Нормативно-правові акти та рекомендована література

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - ІЧ° ЗО. - Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос України. - 2003. - № 45-46 - 12 березня 2003 р.; № 47-48 ~ 13 березня 2003 р.

3. Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 30. - Ст. 379.

4. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей: Закон України від 20 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 15. - Ст. 190.

5. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. - № 48. — Ст. 650.

6. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 50. - Ст. 472.

7. Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду: Закон України від 1 грудня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1995. - № 1. — Ст. 1.

8. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 13. - Ст. 64.

9. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. - № 10. — Ст. 43.

10. Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань: Закон України від 22 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. - № 5. — Ст. 28.

11. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 19.96 р. //Відомості Верховної Ради України - 1996. - № 47.— Ст. 256.

12. Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 // Юридичний вісник України. - 2002. - № 26.

13. Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 4 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 2003. - № 3.

14. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. - К.: Юрінком Інгер. 2002. - Кн. 1. - С. 206-218.

15. Харитонов Е.О., Саниахметова Н.А. Гражданское право: Учеб. пособие. - К.: А.С.К., 2001. - С. 161-175.

16. Цивільне право України. Частина перша [Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / Ч.Н.Азімов, М.М.Сібільов, В.І.Борисова та ін.; За ред проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. ~ Харків: Право, 2000. - С. 142-148.

17. Притика Д.М., Карабань В.Я., Ротань В.Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4-х т. — Київ-Севастополь: Інститут юридичних досліджень, 2000. — Т.І, - С. 67-197.

18. Грибанов В. П. Предельї осушествления и зашита гражданских прав. - М., 1992. - С. 39-40.

19. Грибанов В. П. Осуществление и защита гражданских прав. - М., 2000. - С. 40-64.

20. Бородін М. Конституційне право громадянина на звернення до суду за захистом своїх прав // Право України. — 2000. - № 8. — С. 65-66.

21. Івашкович І. Реально забезпечити право на захист // Право України. - 1999. - № 6. - С. 84-85.

22. Кузьміна С. Правове регулювання запобігання недобросовісній конкуренції: окремі питання // Право України. — 2000. - № 3. — С. 91-93.

23. Саїтгаліна Ж. Р. Природа суб'єктивного цивільного права // Вісник університету внутрішніх справ. — X., 1999. — С. 30—31.

24. Чернадчук В. Право на відшкодування моральної шкоди: деякі аспекти // Право України. - 2000. - № 3. - С. 106-109.

Семінарське заняття №6.

Тема: « Правочини»

План семінарського заняття

1. Поняття та ознаки правочину.

2. Види правочинів.

3. Умови чинності правочинів.

4. Форма правочинів. Способи волевиявлення.

5. Недійсність правочину.

Повинні знати такі терміни: правочин, тлумачення правочину, види правочинів, презумпція правомірності правочинів, конклюдентна , усна, письмова та нотаріальна форма правочину, державна реєстрація правочинів, недійсність правочину, фіктивні та удавані правочини, момент недійсності правочину, дефекти суб’єктивного складу, дефекти форми правочину, дефекти волі, дефекти змісту правочину та порядку укладання, нікчемні (абсолютно недійсні), оспорюванні (відносно недійсні) або заперечні правочини, двостороння реституція

Самостійна робота (викласти письмово):

Задача 1

Громадянин Іваненко знаходився на стаціонарному лікуванні у шпиталі. Коли Іваненко відчув, що хвороба прогресує, він викликав медичну сестру до палати і при інших хворих Петренкові та Андрійцеві попросив її скласти заповіт від його імені, в якому він заповідав все своє майно державі. Заповіт було складено і підписано медичною сестрою шпиталю, а також підписано хворими Петренком та Андрійцевим, а також самим Іваненко. Невдовзі Іваненко помер. Його дружина, дізнавшись, що існує заповіт, в якому все майно Іваненко заповідав державі, звернулася з позовом до суду про визнання заповіту недійсним. Яке рішення повинен винести суд? Яка форма вчинення заповіту передбачена в ЦК України? Які особи мають право посвідчувати заповіт, окрім нотаріусів ?

