «Представництво», «Строки та терміни, позовна давність »

1. Поняття представництва та його зміст

2. Повноваження представника.

3. Передоручення.

4. Представництво з перевищенням повноважень або без повноважень (уявне представництво).

5. Види представництва.

6. Представництво за довіреністю: а) поняття довіреності та її види; б) форма довіреності; в) строк довіреності; г) припинення довіреності

7. Відмежування представництва від комісії, посередництва, договору на користь третьої особи, від обов’язку боржника на третю особу, від поруки.

8. Поняття і види цивільно-правових строків та термінів.

9. Поняття, значення, види і межі дії позовної давності.

10. Початок перебігу, зупинення та переривання позовної давності.

11. Наслідки спливу позовної давності. Поновлення позовної давності.

12. Вимоги, на які позовна давність не поширюється

13. Порядок обчислення строків.

Повинні знати такі терміни: представництво, повноваження, внутрішні відносини представництва, зовнішні інтереси представництва, довіритель, представник, замісник представника, об’єкт правовідносин представництва, законне, договірне, обов’язкове комерційне представництво, передоручення, довіреність, форма довіреності, перевищення повноважень, строк, термін, подвійних характер строків, імперативні та диспозитивні, регулятивні та охоронювані строки, гарантійні строки, строки оперативного захисту, претензиційні строки, строки позовної давності, процесуальні строки, абсолютні та відносні строки, строки здійснення цивільних прав та виконання обов’язків, строки існування цивільних прав, присікальні строки, правовстановлюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі строки, законні, договірні та судові строки, загальний строк позовної давності, спеціальний строк позовної давності,

Самостійна робота (викласти письмово):

Варіант 1

1. Назвіть статті Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України, які регулюють відносини представництва

2. Складіть довіреність на отримання заробітної плати.

3. Наведіть приклади законного представництва.

4. Яке представництво є обов'язковим для представника?

5. Дайте юридичну характеристику правочину - довіреність.

Варіант 2

1. Чи можуть на основі довіреності від імені держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад виступати фізичні особи? Аргументуйте відповідь, посилаючись на цивільне законодавство.

2. Складіть довіреність на представництво в суді.

3. Чим відрізняється генеральна довіреність від спеціальної? Наведіть приклади генеральної та спеціальної довіреностей.

4. Чим відрізняється довіреність від договору доручення

5. Випишіть з ЦКУ приклади видів строків, термінів та позовної давності з зазначенням відповідних статей ЦКУ.

Складіть таблицю «Види строків і термінів в цивільному праві».

Складіть таблицю «Види позовної давності».

Наведіть приклади обставин, що є підставами зупинення перебігу позовної давності.

Наведіть приклади вимог, на які не поширюється позовна давність.

Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:

Задача 1

1 серпня 2003 р. Юркін видав довіреність строком на 6 місяців Зарубіну на продаж останнім комп'ютера за ціною не менше 5 тисяч гривень. Довіреність була посвідчена нотаріально. Зарубін у межах строку, на який було видано довіреність не знайшов покупця і, не повідомивши Юркіна, 29 січня 2004 р. видав довіреність (в порядку передоручення) своїй дочці Зарубіній строком на 3 місяці. Зарубіна продала комп'ютер за 2 тисячі гривень. Юркін, дізнавшись, що його майно продано за ціну, меншу, ніж було встановлено в довіреності, яку він видав Зарубіну, почав вимагати від Зарубіна повернення йому 5 тисяч гривень або повернення йому комп'ютера, на що останній відповів, що всі претензії слід пред'являти його дочці, мотивуючи це тим, що він їй передоручив здійснити дії щодо продажу комп'ютера. Як повинна бути вирішена справа? Чи змінилося б рішення, якщо б Зарубін видав довіреність своїй дочці за згодою Юркіна? Чи є дійсною довіреність, видана Зарубіним в порядку передоручення своїй дочці?