Задача 2

Поповим 10 червня 2002 року було укладено договір купівлі-продажу двоповерхового будинку з Березовським. Договір був посвідчений нотаріально. В договорі було обумовлено те, що Березовський звільнить будинок через 2 місяці. Попов не здійснив державної реєстрації цього будинку за браком часу. Після спливу двох місяців, Попов приїхав до свого нового будинку, але виявилося, що в ньому вже проживають зовсім інші особи, які йому пред'явили договір купівлі-продажу, який був ними укладений з Березовським 12 серпня 2002 року. Попов звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі-продажу від 12 серпня 2002 року недійсним і визнання за ним права власності на будинок. Яке рішення повинен винести суд по даній справі? Який порядок набрання чинності правочину, який потребує державної реєстрації? Який порядок державної реєстрації правочину і якими нормативно-правовими актами регулюються ці відносини ?

Для студентів, які своєчасно не виконали самостійну роботу, були відсутні на семінарському занятті, або отримали незадовільну оцінку по темі:

Задача 1.

Професор філософії Ткаченко вирішив подарувати своєму аспірантові Сидоренку, до дня захисту ним дисертаційного дослідження, колекцію філософської літератури. Про своє рішення Ткаченко повідомив рідних: дружину і дочку, а також написав листа аспірантові. До передачі колекції дарувальник помер. Дочка останнього відмовилась передати колекцію Сидоренку і вимагала сплатити за неї 5000 гривень. Сидоренко не погодився сплачувати гроші, пославшись на лист, в якому вказувалось, що колекцію йому подаровано, тим більш що він захистив дисертацію до смерті свого наукового керівника і лише не встиг забрати колекцію. В свою чергу, дочка Ткаченка послалась на заповіт свого батька, в якому було вказано, що вона є спадкоємцем всього майна. Сидоренко звернувся з позовом до суду про витребування колекції книг у дочки Ткаченка. Чи буде прийнято позов до розгляду судом ? Яка форма встановлена для укладення договору дарування ?

Задача 2

Радченко шляхом обману та погрози укладав договори купівлі-продажу предметів антикваріату за ціною, значно меншою їх реальної вартості. Невдовзі громадянка С. звернулася до правоохоронних органів і повідомила, що її ввели в оману і примусили укласти договір купівлі-продажу старовинної ікони. Відносно Радченка було порушено кримінальну справу, всі придбані у такий же спосіб речі антикваріату були вилучені у нього на квартирі під час обшуку. Невдовзі Радченко помер до закінчення розслідування. Слідчий, керуючись поясненнями потерпілих, повернув їм предмети антикваріату. Спадкоємці Радченка заявили позов про визначення права власності на вилучені предмети антикваріату, мотивуючи тим, що вина Радченка в судовому порядку не встановлена, а кримінальна справа у зв'язку із його смертю припинена. Сформулюйте правові питання, які виникають у справі. Вирішіть справу.

Задача 3

Комерційний банк "Новий" уклав кредитний договір з представником фірми "Валес" Величко. Кредит не був повернутий у строк, зазначений в кредитному договорі, після чого банк звернувся з претензією до фірми "Валес". У відповіді на претензію комерційного банку "Новий" генеральний директор фірми "Валес" пояснив, що Величко не мав повноважень на укладення такого договору, а тому вимоги банку фірма не задовольнить. У своєму позові до суду комерційний банк "Новий" вимагав повернення кредиту фірмою "Валес", посилаючись на те, що кредитні кошти були перераховані на розрахунковий рахунок фірми "Валес" і використані нею. В свою чергу, фірма "Валес" подала зустрічний позов про визнання правочину, укладеного між Величко та комерційним банком "Новий", недійсним. Як суд вирішить справу ? Аргументуйте свою відповідь, посилаючись на цивільне законодавство України.

Питання до самоконтролю:

1. Визначте поняття правочину.

2. Відмежуйте правочин від інших юридичних актів.

3. Охарактеризуйте види правочинів.

4. Які існують умови дійсності правочинів?

5. Які Ви знаєте форми вчинення правочинів?

6. Визначте поняття недійсності правочинів.

7. Засади визнання правочинів недійсними.

8. До яких правочинів закон встановлює письмову форму з обов'язковим нотаріальним посвідченням?

9. Дайте тлумачення термінів "двостороння реституція" і "одностороння реституція".

10. В чому різниця між фіктивними та удаваними правочинами?

11. Які Ви знаєте форми укладення правочинів?

12. Назвіть підстави недійсності правочину.

13. Перерахуйте правочини, які законодавець відносить до оспорюваних.

14. Які правові наслідки наступають при визнанні правочину недійсним, його частини?

15. Яка основна відмінність нікчемних правочинів від оспорюваних правочинів?

16. Чи може бути сторона в правочині з множинністю осіб?

17. Який порядок визначення місця вчинення правочину?

Теми рефератів

1. Правові наслідки недійсності правочину.

2. Біржові правочини, їх особливості.

3. Фіктивні та удавані правочини: судова практика.

4. Укладення угод між юридичними особами в усній формі

5. Юридична форма правочину, укладеного в електронній формі

Методичні вказівки

Одним з найпоширеніших юридичних фактів, з яким закон пов'язує виникнення цивільних правовідносин, є правочин. Згідно із ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правочинам притаманні ознаки, що відрізняють їх від інших юридичних фактів. Так, правочин — це завжди вольова правомірна дія, спрямована на досягнення певної правової мети.

Види правочинів Залежно від кількості сторін, які укладають правочин, останні можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Такий правочин створює обов'язки лише для особи, яка його вчинила (заповіт, відмова від прийняття спадщини тощо). При цьому він може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами (надання довіреності тощо). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (наприклад, укладення договору поставки між замовником та постачальником або укладення договору про спільну діяльність між трьома або більше юридичними чи фізичними особами). До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Залежно від мети правочини поділяються на відплатні та безоплатні; каузальні та абстрактні. Під метою у правовому значенні слід розуміти відповідний правовий ефект, якого намагаються досягти сторони в правочині шляхом вчинення дій. У відплатному правочині дії однієї сторони відповідає обов'язок іншої сторони вчинити зустрічну дію. Наприклад, за договором міни продавець передає майно у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти майно і передати майно, щодо якого здійснюється обмін. У безоплатному правочині обов'язок вчинити зустрічну дію відсутній. Наприклад, договір дарування, договір позички. Є правочини, які можуть бути як відплатними, так і безоплатними. Наприклад, договір зберігання, договір доручення тощо. У каузальному (від лат. саше — причина) правочині вбачається правова мета, якої прагне досягти сторона, укладаючи правочин. Більшість правочинів можна визнати каузальними, оскільки суб'єкти, які вчиняють правочини, прагнуть досягти певної мети. Якщо мета не визначена або є недосяжною, правочини, як правило, визнаються недійсними. Наприклад, за договором перевезення відправник прагне доставити вантаж у певне місце, а перевізник отримати за роботу певну винагороду. Абстрактні правочини віддалені від своєї мети. Щоб укласти такий правочин і щоб він був дійсним, обов'язкова вказівка на це в законі.

Залежно від моменту, з яким пов'язується виникнення правочину останні поділяються на консенсуальні та реальні. Консенсуальні правочини вважаються укладеними з моменту досягнення згоди між сторонами про укладення правочину. Наприклад, договори купівлі-продажу, міни, поставки, підряду, комісії, довічного утримання тощо. Для укладення реального правочину недостатньо лише згоди, необхідно ще й вчинення фактичних дій - передача речей, майна, грошей тощо. Наприклад, договір дарування, позики тощо. Деякі правочини можуть бути як консенсуальні, так і реальні (наприклад, договір позички).