Задача 2

Громадянка США Налімова, перебуваючи в Україні по особистим справам, видала довіреність громадянину України Соколову. В довіреності зазначалося, що громадянин Соколов має право здійснювати різноманітні юридичні дії щодо її майна та розпоряджатися її коштами для придбання їй житла в Україні. Невдовзі Налімовій стало відомо, що Соколов витратив 100 тисяч гривень на придбання їй квартири, але, як вона вважала, що він здійснив невигідний правочин, купив досить коштовну квартиру і вимагала від нього повернення довіреності і грошей, які він витратив на купівлю квартири. Соколов довіреність їй повернув, а щодо коштів, які було витрачено на квартиру, він сказав, що все вчинив законно згідно повноважень, визначених в довіреності й відмовився задовольнити її вимоги. Налімова звернулася до суду з позовом про витребування 100 тисяч гривень у Соколова. Яке рішення постановить суд? Чи перевищив повноваження Соколов ?

Задача 3

Представник ТОВ "М'ясокомбінат" звернувся до суду з позовом про стягнення неустойки (штрафу) за несвоєчасну оплату фабрикою хутряних виробів "Тисма" шкір, поставлених ТОВ "М'ясокомбінат". V зв'язку з тим, що в результаті збоїв у роботі автоматизованої системи обліку розрахунків ТОВ "М'ясокомбінат" пропустило строки позовної давності, господарський суд відновив позовну давність по своїй ініціативі, але виніс рішення про те, що неустойка (штраф), яка повинна бути сплачена фабрикою хутряних виробів "Тисма" "М'ясокомбінату", стягується на користь держави. Чи законне рішення виніс суд? Аргументуйте свою відповідь, посилаючись на цивільне законодавство України.

Задача 4

Селімов скоїв вбивство Антонюка. Дружина звернулася із заявою до органів попереднього слідства про визнання її цивільним позивачем у кримінальній справі, яку було порушено проти Селімова. Постановою слідчого від 11 липня 1999 р. дружину Антонюка було визнано цивільним позивачем по справі. Рішенням суду, що набрало сили 15 вересня 2003 р., цивільний позов дружини Антонюка про відшкодування моральної шкоди, завданої діями Селімова залишено без розгляду. Суд мотивував тим, що строки позовної давності, які застосовуються до таких видів вимог уже сплинули. Чи законне рішення виніс суд? На які вимоги позовна давність не поширюється?

Задача 5

Корчма уклав з Петровим і Лящем договір підряду на побудову будинку. В договорі підряду було зазначено, що у разі неналежної якості роботи, виконаної за договором, позов замовником може бути пред'явлений протягом одного року від дня прийняття роботи. Встановіть, чи є в даному випадку порушення норм, які встановлюють застосування позовної давності, що застосовується до вимог щодо неналежної якості роботи ?

Задача 6

Фурсова 4 листопада 2002 року передала своїй подрузі Кучіній вечірню сукню, для того, щоб остання вдягнула її у театр і через 2 дні повернула. 7 листопада 2002 року Кучіна повернула вечірню сукню Фурсовій, і остання, не перевіряючи стану сукні, помістила її до шафи. Деякий час Фурсова не вдягала сукню, потім, діставши її із шафи, виявила, що сукня пошкоджена на рукавах. Пошкодження були виявлені 25 січня 2003 року. Лише через 6 місяців, а саме 25 червня 2003 року, Фурсовій вдалося розшукати Кучіну, яка виїздила за кордон у відрядження. При з'ясуванні обставин пошкодження сукні, Кучіна зізналася, що в день, коли ходила до театру, вона пошкодила сукню, тому що вона їй була трохи тісна. Проте, відшкодувати вартість сукні вона відмовилася. Фурсова одразу ж після відмови звернулась до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, які їй було заподіяно Кучіною. З якого моменту почався перебіг позовної давності по цій справі? Чи закінчився строк позовної давності в даному випадку ? Чи має значення для з’ясування початку перебігу позовної давності визнання Кучіною факту пошкодження речі і відсутність Кучіної певний час у місті?

Питання до самоконтролю:

1. Що таке представництво?

2. На чому ґрунтуються повноваження представника?

3. Суб’єкти правовідносин представництва.

4. Випадки заборони представництва.

5. Види довіреності та їх особливості.

6. Що Ви розумієте під уявним представництвом?

7. Чи може бути визнаний правочин недійсним, якщо він був вчинений представником з перевищенням повноважень?

8. Чим відрізняється представник від посередника?

9. Які правочини не має права вчиняти представник?

10. Назвіть осіб, які не можуть бути представниками?

11. Які Ви знаєте види представництва?

12. Назвіть умови чинності довіреності.

13. Дайте визначення рукоприкладача.

14. В чому полягає особливість комерційного представництва?

15. Що таке довіреність?

16. Назвіть випадки прирівнювання письмових довіреностей до нотаріально посвідчених.

17. Чим відрізняється строк від терміну?

18. Проведіть класифікацію строків (термінів).

19. Чим відрізняються імперативні строки від диспозитивних? Який з цих видів строків є більш поширений у цивільному праві?

20. Поняття і значення претензійних строків.

21. Поняття і значення гарантійних строків.

22. Який державний орган встановлює гарантійний строк на сезонні товари?

23. Які наслідки зупинення та переривання позовної давності?

24. В чому полягає особливість початку перебігу позовної давності по безстрокових зобов'язаннях?

25. Назвіть вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Теми рефератів

1. Комерційне представництво: становлення та розвиток.

2. Представництво за довіреністю.

3. Представництво акціонерних правовідносин

4. Види строків здійснення цивільних прав.

5. Гарантійні строки та їх загальна характеристика.

6. Спеціальна позовна давність.

7. Набувальна давність як правовий інститут цивільного права

Методичні вказівки

Нерідко в житті виникають ситуації, коли особа самостійно не може здійснювати свої суб'єктивні права та обов'язки внаслідок різних причин: хвороба, часткова, неповна, обмежена дієздатність, недієздатність, неможливість фізично знаходитись в тому чи іншому потрібному місці тощо. Тоді на допомогу приходить цивільно-правовий інститут, який виник ще за часів рабовласництва - представництво. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України). Метою представництва є здійснення представником правочинів та інших юридичних дій в інтересах і за рахунок особи, яку представляють. Представник своїми діями створює права і обов'язки безпосередньо для особи, яку він представляє.

Суб'єктами представництва виступають представник, особа, яку представляють, третя особа. Особою, яку представляють може бути будь-який суб'єкт цивільних правовідносин. Представником може бути дієздатна фізична або юридична особа, які уповноважені на здійснення юридичних дій від імені особи, яку вони представляють. Не можуть бути представниками особи, над якими встановлена опіка або піклування. Законодавець передбачає випадки, коли навіть дієздатна особа не може бути представником в тих чи інших випадках. Зокрема, згідно зі ст. 116 ЦПК України не можуть бути представниками в суді адвокати, які прийняли доручення про подання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів, судді, слідчі і прокурори, крім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або як представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною у справі. Третьою особою може бути будь-який суб'єкт права, з яким представник вступає у відносини і тим самим створює права та обов'язки для особи, яку представляє.

Законодавець визначає коло правочинів, які не має права вчиняти представник. Так, представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Наприклад, реєстрація шлюбу через представника не допускається (ч. 2 ст. 34 Сімейного кодексу України) або право на заповіт здійснюється особисто (ст. ч.2 ст. 1234 ЦК України). Представник не може вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Змістом представництва є дії представника, які безпосередньо створюють, змінюють або припиняють цивільні права та обов'язки для особи, яку представляють.

Представника слід відрізняти від посередника і рукоприкладача. Посередник лише здійснює вольові дії, спрямовані на укладення правочинів (наприклад, здійснює переговори для укладення договору), а вже сам договір укладають самі особи, які виявили волю на його вчинення. Рукоприкладач від представника відрізняється за критерієм волі. Якщо представник безпосередньо виражає волю, укладаючи правочин від імені особи, яку представляє, то рукоприкладач лише допомога в оформленні правочину, а саме підписує правочин за особу, яка саме не може його підписати внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших причин. У цьому разі рукоприкладач лише підтверджує волю особи, яка укладає правочин. Діяльність представника схожа з діяльністю комісіонера, який укладає правочини в інтересах комітента. Комісіонер діє в інтересах та за рахунок комітента, але від свого імені. Ч. 2 ст. 238 ЦК України закріплює положення про те, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.