Залежно від строку дії правочини поділяють на строкові та безстрокові. Строковим правочином вважається правочин, в якому обумовлюється або момент його вступу вдію, або момент його припинення (наприклад, укладення договору найму (оренди) на 5 років або укладення договору поставки, в якому вказується конкретна календарна дата, з якої буде здійснюватися поставка товару). Слід знати, що в деяких строкових правочинах обумовлюється настання або зміна прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Ця обставина іменується відкладальною. Наприклад, за договором страхування страхувальник зобов'язаний виплатити страхову суму страховику у разі настання страхового випадку (страховий випадок може настати, а може і не настати). Також сторонами може бути обумовлено припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Ця обставина називається скасувальною. Якщо настанню обумовленої в правочині обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала (ч. 3, 4 ст. 212 ЦК України). У безстрокових правочинах момент припинення не визначається, може визначатися лише момент його вступу вдію. Наприклад, укладається договір найму житла у державному житловому фонді між наймодавцем і наймачем.

В юридичній літературі виділяють ще такі правочини як фідуціарні. Фідуціарний правочин укладається між сторонами, які мають особисто довірчі відносини. Наприклад, договір доручення, управління майном тощо. Слід мати на увазі, що при вчиненні фідуціарного правочину, будь-яка із сторін може ставити питання про розірвання правочину при втраті такої довіри.

Для того, щоб вчинений правочин спричиняв настання правових наслідків, необхідно, щоб він був укладений відповідно до умов, які необхідні для чинності правочину. Так, ст. 203 ЦК України передбачає умови чинності правочинів: зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, яка встановлена законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнний судом недійсним. Як вже зазначалось, правочин спричинятиме правові наслідки, якщо буде вчинений у формі, що встановлена законом.

Форма правочину. Способи волевиявлення. Правочини можуть вчинятися усно, в письмовій формі (проста письмова форма або нотаріальне посвідчення), шляхом мовчання. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Наприклад, укладення договору позички або укладення договору роздрібної купівлі-продажу тощо. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі: якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Якщо правочин укладається у письмовій формі, то цей правочин повинен бути підписаний стороною або сторонами (в залежності від кількості учасників). Якщо правочин вчиняється юридичними особами, то правочин підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічною або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності може підписати інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особисто. Законодавством визначаються правочини, які належить вчиняти у письмовій формі, а саме: між юридичними особами; між фізичною та юридичною особою, крім тих, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і для яких не є обов'язковою така форма вчинення правочину як нотаріальне посвідчення та (або) державна реєстрація; між фізичними особами на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім тих, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і для яких не є обов'язковим нотаріальне посвідчення та (або) державна реєстрація; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їх волю до настання відповідних правових наслідків. Наприклад, згода надати у безоплатне користування певне майно. Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом посвідчувального напису на документі, в якому викладено текст правочину. Будь-які правочини, щодо яких не обов'язкова письмова форма або нотаріальне посвідчення, на вимогу фізичної або юридичної особи з її участю, можуть бути оформлені письмово або нотаріально посвідчені. Законом передбачені правочини, які підлягають обов'язковій державній реєстрації. Наприклад, правочини щодо об'єктів нерухомості, транспортних засобів тощо. У такому разі правочини вважаються вчиненими з моменту їх державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Наприклад, якщо наймодавець за договором найму житла не запропонував наймачеві укласти договір на таких самих або інших умовах чи не попередив наймача, не пізніше ніж за три місяці до спливу строку договору, про відмову від укладення договору на новий строк, то вважається, що договір укладений на таких самих умовах і на такий самий строк.

Неабияке значення має ст. 213 ЦК України про тлумачення змісту правочину. Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При вивченні цієї статті студентам необхідно з'ясувати, які саме підстави беруться до уваги при тлумаченні змісту правочину.