Передоручення. Відповідно до ч. 1 ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати свої повноваження частково чи в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Схвалення може бути здійснено як письмово, так і шляхом конклюдентних дій, тобто дій, з яких видно, що особа, яку представляють, прийняла виконання по правочину. У разі відсутності схвалення правочину, який було укладено представником з перевищенням повноважень або взагалі без повноважень, такий правочин може бути визнаний недійсним за рішенням суду.

Розрізняють такі види представництва: на підставі закону; на підставі акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства; на підставі договору (договірне або добровільне представництво). Представництво, яке виникає на підставі закону, є обов'язковим. Вказівка на вчинення такого представництва прямо передбачена законом. Повноваження представника безпосередньо визначаються законом, а особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника. Цей вид представництва в юридичній літературі іменують законним представництвом. Так, наприклад, законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей виступають їх батьки (усиновлювачі), опікуни та інші особи у випадках, встановлених законом (ст. 242 ЦК України). Представництво, яке виникає на підставі акту органу юридичної особи наділяє представника певним обсягом повноважень, зокрема вчинення правочинів. Згідно зі ст. 2 ст. 244 ЦК України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Договірне або добровільне представництво виникає за волею особи, яку представляють. Вона визначає повноваження представника шляхом укладення договору доручення або видачі довіреності. Різновидом добровільного представництва є комерційне представництво. Комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Зауважимо, що особливістю комерційного представництва є те, що воно допускається водночас щодо кількох сторін правочину за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом (ч. 1,2 ст. 243 ЦК України).

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За змістом та обсягом повноважень, якими наділяється представник, розрізняють генеральні, спеціальні та разові довіреності. Генеральна довіреність — це така, за якою представник може від сні особи, яку представляє, здійснювати різноманітні юридичні дії ш укладати будь-які правочини (довіреність на управління майном). Спеціальна довіреність — це така, яка уповноважує представника які здійснення не однієї, а низки юридичних дій, які носять однорідний характер (довіреність на представництво в суді, довіреність па отримання касиром грошей у банку). Разова довіреність — це така, за наявності якої представник може здійснити одну точно визначену юридичну дію або укласти конкретний правочин (довіреність на отримання стипендії, на укладення договору купівлі-продажу конкретного майна).

Довіреність є одностороннім правочином, для вчинення якого достатньо виявлення волі однієї сторони — особи, яку будуть представляти. В довіреності визначається обсяг повноважень представника. Як і будь-який правочин, довіреність повинна відповідати умови чинності правочину. Так, довіреність повинна бути видана дієздатною особою — фізичною чи юридичною. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочини. Як видно з визначення довіреності, для неї встановлена письмова форма. Якщо довіреність видається на вчинення правочинів, які потребують нотаріального посвідчення, то відповідно і довіреність повинна бути посвідчена нотаріально. Наприклад, на укладення до-і опору купівлі-продажу нерухомості. Для довіреностей, які видаються у порядку передоручення, обов'язкове нотаріальне посвідчення, крім випадків, якщо це довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо). Довіреності на вчинення таких дій не потребують нотаріального посвідчення. Відповідно до ст. 245 ЦК України до нотаріально посвідчених прирівнюються довіреності: військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, посвідчені начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем; військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з’єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також довіреність робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця, посвідчені командиром (начальником) цих частин, з'єднання, установи або закладу; особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), посвідчена начальником місця позбавлення волі. В довіреності обов'язково повинна бути вказана особа, якій видається довіреність. Законодавцем не визначається граничного строку, на який може бути видана довіреність. У разі, коли строк дії довіреності не визначено, вона зберігає чинність до припинення її дії. В контексті сказаного необхідно вказати, що такий правочин як довіреність відноситься до фідуціарних правочинів, а це означає, що довіреність може бути в будь-який момент скасована особою, яка її видала або представник може відмовитися від повноважень, наданих йому за довіреністю, у разі втрати довіри один до одного вказаними особами. Зауважимо, що строк довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не вказана дата її вчинення, є нікчемною.

Особа, яка видала довіреність і згодом її скасувала, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. У разі відмови представника від вчинення дій, які були визначені довіреністю, він зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам. Якщо особі, яку представляють, було завдано збитків внаслідок невиконання вищевказаних дій представником, на останнього покладається відповідальність перед особою, яку він представляє.

Припинення довіреності

Представництво за довіреністю припиняється у разі: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, яка її видала; відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність; припинення юридичної особи, якій видана довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність. Законом може бути встановлено право особи видавати безвідкличні довіреності на певний час.

Час відіграє важливу роль. І Наприклад, за договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі (ст. 731 ЦК України). Цивільні правовідносини виникають, змінюються пі припиняються у часі. Строки та терміни дисциплінують учасників цивільних правовідносин, забезпечують чіткість і визначеність у правах та обов'язках суб'єктів. Питання про роль і місце строків (термінів) у цивільних правовідносинах може розглядатися у різних аспектах як: момент виникнення (початку) або припинення правовідносин; одна з умов, що визначає їх зміст; критерії оцінки правомірності поведінки суб'єктів з погляду на її своєчасність тощо.

Для регулювання цивільних правовідносин в Цивільному кодексі України закріплено такі категорії як «строки» і «терміни». Строком є певний період часу, зі впливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 1 ст. 251 ЦК України). Так, наприклад, фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. Певним періодом часу в даному випадку є один рік, він і є строком. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251 ЦК України). Наприклад, за договором позики позикодавець встановив повернення позики позичальником на конкретну календарну дату - 15 квітня 2004року. Ця дата і буде вважатися певним моментом у часі - терміном.

В юридичній літературі йдуть гострі дискусії щодо визначення місця строків в системі юридичних фактів. Більшість фахівців строки відносять до юридичних фактів — подій. В цьому випадку мається на увазі закінчення часу (строку або настання певної календарної дати). Інші - зазначають, що строки не належать ні до дій, ні до подій, як і не посідають самостійного місця у загальній системі юридичних фактів, зважаючи на те, що строки (терміни) можуть встановлюватися самими суб'єктами цивільних правовідносин (наприклад, строк дії договору) або законодавцем (наприклад, строки позовної давності), тобто бути результатом вольових і усвідомлених дій суб'єктів права, але коли ці строки (терміни) вже визначені, вони вже існують об'єктивно.

Строк в цивільних правовідносинах визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. 252 ЦК України). Початок перебігу строку та його закінчення встановлюється ЦК України (ст.ст. 253-254). Слід звернути увагу на порядок вчинення дій в останній день строку (ст. 255 ЦК України).

З метою вивчення і застосування строків (термінів) в цивільному праві проводиться їх класифікація за різними критеріями.

За джерелом закріплення строки (терміни) поділяють на: законні; договірні; судові. Законні строки (терміни) передбачені законодавством. Ці строки (терміни) не можуть бути змінені сторонами, тобто норми, які встановлюють такі строки (терміни), як правило, є імперативними. Наприклад, строки при визнанні фізичної особи безвісно відсутньою та оголошенні фізичної особи померлою (ст.ст. 43, 46 ЦК України); загальна позовна давність — 3 роки, спеціальна — 1 рік (ст. 257, 258 ЦК України). Договірні строки (терміни) визначаються сторонами в договорі. Наприклад, строк дії договору сторони визначили у 5 років або виконання зобов'язання призначили на конкретну календарну дату. Судові строки (терміни) визначаються рішенням суду. Наприклад, за рішенням суду відповідачу необхідно негайно виконати зобов'язання або суд постановляє рішення відстрочити виконання зобов'язання відповідачем на 6 місяців в силу його скрутного матеріального становища тощо.