Законодавець також передбачає можливість відмови від правочину, який вчинений сторонами. Так, особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Наприклад, заповіт спадкодавець може скасувати в будь-який момент. Якщо відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. Особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Правові наслідки відмови від правочину встановлюються законом або домовленістю сторін.

Недійсність правочину. Якщо правочин укладено з порушенням вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, він може бути визнаний недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які визначаються ЦК України. Ступінь недійсності може бути різний в залежності від того, чи він вважається недійсним з моменту його вчинення; чи якийсь певний час цей правочин був дійсним, а потім став недійним; або він продовжує бути дійсним до того часу, поки судом не буде визнаний недійсним. Рішення суду не обов'язкове, якщо недійсність правочину прямо передбачено нормами ЦК України. Такі правочини називають нікчемними. До нікчемних правочинів відносять: односторонні правочини, вчинені з недодержанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину (ч. 1 ст. 219 ЦК України); договори, вчинені сторонами з недодержанням вимоги закону про нотаріальне посвідчення них договорів (ч. І ст. 220 ЦК України); правочини, вчинені малолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності без схвалення правочину їх батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона прожинає або опікуном (ч. І, 2 ст. 221 ЦК України); правочини, вчинені без дозволу органу опіки та піклування (ст.ст. 71, 224 ЦК України); всі правочини, вчинені недієздатною фізичною особою без схвалення опікуна (ч.І ст. 226 ЦК України); правочини, які порушують публічний порядок (ч. 2 ст. 228 ЦК України). Для більш глибокого вивчення питання про нікчемні правочини необхідно опрацювати ст.ст. 71, 219, 220, 221, 224, 226, 228 ЦК України. Водночас слід мати на увазі, що у деяких випадках, встановлених ЦК України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Для з'ясування цього питання студентам необхідно звернутися до ст. ст. 219, 220, 221, 224, 226 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути виз­наний судом недійсним. Його називають оспорюваний правочин.

До оспорюваних правочинів відносять: правочини, які вчинені неповнолітніми особами за межами їх цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника (ст. 222 ЦК України); правочини, вчинені фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника (ст. 223 ЦК України); правочини, вчинені дієздатною особою у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України); правочини, вчинені юридичними особами без відповідного дозволу (ліцензії) (ст. 227 ЦК України); правочини, які вчинені особою, яка помилилася щодо обставин, які мають істотне значення (ст. 229 ЦК України); правочини, вчинені під впливом обману (ст. 230 ЦК України); правочини, вчинені під впливом насильства (ст. 231 ЦК України); правочини, вчинені у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною (ст. 232 ЦК України); правочини, вчинені під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України); фіктивні правочини (ст. 234 ЦК України). Таким чином, студентам слід запам'ятати, що недійсні правочини її залежності від ступеня недійсності в юридичній літературі поділяють па абсолютно недійсні (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані).

Законодавець закріплює такі види правочинів як фіктивні та удавані. Фіктивним с правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених ним правочином. Так, укладається договір купівлі-продажу будинку, але насправді покупець не передає гроші за цей будинок, а продавець не звільняє і не передає його покупцеві. Такі дії можуть вчинятися з різних причин, наприклад, щоб стати па квартирний облік внаслідок відсутності житла тощо. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншою здійсненого правочину. Так, фактично було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, а оформлено цей правочин пише довіреністю па управління, розпорядження транспортним засобом. Такі дії можуть вчинятися, наприклад, для ухилення від податків або для того, щоб не здійснювати перереєстрацію транспортного засобу, яка веде до певної тяганини тощо. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого здійсненого правочину, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Щодо моменту недійсності правочину, то студентам слід знати, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. Правові наслідки недійсності правочину Недійсний (нікчемний) правочин або визнаний судом недійсним (оспорюваний) тягне за собою правові наслідки. Так, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути іншій стороні у натурі все, що вона одержала для виконання нього правочину (ця процедура називається двосторонньою реституцією), а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Такі правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх виконання або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Законодавець також передбачає можливість визнання недійсною окремої частини правочину, що не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.