За точністю визначення строки (терміни) поділяють на визначені га невизначені. Визначеними є строки (терміни), які обчислюються шляхом вказівки на їх початок і закінчення, посилання на конкретну календарну дату або подію, яка повинна неминуче настати. Наприклад, та договором поставки сторони домовилися, що постачальник зобов'язується поставляти товар покупцеві 5 числа кожного місяця до грудня 2004 р. Невизначеними є строки, які встановлюються шляхом вказівки на приблизні дані. Наприклад, якщо строк плати за користування житлом не встановлений договором, наймач вносить її щомісяця або якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України). При невизначеності строків застосовуються такі терміни як "у розумний строк", "своєчасно", "негайно" та ін. Так, якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки (ст. 846 ЦК України). Боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя (ст. 557 ЦК України) тощо. За ступенем самостійності учасників цивільних правовідносин у встановленні строків (термінів) їх поділяють на імперативні та диспозитивні. Імперативні строки не підлягають зміні за згодою сторін. Наприклад, позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 259 ЦК України). Диспозитивні строки (терміни) можуть бути змінені за згодою сторін. Наприклад, сторони за домовленістю можуть змінити строк дії договору, строк передачі майна, грошей тощо. За способами встановлення строки (терміни) поділяють на такі, які визначаються: певним періодом у часі (оплата житла за договором найму житла— щомісячна); певним моментом у часі (конкретна календарна дата для повернення боргу);вказівкою на подію, яка неминуче повинна настати (настання навігації — за договором перевезення водним транспортом; точний момент настання навігації не може бути передбачено передчасно (не зважаючи на те, що цей термін встановлюється компетентними органами), оскільки встановлення цього терміну залежить від погодних умов; вказівкою на подію, яка може настати, а може і не настати (настання страхового випадку, він може і не настати); моментом витребування кредитора (ч. 2 ст. 530 ЦК України - про цю норму вже згадувалось вище). За правовими наслідками строки (терміни) поділяють на правовстановлюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. Правовстановлюючі строки (терміни) - це строки (терміни), з якими пов'язане виникнення цивільних правовідносин або окремих прав та обов'язків. Наприклад, набуття неповної дієздатності фізичних осіб - з моменту досягнення 14 років (ст. 32 ЦК України), що дає можливість такій неповнолітній особі самостійно набувати та здійснювати певні цивільні права та обов'язки. Правозмінюючі строки (терміни). По закінченню таких строків (термінів) одні права та обов'язки припиняються і виникають інші. Гак, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, по закінченню строків (термінів), встановлених у договорі застави, заставодавець втрачає право на заставлене майно, а заставодержатель набуває права стягнення застави. Правоприпиняючі строки (терміни). Це строки (терміни), з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних прав та обов'язків. Так, спадкоємець, який по закінченню 6 місяців з дня відкриття спадщини, не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що не прийняв її (ст. 1272 ЦК України) або, якщо кредитор протягом 1 року від дня укладення договору поруки з невизначеним строком зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, порука припиняється і кредитор втрачає право вимоги до поручителя (ч. 4 ст. 559 ЦК України).

Як вже зазначалося у темі "Цивільні правовідносини", цивільні правовідносини поділяють на регулятивні та охоронні. Регулятивні цивільні правовідносини встановлюють строки здійснення цивільних прав та виконання обов'язків, а охоронні визначають строки захисту цивільних прав.

Строки здійснення цивільних прав та виконання обов'язків - це строки, протягом яких суб'єкти цивільних правовідносин можуть реалізовувати належні їм суб'єктивні права та виконувати обов'язки. В юридичній літературі вказані строки поділяються на строки існування цивільних прав та присікальні (преклюзивні) строки. До строків існування цивільних прав можна віднести, наприклад, ангорське право, правоздатність фізичної особи тощо. Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про авторське право і суміжні права" майнове авторське право діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент смерті, тобто діє протягом всього життя фізичної особи (ст. 25 ЦК України). Присікальні (преклюзивні) строки - це строки (терміни) для реалізації суб'єктивних прав чи виконання обов'язків, у разі нездійснення яких у певний строк (термін) права або обов'язки припиняються. Такі строки (терміни), як правило, встановлюються законодавцем, хоча можуть бути встановлені і за домовленістю сторін. Так, наприклад, якщо вимоги кредиторів не визнані ліквідаційною комісією при ліквідації юридичної особи і кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звернувся до суду з позовом, такі вимоги вважаються погашеними (ч. 4 ст. 112 ЦК України). Зауважимо, що припинення прав та обов'язків, обмежених присікальним (преклюзивним) строком, відбувається обов'язково із зазначенням строку (терміну). Присікальні (преклюзивні) строки слід відрізняти від строків позовної давності. На відміну від строків позовної давності, присікальні (преклюзивні) строки - це строки існування прав та обов'язків. Оскільки законодавець не встановлює іншого, на них не поширюються загальні правила щодо зупинення, переривання чи поновлення строків позовної давності. Закінчення строку позовної давності позбавляє сторону захисту суб'єктивного права в примусовому порядку через суд, але це не виключає можливості, що відповідач, незважаючи на закінчення строків позовної давності, добровільно виконає покладені на нього обов'язки. Закінчення ж присікального строку припиняє існування самого права, оскільки присікальні строки, як вже зазначалося, не можуть бути продовженими, поновленими, зупиненими.

Суб'єктивні цивільні права підлягають захисту і їх відносять до охоронних цивільних правовідносин. Строки захисту цивільних прав — це строки, протягом яких суб'єкт цивільних правовідносин, право якого порушено, має право звертатися до компетентних державних органів з вимогою про примусове здійснення або захист свого суб'єктивного права. До таких строків відносяться гарантійні строки, строки оперативного захисту, претензійні строки, строки позовної давності та інші строки. Визначення гарантійних строків (термінів) та порядок їх обчислення закріплено в Законі України "Про захист прав споживачів". Так, відповідно до ст. 13 цього закону гарантійними строками (термінами) визнаються строки (терміни), встановлені законодавством або нормативними документами, а у разі їх відсутності — договором, протягом яких виробник (виконавець) забезпечує нормальну роботу (застосування, використання) товару (роботи, послуги), втому числі комплектуючих виробів. Гарантійні терміни на комплектуючі вироби повинні бути не меншими, ніж на основний виріб, якщо інше не передбачено законодавством чи договором. Гарантійний термін має зазначатися в паспорті на товар (роботу, послугу) або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару (роботи, послуги). Гарантійний характер носять і деякі інші, передбачені законом строки (терміни). Наприклад, для лікарських засобів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфюмерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до них при продажу, і який вважається гарантійним терміном. Термін придатності обчислюється від дати виготовлення, яка також має бути вказана на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання. Продаж товарів, на яких термін придатності не зазначений або зазначений з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких минув, забороняється. На сезонні товари (одяг, хутряні вироби та інші) гарантійний термін обчислюється з початку відповідного сезону, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. При продажу товарів за зразками, поштою, а також у випадках, коли час укладання договору купівлі-продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, і гарантійні терміни обчислюються від дня доставки товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) ні складання - від дня їх здійснення. Якщо день доставки, установки (підключення) чи складання товару, а також передач нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-продажу - від дня укладання договору купівлі-продажу. Стосовно товарів (робіт, послуг), па які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, а стосовно нерухомого майна - не пізніше трьох років від дня передачі їх споживачеві. При виконанні гарантійних ремонтів гарантійний термін збільшується на час перебування товару (роботи, послуги) в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків. При обміні товару його гарантійний термін обчислюється заново від дня обміну. Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Законодавець визначає перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, який не є вичерпним, передбачає випадки, коли управомочена особа може захищати свої права та інтереси самостійно без звернення до компетентних органів. Такі односторонні дії управомоченої особи називають оперативним захистом. Проте оперативний захист може здійснюватися лише у певному порядку і строки, що встановлені законом або договором.

Претензійні строки — це строки для пред'явлення претензій. Так, особа, право якої порушено, має право звернутися до зобов'язаної особи про добровільне задоволення її вимог: про передачу речі, про припинення протиправних дій, які перешкоджають реалізовувати суб'єктивне право, про визнання права тощо. Цей спосіб захисту суб'єктивних прав є найдоцільнішим для врегулювання спорів між суб'єктами цивільних правовідносин і для їх нормального позитивного розвитку. За загальним правилом, пред'явлення претензій не є обов'язковим у разі виникнення спору, якщо хоча б одна сторона є фізичною особою, крім винятків, встановлених законом. Що стосується відносин, які виникають з договору перевезення, надання послуг зв'язку та договору, заснованому на державному замовленні, в яких сторонами виступають господарюючі суб'єкти (юридичні та фізичні особи), пред'явлення претензій є обов'язковою умовою для передачі на розгляд господарського суду. Для такої категорії спорів встановлена процедура досудового врегулювання (ст. ст. 5, 6 Господарського процесуального кодексу України). Такий порядок врегулювання господарських спорів може бути передбачено і в договорі за домовленістю сторін.

Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, особа, право якої порушено, може звернутися до суду для захисту свого права у межах позовної давності. Інститут позовної давності відіграє неабияке значення для нормального розвитку цивільних правовідносин, дисциплінує учасників цих відносин, сприяє стабілізації роботи судових органів тощо. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися по суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ст. 258 ЦК України). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України); у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК України); про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК України);у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК України); про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК України).Зауважимо, що для деяких вимог збільшено строки дії позовної давності. Так, позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину. В ЦК України закріплено норму, яка дозволяє збільшити позовну чинність за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Слід наголосити, що позовна давність, яка встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Порядок обчислення позовної давності також не може бути змінений за домовленістю сторін.

Важливим є визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки саме він може вирішувати долю позову особи, право якої порушено і захист цього права взагалі. Початок перебігу позовної давності Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі с плином строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі с плином цього строку. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання. Законом встановлюються винятки із зазначених вите правил. Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини, що перешкоджають особі, право якої порушено, своєчасно звернутися з позовом до суду для захисту свого порушеного права. Такі обставини призводять до зупинення, переривання, поновлення строку позовної давності.

Зупинення перебігу позовної давностіПеребіг позовної давності зупиняється: якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна заданих умов подія (непереборна сила) (наприклад, землетрус, повень, "форс-мажорні обставини" (цей термін часто застосовується у практиці укладення міжнародних договорів (контрактів, тощо); уразі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом (наприклад, рішення суду на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у зв'язку з порушенням справи про банкрутство (ч. 2 ст. і2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»); у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини (наприклад, зупинення дії ст. 68 Житлового кодексу УРСР про строки внесення квартирної плати за комунальні послуги); якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан (проходження служби у складі Збройних Сил України або інших створених відповідно до закону військових формуваннях, переведених на воєнний стан). Уразі виникнення вищевказаних обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Переривання перебігу позовної давності Перебіг позовної давності переривається, якщо особа визнає свій борг або інші обов'язки. Це правило розповсюджується лише на відносини за участю фізичних осіб або фізична особа є зобов'язаною особою. Діями, що свідчать про визнання боргу є письмові або усні заяви (належним чином доказані), інші дії. Часткове виконання зобов'язання є підставою переривання позовної давності, якщо немає доказів того, що при частковому виконанні боржник оспорював іншу частину боргу. Наприклад, у разі відправлення телеграми боржником кредитору про те, що борг не може бути сплачений своєчасно внаслідок непередбачених витрат на лікування, але буде сплачений пізніше або сплата боржником частини боргу тощо. У разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, наприклад, у зобов'язаннях, де є сторони з множинністю осіб і одна із осіб-кредиторів пред'являє позов до зобов'язаної особи лише в частині, на яку мас право тощо. Після переривання перебіг позовної давності починається знову. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Слід наголосити, що інші обставини, крім вищевказаних, в тому числі зміна осіб у зобов'язанні, не розглядання позову тощо, не впливають на перебіг позовної давності. Законодавством передбачено правові наслідки спливу позовної давності. Так, особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущеним позовної давності, порушене право підлягає захисту. В такому випадку суд постановляє рішення про захист порушеного права і таким чином поновлюється строк позовної давності. Поважними причинами визнаються довготривала хвороба, відрядження за кордон особи, право якої порушено тощо. За загальним правилом, позовна давність поширюється на всі цивільні правовідносини. Проте є вимоги, на які позовна давність не поширюється. Перелік цих вимог розширений у порівнянні з ЦК УРСР. Зокрема, відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу: що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом; вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу; про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право; страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування). Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.